ТЕМА: ОСНОВИ ПІЗНАННЯ Й РОБОТИ З ТОПОГРАФІЧНИМИ КАРТАМИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Департамент освіти і науки
Вінницької обласної державної адміністрації
Комунальний заклад вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти»
Кафедра екології, природничих та математичних наук
Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку
Хаєцький Григорій Сильвестрович
канд. геогр. наук, доцент
ДОПОВІДАЧ: кандидат географічних наук, доцент кафедри екології, природничих та математичних наук КЗВО “Вінницька академія безперервної освіти”�Хаєцький Григорій Сильвестрович� �
Контакти
е-mail (кафедри): vin.ecolog@gmail.com� тел. кафедри: (0432) – 55-65-60� е-mail (особ.): khayetskyy@gmail.com�тел. моб. (особ). 097-429-38-18�
Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку
ЗМІСТ
Орієнтування на місцевості
Сутність орієнтування полягає у розпізнанні місцевості за її характерними ознаками й орієнтирами, визначенні свого місцезнаходження і необхідних об’єктів відносно сторін горизонту, місцевих предметів (орієнтирів), а також у знаходженні і визначенні потрібного напрямку руху.
У наш час вміння орієнтуватися без приладів не втратило свого практичного значення.
Для того, щоб орієнтуватися на місцевості без карти, треба вміти:
знаходити напрями за сторонами горизонту;
визначати напрями (азимути);
вибирати орієнтири;
вимірювати відстані до місцевих предметів.
Орієнтири поділяються на площинні, лінійні і точкові.
Площинні орієнтири - населені пункти, ліси, гаї, озера, болота й інші об’єкти, які займають великі площі.
Лінійні орієнтири - це місцеві предмети і форми рельєфу, які мають велику протяжність при невеликій їхній ширині (дороги, річки, канали, лінії електромереж тощо) і використовуються, як правило, для дотримання напрямку руху.
Точкові орієнтири - будови баштового типу, заводські та фабричні труби, церкви, ретранслятори, мости, перехрестя доріг, ями, кар’єри та інші місцеві об’єкти, які займають невелику площу, використовуються для точного визначення свого місцезнаходження і напрямку руху.
Способи визначення відстаней на місцевості
При роботі на місцевості, залежно від обставин і характеру завдання, дальність, як правило, визначають:
окомірно;
кроками;
за спідометром автомобіля;
за кутовими розмірами предметів;
за лінійними розмірами предметів;
за часом та швидкістю руху;
за співвідношенням швидкості світла і звуку;
на слух;
побудовою геометричних фігур на місцевості.
При цьому необхідно пам’ятати, що:
великі та чіткі предмети здаються завжди ближчими;
при спостереженні вгору здається, що предмети ближче, а вниз - далі;
якщо між спостерігачем і предметом немає інших об’єктів, здається, що він ближче, якщо є - далі;
при спостереженні через водні простори, долини та лощини відстані здаються меншими;
при спостереженні в сутінках, у тумані, при похмурій погоді відстані здаються більшими.
Ознаки видимості Відстань
Видно будинки сільського типу 5 км
Розрізняються вікна в будинках 4 км
Видно окремі будинки, димарі на покрівлі будинків 3 км
Видно окремих людей 2 км
Видно стовпи ліній зв’язку 1500 м
Розрізняються стовбури дерев у лісі 1000 м
Помітні рухи рук та ніг людини 700м
Видно колір та частини одягу, овал обличчя 250...300 м
Видно черепицю на покрівлях будинків, листя дерев 200 м
Видно риси обличчя, руки 100 м
Видно очі у виді крапок 70 м
Видно білки очей 20 м
Визначення відстаней за лінійними розмірами предметів. Лінійкою на відстані 50см від очей, вимірюють у міліметрах висоту предмета, що спостерігається. Висоту предмета в сантиметрах ділять на кількість міліметрів на лінійці, що закривають предмет; результат множать на постійне число 5 і отримують відстань до предмета в метрах. Наприклад, сільський будинок висотою 6м затуляє на лінійці відрізок 10 мм, а вишка висотою 20м – 5мм. Отже, відстань до будинку – 300м, до вишки – 2 000м
Визначення відстані до джерел шуму
Джерело шуму | Відстань до джерела шуму |
Кроки людини | 40м |
Тріск зламаної гілки | 80м |
Неголосна розмова, кашель | 100м |
Стук сокири | 300м |
Падіння зрубаних дерев | 600м |
Рух автомобіля по шосе | 800м |
Топографічні плани і карти
Математична основа карт
Державні топографічні карти України видаються в масштабах 1:1 000 000 і крупніше.
Вони становлять єдиний стандартний набір - масштабний ряд: 1:1 000 000; 1:500 000; 1:200 000; 1:100 000; 1:50 000, 1:25 000, 1:10 000.
Для потреб картографічного виробництва видається також карта масштабу 1:300 000.
Плани створюються в масштабах 1:5 000, 1:2 000, 1:1 000 і 1:500.
Графічний масштаб буває лінійний та поперечний.
Лінійний масштаб – графічна побудова у вигляді двох паралельних ліній, розділених на рівні відрізки; служить для вимірювання довжин прямих ліній на карті або ж їх відкладання на карту. Рівні відрізки, які відкладаються вправо від нуля, називають основою лінійного масштабу, а відстань на місцевості, що відповідає основі – величиною лінійного масштабу. Ліву крайню основу в свою чергу поділяють на дрібніші частини для вимірювання горизонтальних відстаней на місцевості з більшою точністю. Ці частини називають найменшою поділкою лінійного масштабу. Відстань на місцевості, яка відповідає найменшій поділці лінійного масштабу, називається його точністю, або ціною лінійного масштабу.
а – основа лінійного масштабу, b – найменша поділка лінійного масштабу. Величина масштабу 1 км. Точність масштабу 100 м.
За допомогою лінійного масштабу можна вимірювати і відкладати відстані з точністю до 0,5 мм. Вирішальною в точності вимірювань на картах і графічній побудові визначається не тільки технічними можливостями, але й можливою здатністю людського ока.
Межовою точністю вимірювань і побув відрізків вважають величину рівну 0,01см, що відповідає здатності нормального зору людини. Від цієї величини залежить межова точність масштабу карти, під якою розуміють горизонтальну відстань на місцевості, що відповідає 1,01 см на карті заданого масштабу. Наприклад, для карти масштабу 1 : 100 000 межова точність становитиме 10 м, а для масштабу 1 : 10 000 – 1 м. Отже, межова точність масштабу є критерієм точності відповідної карти, тому що об’єкти і предмети, лінійні розміри яких менші від межової точності масштабу цієї карти, не можуть бути на ній відображені
Масштабний ряд топографічних карт
Числовий масштаб | Назва карти | 1 см на карті відповідає відстані на місцевості | 1 см² на карті площі на місцевості | 1 км на місцевості відповідає на карті, см |
1 : 5 000 | п’ятитисячна | 50 м | 0,0025 км² = 0,25 га | 20 |
1 : 10 000 | десятитисячна | 100 м | 0,0100 км² = 1 га | 10 |
1 : 25 000 | двадцятип’ятитисячна | 250 м | 0,0625 км² = 6,25 га | 4 |
1 : 50 000 | п’ятдесятитисячна | 500 м | 0,25 км² = 25 га | 2 |
1 : 100 000 | стотисячна | 1 000 м | 1,00 км² = 100 га | 1 |
1 : 200 000 | двохсоттисячна | 2 км | 4,00 км² = 400 га | 0,5 |
1 : 300 000 | трьохсоттисячна | 3 км | 9,00 км² = 900 га | 0,33 |
1 : 500 000 | п’ятсоттисячна | 5 км | 25,00 км² = 2500 га | 0,2 |
1 : 1 000 000 | мільйонна | 10 км | 100,00 км² = 10 000 га | 0,1 |
Масштабний ряд топографічних карт, розміри аркушів карт у градусах (мінутах, секундах) кожного масштабу, а також їх розміри на місцевості
Поперечний масштаб – графік у вигляді паралельних рівновіддалених прямих, розділених так само, як і лінійний масштаб, на рівні відрізки. Довжина основи може бути 1 см, 2 см, 4 см або 5 см. Крайню ліву частину масштабу ділять на 10 рівних частин, а точки поділу з'єднують косими лініями – трансверсалями.
0
1
3
2
4
Цілі основи
Десяті
частини
основи
Соті частини
основи
500 м
А
Б
Щоб користуватись поперечним масштабом для вимірювання відстаней на топографічній карті необхідно з’ясувати, яким відрізкам на місцевості відповідають його основні поділки (основа, десята і сота частки основи), для чого необхідно відповідні довжини відрізків 2 см, 2 мм та 0,2 мм помножити на знаменник масштабу карти і отриманий результат виразити в земельних мірах довжин. Наприклад, для плану масштабу 1: 2000 ці числа будуть: 40 м, 4 і 0,4 м, для карти масштабу 1:10 000 – 100 м, 10 і 1 м, для масштабу 1 : 25 000 – 500 м, 50 і 5 м. Відповідно, на рис. 2 довжина відрізка у першому випадку дорівнює 146 м, у другому – 365 м, а в третьому – 1 825 м.
Розграфлення і номенклатура топографічних карт
Сутність розграфлення топографічних карт полягає у тому, що вся поверхня Землі поділяється паралелями через 4° на ряди (пояси), а меридіанами – через 6° на колони у вигляді трапецій.
Сторони трапецій служать межами аркушів карти масштабу 1:1 000 000. Пояси позначаються літерами латинського алфавіту: A, B, C, D, E, F, G, H, I, J, K, L, M, N, O, P, Q, R, S, T, U, V, починаючи від екватора до полюсів. Колони позначаються арабськими цифрами від 1 до 60, починаючи від меридіану 180° і нумеруються з заходу на схід. Номенклатура аркуша карти складається з літери пояса та номера колони. Наприклад, аркуш топографічної карти масштабу 1:1 000 000 з м. Київ позначається як М-36
Для встановлення адреси аркуша застосовується особлива система умовних позначень – номенклатура аркушів топографічних карт. Вона залежить від масштабу карти та географічного положення зображеної території.
В основу розграфлення та номенклатури топографічних та оглядово-топографічних карт покладено розграфлення і номенклатура, прийняті для міжнародної карти масштабу 1: 1 000 000 (в 1891 р. на V Міжнародному географічному конгресі). Розміри аркуша цієї карти складають 4° по широті та 6° по довготі. Смуги від екватора до полюсів через кожні 4° називаються рядами і позначають великими літерами латинського алфавіту від А до Z: А – 0°-4°, В – 4°-8, С …, Z – 88°-90°. Шестиградусні двокутники називаються колонами і позначаються арабськими цифрами із заходу на схід від 180 довготи: 1 – 180°-174° зх. д., 2 – 174°-168° зх. д., 3 – 168°-162° зх. д...., 30 – 6° зх. д.-0° д., 31 – 0° д. - 6° сх. д., і т.д. Гринвіцький меридіан розділяє 30-ту і 31-шу колони. Всього колон нараховують 60.
Зони (за якими визначаються координати) – відраховують від Гринвіцького меридіана. Номери зон і колон різняться на 30 (одиниць). Наприклад, якщо номер колони 1, то зони – 31, якщо номер колони 55, то зони – 25, якщо номер зони 15, то колони – 45.
Номенклатура будь-якого аркуша масштабу 1:1 000 000 визначається перетином рядів і колон і складається із двох позначень: позначення ряду та позначення колони, наприклад, N – 37, М – 41, G – 24.
Номенклатура аркуша карти масштабу 1:500 000, 1:200 000 та 1:100 000 складається з номенклатури аркуша карти масштабу 1:1 000 000 з додатком відповідних літер або цифр. Наприклад, один аркуш карти М-35 масштабу 1:1 000 000 складається із: - 4 аркушів 1:500 000 карти (позначаються великими літерами А,Б,В,Г). Номенклатура 1:500 000 карти з м. Хмільник – М-35-Г; - 36 аркушів 1:200 000 карти (позначаються римськими цифрами від I до ХХХVI). Номенклатура 1:200 000 карти з м. Хмільник – М-35-XХІІ; - 144 аркушів 1:100 000 карти (позначаються арабськими цифрами від 1 до 144). Номенклатура 1:100 000 карти з м. Хмільник – М-35-92.
Дані про розграфлення, номенклатуру і розміри аркушів топографічних карт�
Збільшення числового масштабу карти в два рази автоматично збільшує площу зображення в 4 рази. Тому територію, що зображена в масштабі 1:1 000 000, важко відобразити на аркуші в масштабі 1:500 000. Отже, прийнято кожен аркуш карти масштабу 1:1 000 000 ділити середнім меридіаном на 4 аркуші карти масштабу 1:500 000. Такий лист має розміри 2° по широті і 3° по довготі і позначають великими буквами А, Б, В, Г українського алфавіту. Номенклатура листа карти 1:500 000 має вигляд: N – 44 – А.
Одному аркушеві карти масштабу 1:1 000 000 відповідають: 9 аркушів карти масштабу 1:300 000, які позначаються римськими цифрами від Ι до ΙX, що пишуть попереду номенклатури вихідного аркуша мільйонної карти (наприклад, VΙ – N – 49).
Одному аркушеві карти мільйонного масштабу відповідає 36 аркушів карти масштабу 1:200 000, які позначають теж римськими цифрами, але пишуть після номенклатури вихідного аркуша карти масштабу 1:1 000 000 (наприклад, N – 49 – XXΙΙΙ).
Якщо поділити лист карти масштабу 1:1 000 000 на 144 частини, отримаємо аркуші масштабу 1:100 000, які позначають арабськими цифрами від 1 до 144 (наприклад, N – 49 – 121).
Розграфлення трапецій аркушів карт масштабів, більших за 1:100 000, здійснюється так, що кожному аркушеві карти попереднього (дрібнішого) масштабу відповідають чотири аркуші карти наступного (більшого) масштабу. Так, одному аркушеві карти 1:100 000 відповідають чотири аркуші карти масштабу 1:50 000, які позначаються початковими літерами українського алфавіту А, Б, В, Г (наприклад, N – 49 – 14 – В).
Одному аркушеві карти 1:50 000 відповідають чотири аркуші карти масштабу 1:25 000, які позначаються малими літерами українського алфавіту а, б, в, г (наприклад, N – 49 – 14 – В – а). Одному аркушеві карти 1:25 000 відповідають чотири аркуші карти масштабу 1:10 000, які позначаються арабськими цифрами 1, 2, 3, 4 (наприклад, N – 49 – 14 – В – а – 2).
Одному аркушеві карти масштабу 1:100 000 відповідають 256 аркушів плану масштабу 1:5 000, аркуші якого позначають порядковими номерами від 1 до 256, що пишуть в дужках, наприклад, N – 49 – 14 – (235).
Одному аркушеві плану масштабу 1:5 000 відповідають дев’ять аркушів плану масштабу 1:2 000, які позначаються малими буквами українського алфавіту а, б, в …и, наприклад, N – 49 – 14 – (235 – б).
��Схема одержання окремих листів топографічних карт� �
Завдання:
Визначити номенклатуру листів карти масштабів 1 : 1 000 000,
1 : 100 000, 1 : 50 000, 1 : 25 000, на яких знаходиться точка із заданими географічними координатами. Накреслити схему розграфлення цих листів, вказати номенклатуру і географічні координати кутів рамок трапецій для кожного із вказаних масштабів.
Порядок виконання:
За схемою розташування листів карт масштабів 1:1 000 000 визначити до якого листа карти мільйонного масштабу відноситься лист, на якому знаходиться точка із заданими координатами; визначити географічні координати всіх кутів цього листа
Винести лист карти масштабу 1:1 000 000, на якому знаходиться задана точка.
Він є вихідним для одержання номенклатури листа карти масштабу 1:100 000;
Поділити отриманий лист карти мільйонного масштабу з номенклатурою М – 41 на 144 частини та підписати географічні координати кутів рамки трапеції по широті через 20' і по довготі 30'
Винести лист карти масштабу 1:100 000, на якому знаходиться задана точка
Поділити отриманий лист карти масштабу 1:100 000 з номенклатурою М – 41 – 55 паралеллю і меридіаном на 4 частини, позначити великими літерами українського алфавіту і підписати географічні координати по широті через 10', по довготі через 15'
Винести лист карти масштабу 1: 50 000, на якому знаходиться задана точка
Поділити отриманий лист карти масштабу 1:50 000 з номенклатурою М – 41 – 55 – Б паралеллю і меридіаном на 4 частини, позначити малими літерами українського алфавіту і підписати географічні координати кутів рамок трапеції по широті через 5', по довготі через 7'30''
Винести лист карти масштабу 1:25 000, на якому знаходиться точка з заданими координатами, що буде кінцевим результатом
Визначеня прямокутних координат
Зображення земного еліпсоїда в проекції Гаусса-Крюгера можна отримати так: еліпсоїд вписують в циліндр так, щоб один із меридіанів дотикався до його бічної поверхні, а площина екватора співпадала із віссю циліндра (була перпендикулярною до осі обертання Землі).
В результаті досліджень було встановлено, що оптимальні розміри території зображення повинні обмежуватися меридіанами, віддаленими один від одного на 6°. Цю фігуру називають сфероїдальним двокутником. Його розміри: 180° по широті (від полюса до полюса), і 6° по довготі.
Кожна шестиградусна зона будується на окремому дотичному циліндрі. Межами зон є меридіани, які одночасно є межами колон, що використовуються при розграфленні аркушів карт. Межі зон на поверхні земного еліпсоїда проводяться в системі географічних координат. Нульовий (Гринвіцький) меридіан є західною границею 1-ої зони, 6° сх. д. – 2-ої, 12° сх. д. – 3-ої. Всього є 60 зон їх нумерують із заходу на схід проти годинникової стрілки. Територія України знаходиться в 4-7 зонах Гаусса. для визначення довготи меридіанів, що обмежують зону, та середнього (осьового) меридіана зони застосовують такі формули: 1) для східної півкулі L зах. = 6º (n – 1), L сер. = 6º n – 3º, L сх. = 6º n; 2) для західної півкулі L зах. = 180 º – 6º × (n – 30 – 1), L сер. = 180º – 6º (n – 30) + 3º, L сх. = 180º – 6º (n – 30), де L зах. – довгота західної межі зони, L сер. – довгота середнього меридіана, L сх. – довгота східної межі зони, n – номер зони Гаусса.
Зональну систему плоских прямокутних координат створюють для кожної зони. Якщо розгорнути бічну поверхню циліндра, то осьовий меридіан і екватор будуть прямими взаємно перпендикулярними лініями, решта паралелей і меридіанів – кривими. Отже, середній меридіан та екватор є осями зональної системи координат: вісь абсцис (Х) – осьовий (середній) меридіан зони, вісь ординат (Y) – екватор, а точка перетину осьового меридіана і екватора – початок відліку координат. На північ від екватора (ординати) значення абсцис додатні, а на південь – від’ємні. Також значення ординат на схід від осьового меридіана зони (абсцис) додатні, а на захід – від’ємні.
Протяжність кожної зони від екватора до Північного полюса становить 90º широти, або 10 000 км, а протяжність дуги екватора – 6º довготи, або 666 км, тобто по 333 км на захід і на схід від середнього меридіана зони.
Координатна сітка в зоні утворюється рівновіддаленими взаємно перпендикулярними лініями, проведеними паралельно до осьового меридіана зони Х та екватора Y. Положення точки визначається абсцисою Х, рівною відстані від екватора, і ординатою Y, рівною відстані від осьового меридіана і виражається в лінійних міраж – кілометрах та метрах. В межах України усі точки території мають додатні абсциси. Ординати у східній частині всіх зон додатні, а в західній – від’ємні. Це створює певні труднощі під час обчислювальних робіт. Тому для зручності абсцису (осьовий меридіан) кожної зони уявно переносять на захід на 500 км, внаслідок чого в усіх зонах ординати будуть додатні.
Число +500 вибрано через те, що довжина дуги 1º по екватору становить близько 111 км, а довжина дуги 3º – 333 км. Тому ординати у в межах зони можуть мати максимальне значення від +333 км до –333 км. Щоб ординати були всюди додатними, ординаті осьового меридіана необхідно приписати таке ціле число кілометрів, яке було б більше 333, і щоб сума цього вибраного числа і 333 була менша тисячі. Таким числом і є +500 км. Отже, на осьовому меридіані точки мають ординати 500 км; точки західніше осьового меридіана мають додатні значення менше 500 км; точки в східній половині зони визначаються ординатами більше 500 км. Координати, одержані під час такого зміщення початку відліку, називаються перетвореними або умовними.
Але, однакові ординати точок можуть повторюватися в кожній із 60-ти зон, на які розділена поверхня земного еліпсоїда, тому необхідно вказувати номер зони, в межах якої пункт знаходиться. Його вказують перед ординатою Y. Вираз Х=6 072,145 км означає, що від даної точки до екватора відстань 6 072,145 км. Вираз Y =4 308,890 км означає, що точка знаходиться в 4-їй зоні, а відстань від неї до осьового меридіана, винесеного на 500 км із зони на захід, складає 308,890 км.
Труднощі при використанні зональної системи координат виникають тоді, коли топографо-геодезичні роботи проводять на приграничних ділянках, розташованих в двох сусідніх (суміжних) зонах Гаусса. Координатні лінії таких зон розташовуються під кутом одна до одної. Для ліквідації цих ускладнень вводиться смуга перекриття зон, у якій координати можуть бути визначені в обох суміжних зонах. Ширина зони перекриття складає 4°, по 2° із кожної із двох суміжних зон. Вперше ця система координат впроваджена в 1928 році, у 1932 році затверджена як загальнодержавна. Із введенням для геодезичної основи еліпсоїда Красовського вона отримала назву «система координат 1942 року».
Лінія координатної сітки, яка паралельна осьовому меридіану (вертикальна лінія сітки), і напрям географічного меридіана, що проходить через одну й ту ж точку в межах зони, не збігаються. Вони утворюють деякий кут λr, який називається гауссовим зближенням меридіанів. Найбільше його значення буде на краю зони (біля полюса) – 3°, а біля екватора – буде близьке до 0°.
Гауссове зближення, як і зближення меридіанів, вважається східним (додатним), якщо лінія сітки відхиляється на схід від географічного меридіана, який проходить через ту саму точку, що й лінія сітки. При протилежному відхиленні лінії сітки зближення західне і буде мати знак «мінус».
Для нанесення точок за їхніми прямокутними координатами та визначення цих координат на картах масштабу від 1:10 000 до 1:500 000 включно служить прямокутна координатна сітка, утворена вертикальними лініями, паралельними до осьового меридіана зони Гаусса ХХ, та горизонтальними лініями, паралельними до екватора YY. Ці лінії проводять на відстані 1 км чи 2 км, а тому їх називають лініями кілометрової сітки, а сітку прямокутних координат – кілометровою сіткою.
Лінії кілометрової сітки не паралельні внутрішній рамці топографічної карти, тому що прямі осі координат не паралельні кривим меридіанам і паралелям (вони утворюють внутрішню рамку карти), які мають кривизну.
Координати ліній сітки, виражені в кілометрах, підписують біля рамок карти: абсциси – на бічних рамках, а ординати – на верхній та нижній. Повністю підписані лише крайні лінії: на карті У-34-37-В-в (Снов) масштабу 1:25 000 горизонтальні – 6 065 км і 6 073, вертикальні – 4 307 км і 4 314 км (перші цифри підписані дрібнішим шрифтом), на інших лініях вказуються лише десятки та одиниці кілометрів – 66, 67 чи 08, 09 і т.д. Абсциса Х якої-небудь точки дорівнюватиме найкоротшій відстані від цієї точки до екватора, а ордината Y – найкоротшій відстані від осьового меридіана зони.
Для вказівки локалізації об'єктів використовують скорочені координати – X і Y південно-західного кута квадрата кілометрової сітки, наприклад, гора Велика Михайлинська точка із висотою 213,8 знаходиться в квадраті 6812 (квадрат 6812).
Для визначення прямокутних координат точки на ближчу з півдня лінію абсцис і ближчу з заходу лінію ординат опускаємо з цієї точки перпендикуляри і вимірюємо їх довжину в масштабі карти. Наприклад, абсциса Х точки А: ХА = ХН + Δх, а ордината YА = YЛ + Δу, де ХН – координати нижньої лінії сітки, і YЛ – координата лівої лінії сітки по відношенню до точки А. Δх і Δу – значення опущених на лінії сітки перпендикулярів. В нашому прикладі ХА = 6072 км + 600 м = 6 072,600 км (відстань від екватора). YА = 4307 км + 625 м = 4 307,625 км (відстань від осьового меридіана зони), де перша цифра вказує на номер зони (рис. 15).
Для визначення положення точки за допомогою прямокутних координат (обернена задача) необхідно на лінії абсцис і ординат відкласти вказані відстані 600 м і 625 м і провести від них перпендикуляри до протилежних ліній кілометрової сітки. Точка перетину двох перпендикулярів вкаже на місце точки, яку шукали.
КУТИ НАПРЯМІВ І ВИЗНАЧЕННЯ ЇХ НА ТОПОГРАФІЧНІЙ КАРТІ
Напрями ліній на місцевості чи на карті можуть бути визначені відносно якогось початкового напряму, тобто визначити кут між вихідним (початковим) напрямом і лінією, напрям якої необхідно виміряти. Ним можуть бути географічний (істинний, дійсний) меридіан, магнітний меридіан, осьовий меридіан зони Гаусса чи лінії до нього паралельні – вертикальні лінії кілометрової сітки. Через будь-яку точку земної поверхні чи точку на карті можна провести географічний меридіан, магнітна стрілка приладів дасть магнітний меридіан, а також можна провести лінію, паралельну до осьового меридіана зони Гаусса.
Приклад: ДК, визначений за картою = 238°. Обчислити Ам. 74 Рішення: На рис.видно, що Ам менше ДК на величину ПН, тобто суму магнітного схилення і зближення меридіанів, що в градусній мірі дорівнює 7°33' ≈ 8°. Звідси, Ам = 238° – 8° = 230°.
Вивчення за картою рельєфу місцевості
Види горизонталей: 1-основні; 2-основні потовщені; 3-додаткові (напівгоризонталі); 4-допоміжні (чверті); 5-підписи горизонталей в метрах
На топографічних картах під південною рамкою вказується висота перерізу рельєфу відповідно до її масштабу: на 1:25 000 карті через 5м, 1:50 000 – 10м, 1:100 000 – 20м, 1:200 000 – 40м, 1:500 000 – 50м, 1:1 000 000 – 100м. Наприклад, підпис „Суцільні горизонталі проведені через 10м” на карті масштабу 1:50 000 означає, що основні горизонталі проведені через 10м, основні потовщені – 50м, напівгоризонталі – 5м, чверті – 2,5м.
а) стрімкість схилу α – кут між нахиленою поверхнею схилу до горизонтальної площини; б) висота перерізу h – відстань по висоті між двома суміжними горизонталями; в) закладання горизонталей d – відстань на карті між двома суміжними горизонталями; г) довжина схилу D – відстань на схилі від вершини до підошви.
Стрімкість схилу (α), закладання горизонталей (d) і висота перерізу рельєфу (h) на карті взаємопов’язані між собою. По-перше, чим більша висота перерізу, тим більше закладання горизонталей і навпаки; по-друге – чим стрімкіший схил, тим менше закладання горизонталей і навпаки
Якщо закладання горизонталей на карті однакове, схил буде рівний; закладання від вершини до підошви зменшується – схил випуклий; закладання від вершини до підошви збільшується – схил увігнутий; закладання від вершини до підошви то збільшується, то зменшується – схил хвилястий
Знання цих закономірностей дає змогу швидко і впевнено визначити за картою топографічний та бойовий гребені, а звідси й умови спостереження, маскування, ведення вогню тощо. Таким чином, вид схилу істотно впливає на ведення бойових дії.
Визначення стрімкості схилу за шкалою закладання. Циркулем або лінійкою відміряють відрізок між двома суміжними горизонталями, прикладають його до шкали і визначають число градусів біля основи шкали (відрізок аб), а якщо горизонталі розташовані близько одна до одної, тоді користуються правою частиною шкали, беручи при цьому на карті закладання між сусідніми потовщеними горизонталями (відрізок вг).
При визначенні висот точок можливі такі ситуації:
1. Якщо відома висота точки, то позначкою горизонталі буде цифра, кратна висоті перерізу даної карти. На горизонталь нижче позначки 167,5, отже, позначкою горизонталі буде найближча знизу до 167,5 цифра, кратна висоті перерізу рельєфу даної карти.
2. Позначка точки між двома суміжними горизонталями визначається інтерполюванням позначок горизонталей.
Визначення висоти позначок: а) горизонталей; б) точки.
При визначенні перевищень висот точок можливі такі ситуації: 1. Якщо точки розташовані на одній горизонталі – перевищення дорівнює нулю. 2. Якщо позначки висот точок підписані на карті – визначити різницю висот цих позначок. 3. Якщо точки знаходяться на одному схилі – висоту перерізу рельєфу на карті помножити на кількість горизонталей між точками. 4. При розташуванні точок на значній відстані одна від одної – визначити висоти точок і взяти їх різницю. Помилка визначення висот позначок не повинна перевищувати половини висоти перерізу рельєфу на карті, а при знаходженні точки між основною і напівгоризонталлю – чверті висоти перерізу рельєфу.
Визначення видимості між точками побудовою вертикального профілю. Вертикальний профіль місцевості – графік, який відображає переріз місцевості вертикальною площиною поздовж профільної лінії (лінії на карті, вздовж якої будується профіль місцевості). Вертикальний профіль будують на міліметровому папері в такій послідовності: а) на карті проводять профільну лінію від спостережного пункту (СП) до цілі (Ц)
Література