Трагедія Бабиного Яру – в серці українського народу

​

​

В чому трагедія

Бабиного Яру?!

Вступ

Бабин Яр-урочище у північно-західній частині Києва, між районами Лук‘янівка та Сирець.

Бабин Яр став всесвітньо відомім завдяки масовим розстрілам громадського населення, що проводились окупаційними військами у 1941 р.

До сучасної забудови тут знаходився один з найбільших у Києві ярів – довжина близько 2,5 км, глибина більше 50 м. По його дну протікав однойменний струмок, узятий зараз у колектор.

До Великої Вітчизняної

Вперше згадується під сучасною назвою у 1401 р., коли власниця («баба») шинку, що знаходився тут, продала ці землі домініканському монастирю. У XV — XVIII ст. також зустрічалися назви «Шалена Баба» і «Бісова Баба».

У 1869 р. поблизу Бабиного Яру був відкритий літній військовий табір — «Сирецький військовий табір». У 1895 р. на його території була відкрита так звана Дивізіонна церква, знищена після революції. На місці цієї церкви пізніше знаходились ворота Сирецького концентраційного табору.

У 1870 р. територія, що прилягала до Бабиного Яру з півдня, була використана під будівництво Лук'янівського громадського кладовища (існує ще Лук'янівське військове кладовище). У 1934—1940 р.-р. на ньому ховали розстріляних НКВС діячів української культури, священників, партійних діячів, та інших неугодних радянському режиму. Разом з лісом під Биковнею, це одне з найбільших поховань жертв НКВС у Києві. Кладовище закрили у 1962 р. Зараз територія кладовища — заповідна зона.

У 1891—1894 р.-р. біля Бабиного Яру було створено Нове єврейське кладовище (з ділянкою для караїмів). Воно було закрите у 1937 та знищене під час Другої Світової війни. Залишився тільки невеликий фрагмент кладовища та контора.

За чиї гріхи?

Німці зайняли Київ 19 вересня 1941 р.

24 вересня на Хрещатику силами НКВС були підірвані будинки, в яких розташувались представники окупаційної адміністрації. Вибухи та пожежі продовжувалися у наступні дні, було знищено близько 940 найбільших житлових та адміністративних споруд. У звіті представника імперського міністерства окупованих східних територій від 5 жовтня 1941 р. йшлося, що пожежа розповсюдилась на площу 2 тисячі кв. м, без даху залишилось десь 50 тис. осіб. Це було використано окупантами, як привід для знищення єврейського населення.

Трагедія розпочалась

У неділю 26 вересня 1941 р. газета "Українське слово" вмістила велику статтю німецького військового кореспондента Віллі Елерса під назвою "Київ зберіг своє українське обличчя". Серед вражень від Києва були й такі рядки:

"Взагалі всі багаті жиди повтікали й полишили сотні тисяч своїх одноплемінників. Вони ходять тепер як духи по вулицях і стараються вичитати на наших лицях, чи буде для них яке милосердя".

Наказ

Супровідний документ

Смертельний наказ

Того ж дня по місту було розклеєно оголошення:

"Наказується всім жидам міста Києва і околиць зібратися в понеділок дня 29 вересня 1941 року до год. 8 ранку при вул. Мельника – Доктерівській (коло кладовищ).

Всі повинні забрати з собою документи, гроші, білизну та інше

Хто не підпорядкується цьому розпорядженню буде розстріляний.

Хто займе жидівське мешкання або пограбує предмети з тих мешкань, буде розстріляний".

​

П і д п и с у н е б у л о.

Підготовка до "веселощів"

Бабин Яр готується прийняти гостей

Машина смерті запрацювала

Більшість з тих, хто прийшов, були жінки, діти та люди похилого віку. Крім євреїв були представники інших народів з інтернаціональних сімей.

У кінці вулиці був обладнаний пропускний пункт, за яким знаходилась прихована канцелярія. По черзі за пропускний пункт заводили 30-40 осіб, де у них відбирали речі та примушували роздягатися. Потім поліцаї за допомогою дубівок заганяли людей у проходи у валу на краю яру глибиною 20-25 метрів. На протилежному боці знаходився кулеметник. Постріли приглушувалися музикою та шумом літака, котрий кружляв над яром. Після того, як рівчак заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею.

Процес

Жид? Жид!

Бах.

Перші результати!

За два дні 29-30 вересня 1941 р. зондеркоманда 4-А під командуванням СС-штандартенфюрера Пауля Блобеля (яка входила до складу айнзатцгрупи Ц під командуванням д-ра Отто Раша) за участі частин вермахту (6-ї армії), Київського куреня української допоміжної поліції під командуванням П. Захвалинського та 1200 козаків Буковинського куреня розстріляли у цьому яру 33 771 осіб — майже усе єврейське населення Києва. Подальші розстріли євреїв пройшли 1, 2, 8 та 11 жовтня 1941 р., за цей час було розстріляно близько 17 000 євреїв.

Виконавці

Блобель (Blobel) Пауль

СС-штандартенфюрер. З червня 1941 командир зондеркоманди 4-А

у складі айнзатцгрупи "Ц"

Виконавці

Українські поліцаї добивають тих, хто не

підкорився наказу

Але це ще не все!

Масові страти продовжувалися до німецького відступу з Києва. 10 січня 1942 р. було розстріляно близько 100 матросів Дніпровського загону Пінської військової флотилії. Серед інших, у 1941—1943 р.-р. у Бабиному Яру було розстріляно 621 член ОУН-Мельника, серед яких українська поетеса Олена Теліга.

Крім того, Бабин Яр став місцем розстрілу п‘яти циганських таборів. За різними підрахунками, у Бабиному Яру у 1941—1943 р.-р. було розстріляно від 70 000 до 200 000 осіб. Євреї - в‘язні, яких німці примусили спалювати трупи у 1943 р., говорили пор 70-120 тис.

Крім того, на місці військового табору РСЧА (колишній, «дореволюційний» військовий табір) було відкрито так званий Сирецький концентраційний табір, у якому тримали комуністів, комсомольців, підпільників, військовополонених та інших неугодних. 18 лютого 1943 р. у ньому розстріляли трьох гравців футбольної команди «Динамо» — учасників «Матчу смерті»: Трусевича, Кузьменка і Клименка. Загалом у Сирецькому концтаборі загинуло не менше 25 000 осіб.

"Нічого" не було

Відступаючи від Києва і намагаючись приховати сліди злочинів, окупанти у серпні – вересні 1943 р. частково знищили табір, вирили та спалили на відкритих «печах» десятки тисяч трупів, кістки перемелювалися на привезених з Німеччини машинах, попіл був розвіяний по околицях Бабиного Яру. У ніч на 29 вересня 1943 р. у Бабиному Яру виникло повстання зайнятих на роботах біля печей 329 в‘язнів-смертників, з яких врятувалося 18 осіб, останні 311 були розстріляні. Врятовані в‘язні виступили свідками намагань німців приховати факт масового розстрілу.

Ні, все ж таки щось було

Жертви розстрілів

Заходи з увічнення пам‘яті

• 24 березня 2001 р. рішенням Київської Ради будівлю зачиненого кінотеатру ім. Юрія Гагаріна, що знаходився на місці Дивізіонної церкви, було передано Українській Православній Церкві з метою створення Сирецького меморіалу (собор Пресвятої Богородиці, музей, пам'ятник та кінолекторій).
• 23 вересня 2005 Президент України Віктор Ющенко видав розпорядження № 1172/2005-р. «Про заходи по реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відношень, релігії та церкви», в якому він доручав кабміну розглянути до 15 жовтня 2005 питання про присвоєння Бабиному Яру статусу Державного історико-культурного заповідника . Лише 1 березня 2007 р. Кабінет міністрів видав постанову № 308 про створення Державного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр».
• 26-27 вересня 2006 р. у Києві пройшов другий Міжнародний форум «Життя народу моєму!», присвячений 65-річчю трагедії у Бабиному Яру. Організаторами форуму стали уряд України, Всесвітній форум пам'яті голокосту та «Яд Вашем» — Меморіальний центр пам'яті жертв голокосту і героїв руху Опору.

Меморіали

Пам'ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям

Меморіали

Хрест у пам'ять розстріляним у Бабиному Яру українським націоналістам

Менора

Пам'ятник

розстріляним у Бабиному Яру євреям

Підсумки - Висновки

Бабин Яр – це, безумовно, трагедія Українського масштабу. Бо від цього постраждали насамперед українці. Вони стали жертвами двох систем - Більшовицької та Нацистської. Убивали і були убієнними.

І що?

Перемелені двома жорнами гори трупів

і торжество однієї системи над іншою.

Годі українцям бути інструментами

у чужих руках!

Перелік використаних джерел

1. Петровський В.В. та ін. Історія України/неупереджений погляд.

– Харків.: Школа, 2007.

2. Київ 1941-1943/фотоальбом.

– К.: Кий, 2000.

3. Залесский К. СС. Охранные отряды НСДАП. – М.: Эксмо, 2005.

4. Кузнецов А. Бабий Яр. – К., 1991.