ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ

Пригадайте!

• 1. Які відомі вам види масштабів?
• 2. Що означає зорієнтуватися на

місцевості або за картою?

• 3. Що таке абсолютна й відносна висоти точок?
• 4. Як на топографічній карті зображують додатні (пагорби) та від’ємні (улоговини) форми рельєфу?
• 5. Як за топографічною картою визначити крутизну схилу?
• 6. Як визначати напрямки та відстані?

Легенди карт

• Основні умовні позначення топографічних карт – легенди географічних карт.
• Умовні позначення планів і великомасштабних карт називаються топографічними знаками.
• Це символічні графічні зображення, які дають змогу уявляти зображену місцевість.
• Ці позначення відповідають низці вимог:
• По-перше,їх має бути легко креслити. По-друге, вони не схожі між собою,тому легко розрізняються. По-третє,створюючи їх, враховують подібність до справжніх об’єктів, що зображуються. По-четверте, властивістю топографічних знаків є також їхній колір, що додає зображенню наочності

та збагачує його зміст.

• Топографічні знаки є загальновживаними на всіх топографічних картах і планах у межах країни.

Умовні топографічні знаки

• Розрізняють масштабні, напівмасштабні(лінійні) та позамасштабні топографічні знаки.
• Масштабними знаками показують ті об’єкти, справжні розміри яких можливо передати в масштабі карти або плану. Масштабними є контурні зображення, наприклад озеро, ліс, фруктовий сад.
• Лінійні знаки є напівмасштабними.
• Вони завжди у масштабі передають довжину об’єкта (наприклад, дороги, річки, лінії електропередачі), а ширину не завжди.
• Позамасштабними знаками позначають

об’єкти, які є настільки малими за розмірами, що показати їх у масштабі даної карти або плану неможливо.

• Ці знаки мають форму геометричних фігур,
• символів, малюнків. Наприклад, так зображують джерело, криницю, школу,вітряк, електростанцію, поодиноке дерево тощо.

Вимірювання на топографічній�карті

• Визначення відстаней на топографічній карті по прямій лінії найзручніше зробити лінійкою, використовуючи числовий або іменований масштаб.
• Можна застосувати також циркуль-вимірювач і лінійний масштаб.
• Для вимірювання довжини звивистих ліній (наприклад, річок, доріг) можна застосувати циркуль-вимірювач, установивши невеликий «крок» – сталу відстань між голками.
• «Крокуючи» вздовж об’єкта, рахують кількість кроків, а потім, користуючись масштабом, визначають відстань.
• Для точніших вимірювань кривих ліній є спеціальний прилад курвіметр (віл лат. curvus – кривий і грец. метрео – вимірюю)

Для визначення площ використовують кілометрову

сітку.

Для цього підраховують кількість повних кілометрових квадратів у межах контуру,

що вимірюється.

Квадрати, заповнені частково

площовим об’єктом, оцінюють на око.

Курвиметр

Військовий курвиметр

Використання азимутів.

• Орієнтуючись на місцевості, визначити точне положення об’єктів відносно основних і проміжних сторін горизонту зазвичай буває неможливо.
• Для чіткішого визначення напрямків використовують компас,за яким можна визначити азимут.
• Азимут (від араб. ас-салет – шлях, напрямок) – кут між напрямком на північ та напрямком на даний предмет.
• Значення азимутів виражають у градусах і відлічують за рухом стрілки годинника від 0° до 360°. Так, азимут об’єкта, що розміщений на північ від

спостерігача, – 0° або 360°, на південь –

180°, на схід – 90°, на захід – 270°.

• На топографічній карті або плані азимути вимірюють транспортиром.

• Стрілка компаса показує не на Північний географічний полюс Землі, а на магнітний (78° пн. ш., 101° зх. д.), що розташований у районі Канадського Арктичного

архіпелагу.

• Через те розрізняють істинний (географічний) та магнітний азимути.
• Істинний азимут (Аі) – кут між напрямком на Північний географічний полюс і

на даний об’єкт.

• Саме такі меридіани

наносять на карту (мал. 11).

• Азимут, визначений за допомогою компаса,
• називають магнітним (Ам).
• Магнітний азимут (Ам) – це кут між напрямками на Північний магнітний полюс і на даний об’єкт.

• Лінію, що з’єднує даний об’єкт з магнітним полюсом, називають магнітним меридіаном.
• Кут між істинним і магнітним азимутами називають магнітним схиленням (МС).
• Його враховують штурмани кораблів і літаків, визначаючи

курс корабля, а також військові й туристи, орієнтуючись на місцевості.

• Магнітне схилення підписують на планах і топографічних картах.
• Воно буває західним і східним. Щоб знайти істинний азимут,

треба визначити за компасом магнітний азимут і врахувати магнітне схилення.

• Якщо магнітне схилення східне, його треба додати до показника магнітного азимута (Аі = Ам + МС східне), якщо західне – відняти (Аі = Ам – МС західне).
• Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та напрямком на об’єкт називають дирекційним кутом (Д).

• Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та напрямком на об’єкт називають дирекційним кутом (Д).
• Його, як і азимут, вимірюють за ходом годинникової стрілки

від 0° до 360°.

• Щоб перейти від дирекційного кута до істинного азимута,треба врахувати зближення меридіанів (ЗМ) – кут між вертикальною лінією кілометрової сітки та істинним меридіаном. Аі = Д ± ЗМ.
• Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової

сітки та магнітним меридіаном називають поправкою напрямку (ПН).

• Вона може бути східною (її значення віднімають від значення дирекційного кута: Ам = Д – ПН східна) і західною (відповідні значення додають: Ам = Д + ПН -західна).

Зображення рельєфу на �топографічній карті.

• Вам уже відомо, що форми рельєфу на топографічній карті

показують горизонталями (ізогіпсами) – умовними лініями, які з’єднують точки місцевості з однаковою висотою.

• Висоти окремих точок позначають цифрами.
• На картах України позначають

абсолютну висоту точок – перевищення точки земної поверхні над рівнем Балтійського моря.

• Суцільні горизонталі на топографічних картах і планах проводять через 1 м, 2,5 м, 5 м, 20 м або 40 м.

• Ці значення називають висотою закладання, або висотою перерізу.
• Що масштаб більший, то більше горизонталей наносять. Щоб не захаращувати зображення, підписують абсолютні висоти не всіх горизонталей.
• Цифри висоти на горизонталях напрямлені «головою» в бік зростання висоти.
• У разі необхідності детальніше показати особливості окремих форм рельєфу окрім суцільних проводять пунктирними лініями проміжні горизонталі через удвічі меншу висоту закладання.
• За розташуванням горизонталей можна визначити стрімкість та форму схилу.
• Що ближче розташовані горизонталі одна до одної, то стрімкіший схил, що далі – то схил більш пологий.

• Щоб розрізняти зображення пагорбів або западин, використовують

бергштрихи – короткі лінії, що показують вільним кінцем напрямок схилу.

• Якщо бергштрихи напрямлені всередину – це улоговина, якщо назовні – пагорб.
• Точніше визначити стрімкість схилів у градусах допомагає шкала закладання.
• Закладанням називають відстань між сусідніми горизонталями.
• Шкалу для його визначення розміщують поряд з масштабом. За нею за допомогою циркуля визначають стрімкість схилу

або кут нахилу поверхні.

• Уздовж нижньої основи шкали закладання вказано цифри, що позначають крутизну схилів у градусах.
• На перпендикулярах до основи відкладено відповідні значення
• закладання в масштабі карти.
• Для визначення стрімкості схилу вимірюють циркулем відстань між горизонталями і за шкалою підбирають відповідне цій

шкалі закладання

• Такі форми рельєфу, як урвища, яри, кар’єри позначаються особливими умовними знаками.

• 1. Для чого потрібні топографічні знаки?
• 2. Розкажіть, якими способами вимірюють відстані та площі на топографічній карті.
• 3. Що таке істинний та магнітний азимути, дирекційний кут? 4. Що можна визначити за розміщенням горизонталей та бергштрихів на топографічній карті?
• 5. Як визначити стрімкість схилів або кут нахилу поверхні за шкалою закладання?
• 6*. Виконайте практичне завдання. Знайдіть у північній частині топографічної карти криницю, глибина якої 2 м. За допомогою транспортира за показниками кутів на карті визначте напрямки від криниці до певних географічних об’єктів. Результати запишіть у таблицю.

​

• 7*. Намалюйте за допомогою горизонталей (суцільні горизонталі через 5 м), бергштрихів і відміток висоти такі форми рельєфу й географічні об’єкти:
• а) пагорб висотою 25,5 м, північний схил якого пологий та увігнутий, південний та західний – стрімкі, східний – пологий та опуклий; з півночі на південь через вершину пагорба пролягає ґрунтова дорога; уздовж обох боків дороги на північному схилі пагорба на висоті 22,5 м ростуть чагарники; на південному на висоті 10 м – одне листяне дерево; східний схил пагорба до висоти 15 м вкритий мішаним лісом;
• б) улоговину глибиною 24,2 м, північний схил якої опуклий та пологий, а південний – увігнутий та пологий, західний та східний схили стрімкі; на північному схилі на висоті 12,5 м розташована криниця, на південному на висоті 10 м – джерело, з якого в західному напрямку витікає річка; від криниці до джерела прокладено стежку; усі схили улоговини зайнято луками, які чергуються з чагарниками.

• ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1. Визначення на топографічній карті географічних (з точністю

до секунд) та прямокутних координат окремих точок, географічних і магнітних азимутів,

абсолютних і відносних висот точок, падіння річки.

• ПРАКТИЧНА РОБОТА № 2. Читання схем руху транспорту свого міста (обласного центру).

ТЕМИ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА МІНІ-ПРОЕКТІВ

• 1. Позначення на карті свого населеного пункту найбезпечніших шляхів до школи

для учнів свого класу (колективна робота).

• 2. Проектування розміщення об’єктів соціальної інфраструктури на топографічній карті своєї

місцевості.

• 3. Побудова перерізу рельєфу між двома точками за топографічною картою.