ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ АФРИКИ. КРАХ АПАРТЕЇДУ.

Всесвітня історія

11 клас

План уроку:

• 1. Деколонізація Африки.
• 2. Проблеми африканських країн.
• 3. Країни Південної Африки. Апартеїд.
• 4. Військово-диктаторські режими в державах Африки.
• 5. Африканські країни на межі ХХ – ХХІ ст.

Країни Африки

Спільність 53 держав, у яких проживає понад 50 народів і народностей, 3 тис. племен, які розмовляють 1000 мовами.

Найбільш конфліктна геополітична зона планети. Протягом останньої чверті ХХ ст. тут відбулося 35 великих збройних конфліктів, у яких загинуло понад 10 млн. осіб, причому 90 % - мирне населення.

Що було

якби країни Африки

об’єдналися???

Деколонізація — процес надання незалежності, повного суверенітету домініонам, підмандатним та залежним територіям, колоніям. Цей процес відбувався як мирним, так і збройним шляхами.

Передумови �ліквідації колоніалізму

• Поразка в Другій світовій війні країн, які прагнули створити власні колоніальні імперії.
• Втрата провідних позицій у світі колоніальними державами (Велика Британія, Франція, Нідерланди, Португалія та ін.).
• Формування в колоніях національних еліт, посилення націоналістичних настроїв і прагнення незалежності. Розбудова колоніями власних економік робили їх економічно самодостатніми.

Причини ліквідації колоніальних імперій

• Колонії як форма політичного, економічного й адміністративного переважання однієї країни над іншою історично вичерпали себе.

​

• Основним джерелом економічного зростання країн в епоху науково-технічної революції є сучасні технології, а не постачання сировини.

​

• Утримання колоній потребувало від країн-метрополій значних ресурсів, які починаючи з 50-х років ХХ ст. вигідніше було вкладати в людський та науково-технічний потенціал; колонії перестали бути прибутковими.

На який період приходиться пік деколонізації?

Деколонізація Африки

Виділіть

етапи деколонізації

I етап (1946–1947)

Проголошена формальна незалежність

більшості африканських

країн, проте фактично вони не стали незалежними.

​

II етап (1960–1965)

У 1960 р. реально незалежними стали відразу 17 країн Африки. Для врегулювання територіальних суперечок була створена Організація Африканської єдності.

​

Етапи деколонізації Африки

III етап (1975)

Остаточна ліквідація системи колоніалізму.

Незалежність від Португалії

здобули Ангола, Гвінея-Бісау,

Мозамбік, Острови Зеленого

Мису, Сан-Томе та Принсіпі.

IV етап (1980–1990-і роки)

У 1980 р. врегульовано проблему Південної Родезії (нині Зімбабве); у 1982 р. Британія надала незалежність Белізу.

У 1990 р. Південно-Африканська Республіка надала незалежність Намібії.

Етапи деколонізації Африки

ОСОБЛИВОСТІ ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ

1. Піднесення національно-визвольного руху в різних частинах світу було неоднаковим: зумовлювалося рівнем розвитку народів, що їх населяли, та їхньою політичною свідомістю.

2. Першими здобули незалежність країни Близького Сходу і Південно-Східної Азії.

3. Велика Британія надала незалежність колишнім колоніям мирним шляхом.

У 1947-1948 pp. незалежними стали британські колонії Бірма, Цейлон, Індія, Пакистан.

​

ОСОБЛИВОСТІ ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ

4. Франція та Нідерланди хотіли силою утримати колоніальні володіння, вели численні війни:

• 1945-1954 pp. — війна в Індокитаї. Франція визнала незалежність В’єтнаму, Лаосу, Камбоджі;

• 1954-1962 pp. — війна в Алжирі, яку вела Франція;

• 1946-1950 pp. — війна Нідерландів в Індонезії.

​

Проблеми африканських країн

• Трайбалізм – залишки родоплемінного ладу, схильність до культурної, суспільно-політичної відокремленості племен і міжплемінної ворожнечі.
• Найвідсталіший континент світу, масова неписемність.

Проблеми африканських країн

• Встановлення авторитарних режимів, фальсифікації виборів.
• Регулярні військові перевороти і міжетнічні чистки.
• Корупція та недостатність професійних державних чиновників.

Проблеми африканських країн

• Економіка більшості країн базується на сільськогосподарському виробництві �(кави, какао, арахісу, пальмової олії тощо) або видобутку корисних копалин.

Проблеми африканських країн

• Закінчення “Холодної війни” призвело до втрати інтересу великих держав до Африки і скорочення допомоги.
• З 1960-х рр. – періодичний голод, що долається тільки за допомогою ООН.

Проблеми африканських країн

•  У країнах тропічної Африки виробництво сільськогосподарської продукції зростає щорічно на 1,5%, а населення — на 3%. Тропічна Африка не може себе прогодувати.

Проблеми африканських країн

• Неоколоніалізм – політика колишніх метрополій щодо держав, які вибороли національну незалежність, що полягає у насадженні й закріпленні нових форм економічної, політичної та соціокультурної нерівності.

Південно-Африканська республіка. Апартеїд

• Після того як на початку 60-х років ХХ ст. більшість африканських країн здобула незалежність, расизм на континенті зберігався тільки в Південно-Африканській Республіці (ПАР), де існував режим апартеїду.

​

Режим

апартеїду існував у Південно-Африканській Республіці в 1948–1991 рр.

• Апартеїд (роздільне проживання) — крайня форма расової дискримінації, що полягає в позбавленні цілих груп населення політичних і громадянських прав, аж до територіальної ізоляції за расовою належністю.
• Сучасним міжнародним правом розглядається як злочин проти людства.

• Нельсон Мандела (1918–2013) — президент Африканського національного конгресу, президент ПАР (1994–1999).
• 27 років провів у в’язниці за участь у підпільній збройній боротьбі проти режиму апартеїду.
• Лауреат Нобелівської премії миру (1993). Залишивши пост президента, брав активну участь у боротьбі з ВІЛ/СНІДом —хворобою, від якої помер його єдиний син.

• У вересні 1984 р. - акції громадянської непокори. Ці акції переросли в масові заворушення та вуличні зіткнення.
• У відповідь уряд увів в країні в червні 1985 р. надзвичайний стан.
• Масові заворушення 1984–1986 рр. засудила міжнародна громадськість.

Військово-диктаторські режими в державах Африки.

Правоавторитарні

(Заїр, Центральноафриканська Республіка, Сьєрра-Леоне, Чад, Ліберія, Руанда)

Лівоавторитарні

(Ефіопія, Лівія, Ангола, Мозамбік)

Змінювали свою орієнтацію, залежно від міжнародної ситуації

(Нігерія, Сомалі, Судан, Уганда, Конго)

Зовнішньополітичні пріорітети

• Рух неприєднання — міжнародне об’єднання країн світу, які визнають неприєднання до військово-політичних блоків і союзів одним з основних принципів своєї зовнішньої політики.
• Утворений на конференції в м. Белграді в 1961 р.

Наслідки деколонізації

1. З політичної карти світу зникли британська, французька, бельгійська, португальська колоніальні імперії.

2. В Азії, Африці виникло понад 80 нових суверенних держав.

3. Їх стали називати “країнами, що розвиваються”, “країнами третього світу”.

4. Нові держави здебільшого залишилися економічно слабкими, залежними від допомоги й підтримки розвинених країн.

5. Вони дедалі більше відстають від передових держав світу.

​

6. У більшості країн, що визволилися, панують авторитарні режими, військово-поліцейські диктатури.

7. Деякі з цих країн останнім часом стали “гарячими точками” — осередками внутрішніх та міждержавних конфліктів ( внутрішні сутички в Сомалі, геноцид в Руанді тощо).

8. Світове співтовариство під егідою ООН намагається політичними, а в разі потреби й військовими силами загасити локальні конфлікти.

9. Для багатьох країн, що розвиваються, характерна політична нестабільність:

• боротьба за владу;

• корупція;

• прикордонні конфлікти;

• кровопролитні локальні війни;

• геноцид проти власного народу (Судан, Уганда, Сомалі та ін.).

​

Наслідки деколонізації

Закріплення вивченого матеріалу:

1. Поясніть історичні поняття: «деколонізація», «апартеїд», «Рік Африки», «Рух неприєднання».

2. Охарактеризуйте причини й передумови деколонізації Африки. Чому європейські держави погодилися надати незалежність народам Африки?

3. У чому проявлявся режим апартеїду в Південно-Африканській Республіці? Унаслідок яких подій було ліквідовано цей режим?

​

Домашнє завдання:

• Опрацювати відповідний матеріал підручника.
• Знайдіть додаткову інформацію про Н. Манделу. Дайте власну оцінку його діяльності та місця в історії.