1 of 10

ТЕМА 8

ЄВРОПЕЙСЬКА ПРАКТИКА СЕРТИФІКАЦІЇ ДОПОМІЖНОЇ ПРОДУКЦІЇ (ЗЗР, ДОБРИВА ТОЩО)

2 of 10

Допоміжні продукти — засоби захисту рослин, добрива, меліоранти та інокулянти, кормові матеріали та добавки, засоби для прибирання та дезінфекції, зоотехнічні засоби та інші засоби для тваринництва, технологічні добавки та матеріали для переробки та пакування тощо, що дозволені для використання в органічному виробництві відповідно до вимог стандартів.

Сертифікація та підтвердження допоміжних продуктів та методів відбувається за вимогами Органічного Регламенту ЄС.

Асортимент сертифікованих та затверджених для використання в органічному виробництві допоміжних продуктів дуже широкий, понад 600 продуктів та майже 200 виробників та дистриб'юторів.

3 of 10

Сертифікація та підтвердження здійснюється шляхом перевірки та встановлення відповідності методів виробництва та/або самих продуктів вимогам органічних стандартів. Після успішного проходження видається Сертифікат або Підтвердження для використання в органічному виробництві.

Також інформація про продукти та виробника або дистриб'ютора додається до «Переліку допоміжних продуктів та методів, дозволених для використання в органічному виробництві», який щорічно оновлюється.

4 of 10

Органічні добрива — це природні матеріали, які застосовуються для підживлення рослин. Вони насичують ґрунт корисними елементами, покращують його структуру та роблять його більш поживним.

Органічні добрива можна отримати з:

    • рослинних залишків;
    • компосту;
    • рідинних відходів тваринного походження.

Вибір того чи іншого виду підживлення залежить ваших потреб і культур, що вирощуються. Наприклад, рослинний компост містить багато речовин і мікроелементів, які можуть живити різні культури. Для вирощування овочів часто використовують гній, який містить азот. А якщо потрібно покращити кореневу систему рослини, обирають кісткове борошно, в складі якого є багато фосфатів.

5 of 10

Гній

Гній — це продукт тваринної життєдіяльності, який пройшов біологічний розклад. Компостуючи гній великої рогатої худоби або пташиний послід, вперемішку з листям, соломою, тирсою, ви отримаєте перегній. Це органічне добриво активує ґрунтову мікрофлору, збагачує землю вуглекислим газом і формує родючий шар або ж ґрунтовий покрив.

У перегної є:

    • азот;
    • фосфор;
    • калій.

Гній можна використовувати для всіх видів культур, але особливо він ефективний для зернових і бобових. Добриво вносять у підготовлений ґрунт восени або навесні перед посівом.

Залежно від кількості вологи розрізняють наступні види підживки:

    • Сухий гній (80% вологості). Підходить для овочів, зокрема огірків, кабачків, редьки.
    • Напіврідкий (до 90% вологості). Найчастіше ним удобрюють томати та полуницю.
    • Рідкий (понад 90% вологості). Підходить для кукурудзи, буряка та картоплі.

Рекомендована кількість гною на 1 гектар землі — від 10 до 30 тонн. Гноєм краще удобрювати землю вранці або ввечері, коли немає прямого сонячного світла. Це допоможе уникнути перегрівання поля та добрива.

Норми внесення добрив: таблиці, правила та розрахунки

6 of 10

Компост

Компост — це перероблені мікроорганізмами органічні рештки, залишки їжі або листя.

Компост має високий вміст азоту, фосфору та калію, які є необхідними для здорового росту рослин. Він підвищує рівень гумусу в ґрунті, покращує його структуру та сприяє розвитку корисних мікроорганізмів.

Підживку можна використовувати для всіх видів культур, але особливо ефективна вона для розсади та овочевих. Землю удобрюють восени після збору врожаю або навесні перед посівом.

Важливо: до компосту не можна додавати заражені залишки рослин, щоб під впливом тепла шкідники та збудники хвороб не розмножились і не зіпсували добриво.

7 of 10

Сидерати — це рослини, які вирощуються з метою збільшення родючості ґрунту.

Вони висіваються тоді, коли земля не використовується для вирощування основних культур, наприклад, взимку після збору основного врожаю.

Окремі види висівають весною та влітку. Однією з головних переваг сидератів є здатність збільшувати біологічну активність ґрунту. Це добриво забезпечує збалансоване живлення мікроорганізмів у землі.

За походженням сидерати поділяються на декілька груп.

СИДЕРАТИ

Серед основних:

    • бобові (горох, сочевиця, люцерна, квасоля, конюшина) — відмінно продукують азот;
    • злакові (пшениця, жито, ячмінь, овес) — містять необхідний запас калію та білку;
    • хрестоцвіті та складноцвіті (ріпак, гірчиця, редька, соняшник) — універсальні для будь-яких типів земельного покрову.

Пропорції варто добирати в залежності від типу сидерату та ґрунту. Зазвичай на гектар використовують від 50 до 150 кг насіння сидератів. Наприклад, якщо використовується люцерна, то на 1 гектарі потрібно висівати близько 40-50 кг насіння. Якщо ж використовуються злакові сидерати, наприклад, озима пшениця, то висівати потрібно 250-300 кг на 1 гектар.

8 of 10

Ще одні органічні добрива — це торф, який отримують з природних боліт.

Торф містить велику кількість гумусу та азоту (до 20 кг на 1 тонну), які в ґрунті розкладаються дуже повільно, зберігаючи свої корисні властивості протягом десятиліть.

Підживка має хороше водопоглинання та повітропроникність, що дозволяє зберігати вологу в землі та запобігати її випаровуванню.

Торф

Є два типи торфу:

    • Верховий торф. Має високу концентрацію гумусу та живильних речовин. Застосовується для вирощування томатів, огірків, полуниці, суниці та квітів.
    • Низинний торф. Має меншу концентрацію живильних речовин порівняно з верховим торфом, але необхідну кількість гумусу. Використовують для забезпечення дренажу ґрунту, збереження вологи та у складі компосту.

Щоб підвищити вміст органічної речовини на 1%, потрібно приблизно 12-15 кг торфу (2-3 відра) на 1 кв. м. Зазвичай торф додають у пропорції 10-30% від загального об’єму поверхні.

Проте виробництво торфу є енерговитратним і не сприяє біологічному розкладу органічної речовини. Це означає зменшення родючості ґрунту в майбутньому, адже із тонни торфу засвоюється тільки 3-5% азоту, тобто 0,6-1,0 кг. Саме тому використання такої підживки втрачає популярність. Замість цього, фермери частіше користуються сидератами та компостами, які є екологічно чистими та в подальшому не зменшують родючість земельної ділянки.

9 of 10

ЗАГАЛЬНИМИ ВИМОГАМИ ДО ОРГАНІЧНИХ ДОПОМІЖНИХ ПРОДУКТІВ Є:

• Допоміжні продукти можуть бути рослинного, тваринного, мікробного, мінерального походження, за винятком випадків, описаних органічними стандартами.

Використання ресурсів, що не відновлюються і продуктів не сільськогосподарського походження має зводитися до мінімуму.

• Виключення застосування ГМО, похідних ГМО або продуктів, вироблених генетично модифікованими організмами.

• Надається перевага біологічним, механічним, фізичним методам виробництва допоміжних продуктів.

• Дієві речовини допоміжних продуктів походять зі списку дозволених органічними стандартами (зазвичай додатками до них). До уваги береться, окрім дієвих речовин, також технологічні добавки та «інертні» компоненти (ко-формулянти), які додаються в готовий продукт для покращення фізичних властивостей допоміжного продукту.

• Виготовлення, використання та утилізація речовини допоміжного продукту не має шкодити навколишньому середовищу.

10 of 10

ЗАГАЛЬНИМИ ВИМОГАМИ ДО ОРГАНІЧНИХ ДОПОМІЖНИХ ПРОДУКТІВ Є:

Дієва речовина допоміжного продукту має найменший негативний вплив на здоров'я людини чи тварин та мінімальний вплив на довкілля в порівнянні з альтернативними речовинами.

    • Обмеження застосування ДП вхідними продуктами з органічного виробництва, природними речовинами, або речовинами, які отримані природним шляхом та малорозчинними мінеральними добривами.
    • Суворе обмеження використання хімічно синтезованих речовин.
    • Зведення до мінімуму використання ресурсів, що не відновлюються, і продуктів несільськогосподарського походження.

Рослини мають отримувати поживні речовини переважно через екосистеми ґрунту, а не за допомогою розчинних добрив, що вносяться в ґрунт. Застосування мінеральних азотних добрив в рослинництві не допускається.

    • Забороняється використовувати матеріали з інтенсивного тваринництва.
    • Відокремлення (у часі та просторі) між сертифікованою та не сертифікованою продукцією, приділяючи особливу увагу ризикам змішування.