ПОЧАЇВСЬКА СВЯТА
ОБИТЕЛЬ: СТЕЖКАМИ
ІСТОРІЇ НАШОГО
КРАЮ З ДАВНИНИ ДО ХХ ст. �
ТОКАР ВІТА
З'явлення
Божої Матері
на скелі
Почаївській
в стовпі вогненному
в 1240 р.
Ганна Гойська.
Прижиттєвий
портрет
Ігумен монастиря
Іов Почаївський -
(Залізо)
( 1602 - 1658 рр. )
Почаївський монастир у греко-католицький період
Почаївські василіани друкували книги розмовною українською мовою
Із 1730 року в Почаївському монастирі почала працювати друкарня василіан. За підрахунками дослідників, у період із 1734-го по 1800 рік, коли вона діяла найбільш активно, тут було надруковано 394 найменувань книг церковнослов’янською, українською, польською та латинською мовами. Книги Почаївської друкарні поширювалися в усій Україні, навіть за її межами. Звісно, значну частину цих видань становила літургійна література, друкована церковнослов’янською мовою. Це – Біблія, Євангелія, Апостол, Служебник, Тріодь, Молитослов, Требник, Октоїх тощо.
Поряд із цим у Почаївському монастирі друкувалася різноманітна література для мирян. Це – «Богословія нравоучительная» (сім видань, починаючи з 1751 року), «Народовіщаніє ілі слово к народу кафоліческому» (три видання – 1756, 1768, 1778 роки), «Краткоє на краткія вопросы и отвіти способом катехізма» (1776), «Поученіє о обрядах христіанских» (1779), «О христіанском житії» (1783), «Богогласник» (чотири видання – 1790, 1791, 1805, 1821), «Науки парохіальні» (1792), «Наука христіанская» (1821) тощо. Друкувалася тут також навчальна література для шкіл.
Одним із перших почаївських видань, де відчувалася народна мовна стихія, була згадувана книга «Народовіщаніє…» Це – збірка проповідей. Хоча тут чимало фрагментів подано церковнослов’янською мовою, все ж, коли роз’яснювалися питання віровчення, використовувалася мова, максимально наближена до народної.
Богослужебна книга «Тріодь цвітна», видана в Почаєві у 1747 році у друкарні Успенської лаври. Цей примірник книги зберігається в Острозі
Ще однією книгою, де помітна стихія народної мови, була теж уже згадувана книга «Науки парохіяльні». Це не випадково. Адже вказане видання також мало на меті роз’яснювати положення віри. А робити таке бажано було простою мовою.
Також твори, наближені до народної мови, зустрічаються в почаївському «Богогласнику». Це видання містило 248 релігійних віршів та пісень (з нотами). Невелика частка з них була польською (33) та латинською (3) мовами. Більша ж частина інших віршів написана тогочасною українською книжною мовою, а мова деяких із них наближалася до народної. Окремі фрагменти, вставки мовою, близької до народної, зустрічаємо і в інших виданнях Почаївського монастиря. Тобто можемо твердити, що в тодішній Греко-католицькій церкві (не без впливу почаївських василіан) почала утверджуватися розмовна українська мова.
«Руські (тогочасні українські – ред.) василіанські друковані видання водночас відображають процес формування сучасної нації, яка спирається на культурну спільноту, на відміну від більш ранньої політичної нації. Особливо вступи до видань показують: монахи досконало розуміли, що мова має першорядне значення для цього процесу. У цьому контексті їхня діяльність має цивілізаційний вимір: завдяки глибокому розумінню місцевих реалій, задовольняючи потреби місцевих читачів, василіани створили ґрунт для майбутніх національних рухів. З огляду на цей момент релігійної діяльності василіан, їхню місію можна порівняти з тою роллю, яку відіграла Католицька церква у збереженні польськості під час поділів».
На жаль, ці тенденції не отримали свого розвитку. І пов’язане це було зі зміною політичних реалій. Після поділів Речі Посполитої вкінці XVIII століття Почаїв опинився в складі Російської імперії. Це змусило почаївських василіан дещо згорнути свою діяльність, зокрема і в сфері книгодрукування. А після польського Листопадового повстання 1830–1831 років російська імперська влада вирішила забрати у греко-католиків Почаївський монастир. Сюди спеціально були завезені ченці, які не плекали крамоли й вірно служили «православному цареві».
Греко-католицький період в історії Почаївського монастиря припав на 1713–1832 роки. Саме тоді ця обитель виділилася серед численних монастирів Волині, стала знаною не лише на заході, а й загалом в Україні, місцем масового паломництва віруючих.
У 20-40 роках XVIII століття тут були побудовані двоповерхові корпуси келій із трапезною. А в 1771–1791 роках споруджений головний храм монастиря – Успенський собор, будівництво якого фінансував магнат Микола Потоцький, що став ченцем Почаївського монастиря.
.
8 вересня 1773 року була коронована ікона Почаївської Божої Матері, яку Римський папа Климент XIV визнав чудотворною.
Тоді ця святиня стала добре відомою
в Україні .
Намісник Лаври
Архімандрит Антоній
(Рафальський)
1832 - 1834
Шевченко прибув до Почаєва не пізніше 20 жовтня 1846 р. Саме цим числом поет датує запис деяких фольклорних творів у цьому містечку. Почаїв тоді був невеликим волинським містечком, яке входило до складу Кременецького повіту. Нараховувало воно до тисячі жителів. Так, за статистичними даними 1870 р., тут було 109 будинків та 922 мешканці. Майже половину з них становили євреї.
Існує версія, ніби Шевченко оселився в архієрейському будинку, де зупинялися найповажніші гості. Як свідчив колишній столяр Почаївської лаври І. Станкевич, у книзі для почесних гостей цього будинку був власноручний підпис Шевченка і дописка: «На храм 3 рубля серебром подаю» (Дубина М. Шевченко і Західна Україна. Київ, 1969. С. 23—24).Згадки про Почаїв зустрічаються в творах Шевченка, написаних після волинської подорожі. У поемі «Петрусь», написаній на засланні десь 1850 року, є такий сюжет: героїня, молода панянка, вийшовши заміж за старого генерала, їде по святих місцях молитися, просить, щоб помер її чоловік, а вона могла зійтися з молодим хлопцем Петрусем. Цими святими місцями є Київ та Почаїв. У другому, значно відредагованому варіанті поеми звучать такі слова:
«У Київ їздила, молилась,
Аж у Почаєві була.
Чудовная не помогла,
Не помогла святая сила.
А ти аж плакала, молилась
Та й занехаяла. Везла
Назад гадюку в серці люту
Та трошки в пляшечці отрути»
У середині жовтня Тарас Шевченко написав чотири акварельні пейзажі.
«Почаївська лавра з півдня»,
«Почаївська лавра зі сходу»,
«Вид на околиці з тераси Почаївської лаври»,
«Успенський собор Почаївської лаври. Внутрішній вигляд»;
2 ескізи олівцем:
«Почаївська лавра зі сходу»,
«Успенський собор Почаївської лаври»
Тут він записав і кілька фольклорних творів:
сороміцьку примовку «Ой швець коло мене»,
уривок із жартівливої пісні «Ой пила, вихилила»,
жартівливо-ліричні пісні «Гиля- гиля, селезень» та «Ой у саду, саду» — волинський варіант (5, 270—271).
Згадка про Почаїв є в поемі «Слепая» (1842) — її героїня, незряча покритка, йде молитися за свою дочку Оксану.
Тарас Шевченко.
Собор Почаївської лаври.
Внутрішній вигляд.
Папір, акварель
1846 р.
Лаврський Архієрейський будинок
А серце знову у Почаїв лине —
У той святий куточок України,
Де Пресвята Марія появилась,
Де чудотворний образ залишила
Дякую за увагу!