Новаторство Лесі Українки в драматургії, її інтерпретації образів світової літератури. Драма-феєрія «Лісова пісня». Оригінальність жанру

• Драматургічна спадщина

Лесі Українки налічує понад двадцять діалогів, «маленьких драм», драматичних поем та віршованих п'єс. Вони принесли письменниці славу драматурга-новатора і стали новим явищем у світовій театральній культурі. Сьогодні на уроці розпочнемо загальне знайомство з драматичним доробком Лесі Українки і познайомимося зі змістом драми-феєрії «Лісова пісня».

З матір’ю, 1898 р.

​

• Драматургію Лесі Українки дослідники вважають в українській літературі явищем феноменальним: вона вирізняється новизною тем, торкається гострих соціально-психологічних конфліктів, сягає глибоких філософських узагальнень, вражає поетичною красою, високою культурою вірша. Леся виступає новатором, адже появу такого літературного напряму, як неоромантизм, дослідники української нової модерної драми кінця XIX — початку XX ст. тісно пов'язують передусім із її драматургічною творчістю. Творчість
• Лесі Українки — не тільки якісно новий етап у розвитку української драматургії. За ідейно-художніми якостями, за рівнем мистецької досконалості вона є одним із найвагоміших здобутків всесвітньої драматургії.

Із сестрою Ольгою Косач-Кривинюк.1896 р.

Образи світової літератури, які використовувала

Леся Українка у своїх драматичних творах.

Кассандра — героїня грецької міфології, дочка Пріама і Гекуби. Виступала як провидиця, передбаченням якої ніхто не вірив. Цим даром її наділив Аполлон, якому вона не відповіла взаємністю. Він помстився Кассандрі: її слова ніхто не сприймав всерйоз. Саме вона вмовляла Паріса відмовитися від шлюбу з Єленою, ввозити в Трою дерев'яного коня. Після падіння Трої стала бранкою грецького царя Агамемнона і загинула від руки Клітемнестри, яка вбачала в ній суперницю.

Образ Кассандри використано у трагедії «Агамемнон» Есхіла (1035-1330) і в «Троянках» Еврипіда. Європейська драматургія

16-18 століть також зверталася до образу провидиці. Найбільш відомі трагедії початку 20 ст.: «Кассандра» Г. Ейленберга, П. Ернста. У поезії образ пророчиці Кассандри створили Ф. Шиллер (балада «Кассандра»), В. К. Кюхельбекер (поема «Кассандра»).

Камінний господар — образ севільського залицяльника і спокусника Дона Жуана. Цей герой зустрічається зі статуєю Командора — камінним гостем, який прийшов помститися за свою дружину, спокусити яку намагався Дон Жуан. Тірсо де Моліна, Мольєр, Гольдоні, Гофман, Байрон, Грабе також не обійшли увагою цей образ, але кожен з авторів вносив у його трактування щось своє.

Месія, Христос — посланий Богом Спаситель, який повинен навічно встановити своє царство на землі. Зміст цього образу — божественна сутність, людина-вчитель, реформатор. У християнстві образ Сина Божого сприймається рятівником від гріха, притаманного людству. Образ Христа використовували Ф. Достоєвський,

Д. Мережковський, Л. Андрєєв,

М. Булгаков.

Міріам (Марія Магдалина) — персонаж Нового Завіту, віддана послідовниця Ісуса Христа, християнська свята, мироносиця, яка завжди супроводжувала його, була присутня на розп'ятті і стала свідком його Воскресіння. Істинна природа стосунків між Христом та Марією Магдалиною є предметом багаточисленних версій та гіпотез. Цей образ використовували у своїх віршах М. Цвєтаєва, Б. Пастернак, Р. М. Рільке, І. Бродський в есе «Примітка до коментаря».

Образи Месії та Міріам Леся Українка використала в драматичній поемі «Одержима». Цей твір — про любов і ненависть, вірність і зраду. В його основі — конфлікт між почуттям і переконанням, бунт проти покірності долі, безсилля перед приреченістю. Письменниця використовує інвективу, виступаючи проти зла і лицемірства філософії покори, яка лежить в основі християнської релігії.

«Лісова пісня» – це бездонна криниця з живою водою, яку п'єш і не нап'єшся вдосталь, її треба читати протягом усього життя, і кожне прочитання буде відкривати новий зміст, нову мудрість, приноситиме незмінну радість зустрічі з мистецьким шедевром. Для читачів «Лісова пісня» – прекрасна казка про любов і зраду, про силу лісову та водяну. Драма приваблює глибоким філософським змістом, кличе до гармонії буття, злагоди з власною душею.

Це твір, який утверджує великі вічні істини, дає відповіді на питан­ня, що споконвіку хвилювали й хвилюють людство.

З’ясуємо історію написання твору

Будинок у Сурамі,

де жила Леся

Не з античних сюжетів, а на місцевому матеріалі народився геніальний твір.

Леся тяжко сумувала за Батьківщиною,

крім того, знову загострилася її хвороба.

Перебуваючи в 1911 році в Сурамі (Грузія), Леся Українка створила «Лісову пісню», драму-казку, твір нібито найлегший для сприймання й розуміння, але з глибоким філософським наповненням. У цей період прогресуюча хвороба забирала останні сили. Боротися «з виснаженням, високою температурою та іншими пригнітаючими інтелект симптомами» (з листа Лесі) їй допомагала невтомна праця, праця на межі життя і смерті.

Із туги за рідними місцями

вилилася диво-пісня

Під впливом розлуки з рідним краєм Леся, не маючи змоги через хворобу відвідати дорогу її серцю Волинь, згадала свої ліси і «затужила за ними». Саме ця туга, за словами самої поетеси, і була справжнім імпульсом до створення «Лісової пісні». П'єсу, в якій письменниця торкається важливих загальнолюдських проблем, написано всього за дванадцять днів липня, а «...не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій».

(Із листа Лесі Українки до сестри)

«Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в уме держала»…

Видно, вже треба було мені її колись написати а тепер чомусь «прийшов слушний час» – я й сама не збагну, чому зчарував мене цей образ на весь вік... »

«Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга,— отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу, як порожня торбина. Отак я писала «Лісову пісню» і все, що писала останнього часу»,— розповідала, письменниця про стан, який переживала, створюючи драму-феєрію..

«Писала я її дуже недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті...»

Леся Українка

​

Особливі ознаки драматичної поеми:

• в її основі переважно психологічний конфлікт, конфлікт ідей, поглядів;
• тяжіння до філософської узагальненості, поетичної умовності, символіки, міфологічності;
• ліричність, емоційність, навіяні поетичними прологами, посвятами, ремарками, монологами;
• білий п’ятистопний ямб, який дає змогу розмовляти в емоційно піднесеному тоні;
• ідейний зміст твору, завершення тієї або іншої сцени, розгортання певної думки часто підсумову- ються афоризмом.

Образи твору

Казкові істоти:

• Мавка
• Лісовик
• Водяник
• Русалка Водяна
• Русалка Польова
• Той, що греблі рве
• Той, що в скалі сидить
• Перелесник
• Доля
• Потерчата
• Куць

Люди:

• Лукаш
• дядько Лев
• мати Лукаша
• Килина
• діти

​

Зіставлення світу людини і світу природи в гармонійних і дисгармонійних взаєминах

Зіставлення двох світів

Духовно-піднесений

(гармонійно-досконалий)

Одухотворена природа

​

​

Матеріально-приземлений

(дисгармонійно-примітивний)

​

Спосіб життя людського суспільства

Композиційна особливість твору – переплетення світу природи і світу людини.

Побудова: пролог і три дії.

Кожна дія співвідноситься з різними порами року:

із зародженням (весна),

розвитком (літо),

угасанням (осінь) високого почуття кохання.

​

​

Елементи композиції твору

У першій дії починається конфлікт людини з природою. У ліс приходять люди. Лісові сили їм сприяють, а водяні намагаються шкодити. Ця «весняна» дія є дією зародження і цвітіння кохання «лісової царівни» Мавки і сільського хлопця Лукаша. Історія їхнього кохання становить сюжет твору.

У другій дії, яку можна назвати дією «пізнього літа», розвивається конфлікт: в душі Лукаша в'януть поезія і кохання до Мавки, і він зраджує ту, що є втіленням мрії й краси, а вибирає Килину — втілення буденщини, заземленості.

У третій дії, «пізньої осені», відбувається найбільша пристрастей. Тут людина стає звіром і знову людиною, тут Килина закляла Мавку в вербу. Але кохання перемагає смерть, вогонь палить усе нікчемне, зайве, очищаючи людину, звільняючи її від пут буденщини.

​

У третій дії лірична напруга сягає найвищої точки і йде до розв’язки. Вступна ремарка, що поєднує й опис осінньої, хмарної, вітряної, тривожної ночі, й портрет фізично знеможеної боротьбою, але нескореної духовно Мавки, й повідомлення про смерть дядька Лева, і натяк про крах господарства Лукашевої родини, наче віщує нещастя героям драми. Особливо велика увага тут зосереджена на трагічності Мавки, що в чорному вбранні й великій тузі притулилася до хати Лукаша.

​

Останній монолог Мавки

Отже, ми побачили, що розв'язка «Лісової пісні» оптимістична – прекрасне не вмирає: воно є символом вічності.