Несподівана асоціативність, образна деталь поезії �М. Вінграновського. «У синьому небі я висіяв ліс».
«Талант М. Вінграновського – це щось незбагненне, як таємниця, як чародійство… Всі його твори сповнені такої великої любові, що іноді неможливо відрізнити де йдеться про почуття хай до прекрасної, але цілком конкретної земної жінки, а де це почуття сягає високих символів і стоїть в одному ряду таких одвічних понять, як Земля, Україна, Любов» (Гурам Петріашвілі)
� Єднання з � природою
Ліричний герой Миколи Вінграновського живе в гармонії з природою, поважає її, захоплюється її чарами, красою, її таємничістю, він увесь у настрої споглядання. І це глибинне відчуття ріднить його з народною творчістю, герої якої завжди живуть у поєднанні з природою, завжди
відчувають себе її часткою.
Колір
Вірші Миколи Вінграновського насичені усіма кольорами та відтінками. Колір потрібен митцю не лише в описі пейзажних мотивів. Ціла райдуга потрібна йому, щоб закарбувати
настрій, почуття, емоції.
“На міднім небі вечір почорнів…”, “Лягла зима, і білі солов'ї затьохкали холодними вустами…”, “На синю синь води лягла від хмари тінь…”, “Як чорний чай, як чорний чай Цейлону мені це літо впало
у лиман…”, “Горить собі червоний глід в ярах…”
«У синьому небі я висіяв ліс» (1965 р.).�
Цей вірш відкриває збірку «Сто поезій» (1967). Поезія написана у формі монологу-звернення ліричного героя до коханої. Вона наповнена романтичним настроєм, відчуттям єднання природи, душі ліричного героя та його коханої.
Поет уявно висіває на небі ліс «із дубів та беріз» і весняні сни коханої дівчини.. Той хмарний ліс, ті сни, зливаючись, творять образ самої дівчини: «Тебе вони являть і так і замруть».
У поезії вималювані чудові напівфантастичні пейзажі. Любов ліричного героя бездонна, як небо і море, запашна й ніжна, як весна. Минають роки, уже й герой із "вечірньою" ходою, але кохана, як і раніше, заповнює все його життя. Вживання "кольорових" повторів, звукопису
створює неповторне враження.
Ця поезія є яскравим зразком інтимної і пейзажної лірики. У ній поет відтворює
гармонію і музику душі закоханого героя.
Фольклорні образи
Дуб і береза традиційно в народній свідомості символізують чоловіче й жіноче начало буття.
Береза – символ чистоти, світла, родючості, дівочої ніжності.
Дуб – мало не найсвященніше дерево, дерево бога блискавки і грому. Його шанували за міцність, красу, довговічність
Символіка кольору
Синій – улюблений колір М. Вінграновського.
Це колір небесного простору й моря. Символізує чесність, доброту, славу, вірність. Разом з тим, викликає почуття холоду та нагадує про тінь. Саме в цьому кольорі сконцентровано найвищу чуттєвість, таємничість.
Теорія літератури
Анафора (єдинопочаток) – це повторення однакових звуків, складів, слів або словосполучень на початку віршованих рядків чи строф.
У синьому небі я висіяв ліс,�У синьому небі, любов моя люба…
У синьому морі я висіяв сни,�У синьому морі на синьому глеї…
Літературний паспорт поезії
Жанр — ліричний вірш.
Тема: кохання ліричного героя.
Ідея: Відтворити щирі почуття закоханості. Образ ліричного героя уособлює закохану людину і її почуття, які змінюються з плином часу.
Художні засоби:
□ епітети: «синє небо», «любов люба», «дубовий костур», «вечірня хода», «дорога тверда»;
□ метафори: «У синьому небі я висіяв ліс», «У синьому небі я висіяв сни»;
□ анафора: «у синьому».
Віршовий розмір: чотиристопний амфібрахій.
Домашнє завдання
Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=tfQ-wEgnRY0
Прочитайте с.201-202
Вивчіть напам’ять один із віршів шістдесятників (на вибір).