Медіаграмотність. Маніпуляції і пропаганда в медіапросторі
Ігор Гусаков
Прийоми медіаманіпуляцій:
Висвітлення лише тієї достовірної інформації, яка потрібна маніпуляторові. Йдеться, отже, про навмисне замовчування суспільно значущої інформації, ігнорування фактів, їх фільтрацію, зокрема й через цензуру.
Прийоми медіаманіпуляцій:
2. Фабрикування фактів.
Фабрикувати означає виготовляти, штучно створювати «факти», а не відображати реальний стан справ. Для позначення неправдивої, сфальшованої інформації існує поняття «фейк».
Прийоми медіаманіпуляцій:
3. Відсутність у ЗМІ альтернативної (іншої, несхожої на офіційну) інформації.
Така інформація зрівноважує чи навіть пересилює медіаповідомлення маніпулятора. А головне — вона дає змогу аудиторії зробити власний розумний вибір між різними, часто діаметральною протилежними, позиціями, між «чорним» і «білим».
Прийоми медіаманіпуляцій:
4. Навішування (наклеювання) ярликів.
Безпідставно звинувачувати когось у чомусь, приписувати негативні якості, соціально несхвалювані вчинки, ганебну поведінку для дискредитації особи, соціальних груп, ідей тощо.
Прийоми медіаманіпуляцій:
5. Оманливість (ілюзія) плюралізму висвітлення подій, суспільно-політичних питань.
Вона створюється за рахунок подачі однієї і тієї самої інформації в різноманітних форматах. Як наслідок — у медійному просторі з’являється багато подібних одне до одного повідомлень за відсутності в них різних поглядів на проблему. Сюди ж належить ігнорування діалогу й суспільних дебатів (обміну думками щодо певного питання).
Прийоми медіаманіпуляцій:
6. Посилання на авторитетів, від імені яких поширюється вигідна маніпуляторові інформація (коментарі, думки, оцінні висловлювання) для схвалення чи засудження якихось фактів. До різновидів цього прийому належать посилання на анонімного авторитета (відомого науковця, письменника, політика і т. д.).
Прийоми медіаманіпуляцій:
7. Відволікання уваги від головного на другорядне.
Наприклад, подача суспільно важливої інформації серед незначної. У результаті цього розсіюється увага й губиться смисл попередньо сприйнятого, як це відбувається в політичних дебатах, які регулярно перериваються рекламою.
Прийоми медіаманіпуляцій:
8. Контрастна подача інформації в медіаповідомленні за принципом «про себе — гарне, про інших — погане».
Прийоми медіаманіпуляцій:
9. Прикриття універсальними (безпрограшними) поняттями, які мають позитивну реакцію в аудиторії, тих явищ, які насправді не мають нічого спільного з ними: демократія, свобода, законність, патріотизм, перемога, успіх тощо.
Прийоми медіаманіпуляцій:
10. Зміна змісту інформації через втрату її справжнього контексту.
Так буває тоді, коли цитату, фрагмент відео спеціально виривають із цілісного тексту або коли медіаповідомлення тенденційно конструюють із різних фрагментів.
Прийоми медіаманіпуляцій:
11. Повторення однієї і тієї самої інформації, що, врешті-решт, осідає не лише в пам’яті, а й у несвідомому реципієнтів.
Прийоми медіаманіпуляцій:
12. Подача суперечливих одне одному повідомлень, швидка зміна повідомлень, швидкий темп подачі повідомлень, невідповідність заголовка повідомлення його змісту.
Прийоми медіаманіпуляцій:
13. Використання стереотипів — спрощених, спримітизованих, схематичних образів, кліше, лозунгів тощо або ж, навпаки, специфічної, складної термінології (політичної, економічної, правової, фінансової тощо).
Пропаганда
Термін «пропаганда» походить з латини (propaganda — те, що має бути поширено, від propagare — поширювати) і, як слово, не містить у собі жодного негативного забарвлення. Що поганого, скажімо, у пропаганді здорового способу життя, у поширенні через пропаганду корисних знань для просвіти. Аналогічне риторичне запитання постає і щодо комерційної пропаганди. Усе це — приклади, так би мовити, «безпечної» пропаганди.
Пропаганда
Зовсім іншу (протилежну) роль відіграє політична та ідеологічна пропаганда.
Її наслідки для людства продемонструвала нацистська пропагандистська машина Третього рейху. Не випадково, що об’єктом посиленої дослідницької уваги пропаганда стає в роки Другої світової війни й у період «холодної війни» між Радянським союзом і США. Нині ж зацікавлення науковців феноменом пропаганди не лише не зменшується, а й зростає. Пояснюється це колосальною роллю пропаганди в сучасних інформаційних війнах.
Інформаційна війна
Інформаційна війна — це сукупність інформаційних дій, застосовуваних сторонами, які протистоять одна одній, для досягнення певних цілей. Зазвичай мета інформаційної війни полягає в досягненні інформаційної переваги над супротивником і формуванні такого інформаційного середовища, що сприяло б реалізації інших (неінформаційних) дій (політичних, дипломатичних, економічних тощо).
Небезпека пропаганди
Найбільшу небезпеку несе в собі пропаганда війни, національної, расової, релігійної ненависті, що підбурює до дискримінації, ворожості, насилля. Така пропаганда порушує норми міжнародного права. Інші різновиди пропаганди, до прикладу, ті, які порушують професійні стандарти журналістики, хоч і мають значно менші наслідки, однак також неприпустимі в демократичних суспільствах.
Пропаганда
Пропаганда — це навмисний цілеспрямований вплив на аудиторію через поширення різними комунікативними каналами недостовірної (неповної, неточної, спотвореної) інформації, спрощених (однобічних) суджень, спеціально створених міфів, стереотипів, оцінок, а також прихованого чи відкритого нав’язування якоїсь однієї позиції, ідеї для спонукання й змушування людей робити те, на що вони не наважилися б, маючи достовірну (повну, різнобічну) інформацію.
Шляхи подолання пропагандистського впливу
Подолати пропаганду можна тільки за допомогою цілої системи заходів — конкретних дій на різних рівнях. Скажімо, міжнародний рівень боротьби з пропагандою охоплює міжнародне законодавство, міжнародні суди, діяльність міжнародних організацій, міжнародний діалог.
На внутрішньодержавному (національному) рівні потрібно, по-перше, відстоювати ідею плюралізму мас-медіа та добиватися її реального втілення на практиці функціонування ЗМІ; по-друге, законодавчо засуджувати й не допускати небезпечної пропаганди; по-третє, відмовлятися від державних засобів масової інформації, роздержавлювати їх; по-четверте, всіляко сприяти діяльності суспільного мовлення; по-п’яте, розвивати медіаосвіту.
Дієвим рівнем подолання небезпечної пропаганди є самі ЗМІ. Журналістські організації, власники й видавці мас-медіа мають не допускати у змісті своєї медіапродукції такої пропаганди.
Та все ж з-поміж усіх зазначених заходів потрібно виокремити медіаосвіту як найефективніший спосіб протистояти пропаганді на рівні аудиторії і конкретного реципієнта.
Фейк
Фейк (англійською «fake») — це спеціально поширювана в мас-медіа й соціальних мережах відверто неправдива інформація, фальсифікації, підробки.
Фейк використовують у пропаганді, для того щоб дезінформувати (ввести в оману), залякати, деморалізувати аудиторію, викликати в людей недовіру, агресію, спровокувати їх на конфлікти, заплямувати чиюсь репутацію, посіяти паніку в суспільстві.
Фейк
Сфери поширення фейків — засоби масової інформації та соціальні мережі. Поняття фейку тут охоплює не тільки неправдиві текстові (вербальні) повідомлення, спотворені оригінальні тексти, а й світлини, підроблені у фотошопі, відеоролики, змонтовані у відеоредакторі або зняті в інший час чи в іншому місці, акаунти вигаданих осіб, сторінки в соціальних мережах, навмисно створені від імені інших (зазвичай відомих) людей.
Фейк
Кожному реципієнтові медіатекстів також потрібно вміти розпізнавати фейкову інформацію, хоче це зробити нелегко. Адже фейк створюється таким чином, аби переконати аудиторію у правдивості поданої інформації, змусити реципієнта повірити в неї, а ще й відреагувати, зокрема, перепостити, переказати, переслати фейкове повідомлення іншому реципієнтові.
Фейк
stopface.org
https://www.stopfake.org/uk/golovna/
Сайт для перевірки фактів stopface.org був запущений 2 березня 2014 року. На самому початку основною метою спільноти була перевірка і спростування перекрученої інформації і пропаганди про те, що відбувається в Україні, яка поширювалася у ЗМІ. Надалі Проект перетворився в інформаційний хаб, де аналізується таке явище, як кремлівська пропаганда, у всіх аспектах і проявах.
Ознаки розпізнавання фейків
Фахівці пропонують розпізнавати фейк за такими ознаками:
1) сенсаційність повідомлення, скандальний характер події, що набуває широкого розголосу й ганьбить її учасників;
2) сенсаційний заголовок, який шокує, провокує;
3) нагнітання негативу, очорнення, звернення до таких емоцій людини, як страх, тривожність, гнів, відраза;
4) емоційність інформації, тенденційність висвітлення теми;
5) подання однієї позиції (порушення балансу поглядів);
6) відсутність посилань на джерела чи посилання на незалежні джерела, на безіменні авторитети, на імена невідомих (маловідомих) експертів, на західні ЗМІ, на очевидців, які воліють бути неназваними тощо;
7) абсурдність (лат. absurdus — безглуздий) інформації з погляду правдоподібності, здорового глузду (те, у що взагалі важко повірити).
Ознаки розпізнавання фейків�https://www.youtube.com/watch?v=1BHT2tuae80
Джинса
Від фейків треба відрізняти так звану «джинсу» — замовні проплачені матеріали або навмисно приховану рекламу для поширення в засобах масової інформації. Масштабним це явище стає в період виборів різного рівня, коли за електорат (виборців) змагаються поміж собою політичні сили й кандидати.
«Джинса» порушує права споживачів інформації, спотворює волевиявлення виборців. Вона суперечить вимогам професійних стандартів та етики у сфері мас-медіа. Однак трактувань поняття «джинса», як і поняття «фейк», у правовому полі немає.
Джинса
«Джинса» — сленґове слово медійників (медійної спільноти: журналістів, редакторів, фахівців із паблік рилейшнз, рекламних агентів та ін.).
Цим словом вони називають, з одного боку, комерційні матеріали, що їх розміщують серед звичайних матеріалів без позначення (маркування) реклами, що порушує Закон України «Про рекламу», а з другого — політичні статті, сюжети, інтерв’ю, створені самими політичними партіями або на замовлення. До політичної «джинси» також належать:
1) оприлюднення результатів сумнівних соціологічних досліджень, тобто досліджень, у яких трапляються завищення або заниження рейтингу політиків;
2) псевдоаналітичні матеріали експертів, у змісті яких зацікавлена та чи та політична сила;
3) спеціально створені листи читачів, глядачів, слухачів від імені громадськості;
4) коментарі ботів — найманих осіб, які за оплату розміщують пости на сторінках інтернет-видань для схвалення або дискримінації матеріалів.
Ознаки розпізнавання джинси
1) розміщення матеріалу без інформаційного приводу;
2) підкреслено позитивний характер інформації;
3) низький рівень соціальної значущості інформації;
4) критичний матеріал про іншу політичну силу чи комерційну організацію;
5) однобічна подача матеріалу, висвітлення лише однієї позиції;
6) примітивність інформації, адресованість її малопоінформованому реципієнтові;
7) передрук або розміщення одного й того самого матеріалу в різних ЗМІ;
8) приховування справжнього імені автора матеріалу під псевдонімом;
9) розміщення повідомлення під рубриками «Погляд», «Кут зору», «Думка», «Позиція» тощо.
Та все ж найнадійнішим способом виявлення і фейку, і джинси залишається критичне мислення аудиторії, критичний аналіз кожним реципієнтом медіатексту.
Стандарти подання інформації
Вправа «Червона Шапочка»
Усім відома казка про Червону Шапочку.
Сюжет:
Мати посилає доньку до бабусі з молоком та хлібом. Дівчинка зустрічає вовка, розповідає йому куди вона прямує. Вовк обігнавши дівчинку, вбиває стару, готує з її тіла страву, а з крові — напій, одягається в її одяг і лягає в її постіль. Коли дівчинка приходить, вовк пропонує їй поїсти. Кішка старої намагається попередити дівча про те, що вона їсть, але вовк запускає в кішку дерев'яні черевики і вбиває її. Потім вовк каже дівчинці роздягнутися і лягти поруч з ним, а одежу кинути у вогонь. Та так і робить, лягаючи поруч з вовком, дівчинка запитує, чому у нього багато волосся, широкі плечі, довгі ноги, великі зуби. На останнє питання вовк відповідає: «Це для того, щоб швидше з'їсти тебе, дитя моє!» і з'їдає дівчинку. Мисливці, які проходили повз хатку, почули галас, вбили вовка, розрізали йому живіт і врятували бабусю із онукою.
Вправа «Червона Шапочка»
Об’єднайтеся у групи, кожна з яких має розповісти історію «Червоної
Шапочки» від імені:
1) телеканалу «Вовк-ТБ», спрямованого на захист вовків;
2) офіційної газети Казкового королівства, що прославляє подвиги лісорубів та інших жителів;
3) радіопередачі, де гостя — захисниця прав дітей, яка виступає проти жорстоких батьків, що відправляють дітей у ліс.
Обговоріть свій досвід. Чи були присутні у ваших виступах елементи маніпуляцій чи реклами?
Чи мали рацію відомі мислителі, стверджуючи:
«Факти, як шахи: кожен виконує свою функцію і має свою вагу на полі змісту».
Володимир Різун, український вчений, журналістикознавець
Відповідь аргументуйте.
Чи мали рацію відомі мислителі, стверджуючи:
«Факти не існують, є тільки інтерпретації».
Фрідріх Ніцше, німецький філософ, психолог і класичний філолог, представник ірраціоналізму.
Відповідь аргументуйте.
Чи мали рацію відомі мислителі, стверджуючи:
«Правда рідко буває чистою та ніколи не буває простою».
Оскар Уальд, ірландський філософ, естет, письменник, поет.
Відповідь аргументуйте.
Чи мали рацію відомі мислителі, стверджуючи:
«Слухаючи проповіді, пам’ятай, що чорт також може розмовляти мовою ангелів».
Вільгельм Швебель, німецький учений та публіцист.
Відповідь аргументуйте.
При підготовці презентації використані матеріали з: