Альбер Камю

«Ми живемо у світі, де треба обирати: стати жертвою чи катом. Цей вибір не простий. Мені завжди здавалося, що, по суті, немає катів, є лише жертви. Безперечно, у кінцевому підсумку».

Французький прозаїк, драматург, журналіст, автор філософських есе, лауреат Нобелівської премії

Альбер Камю народився

7 листопада 1913 року на півночі Алжиру, який на той час був французькою колонією, у бідній французькій родині

Через рік після народження сина батько помер під час Першої світової війни від ран. Дитина зростала в злиднях.

Альбер закінчив початкову школу з відзнакою. Освіту пощастило здобути тільки завдяки допомозі одного з учителів ліцею Луї Жермену, який, побачивши здібності дитини, як міг, допоміг йому, виклопотав для хлопця стипендію

Але коли в 1930 році у Камю був виявлений туберкульоз, він був змушений перервати освіту і назавжди припинити заняття спортом

Займався футболом, найчастіше він був воротарем під час футбольних матчів.

Одного разу друг Камю запитав його, чому він надав би більшу перевагу – театру чи футболу – Камю сказав, що обрав би футбол без найменших вагань.

У середині 30-х років А. Камю захоплюється театром.

В алжирському будинку культури він заснував «Театр праці», в якому працював як режисер і актор

30-і роки ХХ ст. – бурхливий час напередодні Другої світової війни, а точніше – пауза поміж двома світовими війнами. Молодий філософ опиняється у самому вирі суспільного життя.

Вступив, а потім вийшов із лав комуністичної партії, активно працював в алжирському комітеті сприяння Міжнародному рухові на захист культури від фашизму, багато друкувався у «лівій» пресі й почав серйозно займатися літературою.

В 1937 році побачила світ його перша книжка - збірка есе «Виворіт і обличчя».

У цей час письменник був захоплений роботою над першим своїм романом «Щаслива смерть»

1939 рік відзначив перелам в особистому житті та творчості письменника.

У цей час він інтенсивно працює над повістю «Сторонній», драмою «Каліґула» та великим філософським твором «Міф про Сізіфа», які принесуть йому широке визнання у Франції та за її межами

​

Навесні 1940 року Камю вперше приїздить до Франції, куди остаточно переселяється через рік. В окупованій країні він приєднується до руху Опору, друкується в підпільній газеті «Комба», а згодом очолює її. У 43-44 рр. Камю публікує в нелегальній пресі «Листи німецькому другові», у яких засуджує спроби виправдати людиноненависницьку ідеологію фашизму. На цей час він уже був відомим письменником, в основі його творчості лежав екзистенціалізм.

Екзистенціалізм (лат. існування) — течія модернізму в літературі. Виникла напередодні Другої світової війни. Характерні риси — суб'єктивізм, індивідуалізм, песимізм, етичне заперечення будь-якого насильства.

Визначальні риси екзистенціалізму:

- на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

- особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;

- поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;

- вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;

- існування людини тлумачиться як драма свободи;

- найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.

Сорокові роки були роками його тріумфу.

Високий, привабливий письменник-інтелектуал з легендарним минулим борця за національне визволення, Камю був душею будь-якої компанії

Значну увагу письменник приділяв публіцистиці, в якій пріоритетне місце посіла тема «митець і суспільство»�

У 1947 році вийшов у світ роман «Чума», який засвідчив найвищу межу ідейної еволюції

автора: за визначенням самого письменника відбувся перехід від «етапу абсурду» до «етапу протесту».

У 1950-х роках А. Камю пережив світоглядну і творчу кризу, що призвело до зниження його творчої активності. Письменник чимдалі частіше не знаходив відповіді на складні проблеми, які ставило перед ним суспільне життя. Загострилися суперечності, притаманні його світогляду й суспільно-політичній позиції, що знайшло вираження у трактаті «Бунтівна людина» (1951, вперше надрукований в журналі «Лібертер»).

Нобелівську премію Камю отримав у 43-річному віці. Дізнавшись про присудження Нобелівської премії, письменник розгубився. І справді, святкування перетворилося для нього на справжнє випробування

1

9

5

7

Останніми роками письменник, виснажений депресіями, відчував вичерпаність своїх життєвих і творчих сил. 4 січня 1960 р. він загинув в автомобільній катастрофі

Творчість Камю розвивалася за складеним ним планом, що охоплював філософську, драматургічну та прозову грані його обдаровання й передбачав послідовний рух через етапи «абсурду» та «бунту» до кінцевої мети - «любові»

Ю. Ковбасенко: «Людина, яка стала «совістю Заходу», торувала шлях між фашизмом і комунізмом і створила міф, який допоміг Європі боротися, коли чума здавалася нездоланною, а боротьба з нею неможливою...»