Урок 44. Дата: 24-28.04
Грекокатолицька церква як ресурс
української ідентичності.
- Головні тенденції розвитку політичного, економічного та духовного життя галицьких українців.
- Роль Греко-католицької церкви.
- Відмінність позицій Церкви і українського національного руху або окремих течій у їх межах з окремих питань.
Актуалізація опорних знань
Сучасна греко-католицька ідентичність уже на рівні літургійної практики є сприятливим ґрунтом для утвердження національних почуттів, зокрема через українську мову богослужінь та молитовну практику — те, з чим стикається основний масив віруючих, який не заглиблюється у тонкощі богослов’я.
Мотиваційний аспект
Українська греко – католицька церква – церква, що діє у складі католицької церкви, але зберігають спільну із православними церковними обрядами і звичаї.
Історична довідка. Пригадаємо.
Передумови церковної унії
Перехід частини української шляхти до католицької віри
Посилення процесу окатоличення та ополячення українського населення після Люблінської унії.
Поява в Україні прихильників церковної унії.
В українському суспільстві поширювалися процеси церковного єднання.
Українська православна церква переживала кризовий стан.
Різке звуження каналів матеріальної підтримки церкви.
Активне проникнення світської влади в церковне життя.
Занепад православної церкви, яка вже не могла бути гарантом збереження національних традицій та осередком культурного життя
Річ Посполита
Українські землі
Українська православна церква
Наступ
католицької церкви
Зміцнення
Московської
Митрополії, надання титулу Патріарха
Ідея унії з римо – католицькою
церквою
Єдність народу
Збереження обряду і мови
Припинення
переслідувань за віру
Позбавлення авторитету
братств
Передумови укладення Берестейської церковної унії
Берестейський собор1596 р. -
Створення Греко-католицької церкви створена внаслідок об’єднання (унії) католицької та православної церков
Висновки
Впродовж усього ХVІІІ ст. центральну роль в уніатській церкві відігравав створений 1617 р. митрополитом Йосифом Веляміном Рутським чернечий орден Василіан. На середину ХVІІІ ст. на території Речі Посполитої існувало 148 василіанських монастирів, у тому числі в Україні– 122, і серед них такі великі, як Почаївський, Дерманський, Жидичинський, Унівський тощо.
В церковних офіційних документах XVII – XIX століття вона титулується як ‘’Унійна церква’’ (1569), ‘’Руська унійна церква’’ (з XVII ст.), ‘’Греко -католицька церква ‘’ (з 1774р.). У ХХ столітті вживалися назви: "Українська католицька церква візантійського обряду" (з 1912), "Українська католицька церква" (з 1960), "Київська католицька церква" (з 1999). Назва "Українська греко-католицька церква" офіційно вживається з 1992р.
Мовою документів…
На межі ХVII – XVIII
століть…
У Галичині, де польсько-український антагонізм відзначався особливою гостротою і напруженням, з’єднана з Римом Церква здобула прихильність православної ієрархії та вірних майже через століття після Берестя (лише в 1691 р. прийняла унію Перемишльська єпархія і аж у 1700-му — Львівська).
Синод у Замості 1720 року закріпив за Унійною Церквою статус єдиної Церкви східного обряду на землях Речі Посполитої.
Унійна церква як національно-культурний бар'єр
Чому ж тоді в Галичині унійній церкві судилося відіграти принципово іншу роль?
Греко-католицькій церкві судилося відіграти важливу роль у збереженні української національної ідентичності.
Чинники, що сприяли…
- Важливе значення мала та обставина, що у пізному середньовіччі галицькі землі найдовше зберігали традиції державотворення,
- остаточний перехід галицьких православних єпархій до єдності з Римом відбувався майже через 100 років після укладення Берестейської унії.
- Всупереч постійним намаганням польської світської та церковної еліти перетворити унію на місток до цілковитої латинізації й полонізації, вона поступово стала для всіх вірних східного обряду в Галичині тією самою «руською вірою», таким самим ідентифікаційним чинником, яким раніше було її заперечення.
Утиски з боку римо-католицької церкви на греко-католицьку…
Різна церковно-обрядова приналежність (на фоні інших соціально-культурних відмінностей) в умовах нерозвиненої національної самосвідомості була тим формальним бар’єром, який позначав межі (а значить — дозволяв відрізнити) українця (русина) — греко-католика від поляка — римо-католика. І цей чинник у повсякденному житті пересічного галичинина (українця чи поляка) мав набагато важливіше значення і «практичну актуалізацію», ніж якісь догматичні чи юрисдикційні постулати. Устійненню цього бар’єру сприяла фактична нерівність і постійні утиски ієрархії та вірних східної традиції з боку їх польсько-латинських «братів по вірі», підкріплені офіційною римською доктриною.
Внаслідок згаданих особливостей історичного розвитку в українській спільноті Галичини окрім духовенства просто не було іншої суспільної сили, яка могла б витворити програму національно-політичного розвитку і очолити рух за греко-католицьку церкву. Така роль у «національному пробудженні» «недержавних» або «малих» народів здебільшого належала духовній еліті, якої просто не було. І хоч ці передумови були визначальними в історичній долі уніатського кліру, вони аж ніяк не були самодостатніми для перетворення «пастирів людських душ» у політичних лідерів і національних патріотів.
Через поділ Рнчі Посполитої в 1772, 1793 і 1795 роках
Російська Імперія поширювала свою владу на суміжні українські землі, супроводжуючи це гоніннями і репресіями проти ‘’уніатів’’ та насильницько навертали їх у православ’я (Московську церкву).
У 1768 – 1796 роках під владу Москви попадає Правобережна Україна, 1893 році – Західна Білорусь і Північна Волинь, 1885 році – Хомщина і Підляшшя. А православну Київську митрополію ще в 1685 – 1686 роках було прилучено до Московського патріархату.
Одночасно у західній Україні дедалі більше прихильників здобувала ідея православно-католицької церковної єдності.
Утвердження Руської Церкви в Речі Посполитій не було тривалим і поступовим.
Важливе значення для зміни характеру взаємин між християнами різних традицій спершу на Закарпатті, а пізніше й у Галичині, яка після першого поділу Речі Посполитої (1772 р.) перейшла до складу Австрійської монархії, мала просвітницька політика Габсбургів.
Греко-католицька ієрархія за розпорядженням Марії Терези – імператриці Австрійської імперії здобула визнання й підтримку імператорського уряду, які виявлялися:
У 1808 році було відновлено Галицьку митрополію з осідком у Львові.
Частина нижчого духовенства й семінаристів під проводом
«Руської трійці» 1833-1837— Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького — у 30-х роках XIX століття звернула свої погляди до простолюду.
МЕТА та ІДЕЯ:
Освічені люди прагнули осмислити його історичне минуле, культурну спадщину й суспільні потреби та пропагували ідею єдиного руського народу, розділеного між двома імперіями та відмінного від поляків і росіян.
Греко-Католицькій Церкві Галичини судилося відіграти особливу роль в українському національному русі.
ВИСНОВОК: Однак керівництво греко-католицької церкви та більшість духовенства аж до «Весни народів» 1848-1849-их років аж ніяк не поділяли ідей «Руської трійці», а молоді «галицькі будителі» зазнали переслідувань і поневірянь не так від австрійської адміністрації чи польських діячів, як від власної митрополичої консисторії.
Ідентичність — це ототожнення людиною себе з чимось поза собою .
У даному випадку це ототожнення церкви з нацією. Але ідентичність передбачає також змістовне наповнення поняття нації.
Греко-Католицька церква у загальнонаціональному масштабі намагалась була етноутворюючим та етноінтегративним чинником, та суттєво впливати на процес формування української ідентичності.
Загалом же можна підсумувати, що сучасна греко-католицька ідентичність уже на рівні літургійної практики є сприятливим ґрунтом для утвердження національних почуттів, зокрема через українську мову богослужінь та молитовну практику — те, з чим стикається основний масив віруючих, який не заглиблюється у тонкощі богослов’я.
Завдання:
Опрацювати матеріал презентації
Використані ресурси:
В.С. Власов. Історія України : підр. Для 8-го кл.
загальноосвіт. навч. закладів. – Київ : «Генеза»,
2016. С.53-58.
Інтернет-ресурси