Урок 2
Іван Карпенко-Карий –
батько української драматургії
Іван Карпенко-Карий
Важливу роль у театрі корифеїв відіграла родина Тобілевичів. Вважають, що найталановитішим у сім’ї був Іван, який своїми драматичними творами сягнув вершин світового театрального мистецтва.
Іван Карпович Тобілевич – старший із братів Тобілевичів, народився 29 вересня 1845 року, с. Арсенівка на Кіровоградщині у сім'ї вбогого прикажчика Карпа Тобілевича в маєтку багатого дідича на Катеринославщині. Тяжкі це були часи, часи кріпацтва, насильства, неволі. З дитячих років бачив він тяжкі людські злидні, темряву і кривду. Душа його боліла, а в серці будився протест і щире бажання боротися з тим лихом, що на селі панує. Його мати — колишня кріпачка багатого пана Золотницького, яку батько викупив з неволі, була першою вчителькою сина, вчителькою, що заклала в його душу любов до свого народу, до його художньої творчості, до тих мистецьких і поетичних скарбів, які втілені в його казках, піснях і переказах. І він протягом усього життя залишився вірним тим почуттям, винесеним з рідного села і батьківської хати, де під впливом матері розцвітала любов і родинна згода. Під тим же впливом виросли і молодші брати Івана Тобілевича — Микола та Панас, сестра Марія.
Тобіле́вичі - старовинний український шляхетський рід білорусько-литовського та польського походження.
Іван Карпенко-Карий
У Івана Тобілевича в житті були важкі часи - померла мати, донька Галя, а потім дружина. Настала скрута.
З тої безодні горя збудив його лист друга —Марка Кропивницького і брата Миколи Садовського, в якому вони сповіщали, що заборону з українського театру знято, що вистави починаються, і вони просять його негайно до свого гурту.
Це врятувало життя і майбутнє всієї сім'ї. Іван Тобілевич, знесилений зруйнуванням свого рідного гнізда, свого щастя, попрощався з батьком, з дітьми, З дорогими могилами і поїхав туди, де ждала його здавна кохана жінка — сцена.
Так закінчився перший етап життя Івана Тобілевича.
Однією з перших вистав був «Назар Стодоля» Шевченка, улюблений твір артистів і публіки, в якій Іван Тобілевич грав Назара. Театральним псевдонімом для своєї акторської діяльності Іван Тобілевич теж таки взяв ім'я одного з головних персонажів «Назара Стодолі» — Карого, роль якого він виконував з великим піднесенням і щирістю.
Іван Карпенко-Карий у ролі Назара («Назар Стодоля»
Іван Карпенко-Карий
Власті давно вважали Івана Тобілевича особою неблагонадійною. 4 жовтня 1883 року за наказом міністра внутрішніх справ його було звільнено з посади секретаря єлисаветградської міської поліції. Пізніше Іва Франка влучно скаже з цього приводу: «Царський уряд втратив поліційного пристава Тобілевича, а Україна придбала драматурга Карпенка-Карого». За допомогу неблагонадійним політичним діячам та участь у нелегальному гуртку його було вислано за межі України на три роки. Місцем заслання Івана Карпенка-Карого став Новочеркаськ. Цей період життя митця був матеріально скрутним (тяжка праця у палітурній майстерні за мізерну платню), однак плодотворним у біографії Карпенка-Карого як драматурга. Адже саме тут у засланні він написав свої найкращі свої п’єси: «Бондарівна», «Наймичка», «Безталанна», в яких відобразив найтонші відтінки почуттів і станів душі героїв.
Після заслання Іван Карпенко-Карий повернувся до активної театральної діяльності. А його й досі називають батьком української драми.
Теорія літератури
Драма (грец. drama — дія) — рід літератури, твори якого призначені для постановки на сцені.
Основою є конфлікт, зміст якого розкривається через гру акторів;
Наявність динамічного сюжету
Невелика кількість подій та дійових осіб
Невеликі за обсягом, адже призначені для сценізації
Особливості драми
Особливості побудови драматичних творів
Драматичні твори мають специфічну будову. На початку подається список дійових осіб.
За основу драматичного твору обов'язково виступає дія.
Драма будується на розмовах дійових осіб, кожне висловлювання записують із нового рядка, а перед ним указують ім'я персонажа.
Увесь драматичний твір поділяється на дії, а ті, у свою чергу, — на яви ( кожну яву пов’язують з появою нового персонажа). Якщо драматичний твір невеликий, він може ділитися лише на яви.
Між діями роблять невеликі перерви (антракти), зумовлені зміною декорацій, якщо події відбуваються в різних місцях, перепочинком для акторів, оскільки гра на сцені вимагає дуже багато фізичних й емоційних зусиль.
У драматичних творах не буває розширених пейзажів, детальних портретів героїв, бо все це і так глядачеві видно на сцені. Не для глядачів, а для режисера й артистів драматург уводить лише ремарки.
Ремарки — це коротка інформація про декорації, пору року, зовнішність дійових осіб, їхні інтонації, жести і рухи, їх записують або в дужках, або дрібнішим шрифтом.
Драматичні жанри
Трагедія - драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиримий і життєво важливий для певної епохи конфлікт, незвичайний герой потрапляє у безвихідне становище, вступає в боротьбу з нездоланними в даній ситуації силами і часто гине.
Комедія - драматичний твір, у якому дійові особи зображуються у смішних ситуаціях, нещадно висміюються людські пороки та негативні соціально-побутові явища.
Власне драма - драматичний твір, в основу якого покладено гострий життєвий конфлікт, напружену боротьбу й складні переживання персонажів, але розв'язка не має трагічного характеру, відсутня свідома настанова на комічне.
Трагікомедія - драматичний твір, у якому об'єднані риси трагедії й елементи комедії: твір, збудований на основі трагедійного конфлікту, розв'язка якого закінчується комічно, не вимагає обов'язкової загибелі героя.
Трагікомедія «Сто тисяч» – класичний взірець українського «театру корифеїв»
У комедії "Сто тисяч" відображено картини життя кінця XIX ст. Після реформи 1861 року почалося розшарування селянства. З одного боку зростало число безземельних наймитів, а з другого - сільських багатіїв, що й стало об'єктом зображення у творі. До речі, про махінації шахраїв з фальшивими грошима повідомляла газета "Елисаветградский весник". У 80-х роках XIX століття тут дійсно активно діяла зграя злочинців, які оббирали засліплених жадобою до багатства місцевих господарів, продаючи їм нібито фальшиві гроші.
Історія створення п’єси “Сто тисяч”
Одного разу Іван Карпенко-Карий почув історію про те, як багатого глитая обдурили шахраї, продавши замість фальшивих грошей прості папірці.
— Ото робота! Сто тисяч! — захоплювався меткий купчик, що не раз підсідав за стіл до Івана Карповича, запрошуючи його до себе в прикажчики.
«Ці люди напрошуються дійовими особами комедії, яку варто назвати вагомим словом “Гроші”, — ділився він думками з дружиною Софією Віталіївною.— Всюди гроші, гроші, гроші... Увірвалася у життя хлібороба хвороблива жадоба грошей, спотворюючи побут і людські взаємини. Треба писати комедію на цю тему, картати ненажер, моральних виродків. Без сатири не може бути прогресу!»
У 1889 році на хуторі Надія І.Карпенко-Карий написав п'єсу «Гроші», яка згодом здобула популярність під назвою «Сто тисяч».
Через рік комедія була інсценізована. Головну роль Герасима Калитки (у першому варіанті п’єси прізвище героя було Капшук – торбинка з шнурочком для грошей) у п'єсі виконував автор.
Домашнє завдання
Прочитати трагікомедію "Сто тисяч" і співставити її з кінострічкою (1958 р.)- с. 153-169
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=1007
Переглянути кінострічку
https://youtu.be/_2-5kr7Vgt8?si=LpVZuXvSB9F7lJ3k
Поміркуйте над запитанням: Чи все можна придбати за гроші?