Психологічна підтримка вчителів та дітей у часи війни�
Стрес у роботі вчителя�
Стрес – це реакція організму людини на сильну та несподівану дію зовнішнього подразника, яка мобілізує ресурси та запускає захисні механізми організму, активізуючи діяльність людини, спрямовану на протидію небезпечним і загрозливим впливам ззовні та адаптацію до нової реальності.
Три стадії стресу��
Тривога – біологічний сенс полягає у максимальній мобілізації адаптаційних можливостей організму, швидкому переходу в стан напруженої готовності — боротися або бігти від небезпеки;
Резистентність – стадія пристосування до умов, що змінюються; активність фізіологічних процесів знижується, а усі ресурси використовуються економніше – організм готовий до тривалої боротьби за життя, його стійкість до різних негативних впливів значно підвищується;
Виснаження – настає у випадку, коли стресові фактори не зникають та мають тривалий характер впливу. На цій стадії загальна опірність організму та його здатність до адаптації у несприятливих умовах значно знижується.
Що відбувається з організмом людини під час стресу?
Під час стресу відбуваються значні психофізіологічні та біохімічні зміни в організмі, виділяються такі гормони стресу:
• адреналін – основний гормон стресу, що комплексно впливає на організм, мобілізуючи увагу та пам’ять; його рівень підвищується в ситуаціях, коли людина відчуває страх, біль, лють, гнів;
• норадреналін – збільшує рухову та впливає на мозкову активність, гостроту сенсорного сприйняття; важливою функцією цього гормону є здатність притупляти біль;
• кортизол – активізує роботу мозку, в стресових умовах сприяє знаходженню виходу з критичної ситуації, допомагає організму продукувати більшу кількість енергії.
З огляду на оцінку небезпеки та фізичного стану організму, мозок може віддати команди:��«бий» — готовність до нападу;�«біжи» — скеровування усіх ресурсів на втечу від небезпеки;�«замри» — злиття з оточуючим середовищем, бажання заховатися.�
Реакції «бий» та «біжи» є реакціями гіперзбудження
Характерні ознаки:
напруга, тремтіння;
підвищена пильність;
гостре почуття небезпеки;
гнів та лють;
імпульсивність;
безладні, нав’язливі, циклічні думки.
Реакція «замри» є реакцією гіпозбудження
Характерні ознаки:
почуття емоційного оніміння;
відстороненість та замкненість;
пасивність, нездатність захистити себе;
зниження когнітивних функцій;
скорочення фізичної активності
�
У кожному з цих станів префронтальна кора головного мозку, (вона відповідальна за логіку, силу волі, креативність, вирішення проблем та постановку цілей), відключається, що впливає на здатність чітко мислити, аналізувати ситуацію, приймати рішення.
(руханки)
Ознаки стресу у дорослих:
Емоційні симптоми: почуття роздратованості та пригніченості, підвищена збудливість і вразливість, сльозливість, песимізм, втрата почуття гумору, жалість до себе, втрата сенсів, відсутність інтересу до оточуючих, депресія.
Фізичні симптоми: фізична слабкість та прояви безпричинної втоми, часті головні болі, проблеми шлунково-кишкового тракту, зниження апетиту або постійне відчуття голоду.
Ознаки стресу у дорослих:
Поведінкові симптоми: зловживання шкідливими звичками, зниження працездатності, неможливість розслабитися та абстрагуватися від проблем, метушливість, підозрілість та втрата довіри до оточуючих, нав’язливі звички.
Когнітивні симптоми: неможливість зосередитися на роботі, проблеми з пам’яттю, зниження швидкості розумового процесу, часті помилки, знецінення своєї діяльності та досягнень.
Правила стресостійкості та протидії емоційному вигоранню вчителів�
Емоційний стан та стресостійкість вчителя безпосередньо впливають на емоційний стан учнів та атмосферу в класі. Саме тому освітянам вкрай важливо піклуватися про себе в часи високої невизначеності та стресогенності, віднаходити власні ресурси стійкості та життєвої енергії.
• Пам’ятати про особистісні сенси. Стрес та перенапруження призводять до того, що люди починають сумніватися у правильності своїх дій та рішень, або ж, навпаки, беруть на себе забагато відповідальності. Протягом воєнного часу такий дисбаланс у поведінці яскраво виражений, адже людина перебуває в умовах невизначеності та втрачає здатність контролювати ситуацію. Повернути баланс допоможе звернення до особистісних сенсів.
• Рефлексувати. Необхідно усвідомити, на які процеси та проблеми у професійному та особистому житті можна вплинути, а які знаходяться поза зоною контролю.
У ході рефлексії варто відповісти на такі запитання:
• Трансформувати свою діяльність. Слід подумати над тим, як можна адаптувати практики навчання та викладання, аби зробити їх більш ефективними та комфортними в теперішніх умовах.
• Інвестувати у професійні та особисті стосунки. Включеність у спільноту, підтримка близьких та однодумців допомагають пережити стресову ситуацію, пов’язану з війною, крім того, соціальна підтримка допомагає відновити життєву безперервність. Варто розбудовувати коло своїх професійних контактів, долучатися до професійних спільнот та платформ обміну досвідом. Корисно приділяти достатньо часу спілкуванню з близькими та друзями, підтримувати емоційний зв’язок, піклуючись один про одного.
• Знаходити час для відпочинку. Через необхідність адаптувати навчальні матеріали та збільшення робочого навантаження межі робочого та особистого часу часто стираються, і переключитися стає все складніше. Варто змінювати види активності, знаходячи баланс між інтелектуальною працею та фізичною активністю. Слід визначити час, який приділяється тільки собі та близьким — це може бути декілька годин зранку та ввечері.
• Визначити та використовувати ресурси для відновлення. У ситуації стресу вміння поповнювати власні ресурси є найважливішим, тож потрібно прислуховуватися до себе і визначати джерела своїх ресурсів. Кожній людині притаманна власна унікальна комбінація ресурсів боротьби з несприятливими обставинами. Слід визначити, що допомагає відновити емоційну рівновагу: тілесні практики, заняття творчістю, читання, музика, спілкування, прогулянки тощо та регулярно приділяти час цим заняттям.
• Розставляти пріоритети та ставити чіткі цілі. Кожного дня або тижня складати перелік завдань для виконання (не більше десяти). Після цього важливо визначити пріоритетність кожного з них, сформувавши своєрідний «рейтинг» задач. На наступному кроці необхідно виокремити три найважливіших завдання та зосередити основні зусилля на них.
• Хвалити та винагороджувати себе. Важливо навчитися відзначати свої невеликі та значні успіхи. Щодня та/або щотижня необхідно аналізувати прогрес у досягненні цілей, фіксувати основні моменти у записнику. Обов’язково слід винагородити себе за завершену справу.
Реакція дитини на стрес під час війни: молодші школярі�
Емоційні: тривога і страх, загальне погіршення настрою та прояви негативного ставлення до всього, що оточує; чутливість і надмірна уважність до тривоги дорослих; посилена реакція на гучні звуки, плач через найменші подразники; поява нових або повторюваних страхів (страх темряви, незнайомців, страх залишатися на самоті); емоційне заціпеніння. У школярів нагадування про травматичну подію призводить до значного підвищення відчуття тривоги; з’являються не властиві для цього віку почуття відповідальності та провини, які пояснюються дитячим егоцентризмом: «Чому так трапилось, адже я поводив себе чемно?»; спостерігається посилення агресії, упертості, ворожості та немотивованих спалахів гніву; помітною є втрата інтересу до діяльності, яка раніше приносила задоволення (ігри, спорт, навчання).
• Фізичні: енурез, заїкання, гикання, скарги на біль у тілі, наприклад, у шлунку, інші фізичні симптоми, не викликані хворобами.
Молодші школярі
Поведінкові: зниження пізнавальної активності, ухиляння від школи; бажання усамітнитися; схильність до відтворення та повторення травматичної гри; порушення сну, зокрема, нічні кошмари; повернення до «дитячої» поведінки (регресія): втрата навичок охайності та самообслуговування, поява звички смоктати пальці чи кусати нігті; дивна (незвична) поведінка (наприклад, дитина починає ховати їжу).
• Когнітивні: зниження психічних функцій, наприклад, недостатня концентрація уваги; забудькуватість; порушення сприйняття (воно стає уривчастим, хаотичним, плутаним); погіршення когнітивних навичок.
Реакція дитини на стрес під час війни: підлітки
• Емоційні: почуття пригніченості та смутку, апатія і небажання щось робити; недбалість та байдужість; надмірна тривога та хвилювання, перебування у стані очікування на ймовірну загрозу; роздратованість, агресія, неконтрольована лють, конфліктність, відчуття безпорадності.
• Фізичні: безпричинна втома, виснаження; прояви нудоти, запаморочення, прискорене серцебиття, головний біль та відсутність апетиту; втрата ваги або ж її збільшення.
• Поведінкові: нервозність: кусання нігтів, метушіння; порушення сну і харчування; нічні кошмари; бунтарська поведінка у школі та вдома; відсторонення як спосіб захисту від почуття сорому, провини, приниження; бажання помсти; небезпечна та ризикована для життя поведінка, самоушкодження.
Підлітки
• Когнітивні: погіршення психічних функцій: забування, відсутність концентрації уваги, звужене сприйняття, поява ірраціональних думок, у тому числі суїцидальних.
Підліткам властива відсутність бачення позитивного майбутнього; вони занадто занурюються в питання «сенсу життя», знецінюючи сприятливі можливості. Це проявляється у відповідних висловлюваннях: «Для чого навчатися?», «Це все непотрібно, адже не зрозуміло, що буде далі...».
Як дорослі можуть допомогти дітям у стресі під час війни�
Дорослі повинні помічати і вчасно реагувати на тривожні симптоми, які проявляє дитина у стані стресу. Вона може відчувати страх, хвилювання або занепокоєння через напади паніки. Головне у цей момент — допомогти їй заспокоїтися і почуватися в безпеці. Ви можете використовувати такі стратегії психологічної допомоги:
• Дихальні вправи
• Фізична підтримка: сядьте поруч; за згоди, можете обійняти або взяти дитину за руку. Прийміть обійми від дитини, якщо вона того забажає. Заземлення
• Переконання: запевніть дитину, що вона може розраховувати на вашу допомогу в подоланні цього стану; можете використати метафору, наприклад порівняти ці переживання із бурею, яка наростає, досягає свого піку, а потім затихає і зникає.
Як дорослі можуть допомогти дітям у стресі під час війни�
• Безпечне місце: поширеною практикою облаштування шкільного середовища є організація у класних кімнатах та інших приміщеннях «безпечних місць» для дітей, які переживають травматичний досвід. Для цього облаштовується затишний куточок зі зручними місцями для сидіння, наприклад, крісла-мішки, а також відповідним обладнанням (м’ячі для зняття стресу, м’які іграшки або подушки, книги, фотографії друзів, сім’ї або будь-які інші предмети, які можуть заспокоїти учнів).
ВАЖЛИВО! Перебування у безпечному місці не повинно використовуватися як покарання. Учні можуть самостійно обирати, коли їм потрібно побути у цьому просторі, щоб заспокоїтися і вийти зі стану засмученості. Педагог може запросити дитину в безпечне місце, якщо бачить у цьому необхідність, але це має бути у формі поради, а не наказу, команди.
• Улюблена справа. Підтримуйте і заохочуйте дітей займатися тим, що заспокоює та відновлює душевну рівновагу: заняття фізичними активностями, спортом, малювання, музика, перегляд фільмів чи прогулянки на природі.
Важливим завданням є створення простору безпеки, в якому дитина відчуває себе захищеною.
При цьому необхідно дотримуватися таких стратегій допомоги:
Встановлення зв’язку: стосунки між учителями та учнями є ключовим моментом для створення простору безпеки.
Створення відчуття приналежності: школярам необхідно відчувати свою приналежність до спільноти, знати, що у школі їх чекають так само, як і вдома.
Спільне вирішення проблем: часто дорослі не залучають дітей до вирішення питань, що стосуються їхнього життєвлаштування, надаючи перевагу вже готовим рішенням, які не завжди до вподоби підростаючому поколінню. Коли діти відчувають підтримку, розуміють, що їхня думка важлива та цінна, вони набувають впевненості та відчувають готовність приймати власні рішення. � Надання вибору: приналежність до спільноти класу може проявлятися у спільному виборі діяльності членів колективу. � Коло діалогу: ефективним способом побудови дружньої спільноти в класі є практика відкритого спілкування у колі.� Чуйність до індивідуальних потреб учнів: почуття безпеки значною мірою залежить від поваги до унікальності кожного, визнання їхніх сильних та слабких сторін.