§ 27. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Польського королівства
ЕЛЕКТРОННИЙ ДОДАТОК ДО ПІДРУЧНИКА
Роздивіться зображення замку в Луцьку, який символізує нову добу в історії України.
Чим відрізняється ця фортеця від укріплень часів Руси? Які нові архітектурні деталі привертають увагу? До яких споруд, відомих вам з попередніх уроків, подібний замок? Із чим пов’язане формування нових архітектурних традицій?
Більшість українських земель протягом другої половини XIV ст. були підпорядковані Великому князівству Литовському. Галичина опинилася у складі Польського королівства. Саме тому історики називають цей період литовсько-польською добою.
У 1349 р. за землі Галичини розгорілася справжня війна. Тоді польський король Казимир ІІІ за підтримки свого племінника – угорського короля Лайоша (Людовика) – організував великий похід на волинсько-галицькі землі. Він захопив найбільші міста, крім Луцька, інкорпорувавши Галичину й частину Волині до Польської держави. Війна точилася зі змінним успіхом.
У 1370 р. помер Казимир ІІІ, і польським королем став угорський король Людовик. Усупереч польсько-угорській домовленості 1350 р. українські території, що їх відвойовував у Любарта Гедиміновича Казимир, опинилися під владою Угорщини.
Спершу землею управляв угорський урядовець, а з 1372 р. – родич угорського короля, сілезький князь Владислав Опольський, який називав себе «господарем Руської землі, вічним дідичем і самодержцем» та карбував власні гроші.
Проте війна між Польщею, Угорщиною та Литвою за галицькі землі точилася до 1377 р. й завершилася тим, що Галичина з Белзькою
угорського короля. У 1387 р. польська королева Ядвіга
землею та Холмщиною опинилася під владою ставленика
вигнала з
Галичини угорських правителів й остаточно приєднала ці землі до Польщі. У 1434 р. на українських землях у складі Польщі створено Руське воєводство з центром у Львові, а в 1462 р. – Белзьке з центром у Белзі. У 1434 р. на Західному Поділлі постало Подільське воєводство з центром у Кам’янці.
приєднати до своїх володінь литовської династії опинилася
Інші українські терени змогли
литовці. Першою під владою
Волинь. Не пізніше 60-х років XIV ст. під контроль Вільна – столиці Великого князівства Литовського – перейшли Київщина з
Переяславщиною, Сіверщина та Поділля. Утвердження влади великого князя литовського Ольгерда Гедиміновича в цих землях деякі тогочасні джерела пов’язували з битвою між литовсько- українським військом та ординцями на Синіх Водах 1362 р. (нині річка Синюха, ліва притока Південного Бугу).
Приєднання українських земель перетворило Литовське князівство на велику державу, яку історики називають Великим князівством Литовським. До кінця XIV ст. вона була федерацією земель-князівств, серед яких і Київського, Новгород-Сіверського, Волинського, Подільського. Кожним із них, як і колись, правив удільний князь, щоправда, тепер уже не з династії Рюриковичів, а з литовської – Гедиміновичів.
Литовський вершник
і піхотинець
Київським і новгород-сіверським володарями, зокрема, стали сини великого князя – Володимир і Дмитро-Корибут Ольгердовичі. На Волині княжив молодший брат Ольгерда Любарт, а після нього – Любартів син Федір, на Поділлі володарювали племінники Ольгерда – князі Коріатовичі. Нові князі швидко перетворювалися на українських князів литовської династії.
Розподіліть назви українських земель відповідно до назв держав, у складі яких вони перебували наприкінці XIV ст.: а) Галичина; б) Західна Волинь; в) Київщина; г) Поділля; ґ) Східна Волинь; д) Переяславщина; е) Чернігово- Сіверщина.
Складіть хронологічні ланцюжки подій, унаслідок яких українські землі опинилися в складі Литви та Польщі. Обравши по одній події з кожного ланцюжка, прокоментуйте її причини та наслідки.
Попрацюйте з історичною картою.
Західна Волинь,
4. У складі яких держав
Західне
перебували Поділля,
Галичина, Буковина,
Закарпаття?
5. Які адміністративні одиниці створено на теренах Галичини та Західного Поділля? Коли це відбулося?
держави й мали на литовців помітний
характеризують низкою особливостей. Українці й білоруси становили 90 %
вплив.
від місцевого населення військову організацію та
Литовці, способи
зокрема, оборони,
населення переймали особливості
зведення фортець, традиції господарювання й володарювання.
Поширення поміж литовської знаті набуло й християнство. Тогочасна українська мова стала мовою великокняжого двору й державної канцелярії. Тому-то литовську владу місцеве населення не сприймало як чужу. Зміцненню авторитету литовських князів сприяли їхні шлюби з місцевими князівнами. Але найістотнішою особливістю перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського було те, що литовці дозволяли місцевій знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Князі та бояри ставали на службу до великого князя литовського, за що за ними закріплювали їхні родові землі.
Руською. Наведіть два-три аргументи.
Перебування руських земель у складі Великого князівства Литовського
Прочитайте політичного Литовського.
замітку та на її підставі з’ясуйте особливості становища
суспільно- князівства Литовсько-
українських земель у складі
Великого Поміркуйте, чи є підстави називати державу
На місцях залишалася вся попередня система управління. У державній організації
та суспільному устрої Великого князівства Литовського знайшов продовження державний лад Руси-України. До кінця XIV ст. на наших землях існували великі та малі удільні князівства, які й уособлювали збереження державних традицій.
Прочитайте замітку відео, перейшовши
та перегляньте за посиланням
https://cutt.ly/UwAYXTUk або кодом. Що довідалися про історичні місця в Києві, які бережуть пам’ять про литовську добу в історії української столиці? Запропонуйте план екскурсії
такими місцями
пам’яті, кожного
«Що?»,
сформулювавши ланцюжок запитань
до
«Хто?»,
«Де?», «Коли?», «Чому?» тощо.
Реконструкція Київського замку
Про тяглість державних традицій Руси-України за литовського
правління свідчить, зокрема, князювання нащадків
Ольгерда в
Києві. Від 1363
р. у Києві князював Володимир Ольгердович.
Охрещений матір’ю за православним обрядом, вихований слов’янських звичаях і традиціях, литовський князь не
на був
сприйнятий у Києві як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством. Він організував кілька походів на південь проти кочових
орд. Унаслідок успішних воєнних операцій ординців відтіснили до узбережжя Чорного та Азовського морів. Це сприяло відродженню занепалої за часів монгольського лихоліття Київщини.
Виявом позбутися
економічної могутності залежності від Вільна
та прагнення було карбування
Володимиром власної монети. Київський князь почувався незалежним володарем. Це підтверджує і
його титул: у документах Володимир Ольгердович іменував себе «з Божої ласки князем київським».
Володимир Ольгердович
Монета Володимира Ольгердовича
земель у складі Великого відбуватися з
Угода між литовською та польською знаттю передбачала перехід у католицтво Ягайла, його родичів і всіх литовців, шлюб Ягайла з Ядвігою та приєднання Великого князівства Литовського до Польської держави. У лютому 1386 р. Ягайло
прийняв католицтво, взявши ім’я Владислав, одружився з Ядвігою і став польським королем. Так було засновано династію Ягеллонів. Незабаром до католицизму було прилучено й Литву – останню язичницьку країну в Європі (за винятком Жемайтії, яка перейшла в католицизм 1413 р.).
Ядвіга та Ягайло
Трокський замок (нині Тракай у Литві) – резиденція
великих князів литовських
Зміни в становищі українських
князівства Литовського почали
приходом до
влади Ягайла
Ольгердовича. Польські можновладці
запропонували Ягайлу одружитися з королевою Ядвігою і стати їхнім королем. Причиною цієї пропозиції була загроза обом
державам з боку Тевтонського ордену. Ягайло погодився, і Литва з Польщею в 1385 р. в м. Крево (нині територія Білорусі) уклали державно-політичний союз, відомий в історії під назвою Кревської унії.
Щоправда, цілком утілити укладену в Крево угоду й «навік приєднати всі свої землі, литовські та руські, до Корони Польської» Владислав ІІ Ягайло так і не спромігся, бо знайшов затятого прихильника державної незалежності Литви в особі племінника Ольгерда – Вітовта Кейстутовича.
За Острівською угодою 1392 р. Ягайло мав повернути Вітовту всі батьківські землі (передовсім Трокське князівство), Вітовт ставав пожиттєвим намісником Ягайла в Литві, який зберіг за собою верховну над нею владу як великий князь литовський. Незабаром Вітовт почав використовувати титул великого князя литовського. За правління Вітовта (1392–1430) багатьох литовських князів, які мали уділи на українських землях, було
володінь. Протягом попередніх років вони
Їхня
позбавлено почувалися залежність
у своїх уділах як від великого князя
самостійні правителі. литовського обмежувалася
сплатою щорічної данини, визнанням його своїм зверхником та зобов’язанням за потреби надавати збройну допомогу.
Вітовт
Самостійність удільних князівств непокоїла Вітовта, тож він намагався ліквідувати найбільші з них. Протягом 1393–1395 рр. були позбавлені уділів Дмитро-Корибут у Новгороді-Сіверському, Федір Коріатович на Поділлі, Володимир Ольгердович у Києві.
Авторитет Вітовта помітно зріс після Грюнвальдської битви 1410 р., у якій об’єднана армія держав Центрально-Східної Європи завдала нищівної поразки лицарям Тевтонського ордену. У 1413 р. в замку Городло (на річці Західний Буг) на спільному польсько- литовському сеймі Ягайло та Вітовт уклали чергову унію – Городельську.
Угода ще раз підтверджувала польсько-литовське об’єднання в одну державу «на вічні часи», водночас проголошуючи збереження великокнязівського столу в Литві.
Вітовта було визнано довічним володарем Литви під зверхністю польського короля. Унія також передбачала запровадження у Великому князівстві Литовському адміністративно-територіального устрою на взірець устрою Польського королівства. Спеціальні статті унії передбачали призначення на вищі урядові посади Великого князівства Литовського тільки литовців-католиків.
Після смерті Вітовта 1430 р. великим князем литовським проголосили Свидригайла Ольгердовича. Відбулося це всупереч умовам Городельської унії, за якими для затвердження кандидатури на цю посаду потрібна була згода Польщі. Орієнтація Свидригайла на українську та білоруську знать спричинила невдоволення литовців, і за підтримки Польщі великим князем литовським було проголошено брата Вітовта – Сигізмунда. Спроба усунути Свидригайла від влади 1432 р. обурила прихильників князя. Вони відмовилися визнавати владу Сигізмунда. За словами літописця, «князі руські й бояри посадили князя Свидригайла на Велике князівство Руське».
Подією, що визначила долю династичної війни, стала битва під Вількомиром (нині м. Укмерге в Литві) у 1435 р.,
де Свидригайло зазнав поразки.
У 1440 р. новий литовський володар Казимир Ягеллончик відновив удільні Київське й Волинське князівства.
Київським князем став Олелько (Олександр), син усунутого Вiтовтом київського князя Володимира Ольгердовича, волинським – Свидригайло. Однак
зміцнення українських князівств політиці Литви й Польщі. Саме тому
суперечило відновлені
князівства незабаром ліквідували (Волинське – 1452 р., по смерті Свидригайла, а Київське – 1471 р., по смерті Семена Олельковича), а землі передали литовським намісникам.
Які події спричинили Кревську унію? Що вона передбачала? Яку реакцію викликала угода з боку прихильників ідеї незалежної Литви? Якими були результати політики великого князя литовського Вітовта щодо українських земель? Що спричинило виступ литовсько-руської знаті на чолі з князем Свидригайлом? Як він відбувався, які мав наслідки?
Яка історична постать у матеріалах уроку зацікавила найбільше? Що хотіли б дізнатися про цього діяча?
б) «Упокоївся Семен Олелькович… Після його смерті Казимир, король польський… не посадив уже там Семенового сина Мартина, а посадив воєводу з Литви… ляха, якого не хотіли кияни… одначе, будучи примушені, погодилися. І з цього часу в Києві перестали бути князі, а замість князів стали воєводи»; в) «Нині сидить… і холопом себе називає! О, лиха ти, честь татарськая!»; г) «Навік приєднати усі свої землі, литовські та руські, до Корони Польської»?
сприймали як