«МАРТИН БОРУЛЯ»

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ

• Біографи письменника вказують, що поштовхом до написання цього твору стала комічна історія про домагання дворянських прав, яку пережив батько Івана Карповича — Карпо Адамович Тобілевич.
• Цей біографічний факт драматург підніс до широкого узагальнення, гостро висміявши й засудивши станове честолюбство і паразитизм привілейованої соціальної касти — дворянства.
• До слова, батько письменника, як і герой п’єси, не добився дворянських прав, бо в частині родових документів стояло прізвище не Тобілевич, а Тобулевич (аналогічно і в комедії: Боруля — Беруля).

​

• Було безліч фактів прагнення селянина «вибитися в люди» — домогтися визнання у дворянстві. Прикладів таких вискочнів, які досягли певного матеріального й суспільного рівня, було достатньо. «Трохи ушляхетнитися» була в ту епоху «річчю світовою», яку не раз засвідчила європейська література від Ж-Б. Мольєра, Оноре де Бальзака, Гі де Мопассана, Фредеріка Стендаля. Тож комедія українського драматурга свідчить ще й про вміння знайти потрібний гостроактуальний сюжет.

ПАСПОРТ ТВОРУ

• Літературний рід: драма
• Жанр: комедія
• Літераткрний напрям, стиль, течія: реалізм
• Тема: дворянство як міф про найкраще життя
• Ідея: засудження підміни особистісних цінностей становою належністю; викриття бюрократизму й судової системи, заснованої на хабарництві
• Головна думка: головне — не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.

​

СЮЖЕТ

• Експозиція — знайомство з родиною Мартина Борулі.
• Зав’язка — домовленість Борулі із повіреним Трандалєвим про апеляцію щодо визнання Мартина дворянином.
• Розвиток дії – батькова наука синові, дочці Марисі. Зустрічі Марисі з нареченим Миколою. Відмова Борулі сватам від Миколи. Зневажливе ставлення економа поміщика Красовського. Повернення з міста Омелька, крадіжка коней і майна. Приїзд жениха Націєвського, його втеча із заручин, помста Борулі. Поміщик Красовський виганяє родину Мартина із села.
• Кульмінація – відмова у дворянстві.
• Розв’язка – Мартин Боруля спалює бумаги про дворянство.

КОМПОЗИЦІЯ

• Комедія в 5-ти діях.
• Події відбуваються протягом кількох тижнів.

ПРОБЛЕМАТИКА

• людської гідності;
• усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді;
• праці як духовної потреби і джерела матеріального статку;
• батьків і дітей;
• меншовартості;
• кохання і сімейного щастя.

ПЕРСОНАЖІ КОМЕДІЇ

ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРСОНАЖІВ

• Мартин Боруля – головний герой однойменної трагікомедії Івана Карпенка-Карого, заможний хлібороб, який домагається втрачених дворянських прав.
• Характер Мартина Борулі: не є скнарою і не знущається з бідніших за себе, має безглузде бажання будь-якою ціною стати дворянином і не бачить перепон на його досягненні. Його комізм полягає у несумісних із його мужицьким вихованням та освітою дворянськими звичаями та способом ведення життя. Він прагне захистити свою гідність і оберегти дітей від тяжкої селянської праці.
• Ставлення до інших: зневажає Красовського, наївно довіряє повіреному Тренделєву, любить свою сім’ю і прагне для неї кращої ,дворянської, долі, але не зважає на бажання родичів, якщо вони стають на заваді його меті.
• Ставлення інших до Мартина: Тренделєв його дурить, родичі та друзі його не розуміють і хочуть, щоб він знову став звичайним чоловіком без бажання бути дворянином.
• Ставлення автора до Мартина: за прототип Мартина було взято батька автора. Цим Іван Карпенко-Карий показує своє ставлення до прагнень батька, а саме комізм ситуації, використовує іронію та сатиру.

• Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним способом життя селянина й омріяною панською шляхетністю.

Зокрема, Мартин Боруля: 

• наказує і собі, і членам родини довго спати, хоча від спання йому нудно, та й боки болять; 
• планує розвести собак і їздити на полювання;
• оче віддати доньку Марисю за «благородного», який потім через кумедне непорозуміння тікає від неї; 
• намагається прилаштувати сина на «благородну» чиновницьку посаду, проте Степана звільняють;
• прагне офіційно оформити своє «шляхетне» походження, але з’ясовується, що в документи закралася фатальна для нашого героя помилка (запис зроблено на прізвище Беруля, а не Боруля).

​

• На відміну від Пузиря («Хазяїн»), Калитки («Сто тисяч») Мартин Боруля не труситься за кожну копійку, не знущається з бідніших за себе, але він, як і мольєрівський Журден, у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по суті, утрачає здоровий глузд. Яка ж мотивація такої поведінки Борулі? Вона на поверхні, її Мартин не приховує: захист людської гідності як своєї, так і своїх дітей, прагнення оберегти їх від тяжкої («чорної») селянської праці, від «давньої залежності і бідності». Боруля марить тим, щоб хоч онуки його «були дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!» І сам він затято відстоює свою гідність: намагається будь-що домогтися покарання для свого кривдника дворянина Красовського.

• Марися — найбільш стійка до змін, бо має міцну моральну основу, вона намагається зберегти своє щастя, їй панське життя, яким марить батько, ні до чого. Справді, Мартин Боруля виховував своїх дітей у дусі здорової народної моралі, про що свідчать Марисині слова: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє». 
• Марися – дочка Мартина Борулі. Юна працювита, розумна дівчина, шанує народні звичаї і традиції. Вона не прагнула стати дворянинкою, вона хотіла просто жити так як всі, мати свою сімю. Батько казав їй нічого не робити і поводити себе як дворянка, називати батька “папашею”, але Марися не може бути дворянкою, в неї тече селянська кров.
• Марися вправна хазяйка, не може сидіти без роботи.

• Повною протилежністю Марисі виступає її брат Степан: він прагне добутися чиновницької посади не стільки шляхом якихось інтелектуальних зусиль, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю — себто так, як у чиновницькому колі було заведено.
• Син Борулі Степан служить канцеляристом у місті. Батько з щедрістю витрачає на нього гроші, аби він вибився в люди, виглядав, як дворянин. Степанові це подобається, але ті гроші йдуть у нікуди, бо він не навчився цінувати зароблені гроші. Вихор міста з веселими гуляннями, що часто закінчуються пиятикою, приваблюють хлопця. Але канцелярію закривають, і молодший Боруля повертається додому, де бачить хворого батька та майже розорене хазяйство. Це все – наслідки бездумної гонитви за дворянством.

• Яскравий сатиричний персонаж — повірений Тренделєв. Його спеціалізація — махінації з документами, він уособлює бюрократичне суспільство, морально звиродніле й охоплене корупцією. Письменник постійно мав справу з такими ділками, працюючи чиновником, добре знав їхню психологію, а тому зневажав до глибини душі. Характери в драматичних творах розкриваються через діалоги чи монологи.

• Один із найколоритніших образів п’єси — Омелько.
• За його простакуватістю ховається глибока народна мудрість, мрійливість, гумористично-філософське ставлення до мирської «суєти» і водночас життєвий практицизм.
• Мартин і Омелько представляють два абсолютно протилежні світи: перший — дисгармонійний світ сучасної індустріальної цивілізації (на стадії його становлення) з хворобливими амбіціями, пристосуванством, нещирістю, пихатістю, хибними цінностями, метушливістю, трагікомічними стресами тощо; другий — гармонійний світ традиційної української сільської цивілізації з простим, природним устроєм життя, сердечністю, пошаною до традицій, до праці, з веселою й ліричною вдачею.

• В негативному ключі зображено й реєстратора з ратуші (чиновника) Націєвського: самозакоханий, проте жалюгідний за своїми моральними рисами панок із вдачею боягуза. Як тільки Націєвський запідозрив, що дівчина, з якою його хоче одружити Мартин Боруля, вагітна від іншого, він без вагань тікає.
• Націєвський думає, що завжди може сподобатися будь-якій дівчині, проте його кумедна мова таневдалі спроби залицяння викликають лише огиду.

​

• Як позитивних персонажів показано заможного шляхтича Гервасія Гуляницького та його сина Миколу.
• Микола виявляє наполегливість у відстоюванні свого права на життя з коханою дівчиною (Марисею). В цьому йому допомагає батько, який постає уособленням традиційної народної моралі та мудрості.
• Так, Гервасій допомагає товаришеві, Мартину Борулі, усвідомити згубність ідей про вищість дворян над простими мужиками та повернутися до нормального життя відповідно до українських народних звичаїв.

​

• Сам І. Карпенко-Карий блискуче грав роль Мартина Борулі в Театрі корифеїв. Завдяки добродушному народному гуморові, упізнаваності, психологічній переконливості образів, гострій злободенності проблематики п’єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.