Картини довколишнього світу, природи в поезіях�Т. Шевченка − художня реальність, створена уявою митця за допомогою засобів образної мови. «За сонцем хмаронька пливе»

«За сонцем хмаронька пливе»

ВИД:

ПЕЙЗАЖНА ЛІРИКА

ТЕМА:

зображення мінливості

природи в зміні дня й ночі.

ІДЕЯ:

нерозривний зв’язок почуттів

з природою, сподівання на

краще майбутнє.

РІД:

ЛІРИКА

ЖАНР:

ВІРШ

ЕПІТЕТИ:

«червоні поли, рожевою пеленою, малую годину, хмароньку рожевую, туман сивий, тьмою німою».

ПЕРСОНІФІКАЦІЯ:

«хмаронька ...сонце спатоньки зове», «серце одпочине, з Богом заговорить».

ХУДОЖНІ ЗАСОБИ

МЕТАФОРА:

«за сонцем хмаронька пливе», «червоні поли розстилає», «туман ...тьмою німою оповиє тобі душу».

​

АНАФОРА (єдинопочаток):

«І хмароньку рожевую, І тьму за собою».

​

ПЕСТЛИВІ СЛОВА:

хмаронька, спатоньки, годиночку.

ПОРІВНЯННЯ:

«покриває рожевою пеленою, мов мати дитину», «ніби серце одпочине», «ждеш його, того світу, мов матері діти», «туман, неначе ворог».

ЗОРОВІ ОБРАЗИ:

СЛУХОВІ ОБРАЗИ:

​

​

ОБРАЗИ КОЛЬОРУ:

ЗОРОВІ ОБРАЗИ: СОНЦЕ, ХМАРОНЬКА, МОРЕ, ПЕЛЕНА, МАТИ, ДИТИНА, ТУМАН.

СЛУХОВІ ОБРАЗИ:

З БОГОМ ЗАГОВОРИТЬ.

​

ОБРАЗИ КОЛЬОРУ: ЧЕРВОНИЙ, СИНІЙ, РОЖЕИЙ, СИВИЙ.

СИМВОЛ (грец. «знак») — умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття.

СИМВОЛ СОНЦЯ — уособлення тепла, світла й радості;

ТУМАНУ — темряви, небезпеки.