Педагогічний спадок
О. Я. Савченко – невичерпне джерело професійного розвитку педагога
О.Я. САВЧЕНКО ПРО ДОШКІЛЛЯ
У країнах – лідерах з освіти все більш ціннісного значення набуває дошкільна освіта. Розвиток якої, навіть пов’язують зі зростанням економічних показників держави. Вона є необов’язковою, але дає дітям можливості вчасно підготуватись до систематичного навчання, набути маленький соціальний досвід, отримати певну базу знань, умінь і навичок за допомогою гри. В початковій школі діти продовжують навчання, а не починають усе заново. Це економія часу для адаптації дитини до школи та її розвитку в комфортних умовах.
У Законі України «Про освіту» (2017) йдеться, що відповідальність за здобуття дітьми дошкільної освіти покладається на їхніх батьків. Олександра Яківна вважала це неправильно. На її думку, відповідальність за дошкілля має покладатися на державу й місцеві громади.
ІМІДЖ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ – �ЦІННІСНИЙ ПРІОРИТЕТ ОЛЕКСАНДРИ САВЧЕНКО
Як відомо, останнім часом в Україні намітились прогресивні тенденції в усіх ланках освіти. На особливу увагу претендує ланка загальної середньої освіти, що пов’язано передусім із реалізацію Концепції «Нова українська школа» та успішним реформуванням школи І ступеня. Входження України в європейський освітній простір поставило науковців та педагогічну спільноту перед необхідністю утвердження позитивного іміджу української освіти в нашій країні й за кордоном.
Український педагог, академік Олександра Яківна Савченко завжди опікувалася проблемами початкової освіти, вважала її справою свого життя, робила все можливе, щоб початкова школа та її вчителі посідали гідне місце в суспільстві. Сьогодні можна стверджувати, що завдяки її зусиллям, в Україні створено позитивний імідж початкової освіти.
У підручнику для студентів педагогічних факультетів «Дидактика початкової школи» О.Я. Савченко наводить таку класифікацію дидактичних ігор: сюжетно-ролюві ігри; ігри-драматизації; ігри-конструювання.
За її словами величезні можливості дає застосування ігор під час екскурсій у природу. Розкрити перед дітьми різноманітність і красу навколишньої дійсності, привернути увагу до малопомітних, але істотних ознак рослинного й тваринного світу значно легше, якщо залучити учнів до активного емоційного сприймання.
Широкі можливості у початковій школі, особливо в перших і других класах, є проведення ігор-занять та ігор-вправ. Головні умови ефективності застосування дидактичних ігор - органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов’язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей).
МОДЕРНІЗАЦІЯ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ
З метою наукового обґрунтування очікуваних змін у школі І ступеня науковцями відділу початкової освіти Інституту педагогіки НАПН України під керівництвом академіка О. Я. Савченко було розроблено Концепцію розвитку початкової освіти, у якій передбачались системні зміни: нові управлінські рішення щодо організації й режиму навчання, модернізації змісту освіти, упровадження компетентнісного підходу і нових технологій, засобів оволодіння вчителями навчально-ігровою комунікацією з учнями.
На переконання О. Я. Савченко, успіх модернізації початкової освіти залежить від багатьох чинників:
За безпосередньої участі О. Я. Савченко було переосмислено мету початкової освіти, яка виразно відображає дитиноцентровану особистісно зорієнтовану спрямованість початкової освіти, а саме: всебічний розвиток дитини, її талантів, здібностей, компетентностей та наскрізних умінь відповідно до вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей й потреб, формування цінностей, розвиток самостійності, творчості та допитливості.
Базовими теоретичними положеннями конструювання змісту освіти було визначено реалізацію принципу дитиноцентризму в усіх його вимірах і діяльнісного підходу. При цьому було необхідно врахувати не лише актуальні потреби сучасної дитини, а й закласти потенціал для її перспективного розвитку, готовності продовжувати навчання в базовій школі.
КОМПЕТЕНТНІСНА ПОЧАТКОВА ОСВІТА
О. Я. Савченко стояла біля витоків компетентнісного підходу в вітчизняній освіті, вона розробила основні ідеї компетентнісної початкової освіти, і, зокрема, систему ключових компетентностей, якими мали оволодіти учні початкової школи. Провідною з-поміж них дослідниця вважала ключову компетентність «уміння вчитися» – складне інтегроване утворення, сутність і структура якого зумовлені метою його формування в контексті ідей компетентнісної освіти. Визначення функцій, структури ключової компетентності «уміння самостійно вчитися» зумовлене структурою навчання, яка, з погляду вченої, включає мотивацію, цілепокладання, планування, підготовку та її здійснення (різні рівні складності), рефлексію та оцінювання результатів.
Важливим кроком у впровадженні компетентнісного підходу Олександра Яківна вважала досягнення взаємозв’язку ключових і предметних компетентностей. Упровадження їх у зміст і методику початкової освіти здійснювалося шляхом виявлення можливостей кожного конкретного предмета для їхнього формування. Технологічно це означає, що сукупність компетентностей передусім було відображено в цілях та змісті державного стандарту, навчальних програмах, а інструментально-нормативно представлено у державних вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів. Власне саме останній складник змісту дає чітку установку вчителям щодо того, яким має бути результат вивчення певного матеріалу, а управлінцям – що має бути об’єктом контролю й оцінювання якості початкової освіти.
ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ
Під пильною увагою О. Я. Савченко завжди перебував виховний аспект початкової освіти. Вона відзначала, що ефективно організоване навчання містить у собі високий виховний потенціал: у дітей формуються світоглядні уявлення і поняття, ціннісні орієнтації, розвивається гуманістична спрямованість особистості, духовні та матеріальні потреби: зміст багатьох предметів дає змогу вчителеві ознайомлювати дітей зі зразками моральної поведінки, з формами спільної діяльності та міжособистісного спілкування. Ні з чим незрівнянним є вплив на дітей особистості вчителя, колективу ровесників, виховне, емоційне тло класу. Залежно від цього учень почуває себе або захищеним або ні; позитивні якості розвиваються швидше, а негативні – блокуються.
Однією з перших О. Я. Савченко звернула увагу на толерантність як цінність шкільної освіти та відсутність належного науково-методичного супроводу впровадження ідей толерантного виховання молодших школярів у навчально-виховний процес. Нею було здійснено наукове обґрунтування феномену педагогічної толерантності, окреслено загальні педагогічні умови організації цього процесу. Вчена переконувала, що педагогічна толерантність несумісна із байдужістю і відстороненим ставленням вчителя до будь-яких форм насилля над дітьми.
ОЗДОРОВЧА ФУНКЦІЯ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ
Як слушно зауважує О. Я. Савченко, у XXI ст. стали помітними позитивні зрушення в реалізації оздоровчих функцій шкільної освіти («здоров’я через освіту»). Приміром, у концепції 12-річної школи окреслено підходи до реалізації оздоровчої функції школи. Зокрема, передбачено зняти перевантаження на дитячу пам’ять і статичне навантаження на м’язи, розвантажити зміст на всіх ступенях школи від неістотної інформації, перенасичення численними фактами, термінами, датами тощо.
На думку вченої, В. О. Сухомлинський теоретично осмислив і практично реалізував ефективну модель організації здоров’язбережувального, здоров’ярозвивального середовища. За своєю суттю вся педагогіка Сухомлинського – це своєрідна «лікувальна педагогіка». На багато років він випередив сучасне визнання турботи про фізичне й психічне здоров’я вихованців як спеціальне завдання школи.
О. Я. Савченко була переконана, що педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського, створена ним унікальна система всебічного розвитку дитини, великий літературний доробок – усе це має збагачувати особистісний і професійний розвиток педагога, бути джерелом правильних професійних відповідей на виклики, що висуває час, реформи, які розпочинаються в освіті, як правило, з початкової школи.
ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ
Звернення до педагогічного досвіду Сухомлинського дозволило О. Я. Савченко розглядати середовище Павлиської школи як «діяльне, різнопланове й водночас цілісне за своїм педагогічним впливом навчально-виховне середовище», яке вона конкретизує як освітній простір: шкільне містечко, природне і соціальне довкілля. У цьому просторі вчена виділяє загальношкільні середовища та мікросередовища для дітей певного віку та для певних педагогічних цілей.
О. Я. Савченко відзначає, що в книзі «Серце віддаю дітям» чи не вперше у вітчизняній педагогіці яскравою образною мовою розкривається провідна ідея: навчальне середовище – це не клас, а простір навколишнього життя дитини, який вчитель може й повинен педагогічно інструментувати. На сторінках цієї книги вона знаходить «суцвіття відкритих педагогом оригінальних за змістом і формами мікросередовищ у навчально-виховному процесі».
Тож невипадково низку питань, пов’язаних з реформуванням початкової освіти в Україні, вона розглядала через призму сухомлиністики, знаходила відповідь на них через «діалог з В. О. Сухомлинським». Це стосується як традиційних явищ і процесів (розвиток особистості школяра, реалізація оздоровчої функції початкової освіти, організація оптимального освітнього середовища початкової школи), так і відносно нових для початкової школи явищ – екологія дитинства, школа культури тощо.
ПРОФЕСІЙНИЙ ОБРАЗ УЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ
О. Я. Савченко вважала, що перший вчитель відіграє виняткову роль у навчанні й вихованні молодшого школяра: «вчитель є посередником між дитиною та минулими поколіннями, і лише через нього діти пізнають дійсність. І це «через» означає, що різні цінності, знання, морально-етичні норми не доходять до дітей в стерилізованому вигляді, а несуть в собі особисті риси вчителя, його оцінки, ставлення, його світогляд. Гуманний педагог, прилучаючи дітей до знань, одночасно передає їм свій характер, постає перед ними як зразок людяності».
Аналізуючи проблему професійної підготовки майбутнього вчителя в закладах вищої освіти, О. Я. Савченко стверджувала, що нові цілі та функції діяльності вчителя передбачають його фундаментальну психологічну дидактико-методичну підготовку, цифрову грамотність. Загалом, підготовка майбутніх учителів початкових класів вимагає більш чіткої й послідовної прив’язки до потреб основного замовника – школи, де сучасний вчитель є класоводом, багатопредметником, психологом, соціальним захисником дитини та соціальним партнером батьків.
Отже, теоретичний і практичний внесок О. Я. Савченко у розбудову вітчизняної початкової освіти, у створення її позитивного іміджу справді неоціненний. На довгі роки він слугуватиме орієнтиром для тих, кому небайдуже майбутнє нашої держави та доля прийдешніх поколінь.
ГЛОБАЛЬНИЙ СВІТОГЛЯД ОЛЕКСАНДРИ САВЧЕНКО
Олександра Яківна завжди вважала, що обравши одного разу професію вчителя, це «як забіг на довгу дистанцію», людина має вчитись упродовж всього життя. Вище професійних якостей педагогиня ставила людські якості педагога, підкреслюючи, що вчитель має бути гуманістом. А його робочий кабінет – майстернею гуманності. Ці особливі слова О.Я. Савченко варто закарбувати в нашій пам’яті та втілювати в життя. Так, як це робила сама Олександра Яківна впродовж багато років діяльності, доносячи ідеї видатного педагога-гуманіста В.О.Сухомлинського до педагогічної спільноти українських вчителів та очолюючи всеукраїнську асоціацію Василя Сухомлинського.
Сьогодні ми живемо в світі, який постійно змінюється. Тому ми стаємо свідками частих змін в освіті. Олександра Яківна наголошувала, що «в умовах швидких і масштабних змін у масовій педагогічній практиці важливо не втратити позитивні здобутки вітчизняної освіти, чітко орієнтуватись у цінностях сучасних демократичних перетворень, щоб забезпечити належні умови для всебічного розвитку учнів та досягнення бажаних результатів початкової школи…» .
На мою думку, науковий-педагогічний спадок Савченко Олександри Яківни є тим вагомим здобутком всієї вітчизняної освіти, який ми маємо постійно вивчати, плекати та повертатись до нього знов і знов, щоб наша національна освіта стала частиною національної ідеї.
Могутній талант: від учителя до талановитого вченого, просвітителя, наставника.
Бувають люди, наче сонце,
Що гріють вдень, вночі… Завжди!
І світять радісно та ніжно,
Всіх захищають від біди.
Уміють впевненість вселити,
Дарують віру і добро.
І поруч радісно так жити,
Бо відчуваєш їх тепло.
Такою людиною в пам’яті колег, учнів назавжди залишається Олександра Яківна Савченко.