1 of 9

Вишиваний світ � Віри Роїк

2 of 9

3 of 9

�Тарас Шевченко �очима Віри Роїк

4 of 9

Герой України

5 of 9

Тонким узором

ваблять рушники,

Зібравши цвіт всієї України.

Невтомний почерк

вправної руки

До українства

крізь роки полине.

Майстриня і у свій

поважний вік

Тоненьку голку з рук

не випускає.

Євгенія ЛОГВИНЕНКО

6 of 9

Беру до рук старий рушник,

Духмяно пахне м’ята.

На ньому все, до чого звик:

Біліє рідна хата.

І колоситься лан густий,

Червоні маки квітнуть.

О, земле рідна, тих прости,

Що й досі серцем сліпнуть.

І хай зостанеться мені

Й дзвенить та пісня знову,

Що розцвіла на полотні

З великої любові.

З повагою -

Наталя ХАРАСАЙЛО.

(Із книги відгуків, м. Миргород, 27.09.2003 р.)

7 of 9

Вишиті роботи Віри Роїк

8 of 9

Я чула про руки чаклунки,

В їх диво повірила нині.

О, Боже, які візерунки

Лишають вони на тканині!

Здається, ці квіти - з Едему,

А жінка, що їх вишивала,

Не працю творила буденну,

А барвами світ віншувала

Так щедро, святково й без міри,

Щоб світ посміхнувся

від щастя.

Вклоняюся Вам, пані Віро.

Я з виставки йду,

як з причастя.

Людмила ОВДІЄНКО

9 of 9

Ця жінка вишиває Україну,�Де хрестики,� немов хрести земні.�Схиляє важко� у роботі спину,�І голову схиляє свою сиву,�Й минуле ожива� на полотні.

Ця жінка вишиває� нашу землю:�Барвінок стеле,� сіє маків цвіт,�Плека мережку,� мов траву зелену,�І горнуться то айстри,� то лілеї,�І тішаться жоржини� на весь світ.

Ця жінка вишиває� свою долю -�Червона гладь і чорна� обнялись,�І колоски розкидані� по полю,

І зерна, що упали� на долоню,

У радісне й сумне� переплелись.

Ця жінка вишиває� свою душу,�І заполоч, мов роки -� по канві,�А голка - то спішить�до щастя дуже,�Та в горі десь зачепиться� за ружу,�Та й вишиє життя� на полотні.

Ця жінка вишиває� свою мрію�Таку пречисту і святу таку:�Де Україна -� в житі половіє,�Де небо над Вкраїною� зоріє,�Де хліб і сіль� на шитім рушнику.

ЦЯ ЖІНКА ВИШИВАЄ УКРАЇНУ!

�В. С. Роїк - майстрині, художнику,�моїй землячці присвячую

Наталя БАКЛАЙ�

​