Усна історія Майдану

колективний учнівський проект здобувачів освіти 11 класу Олексіївського закладу загальної середньої освіти

Пам’яті Небесної сотні

Колись я приїду до Києва з сином...

Колись... Як цвістимуть каштани...

Під небом пройдемось високим і синім,

Пройдемось ошатним Майданом...

Торкнуся, припавши на мить на коліно,

Гладкого, новенького бруку...

- Він все ще гарячий! Це так неймовірно!

Давай! Приклади свою руку...

- То сонце нагріло! - і в сина усмішці

Шукатиму трохи розради...

- Ні сину, не сонце... На цьому ось місці

Горіли колись барикади...

Людей, що піднялись на ці барикади,

Ніщо не могло подолати!

Ніякої сили не було у влади,

Лиш страх, брудні гроші і ґрати...

​

​

​

І люди боролись... І найсміливіші

Дивилися снайперу в дуло...

І лилася кров... Але найголовніше, -

Війни в Україні не було!

Ось там можна їх імена прочитати,

Я всіх називати не стану...

- А що там? Чому стільки квітів там, тату?

- Це стелла Героїв Майдану...

- Цікаво... Навіщо туди позносили

Ці шини від автомобілів?

- Це замість вінків... Це тепер ніби символ,

Це знаки, для всіх зрозумілі...

Мій син помовчить і спитає останнє:

(Мов вітром холодним подуло!)

- Я все розумію... Одне лиш питання:

Чому тебе з ними не було?...

​

​

23 лютого 2014 року, Автор Corvin

Сторінку підготував Царенко Роман Васильович

Димить Майдан. Палають шини. Брудно.

Стовпами сажа в піднебесся б’є,

А жінка в дорогій розкішній шубі

Бруківку хлопцям справно подає.

Приїхала з роботи на Хрещатик

Довідатись, чим треба підсобить.

А тут таке… Коли передягатись,

Як на вагу життя кожніська мить?

«Побійтесь Бога, пані! Йдіть додому.

Бо вашій шубі буде тут гаплик».

«Не переймайся, сину. Я потому

Її нарешті викину в смітник.

​

Аби лишень прорватися, мій любий.

Відстоїмо країну — буде все.

Заробимо собі іще на шуби…

Ти тільки, сину, бережи себе».

​

Підготувала сторінку

Писаренко Катерина

Лютий 2014 рік, Автор