Література рідного краю�Поети Мелітопольщини

Павло Ловецький

• Народився Павло Феодосійович Ловецький (справжнє прізвище Левицький) 1 лютого 1910 року в селі Куцеволівка на Кіровоградщині серед розкішної української природи. Вихована батьками любов до тварин викликала у нього бажання стати ветеринаром. Тож Ловецький в 1931 році закінчив ветеринарно-зоотехнічний інститут. Жив у ньому постійний потяг до мандрів. Він працював у степах Казахстану, на кінних заводах Кубані, побував у нетрях кавказьких лісів і на сопках Зеленого Клину, в предковічних степах Асканії-Нової, величних Карпатах.
• Пройшов письменник і нелегкими дорогами Великої Вітчизняної війни. З 1966 по 1975 рік був головою Мелітопольського міського літературного об'єднання. Член Спілки письменників України.

Творчі набутки

Картини народного життя, поетичні епізоди, зворушливі історії дружби людини з природою лягли в основу його творів. І кругом зустрічі з "меншими братами", отими вухатими та крилатими: кмітливими бабаками, вірними в дружбі журавликами. Природа в книжках письменника виступає не сама по собі, а через сприйняття людей, що злилися з нею: самого автора, його героїв. Природа не терпить легковажних, застерігав автор. Павлом Ловецьким було видано з десяток книжок:

* «На власні очі» (1962) * «Перші стежки-доріжки» (1962) * «Билиці з дивокраю» (1964) * «Гомін Зеленого Клину» (1968) * «Билиці з дивосвіту» (1971), * «Крізь марева степів» (1972), * «Гори кличуть у гості» (1972), * «Друг Куш» (1974).

Відомий український письменник і природознавець Павло Ловецький останні двадцять років свого життя (1955-75) прожив у Мелітополі. Це місто стало для нього рідним. Тут були написані головні твори, присвячені природі Таврійського краю, його людям.

Домка Сидорівна Ботушанська

Народилася 18 вересня 1912 року в с. Глибокому на Буковині,, в бідній багатодітній сім'ї. Тому доводилося і корів пасти, і батрачити, і з заздрістю дивитися на своїх подруг, які ходили в школу.

Але прагнення до знань не покидало її. Подруги удома навчили її читати і писати. Вірним вчителем її була народна пісня і «Кобзар» Т.Г. Шевченка, який їй в 9 років подарував батько. У 1924 році за допомогою сусідів, які зібрали їй гроші на вступні іспити, вона вступає до школи відразу в четвертий клас, а вже в шостому класі стає відмінницею.

• Серед книг і брошур, які вона читала, окрім улюбленого Кобзаря, були твори Лесі Українки, Ольги Кобилянської.
•   А надалі був і виступ на шевченківському вечорі, де вона готувала реферат і не побоялася прочитати «Поховайте та вставайте, кайдани пopвiтe...». Після цього Домку і її батька заарештували. Було ще декілька арештів, але це не змусило її мовчати.
• У 1941 році знову загострилася її хвороба: ще в дитинстві Домка наткнулася на залізний цвях, було зараження крові. Після цього вона залишилася калікою на все життя.
• Домка Сидорівна відправилася на грязі до Криму, але лікування було перервано війною. Назад дорога на рідну Буковину була їй закрита, і їй довелося приїхати в Мелітополь, де вона і провела все подальше життя.

За життя Домки Сидорівни було видано одну поетичну збірку «Сини весни», яка увібрали в себе все найкраще, що написала вона за довгі роки життя.

Домка Ботушанська багато років була членом мелітопольського літературного об’єднання ім.П. Ловецького. Постійно її твори друкувались на сторінках республіканських, обласних газет.

Фесюк Олександр Артемович

народився 26 жовтня 1914 в Петрограді. У 1921 році родина переїхала в село Федорівка Мелітопольського району, а в 1925 році - в м. Мелітополь.

    У 1936 році Олександр вступив до Одеського художнього училища.

Творчі плани молодого художника перервала війна.

У 1941 році Олександр Артемович пішов на фронт, а звістка про перемогу над Німеччиною застала його в Празі.

​

Нагороджений орденом «Вітчизняної війни», медалями «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною», «За перемогу над Японією» та іншими. У жовтні 1945 року демобілізувався, в грудні повернувся до рідного Мелітополя.

Довгий час Олександр Артемович керував студією образотворчого мистецтва в міському ПК ім. Шевченко.

    Крім художнього таланту, природа щедро наділила його і літературним хистом.

Друкуватися почав в 1961 році.

Перша збірка «Перекличка» побачила світ у 1975 році.

Ще одна книга «Хмари» вийшла в 1993 році.

З 1985 по 1991 рік Олександр Артемович керував міським літературним об'єднанням - і цей період, за оцінками багатьох, був одним з найбільш плідних в історії мелітопольського літоб'єднання.

Був членом Спілки письменників України.

Твори

     Перекличка : стихи

     Облака : стихи

     Моя Луна : стихи и поэмы

     Горячий цвет : лирич. Поэма

     Міра плати : сатира та гумор, епіграми та казки для дітей

     Яблоко согласия : стихи, эпиграммы, пародии

ОЛЕКСЕНКО Іван Іванович

​

Народився 14.06.1931,в с. Миколаївка (нині – Роменського району Сумської обл.)

Поет, член Національної спілки письменників України.

Закінчив Київський технологічний інститут харчової промисловості. З 1956 мешкав у Мелітополі.

Працював начальником конструкторського бюро та заступником головного конструктора машинобудівного технікуму, Протягом багатьох років очолював Мелітопольське літературне об’єднання «Таврія».

Перші вірші надрукував у 1960 в мелітопольській міськрайонній газеті «Радянський степ» (зараз – «Новий День») і в газеті «Запорізька правда».

1992 – вийшла перша збірка «Моє серце».

Автор текстів пісень «Ода Україні», «Іду додому», «Далеке дитинство», «Ти прийди», «Принеси мені очі», «Сади».

Твори: збірки віршів «На своїй землі» (1993), «Прокидаюсь рано» (1993), «Ходить вересень по саду» (1994), «Пелюстки душі», «Срібні дзвони» (1995), «Лисичка» (1996), «Сонце край» (1997), «Закохався в Україну» (1999).

Підсумком великої і плідної творчості поета стало прийняття його до лав Національної спілки письменників України у 1996 році.

На вірші поета написано чимало пісень.

  Гончаренко Олег Миколайович народився 5 серпня 1959 року в м. Теміртау Карагандинської області (Казахстан). В 1962 році родина переїхала до Мелітополя, де майбутній письменник закінчив вісім класів, а в 1976 році Мелітопольське технічне училище № 5. Працював складальником корпусів металевих суден у Чернігівському порту. Навчався в Мелітопольському автомоторному технікумі та Мелітопольському державному педагогічному інституті. 

    Почав писати вірші ще в шкільні роки. З 1984 року його поезії постійно друкувалися в обласній періодиці.

    Чисельні  публікації привернули до нього увагу видавців. Одна за одною вийшли в світ книги «Крони дитинства» (1988), "Петрогліфи" (1991), "Тяжіння сонця" (1992), «Мрія і любов» (1996).

         Член Національної спілки письменників України з 1993 року.

     Лауреат премій:

• імені М. Андросова (1989 р.),
• заохочувальної премії Спілки письменників України та фонду «Літературна скарбниця» (1992 р.),
• Міжнародної премії імені Богдана Нестора Лепкого (2006 р.),
• премії фундації україністики імені Воляників-Швабінських Українського вільного університету в Нью-Йорку (2007 р.),
• Полтавської єпархіальної премії імені преподобного Паїсія Величковського УПЦ КП (2012 р.),
• Всеукраїнської премії імені братів Богдана та Левка Лепких (2013).

Твори

     Дорога крізь хату : поезії..

   За Емінеску… до  себе… : співи-переспіви

     Катрени оголошених картин (навіяне живописом Івана Марчука)

     Контражур натхнення : худож.-поетич. вернісаж

     Крилогія Вічної Гордії (Книга Рути)

     Крони дитинства: зб. поезій      Літературний світовид Мелітопольщини : хрестоматія

     Медовий блюз : фото-поетич. колаж

     Мелітопольська паралель : фото-поетич. колаж

     Мрія і любов : поезії

     Наголоси і наголОси (сага про Спрагу)

     Напроти пам’яті : проталини дзеркала

     Петрогліфи : поезії

     Світ очей моїх : поезії

     Серцебуття : поезії

     Собор одкровень

     Столиця Черешнева Столиця : фото-поетич. колаж

     Тяжіння сонця : поезії

     Український порідник : поетичний оракул віри, надії, любові

     Фантастичне купуасу

     Храм голосів: Діалоги безсонного заповіччя

     Шесть часов вечера после весны : стихи, шансон, венок сонетов