“Сон”(“На панщині пшеницю жала..”)
* * *
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Буває, іноді дивлюся,
Дивуюсь дивом, і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї Матері святої,
Що в мир наш Бога принесла...
Тепер їй любо, любо жити.
Вона серед ночі встає,
І стереже добро своє,
І дожидає того світу,
Щоб знов на його надивитись,
Наговоритись. — Це моє!
Моє! — І дивиться на його,
І молиться за його Богу,
І йде на улицю гулять
Гордіше самої цариці.
Щоб людям, бачте, показать
Своє добро. — А подивіться!
Моє найкраще над всіми! —
І ненароком інший гляне.
Весела, рада, Боже мій!
Несе додому свого Йвана.
І їй здається, все село
Весь день дивилося на його,
Що тілько й дива там було,
А більше не було нічого.
Щасливая!..
Літа минають.
Потроху діти виростають,
І виросли, і розійшлись
На заробітки, в москалі.
І ти осталася, небого.
І не осталося нікого
З тобою дома. Наготи
Старої нічим одягти
І витопить зимою хату.
А ти нездужаєш і встати,
Щоб хоч огонь той розвести.
В холодній молишся оселі
За їх, за діточок.
А ти,
Великомученице! Села
Минаєш, плачучи, вночі.
І полем-степом ідучи,
Свого ти сина закриваєш.
Бо й пташка іноді пізнає
І защебече: — Он байстря
Несе покритка на базар.
Безталанная! Де ділась
Краса твоя тая,
Що всі люде дивувались?
Пропала, немає!
Все забрала дитиночка
І вигнала з хати,
І вийшла ти за царину,
З хреста ніби знята.
Старці тебе цураються,
Мов тії прокази.
А воно таке маленьке,
Воно ще й не лазить.
І коли-то воно буде
Гратись і промовить
Слово мамо. Великеє,
Найкращеє слово!
Ти зрадієш; і розкажеш
Дитині правдиво
Про панича лукавого,
І будеш щаслива.
Та не довго. Бо не дійде
До зросту дитина,
Піде собі сліпця водить,
А тебе покине
Калікою на розпутті,
Щоб собак дражнила,
Та ще й вилає. За те, бач,
Що на світ родила.
І за те ще, що так тяжко
Дитину любила.
І любитимеш, небого,
Поки не загинеш
Межи псами на морозі
Де-небудь під тином.
1859
1. Які жіночі образи створив поет у вірші «У нашім раї на землі...»? Які почуття вони у вас викликали?
2. Яким є авторське ставлення до жінки-матері?
Композиція
Поезія «У нашім раї на землі» — екскурс поета шляхами власного життя і розповідь про героїнь своїх творів.
Твір має оптимістичний початок і трагічне, сумне закінчення.
«У нашім раї…» містить протиставлення злиденного життя жінки-кріпачки райському.
Вірш можна умовно на чотири частини:
Два плани трактування жіночої долі
І – доля матері-кріпачки, яку чекає сумна й тяжка доля:
…І ти осталася, небого.
І не осталося нікого
З тобою дома. Наготи
Старої нічим одягти
І витопить зимою хату.
А ти не здужаєш і встати,
Щоб хоч огонь той розвести…
ІІ – доля матері-покритки, яка терпить зневагу від власних дітей:�…А тебе покине�Калікою на розпутті,�Щоб собак дражнила,�Та ще й вилає. За те, бач,�Що на світ родила.�І за те ще, що так тяжко�Дитину любила.�І любитимеш, небого,�Поки не загинеш�Межи псами на морозі�Де-небудь під тином.�
Обидві долі трагічні.
Співвіднесеність з образом України, покріпаченої, пригнобленої.
Паспорт поезії
“У нашім раї на землі”
Історія написання: написаний вірш у період перебування поета в засланні.
Літературний рід – лірика
Вид лірики – громадянська лірика
Жанр – ліричний вірш
Віршовий розмір - чотиристопний ямб з пірихієм
Римування - кільцеве
Тема: розповідь про важку жіночу долю, долю матері в умовах покріпачення, соціального і національного гніту.�Ідея: возвеличення святості матері, того найціннішого, що є у кожної людини; засудження соціального устрою, який змусив страждати багатьох жінок.�Основна думка: «І перед нею помолюся,�Мов перед образом святим�Тієї Матері святої,�Що в мир наш Бога принесла…»�«Слово мамо. Великеє,� Найкращеє слово!»�
Образ-символ: Божа Матір – символ святості, любові, добра, правди, всепрощення
Символіка долі української жінки:
жінка-матір, що народила кріпака,
жінка-покритка, жінка-вдова, багатостраждальний образ України-матері
Художні засоби:
Епітети: у нашім раї, мати молодая, дитяточком малим
Метафора: у нашім раї на землі
Метонімія: і їй здається, все село весь день дивилося на його
Порівняння: нічого кращого немає, як тая мати молодая
Пестливі слова: дитяточком
Заперечення: нічого кращого немає
Риторичні звертання: Великомученице! небого…
Риторичний оклик: Боже мій!
“Сон” (“На панщині пшеницю жала…”)
На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила; і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться ій той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі
Свою-таки пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть.
І усміхнулася небога,
Проснулася — нема нічого…
На сина глянула, взяла
Його тихенько сповила
Та, щоб дожать до ланового,
Ще копу дожинать пішла.
[13 липня 1858, С.-Петербург]
- Які часи зображені у творі? Хто є головною героїнею?
- Про що свідчать умови праці селянки?
- Чому жінка заснула над дитиною?
- Чим зумовлено те, що їй наснилося?
- Чому кріпачка вимушена була брати немовля із собою, на панське поле?
- Як жінка сприйняла побачене, прокинувшись від сну?
Присвята
Поезія, яку ви прослухали, присвячена Марку Вовчку. У січні 1858 року Тарас Григорович познайомився з Марком Вовчком, оповідання якої читав ще в засланні, дуже ними захоплювався, розцінював їх як важливий внесок у тогочасну українську літературу. Шевченко мав великий вплив на Марію Олександрівну, заохочував її до творчості. Ці письменники щиро приятелювали.
Сюжет та композиція
Твір складається з двох основних частин: реальності та сну головної героїні.
У першій частині перед нами постає змучена селянка, яка жне пшеницю на панському полі. Вона ледве стоїть на ногах від виснаження, але змушена працювати далі, адже відпочинок для кріпаків — розкіш. Поруч, у снопах, плаче її немовля.
Сон матері: заснувши, вона бачить майбутнє свого сина. Він дорослий, вільний, заможний. Він більше не панський раб, а хазяїн на власній землі. У нього є сім’я, а його діти приносять йому обід у поле, де він разом із дружиною жне власну пшеницю.
Пробудження: мрія миттєво розбивається об жорстоку реальність. Навколо все так само — панщина, снопи, сльози. Жінка бере дитину на руки, сповиває її й, не дозволяючи собі бодай хвилину відпочинку, знову йде жати.
Паспорт поезії
“Сон” (“На панщині пшеницю жала”)
Історія написання: присвята Марку Вовчку
Літературний рід – ліро-епос
Вид лірики – громадянська лірика
Жанр – елегія
Віршовий розмір - чотиристопний ямб з пірихієм
Римування - перехресне
Тема: Зображення непосильної праці жінки-кріпачки, яка мріє про майбутню щасливу долю своєї дитини.
Ідея: Засудження панства, самодержавства, що гнобило простий люд, лишало його можливості вільно жити і працювати на рідній землі.
Основна думка:
А) кріпацтво є перешкодою для повноцінного щасливого життя народу; непосильна праця, приниження гідності, безправ’я, відсутність волі — ось, що характерно для уярмленого селянства;
Б) сон — це мрія кріпачки, її прагнення здобути волю хоч не собі, а своєму синові.
Художні засоби
Порівняння: «Попестила; і ніби сном /Над сином сидя, задрімала».
Повтори: «дожать… дожинать», «вольній… волі».
Епітет: «веселім полі».
Антитеза: сон (свобода) – реальність (кріпацтво), щастя – страждання.
Домашнє завдання
1.Читати поему “Катерина”
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=742
2. Тест “Поезії”
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfMciguWiGW2YjqZxItN1dRUtgllNHdgyk5sUIqUOBvlR8G9w/viewform