Життєвий і творчий шлях Софії Русової

Підготувала:

вчитель початкових класів

Вищебулатецької загальньоосвітньої школи Лубенської міської ради

Парнюк Таміла Анатоліївна

���� �Софія Федорівна Русова� ( 1856 – 1940 ) ��Одна з найвизначніших постатей українського патріотичного руху, талановитий педагог-просвітитель із світовим ім’ям. Засновниця перших дитячих садків в Україні, професор, подвижниця жіночого руху, Голова Всесвітнього Союзу Українок, член уряду Української Народної Республіки – понад шість десятиліть свого життя вона присвятила справі дошкілля.

Бути гарним педагогом – це бути справжнім

реформатором майбутнього життя України,

бути апостолом Правди і Науки.

Софія Русова

"Найдорожчий скарб у кожного народу - його діти...«,

​

"Нова школа ставить за головну мету збудити, дати виявитися самостійним творчим силам як вчителя, так і учня",

​

"Учитель, який передає дитині лише знання, - це ремісник; той, хто виховує характер, - справжній митець своєї справи",

​

"Життя не чекає - воно кличе нас до роботи."

​

Ці цитати належать Софії Русовій, вони були життєвим її кредом.

Життєвий та творчий шлях� Софії Русової

Народилася 18 лютого 1856 року на Чернігівщині.

Мати Софії – Ганна Жерве, французького походження, батько – Федір Ліндфорс, швед. 

Зразкову родину Ліндфорсів поважали сусіди і селяни, проте щастя було недовгим. Коли Софійка була зовсім маленькою, померли її сестра Наталя і брат Володя. Від туги і горя тяжко захворіла й невдовзі померла мати. Діти залишилися під опікою батька Федора Ліндфорса, який справою свого життя вважав безкорисливе служіння народові.

• У 10 років Софія вступила до Фундуклеївської гімназії, яку закінчила з золотою медаллю.
• Взимку 1871 родину спіткало горе: раптово помирає батько. Зовсім юна Софія залишилася круглою сиротою.
• Перед Софією постає питання: який шлях обрати?

І вона із сестрою Марією вирішує присвятити себе школі. З цією метою сестри їдуть до Петербурга, де вивчають досвід кращих педагогів та роботу шкіл, твори Песталоцці, Руссо, Дістервега, Фребеля.

​

• У1871 році вже в Києві Софія і Марія Ліндфорс відкривають приватний

 дитячий садок, у якому було 20 вихованців з родин інтелігенції, зокрема двоє дітей Старицьких. Сестри не шкодували свого часу, готуючись до занять зі своїми вихованцями.

​

• Громадська робота приносила Софії ще більше задоволення, бо вона познайомилася з Олександром Русовим. Молоді люди взаємно симпатизували один одному.
• «Він перший відкрив мені красу української народної пісні,— напише пізніше Софія Федорівна,— заговорив до мене українською мовою і без довгих промов і пояснень збудив у мене ту любов до нашого народу, що вже ніколи не покидала мого серця й керувала всією моєю працею довгі літа».

• У Петербурзі Русові цікавилися політичним життям. Саме тоді вийшов горезвісний Валуєвський указ із відомою фразою: «никакого малороссийского языка нет, не было й быть не может». Українське слово переслідувалося й заборонялося.
• Саме в цей час Київська українська громада, колеги й друзі покладають на Олександра Русова надзвичайно складну й відповідальну місію — врятувати від загибелі заборонені рукописні вірші Тараса Шевченка й надрукувати за кордоном увесь «Кобзар» без цензурних скорочень.
• Протягом 1875–1876 років подружжя здійснило в Празі всю роботу, пов'язану з підготовкою й виданням двох томів «Кобзаря», а потім і перевезенням його через кордон на батьківщину. Уже самим тільки цим вчинком Русові вписали власну сторінку в історію української культури.

• Ув'язнена з 1881 року за зв'язки з російськими революційними колами, Софія Русова відтоді постійно перебувала під наглядом поліції.  Часто переслідувана, змінювала місце проживання, проте всюди включалася у громадську роботу, влаштовувала прилюдні народні читання, організовувала таємні школи.
• У 1908 році Олександр Русов дістав запрошення з Києва від директора Комерційного інституту викладати статистику.
• Софія щаслива: збулася її мрія жити й працювати в Києві. У 1910 році Русова ввійшла до складу вчительської колегії комерційної школи. У Комерційному інституті вона викладає французьку мову. У той час у педагогічному житті сталася знаменна подія — почав виходити педагогічний журнал «Світло», співредакторами якого була Софія Русова.

​

• Софія Русова проявила себе як педагог-практик і теоретик. Вона виступає з лекціями перед педагогами, вихователями, студентами.
• Окрім того, Софія Федорівна виїжджає за кордон, вивчає роботу дитячих садків у Європі, діяльність їх вихователів. Після повернення до Києва вона виступає з питань дошкільного виховання у Фребелівському товаристві.
• У 1917 році С.Русову запрошують прочитати курс лекцій з дошкільного виховання у Київському Фребелівському педінституті, який на той час готував вихователів для дошкільних установ /Нині – це педуніверситет ім. М.Драгоманова/.

​

• І хоча Софія Федорівна не мала диплома про вищу освіту та лекторського стажу читання лекцій, ці лекції вона прочитала блискуче. Так Софія Федорівна прилучилася до педагогіки, з якою не розлучалася до кінця життя, стала професором даного закладу.
• У перші роки радянської влади С.Русова бере активну участь у товаристві поширення писемності серед населення України.
• У 1917 р. Софія Русова бере активну участь у встановленні в Україні Народної Республіки і стає її діячем - членом Центральної Ради. На пропозицію секретаря Міністерства України С.Ф.Сташевського Софію Федорівну призначають головою відділу дошкільного виховання Міністерства освіти України.

• “Після перемоги більшовиків, - згадувала Русова, - викладачів Кам'янецького університету примушували замість лекцій копати буряки, працювати на городах”. Запам'ятався випадок, коли ректорові університету, математикові Федорову, літньому, поважному чоловікові, який прийшов до їдальні зі своїми глечиками, відмовили в обіді, оскільки він не виходив на польові роботи. Починався страшний терор, знищення інтелігенції. Софія Федорівна не могла далі перебувати в атмосфері шпигунства, доносів, страху й недовіри. Вона змушена була емігрувати до Львова. Звідти переїжджає до сина у Відень. Там Русова пише «Теорію і практику дошкільного виховання»

​

• Коли в Подебрадах (Чехія) була заснована Українська академія, професор Русова дістала туди запрошення. У цей же час у Гаазі відбулися збори Інтернаціональної жіночої ради, куди Українська Жіноча Рада делегувала Софію Федорівну. «Треба тепер, щоб Русова цілу Європу об'їхала й розповіла про ситуацію в Україні»,— вона несла світові правду про те, що коїться в Україні. Розповідала про голод, винищення селянства, терор проти національно свідомої інтелігенції..
• У 1923 році Софія Русова – професор Українського педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова у Празі.

​

Проаналізувавши багато робіт із педагогічної та психологічної тематики, Русова приходить до висновку, що гармонійну людину можна лише тоді виховати, якщо будуть виконуватися такі умови:

• −виховання повинно бути індивідуальним;
• - національним;
• − відповідати вимогам часу;
• − бути вільним від урядових вимог.

​

• Померла С. Русова 5 лютого 1940 року в Празі, проживши довге, тяжке, але 

щасливе життя, проповідуючи до останніх днів гуманізм, просвітництво, національну ідею шкільного життя.

• Вшановуючи внесок Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, 2005 року Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.

Праці Софії Русової – це не тільки історія української педагогіки, але й змістовний аналіз специфіки українського дитячого садка й школи.�Від юних літ і до глибокої старості вона була незламно вірною українській ідеї й залишила нам мудрі настанови педагога і вченого.�

Перу Софії Русової належать фундаментальні праці з педагогіки: «Дошкільне виховання», «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дидактика», «Роль жінки в дошкільному вихованні».

Багато педагогічних творів С.Русової досі не опубліковано. Серед них найбільш фундаментальними є «Соціальне виховання, його значення в громадському житті», «Практичні поради до виховання дітей», «Національна школа у різних народів», «Середньовічні університети»

Найважливіші принципи�педагогічної концепції С.Русової:�

• · гуманізм;
• · демократизм;
• · народність;
• · природовідповідність;
• · культуровідповідність;
• · особистісно орієнтований підхід;
• · соціальна обумовленість виховання;
• · загальнолюдські цінності.

​

Збудити в дитині її духовні сили,� розворушити цікавість,� виховати її почуття, �щоб очі дитини вміли бачити, �вуха - дослухатись до всього, �рученята вміли працювати  з олівцем і папером."                                   �                                  С.Русова                                                     ���

• "

Ідея національного виховання в педагогічній спадщині Софії Русової

​

​

​

​

​

​

​

"Після національного виховання,�дитина звикає кохатися в народних�скарбницях і у других народів,кохаючи�свою національну культуру дитина поважатиме і другі нації

і цікавитиметься  їхнім життям..."                                                                                       С.Русова                 

Концепція рідної української школи

• Ідея національного виховання — головна й визначальна в педагогічній концепції С.Русової. У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами.
• Головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.

​

​

• "Дитина за своєю природою – допитливий дослідник, відкривач світу. Так нехай перед нею відкривається чудовий світ у живих фарбах, яскравих і тремтливих звуках, у казці та грі, у власній творчості, в красі, що надихає її серце, в прагненні робити людям добро..."

​

​

Дякую за увагу