Вітряки, млини. Історія їх виникнення

Виконала

керівник гуртків

“Юні етнографи”

З. С. Ліщук

Вітряки – це традиційні для України будівлі для розмелювання зерна (млини), виготовлення круп (ступники).

Вітряки завжди мали особливе розташування. Зустріти їх можна було на пагорбах та підвищеннях, на околицях села чи у полі. У окремих селах могло налічуватись до кількох десятків вітряків.

​

Люди з долинних сіл, в яких не було водяних млинів, возили зерно молоти до вітряків. Мололи не тільки для власних потреб, а й худобі.

​

Вітряки були місцем, де збиралася сільська громада для обговорення різних питань, часто потайки від сільської влади. Також вітряки часто ставали місцем збору молоді, яка водила тут веснянки та влаштовувала різні забави.

Дуже давнім в Україні є заняття мірошництва. Мірошник – поважна людина, обов’язком якої було перемелювання зерна.

Дочка мірошника звалась мельниківною. У ті часи, мірошники користувались значною повагою місцевої сільської громади. Побут і працю мірошника та його родини оспівано в піснях:

Ой піду я до млина до дірявого,

Чи не стріну Василя кучерявого.

Дочка мірошника звалась мельниківною. У ті часи, мірошники користувались значною повагою місцевої сільської громади. Побут і працю мірошника та його родини оспівано в піснях:

Ой піду я до млина до дірявого,

Чи не стріну Василя кучерявого.

​

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя в Україні існували два типи вітряків: стовпові, коли навколо стовпа, вкопаного в землю, на основі обертався до вітру весь корпус вітряка за допомогою дишла і шатрові – коли обертався лише верх вітряка, а сам корпус лишався нерухомим.

Вітряки мали чотири, шість або й вісім крил, які від вітру обертали вал.

У степових місцевостях України, особливо на Слобожанщині, вітряки були досить високі, інколи сягали понад 10-12 метрів. Стрункий каркасний або зрубний корпус встановлювався на високому дерев’яному стільці й завершувався шоломоподібним дахом з дощаною чи бляшаною покрівлею. Галереї і піддашки оздоблювали нескладним різьбленням, що надавало слобожанським вітрякам своєрідної привабливості.

На Поліссі вітряки будували на невеликих пагорбах посеред лісу.

На Буковині траплялися млини, а інколи і вітряки, які безпосередньо входили до комплексу житлової будівлі (хати), займаючи частково приміщення сіней.

Розповіді про вітряки та млини можна зустріти в легендах, переказах та піснях. Також вітряки та млини часто ставали предметом натхнення художників.

​