Розселення літописних слов’янських племен на території сучасної України. Суспільство та господарство східних слов’ян. �
Після уроку ми зможемо:
У ході Великого переселення народів слов’яни розділилися на 3 гілки:
Західні слов'яни – чехи, словаки, поляки, полабські і поморські слов'яни.
Південні слов'яни – болгари, серби, хорвати.
Східні слов'яни – росіяни, українці, білоруси.
? Визначте, як називались племена східних слов'ян і де вони проживали.
Величезну роль для нашої історії відіграла «Повість минулих літ» – праця, написана на поч. ХІІ ст. монахом Нестором, який знав не тільки усні народні перекази, а й священну біблійську і всесвітню історію, користувався працями грецьких істориків.
Нестор розглядає 3 питання:
Розповідаючи про східних слов'ян, Нестор-літописець говорить, що деякі з них «прийшли і сіли по Дніпру, і назвались полянами». Саме вони стали ядром нової держави — Русі.
Скульптурний монумент засновникам Києва – братам Кию, Щеку і Хориву, а також їх сестрі Либіді
Літописець писав: «Полян тепер називають Руссю». Головне місто полян — Київ — стало столицею Давньоруської держави.
Київ XII — XIII ст. Реконструкція Ю. С. Асєєва
Наукові суперечки про те, якими були витоки слов'ян, будуть продовжуватися. Але не викликає сумнівів те, що у слов'ян багата і славна історія.
В. Васнєцов. Богатирі
Перша згадка про слов'ян (склавинів), «котрі проживають за рікою Істрою», наводиться в «Історії війн» візантійського історика Прокопія Кесарійського: «А живуть бони в жалюгідних хижах, мають єдину мову…».
Поселення слов'ян
«Та й зовні вони не відрізняються, бо всі вони високі і дуже сильні... Спосіб життя грубий і невибагливий...».
Опишіть побут давніх слов'ян. Чим вони займалися?
Основними заняттями слов'ян були – землеробство (пшениця, жито), скотарство (розведення свиней), ремесла. Слов'яни також займались бортництвом – збором меду диких бджіл і воску. Слов'яни селились на берегах річок, які були найкращими «дорогами», і торгували.
А. Іванов.
Життя східних
слов'ян
землеробство
полювання
ремесло
бортництво
рибальство
Заняття слов'ян
«Племена ці не управляються однією людиною, але здавна живуть в народовладді, і тому у них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно...».
Давні слов'яни ділять рабів та іншу здобич, повернувшись з далекого походу
Описуючи війни імператора Юстиніана (527–565), Прокопій багато розповідає і про слов'ян. Вони беруть з бою прославлені фортеці Юстиніана, хоробро б'ються з імператорськими
військами у відкритому полі.
Общинний устрій
Родова община
Сусідська община
Плем'я, союзи племен
плем'я
віче
князь
Народне зібрання
всіх членів племені
Військовий вождь
Кілька племен часто об'єднувались
в племінні союзи
Військова демократія
З «Повісті минулих літ», літературних пам'яток ХІХ – ХХ ст. (народні пісні, приказки, марновірні заклинання) нам дещо відомо про звичаї слов'янських племен, що жили в дохристиянську епоху на Русі. Але, в цілому, давня слов'янська духовна культура залишається маловідомою.
Вірування слов'ян-язичників
Слов'яни намагались пояснити те, що бачили навколо.
Язичництво – релігія і світогляд: культ предків, поклоніння силам природи.
Перун – верховний бог, Сварог – бог вогню,
Стрибог – бог вітру,
Велес – бог скотарства, Мокоша – богиня ткацтва.
Перун
Мокоша
Велес
Стрибог
Сварог
Поряд з богами слов'яни вірили в «нижчих духів». Ті, в свою чергу, поділялись на корисних і небезпечних.
Визначте, хто зображений на слайдах і до якої групи духів відносяться ці істоти?
Домовий, лісовик, водяний, вовкулака.
Яких ще слов'янських духів ви знаєте?
Нестор-літописець перераховує імена язичеських кумирів, котрих князь Володимир, будучи ще язичником, поставив на пагорбі за великокняжим теремом: «дерев'яного Перуна із срібною головою і золотими вусами, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла і Мокошу. І приносили їм жертви, називаючи їх богами, і приводили до них своїх синів і дочок».
РОД - сущий, єдиний, прародитель богів і творець світу
Для поклоніння богам слов'яни будували капища. По його межах ставились ідоли (дерев'яні зображення богів).
В капищах слов'яни приносили жертви, здійснювали обряди, просили богів про милість і покровительство, давали клятви,
влаштовували ритуальні бенкети.
В книзі «Про управління імперією» імператора Константина VII Багрянородного (середина X ст.) є рідкісне і тому важливе свідчення про давньоруські язичницькі обряди.
Зокрема там розповідається, що коли русичі добирались до острова Хортиця (греки називали його островом Святого Георгія), тут під гігантським дубом вони приносили жертви язичницьким богам.
Русичі «на цьому острові, — пише візантійський імператор, здійснюють свої жертвоприношення, так як там росте великий дуб. Вони приносять в жертву живих півнів, кругом втикають стріли, а інші (приносять) шматки хліба, м'ясо, і що має кожний, як вимагає їх звичай. З приводу півнів вони кидають жереб — зарізати їх (в жертву), чи з'їсти, чи пустити живими».
Грецький історик Лев Диякон повідомляє, що воїни київського князя Святослава, оточені у фортеці Дерестр на початку літа 971 р., здійснюючи у водах Дунаю язичницькі жертвоприношення, топили у воді півнів.
Приношення духам ріки В.Іванов
Східні слов'яни-язичники, на відміну від деяких сусідніх народів, не приносили людські жертви своїм ідолам.
Розповідь Нестора-літописця в «Повісті минулих літ» про київських варягів-мучеників Феодора та Іоанна, убитих киянами-язичниками за те, що варяг Феодор відмовився віддати сина свого Іоанна на смерть в жертву Перуну,
говорить про те, що людські жертвоприношення
не були звичним явищем на Русі.
В. Топорков. Перші християни-мученики в Києві