3 of 16

Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Батько, за словами самого поета, мав французьке коріння.

«Моя мама, як контраст до мого русявого татка, була чорна, майже циганка, мятежна і розкидана. Вона була красуня, її смугляві тонкі риси, темно-карі очі; чорні, аж жагучі, мов крила летючих птиць, красиво загнуті брови; нервові ніздрі майже класичного, з ледве помітною горбинкою носа завжди були в якомусь дивнім, хвилюючім русі. Мама була чудесно збудована. У неї було чорне, аж до синяви, волосся, і вся вона була як зоряна і пристрасна пісня. Вона дуже любила зорі і часто молилась і плакала під ними».

Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 року на станції Дебальцево. Згодом сім'я переїхала в Третю Роту (селище Верхнє на Донбасі), де й минули дитинство та юність майбутнього поета.

4 of 16

де Соссюр — дворянське прізвище предка В. Сосюри, рід котрого, згідно з сімейною легендою, походив від француза, що захопився героїзмом запорозьких козаків та вирушив з ними в українські степи;

восьмеро — кількість дітей у сім'ї Миколи Сосюри;

Локотош — прізвище матері, яка працювала на патронному заводі в м. Луганську. На міському балу отримала перший приз за вроду.

5 of 16

Злидні і голод були постійними супутниками сім'ї. Вони жили у напівзруйнованих будинках. Дім у селі Верхньому не став винятком. Іноді батьків охоплював відчай. Саме в один з таких моментів, у 1909 році, коли майбутньому поету ледве минуло 11 років, Антоніна Дмитрівна — мати хлопчини повела його на Донецький содовий завод, зі словами: «Може, візьмуть учнем, все-таки хлопець тямущий, хоч і малий ще…»

Такі маломіцні працівники не потрібні були бондарній майстерні заводу, де виготовляли бочки для пакування соди. Але бригадир Пантелій Плигунов, сусід Сосюри, добре знав розпачливе становище цієї сім'ї. Щоденно поетові платили за це п'ятак.«А в нас не було ніякого будинку. Ми жили в напіврозваленій мазанці з тарантулами, в покинутому саду поміщика біля таємничих пустельних та страхітливих сараїв. Ми були вже дуже бідні».

Володимир Сосюра говорив про себе: «Я схожий на мамку, татка і на себе. Маленьким я боявся кавунів: вони здавались мені сплячими звірами».

6 of 16

Володимир Сосюра розпочав освіту в п'ятирічній, так званій двокласній школі. Після смерті батька він змушений був залишити навчання.

Але допитливий хлопець хоче вчитися. Нарешті В. Сосюрі, який блискуче склав вступні екзамени, вдалося влаштуватися учнем-стипендіатом в агрономічну школу біля станції Яма, в якій вчився аж до осені 1918 року.

У роки проголошення УНР В. Сосюра брав активну участь в обороні молодої держави; перебував у війську Нестора Махна, котрий подарував Сосюрі годинник з дарчим написом; служив у полку армії Симона Петлюри, командир якого профінансував першу збірку Сосюри «Пісні крові». що вийшла 1918 року в Хмельницькому.

Упродовж 1922–1923 років Сосюра вчиться в Харківському комуністичному університеті імені Артема, а потім два роки – на робітфаці Харківського інституту народної освіти (університету).

7 of 16

У роки Другої світової війни був у евакуації, працював в українському радіокомітеті , пізніше — при партизанському штабі.

У 1943 році — у редакції фронтової газети «За честь Батьківщини»

З того часу збірки: «Під гул кривавий» (1942), «В годину гніву» (1942)

8 of 16

З повоєнних збірок визначніші: «Зелений світ» (1949), «Солов'їні далі» (1956), «Так ніхто не кохав» (1960).

9 of 16

У 1950-ті роки пише великі твори: історико-публіцистичну поему «Україна» (1951), драматичну мініатюру «Дочка лісника» (1957), ліро-епічну поему «Біля старої шахти» (1957).

У 1963 році за збірки поезій «Ластівки на сонці» і «Щастя сім'ї трудової» Володимир Сосюра був удостоєний звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка.

Помер Володимир Сосюра 8 січня 1965 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Третя Рота (1926-30; 1942; осінь 1959 — весна 1960)

10 of 16

Офіційно Володимир Сосюра був одружений тричі.

Уперше — в 1922 році. Його дружина — Віра Каперівна Берзіна, студентка, як і він сам. Жили у повоєнному Харкові. Цій жінці присвятив поему «Робфаківка». Причиною розлучення стали її шовіністичні погляди.

Від першого шлюбу в нього було двоє синів — Олег і Микола.

Вдруге Сосюра одружився в 1931 з Марією Гаврилівною Даниловою, з якою познайомився у Сталіно. Вона була на 12 років молодшою, закінчила балетну школу в Києві. 15 січня 1932 року в них народився син Володимир.

У 1949 році Марію Сосюру заарештували начебто за розголошення державної таємниці і заслали до Казахстану. Через п'ять років вона повертається і з'ясовується, що Володимир взяв третій шлюб. Заради Марії Гаврилівни він розриває попередній шлюб та повертається до неї. Разом вони прожили до кінця життя поета.

Особисте життя В.Сосюри

11 of 16

Мотиви лірики Володимира Сосюри

Патріотичні

Інтимні

Пейзажні

12 of 16

В. Сосюра і Україна:

« Дзвін шабель, пісні, походи, воля соколина, тихі зорі, ясні води — моя Україна».

«Я України не забуду, вона для мене – як зоря».

«О мово вкраїнська! Хто любить ії , той любить мою Україну!»

Війна була часом, у якому знову став помітним патріотизм поета та коли йому знову дозволено було звертатися до українських сюжетів у творчості. 1944 року було надруковано один із найбільш відомих творів поета — вірш «Любіть Україну!».

13 of 16

Любіть Україну, як сонце любіть,

як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,

розвіяний в полі вітрами...

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна,

як очі її ніжно-карі...

Вона у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячій усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі...

Як та купина, що горить — не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

у хмарах отих пурпурових,

в огні канонад, що на захід женуть

чужинців в зелених мундирах,

в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь

до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину...

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну.

Любіть у труді, у коханні, в бою,

в цей час коли гудуть батареї

Всім серцем любіть Україну свою,

і вічні ми будемо з нею!

Любіть Україну!

14 of 16

Поезія була написана в травні 1944 року у визволеному від фашистів Києві, столиці України. Але ще задовго до цього В. Сосюра був обурений ставленням державних та партійних діячів до української мови. У піонерській газеті “Зірка” було наказано “зняти шапку” зі словами славнозвісного Тараса Шевченка:

Учітеся, брати мої, думайте, читайте. І чужого научайтесь й свого не цурайтесь!..

Були вилучені слова Сидора Воробкевича:

Мова рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у грудях не серденько, а лиш камінь має…

Усе це спонукало поета до написання вірша “Любіть Україну”. Бо, як відзначав поет, що він “ходою гнівною блукає в своїм краю чужинцем…”

Такою була передісторія улюбленої народної поезії, яку вистраждав письменник – талановита особистість, яку не сприймав час через неможливість чи небажання визнати пророка у власному домі.

За тридцять років до проголошення незалежності України писав поет такі рядки: “Ти власним світом, Україно, сіяти будеш на землі”. Тож обов’язково сіятиме, допоки битиметься хоч одне серце патріота.

Що ж примусило письменника написати цей твір?

15 of 16

Художні засоби:

Епітети: годину щасливу; вишнева Україна; краса жива і нова; мова солов’їна; очі ніжно-карі; кривенькі тини; багряний шум; хмари пурпурові; світлі і щирі весни;

Порівняння: любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води; без неї – ніщо ми, як порох і дим; єдина, одна, як очі її ніжно-карі; як та купина, що горить — не згора; Як небо голубе люби її;

Метафори: живе у стежках, у дібровах; багнетах, що в тьмі пробивають нам путь; гудуть батареї; вічні ми будемо з нею.

Тема: зображення поетичного образу України, її краси та величі.

Ідея: возвеличення любові до рідного краю, Батьківщини.

Вид лірики: громадянська лірика

Літературний аналіз тексту

1 of 16

2 of 16