Природа – міра всіх речей

Вплив конфуціанства, даосизму, буддизму на мистецтво регіону.

Головними віруваннями КНР є:�

​

• Конфуціанство
• Даосизм
• Вшанування пращурів
• Буддизм — 100 млн.
• Іслам — 20 млн.
• Християнство — 15 млн протестантів, 5 млн католиків

Філософсько-релігійні вчення

На мистецтво країн усього Далекосхідного регіону вели­чезний вплив мали філософсько-релігійні вчення старо­давнього Китаю: конфуціанство, даосизм, буддизм. Куль­тура китайського народу — одна з найдавніших.

Конфуцій (551-479 до н. е.) - давньокитайський філософ та політичний діяч. Його вчення регулює стосунки між людьми за принципом: стався до інших так само, як хотів би, щоб ставилися до тебе.

Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість.

Основні засади:

1. Культ Неба
2. Ритуали
3. Благородна людина
4. Людинолюбство

​

Основні засади:

• 1. Культ Неба.
• Небо конфуціанство розглядає і як частину природи, і як вищу духовну силу. Даром Неба є етичні якості людини, з якими вона повинна жити в злагоді. Визнання конфуціанством необхідності поклоніння Найвищій сутності, Вищому правителю, Небу є найваж­ливішою підставою того, щоб вважати його релігією.

2. Ритуали

У вченні Конфуція важливе місце посідає поняття лі, що можна перекласти як ритуал, правило, церемоніал. У свою чергу лі визначається усталеними звичаями й традиціями. Конфуціанство вважає, що добровільне дотримання людиною ритуалів набагато ефективніше виховує в ній принципи гідної поведінки, ніж зовнішній щодо людини закон, що опирається на покарання.

• 3. Благородна людина

​

• Завдання людини полягає в тому, щоб знайти своє місце у вічній гармонії. А це можливо лише внаслідок постійного прагнення до досконалості. Таким ідеалом для людства є «мудрець», «благородна людина», якій властиві обізнаність, чуття міри, самовимогливість, підпорядкування своїх помислів і дій велінню Неба, думкам мудреців і великих людей. Мудрецю слід довіряти великі справи. На протилежному полюсі конфуціанство розглядає простолюдина, помисли якого спрямовані на те, як би вигідніше пристосуватися у житті. Він нешанобливо ставиться до великих людей, ігнорує слова мудрих, прискіпливий до інших і невимогливий до себе. Якщо якості благородної людини можуть поліпшуватися завдяки самовдосконаленню, то простолюдина може спонукати до вдосконалення лише страх перед покаранням.

​

• 4. Людинолюбство. На думку Конфуція, кожна людина здатна знайти в собі етичні правила власного життя. У стосунках з ближніми головним має бути намагання не робити нікому того, чого не хочеться, щоб вчинили тобі. Істинність такої моральної вимоги Конфуцій обґрунтовує не посиланням на Бога чи Божу волю, а міркуваннями корисності для суспільства. Китайській культурі не властивий поділ моралі на божественну й людську. Благо - це те, що більшість людей вважає благом. В основі всіх справ має бути принцип справедливості. Найважливішим критерієм людської величі є взаємоповага вдома, старанність на робо­ті, правдивість у стосунках із оточуючими. Особливо важ­ливою є любов і повага до влади, батьків. Сім'ю конфуці­анство вважає основою політичної та соціальної структу­ри суспільства. Ціллю самовдосконалення є досягнення рівня благородної людини. Конфуцій запропонував ідею мирного співіснування. В основі його ідеальної держави було покладено поняття патерналізму. Патерналізм – філософська течія, представники якої стверджували, що управитель повинен піклуватись про своїх підлеглих, як батько піклується про своїх дітей.

Лао-Цзи (VІ-V ст. до н. е.) - китайський філософ, засновник даосизму. Ідеал даосизму – Шлях людини-мандрівника, що взаємодіє зі світом, але не прагне його змінити. Шлях до дао у відмові від пристрастей 

Даоси́зм

• Даоси́зм — китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, гадань, шаманізму, медитацій, а також традиційна філософія і наука. Послідовники даосизму звуться даосами. В історії Даосизму має місце розділення вчення на філософський Даосизм (дао цзя), що розвинувся в неодаосизм, і релігійний (дао цзяо), що включив алхімію, демонологію, лікування. 

В основі вчення Лао-цзи – поняття «дао» («шлях»), яке він розглядав як першооснову всього. «Дао народжує одне, одне породжує два, два народжують три, а три – все суще. Усе суще носить в собі темне і світле начала (інь і ян), випромінює ци (енергію, що наповнює Всесвіт) та створює гармонію», – писав філософ. «Одне» означає первинний хаос, «два» – виділення з хаосу темного й світлого начал, які, протистоячи одне одному, породжують гармонію, а з неї з’являється «три» – єдине тіло.

Буддизм – релігійно-філософське вчення, що наставляє людину на шлях морального та інтелектуального життя, виникло близько VI ст. до н. е. в Стародавній Індії, проникнуло в країни Далекого Сходу.

Основні положення буддизму викладені в Чотирьох шляхетних істинах:

• життя неминуче пов'язане зі стражданнями
• причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод
• щоб уникнути страждань, слід звільнитися від цієї жаги буття –
• і досягти повного заспокоєння — Ніббани (санскрит: Нірвани).

• Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти згасання жадоби, злостивості та хибних поглядів, досягаючи при цьому Пробудження.
• Буддизм заперечує існування абсолютного трансцендентного Бога-творця. Натомість буддисти допускають існування багатьох божеств або богів, які є частиною світу і залежні від його законів. Ці божества так само як люди, прагнуть стати буддами — істотами, що вийшли з кола перероджень і смертей, досягнувши пробудження, але завдяки довготривалості свого життя не задумуються над мінливістю та хиткою природою власного існування.
• Спільним для всіх буддійських шкіл є заперечення існування індивідуальної душі людини. Віра в її існування вважається основною перепоною на шляху до досягнення стану пробудження.

Анімі́зм (Вшанування пращурів)

• Анімі́зм (від лат. anima — душа) — віра в те, що все неживе має душу. Душа, як безтілесна копія тіла, може існувати самостійно як при житті, так і після нього. Погребальний культ, культ предків і розвиток вірувань в загробне існування душі, потойбічне життя. Анімізм тісно пов'язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету). Згідно з цими віруваннями, кожна річ у світі має душу або дух. Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.

Іслам

• Ісла́м  —  (буквально означає сумирність, покірність) монотеїстична авраамічна релігія походить від учення Мухаммеда, арабського релігійного і політичного діяча 7-го століття. Прихильники ісламу відомі, як мусульмани, маючи на увазі «той хто представляє Бога». 

• Символ Віри в ісламі звучить як: «Немає бога крім Бога і Мухаммад — пророк його». Мусульмани вважають, що Бог в Корані зробив одкровення Мухаммаду, чим навернув пророка, і мають Коран і сунна (слова і дії Мухаммада) за фундаментальні джерела ісламу. Вони розцінюють Мухаммада не як засновника нової релігії, а як реставратора оригінальної монотеїстичної віри Авраама, Мойсея, Ісуса, і інших пророків.