Розвиток української культури другої половини XVII – XVIII ст. Освіта.

Національно-визвольна війна в середині XVII ст. відродження Української держави сприяло піднесенню творчого духу українського народу.

​

• Культурницька політика українських гетьманів була спрямована на підтримку Української православної церкви, національної освіти, книгодрукування, мистецтва.

​

• Водночас розвиток української культури стримувався розчленуванням українських земель та неоднаковими умовами їхнього розвитку.

​

​

​

Історико-культурні умови

• Прагнення встановити контроль над культурним життям українців - характерна риса колоніальної політики будь-якої з держав, що володіли землями України.
• Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархатові (1687 р.).
•  Цензурні утиски українського книгодрукування. Суворий цензурний контроль Синоду над Київською та Чернігівською друкарнями. Заборона друкувати книги українською мовою.

​

​

​

​

​

• Царський уряд усіляко заохочував відплив діячів української культури до Москви.
• За Петра І таке зманювання еліти набуло значного поширення.
• Найвищі церковні достойники Російської імперії були українцями (Стефан Яворський, Феофан Прокопович).
• Був час, коли всі єпископські кафедри в Росії обіймали українці.
• Культура зазнала впливу ідей західноєвропейського Просвітництва
• Відбувався поступовий перехід від бароко до класицизму

ОСВІТА

• На кінець XVII ст. загальний рівень грамотності населення України був досить високим. Його забезпечували українські народні школи.
• Школи утримувались коштом парафіяльного братства.
• У другій половині XVIII ст. працювало 866 українських народних шкіл.

• До першої половини XVIII ст. на землях Лівобережної Гетьманщини й Слобожанщини діяли колегіуми - Чернігівський (1700 р.), Харківський (1726 р.) та Переяславський (1738 р.).

​

Центром розвитку культури і освіти залишався Київ. Києво-Могилянський колегіум від середини ХVII століття отримав статус академії.

• Підтримка гетьмана Івана Мазепи сприяла розквітові цього навчального закладу: до 1709 р. в ньому навчалося до 2 тис. студентів із різних регіонів України, а також із сусідніх країн.

• Після Полтавської битви справи української освіти потрапили під суворий контроль царського уряду: за царським указом було скорочено кількість студентів Києво-Могилянської академії (з двох тисяч вихованців залишилось тільки 165 осіб);
• Від викладання усунули осіб, які, на думку російських воєначальників, були недостатньо відданими цареві.

Києво-Могилянська академія

(сучасний вигляд)

​

Києво-Могилянська академія та її спудеї�� Гравюра XVIII ст.

Український інститут при Львівському університеті проіснував до 1805 року

1783 року у Львові відкрито греко-католицьку семінарію�1744 року семінарію відкрили в Мукачеві

Друкарня Києво-Печерського монастиря

Друкарня Троїцько-Іллінського монастиря

Друкарня А.Пілєра

• Розвиток освіти перебував у безпосередньому зв'язку з книговиданням. Найбільшим видавничим центром залишалася друкарня Києво-Печерської лаври.

Друкарня Києво-Печерської лаври, гравюра 1758 р

«Требник» Петра Могили

• Чимало книжкової продукції виходило й у Чернігівській друкарні. Діяли друкарні також у Львові, Луцьку, Кременчуці, Уневі, Почаєві.

"Псалтир" 1702 видання Львівського братства

Гравюра Григорія Левицького. «Діяння і послання Cв. Апостолів». �Київ, друкарня Киево-Печерської лаври, 1738

• Українські майстри у видавничій справі не використовували пергамент, книги друкувалися на папері.
• Папір був частково привізним, але переважна більшість його виготовлялась на вітчизняних фабриках (папірнях). Папір був особливим, з філігранями — водяними знаками.

• Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. До середини XVII ст. нараховувалося вже близько 40 різних друкарень.
• Найбільш питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. 

М. Амбодин-Максимович

Є. Мухін

Д. Самойлович