Джерело вивчення історії його життя й трагічної доби – «Щоденник». Правда про український народ, його історію крізь призму авторського бачення й оцінки. Національні та загальнолюдські проблеми, поєднання особистісного, виражального начала з публіцистикою
«Щоденник» Довженка – це надзвичайно цiкавий зразок публіцистики, який ішов до українського читача доволі довго. Уперше цей унікальний твір під назвою «Із записних книжок воєнних літ» надруковано в 1958 році в журналі «Дніпро», але в скороченому вигляді.
ПУБЛІЦИСТИЧНІСТЬ (від латин. publicus – суспільний) – «заангажованість творів суспільними, політичними, ідеологічними проблемами, висвітлення в них актуальної проблематики, використання полемічної тенденційності, емоційного пафосу» (Ю. Ковалів).
«Щоденник» складається із чотирьох записних книжок (1941–1944) та щоденникових записів (1945).
Записи Довженко почав робити 1941, а з березня 1942 вони стають регулярними й тривають до останніх днів.
АВТОР |
|
МОТИВИ | |
ОБРАЗИ | |
ПРОБЛЕМАТИКА | |
ХУДОЖНІ ОСБЛИВОСТІ | |
СТИЛЬ | |
СИНТЕЗ | |
АВТОР | НЕВІДДІЛЬНИЙ ВІД НАРОДУ, ТОМУ ЗАПИСІВ ПРО ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ НЕБАГАТО. |
МОТИВИ | ПАТРІОТИЗМ, НЕСКОРЕНІСТЬ ДУХУ, ТУГА ЗА УКРАЇНОЮ. |
ОБРАЗИ | УКРАЇНА, ВІЙНА, ЖІНКА. |
ПРОБЛЕМАТИКА | УКРАЇНА Й ВІЙНА, ВІЙНА Й НАРОД, ВІЙНА Й МИТЕЦЬ, ЖІНКА Й ВІЙНА, ЖИТТЯ Й СМЕРТЬ, ЛЮДЯНІСТЬ І ЖОРСТОКІСТЬ, ОСОБИСТА ДОЛЯ Й ДОЛЯ ЛЮДСТВА. |
ХУДОЖНІ ОСБЛИВОСТІ | ФРАГМЕНТАРНІСТЬ, ПОВТОРИ, ЗВЕРТАННЯ, ЕМОЦІЙНІ ВИСЛОВИ. |
СТИЛЬ | СУВОРО-РЕАЛІСТИЧНИЙ, САРКАСТИЧНО-ІРОНІЧНИЙ, РОМАНТИЧНО-ПІДНЕСЕНИЙ. |
СИНТЕЗ | РОЗПОВІДЬ, ОПИС, РОЗДУМ, ДІАЛОГ, ПЕЙЗАЖ, ПОРТРЕТ. |
ПРОКОМЕНТУЙТЕ
«Чи зберуться наші люди знову на Вкраїні? Чи повернуться вони з усіх нетрів, далеких далекостей нашого Союзу і заповнять її замість померлих од ворога, од мору, од кулі і петлі? Чи так і лишаться там, а на наші руїни наїдуть чужі люде і утворять на ній мішанину. І буде вона не Росія, не Вкраїна, а щось таке, що й подумати сумно» (14. 04. 1942).
�«Свiте мiй убогий! Покажи менi, де на тобi пролилося ще стiльки кровi, як у нас на Українi. Нема другої України. Нема» (14. 04. 1942).
ПРОКОМЕНТУЙТЕ
«Наш народ нагадує мені тютюн. Його весь час пасинкують. У нього велике, дебеле листя, а цвiту де-не-де» (23.04. 1942).
�«Страшеннi дiла роблять на Українi. Страшеннi дiла. Уже знищено багато мiльйонiв людей, а скiльки вимре вiд голоду, од снарядiв, од бомб i розстрiлiв, одному Богу відомо» (31. 05. 1942).
ПРОКОМЕНТУЙТЕ
«Образ нещасної моєї України, на полях, i на костях, i на сльозах, i на кровi якої буде здобута перемога, заслонив в моїй душi все. З ним я i закiнчу своє життя» (6. 06. 1942).
ПРОКОМЕНТУЙТЕ
«Найстрашнішим під час відступу був плач жінок. Коли я згадую зараз відступ, я бачу довгі-довгі дороги, і численні села, і околиці, і скрізь жіночий невимовний плач» (6. 03. 1942).
�«Велика і надзвичайна тема – українська жінка і війна. Хто виніс і винесе на своїх плечах найбільше лиха, жорстокості, ганьби, насильства? Українська
мати, сестра, жінка, улюблена. Коло Запоріжжя німці посилали по воду голих жінок до Дніпра, щоб наші не стріляли» (1941).
ПРОКОМЕНТУЙТЕ
«Я зневажаю уряд України за його скотиняче ставлення до культурних пам’ятників своєї старовини. У нього немає любові до народу» (запис, не позначений датою).
�«Лавру Печерську зірвано мінами. “Зачем она?’’ Будуть мстить українському народу слідчі з трибуналів, будуть мстить всьому народу. Уже мстять» (31. 05. 1942).
ПРОКОМЕНТУЙТЕ
«Боже ж ти мій! Двадцять п’ять років немає історії і нема словника. Яка ганьба! Яка мерзота! Чия огидна рука тут діяла і во ім’я чого? Країна виховання безбатьченків! Безбатьченків без роду,
без племені. Де ж і рости дезертиру, як не у нас?» (13. 04. 1942)
�«Був у Ворошиловграді інститут імені Шевченка, звичайно, з викладанням руською мовою, в якому не було в бібліотеці жодної книжки Шевченка. Які
оригінали! Таких других не було і нема у всій Європі» (22. 07. 1942).
ПРОКОМЕНТУЙТЕ
«Доле, пошли мені силу. Дай мені мужність проливати на чужині кров мого серця, як благотворну росу. І усміхатися крізь сльози. Не спустош моєї душі. Дай простити усіх. Піднеси мій дух до високості прощення всіх отут, на чужині.
Щоб не впав я у відчай, щоб не прокляв нікого, ні за що, щоб до самої своєї смерті проніс ніжну палку любов до найдорожчої в світі моєї батьківщини,
до народу. Не одніми у мене творчості, все інше одніми, моя вкраїнська доле» (11. 07. 1945).
АФОРИЗМИ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА