Пізній період творчості �Тараса Шевченка.
Триптих «Доля», «Муза», «Слава»,
“Росли укупочці..”
Період заслання
1845 рік Студенти Київського і Харківського університетів об'єднались та створили Слов'янське товариство СВ. Кирила і Мефодія | Засновники: М.Костомаров М.Гулак, В.Білозерський |
Членство Шевченка – не доведене. (для слідства важливіше те, що його можна було формально спіймати і засудити) | «Крамольні вірші» - реальна причина, те, чим поет не догодив тогочасній імперії. |
Так 17 квітня 1847 року Т.Шевченка ув'язнили в казематі, тобто у тюрмі, а згодом його перевели у Петропавловську фортецю. За півтора місяці перебування в казематі, під слідством автор написав 13 текстів (цикл «В казематі» - «Мені однаково…» і «Садок вишневий коло хати»), які присвячені союзникам – тим, хто також був ув'язнений.
Після слідства Шевченка переводять з Петербурга в Оренбург «под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать» аж до вислуги. Тобто поет служитиме доти, доки не стане офіцером. Але оскільки у нього не було до цього хисту, він був приречений на довічне заслання.
1847, автопортрет
Аральська експедиція
куди Шевченка запросили як художника для дослідження територій – єдине послаблення.
1848-1849 рр. 200 акварелей
Тарас Шевченко. Останні дні заслання
Коли 18 лютого 1855 року помер цар Микола I — 19 лютого було оголошено маніфест нового царя, Олександра II, щодо звільнення політзасланців у зв'язку зі вступом на престол. Але Шевченко ще протягом довгого часу мучився відсутністю звістки, чи вплинуть маніфести царя на його долю, чи ні, і тільки 14 квітня 1856 року він дізнався, що для нього нічого не змінилося: «Я близький був до відчаю, так мене приголомшила ця безнадійна звістка».
У квітні 1856 року Шевченко почав шукати всіх можливих шляхів до полегшення своєї долі, намагаючись залучити до цього всіх знайомих йому впливових осіб. У травні 1856 року Шевченко одержав лист від Михайла Лазаревського, який повідомляв, що про поета клопочуться, окрім віцепрезидента Академії мистецтв Федора Толстого, «добрі люди», і не без успіху. Клопотання друзів поета мети — до військового міністерства ним було надіслано список кандидатів на амністію. З приводу Шевченка він пропонував: «Рядового Тараса Шевченка звільнити від служби». У підсумку на звільнення Шевченка була дана згода, якби не клопотання друзів — заслання Шевченка могло би стати довічним.
Тарас Шевченко. Звільнення із заслання
5 серпня, після триденної подорожі морем і рукавами волзької дельти, Шевченко прибув до Астрахані. Скінчилося дуже тяжке для поета й художника десятиліття, сповнене образ, принижень, муштри, дальніх походів з небезпечними ситуаціями. Він постарів, посивів, втратив здоров'я. З Астрахані Шевченко планував пароплавом дістатися Волгою до Нижнього Новгорода, але відразу ж з'ясувалося, що доведеться чекати два тижні.
Лише 20 вересня 1857 року, після майже місячної подорожі Волгою, Шевченко прибув до Нижнього Новгорода, де на нього чекала прикра несподіванка: головний управитель нижегородської контори пароплавної компанії «Меркурій», розповів йому, що поліцмейстер міста наказав відразу ж повідомити про його прибуття. Поліцмейстер офіційно заявив Тарасу Григоровичу, що він ще не остаточно звільнений з військової служби й повинен повернутися в Оренбург і там очікувати свого остаточного звільнення.
Тарас Шевченко. Нижній Новгород
Поет був майже у відчаї, в’їзд до Москви й Петербурга йому було заборонено. 23 жовтня 1857 року Шевченко зробив запис у щоденнику:
«Прийшов урядовий папір про мене від командира оренбурзького окремого корпусу на ім’я тутешнього військового ґубернатора… Папір повідомляє про те, що мені забороняється в’їзд до обох столиць і що я — під секретним наглядом поліції. Гарна свобода! Собака на припоні! Це значить: нема за що дякувати, В(аша) В(еличність)!»
Хоча Нижній Новгород став для Шевченка наче новим місцем заслання: поет жив під наглядом поліції, особисті неприємності, розчарування, наклепи ворогів гнітили його — він з інтересом поринув у культурно-громадське життя міста, задовольняв свої творчо-літературні та театральні інтереси й невгамовну жадобу до читання і творіння.
У 1857 році було написано лише дві поеми — «Неофіти» і «Юродивий» (остання залишилася незакінченою) ; у 1858 — п’ять невеликих віршів: «Доля», «Муза», «Слава», «Сон» («На панщині пшеницю жала»), «Я не нездужаю, нівроку», у 1859 — одинадцять віршів й одну поему, у 1860 — тридцять п’ять поезій.
Теорія літератури
Триптих (у перекладі з грецької мови означає – складений утроє) – композиція з трьох самостійних, проте пов’язаних спільним ідейним змістом та мотивом мистецьких творів.
Триптих Тараса Шевченка «Доля», «Муза», «Слава» являє собою поетично-філософський синтез цілої лінії попередньої лірики. Він з’явився на початку нового етапу творчості митця і став цілком закономірним явищем для тодішнього психологічного й творчого стану поета. Пройшовши випробування засланням, він набув нового психологічного й життєвого досвіду, ще міцніше утвердився на своїх ідейних і морально-естетичних позиціях, по-новому почав оцінювати свій життєвий і творчий шлях. Пропоную вам прочитати ці твори, написані Шевченком 8 лютого 1958 року на одному подисі:
«Після безпутно проведеної ночі я відчув прагнення до віршування, спробував і без найменшого зусилля написав цю річ.». Пропоную вам прочитати ці твори.
Тарас Шевченко «Доля»
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.
У Словнику української мови слово доля має два пояснення: �1. Хід подій, збіг обставин, напрям життєвого шляху, що ніби не залежить від бажання, волі людини; умови життя;
2. Життєвий шлях і те, що на ньому виникає».
Тарас Шевченко «Муза»
А ти, пречистая, святая,
Ти, сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла.
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила.
І колихала, і співала,
І чари діяла... І я...
О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала.
Мене ти всюди доглядала.
В степу, безлюдному степу,
В далекій неволі,
Ти сіяла, пишалася,
Як квіточка в полі!
Із казарми нечистої
Чистою, святою
Пташечкою вилетіла
І понадо мною
Полинула, заспівала
Ти, золотокрила...
Мов живущою водою
Душу окропила.
І я живу, і надо мною
З своєю Божою красою
Гориш ти, зоренько моя.
Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене. Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною і учи,
Учи неложними устами
Сказати правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
А як умру, моя святая!
Моя ти мамо! Положи
Свого ти сина в домовину,
І хоть єдиную сльозину
В очах безсмертних покажи.
Тарас Шевченко «Слава»
А ти, задрипанко, шинкарко,
Перекупко п’яна!
Де ти в ката забарилась
З своїми лучами?
У Версалі над злодієм
Набор розпустила?
Чи з ким іншим мизкаєшся
З нудьги та з похмілля.
Горнись лишень ти до мене,
Та витнемо з лиха,
Гарнесенько обіймемось,
Та любо та тихо
Пожартуєм, чмокнемося,
Та й поберемося,
Моя крале мальована.
Бо я таки й досі
За тобою чимчикую.
Ти хоча й пишалась
І з п’яними кесарями
По шинках хилялась,
А надто з тим Миколою
У Севастополі, —
Та мені про те байдуже.
Мені, моя доле,
Дай на себе подивитись,
Дай і пригорнутись,
Під крилом твоїм любенько
В холодку заснути.
Коментар до поезії «Доля»
Невеликий за обсягом (18 рядків) вірш поділяється на кілька композиційно-смислових сегментів, у яких реалізується логічний та емоційний розвиток теми. Перший сегмент: звернення до долі одразу починається з узагальненої позитивної характеристики її моральної поведінки по відношенню до поета:� Ти не лукавила зі мною,
Ти другом братом і сестрою
Сіромі стала..
Повертаючись до років дитинства, поет бачить відверту, часами сувору щирість долі, щирість, яка виявляється в її дружньому й воднораз родинному ставленні до сіроми-хлопця, що самотужки, залишений напризволяще після смерті батька, здобував життєвий досвід, науку малярства.
Другий сегмент: наполегливе шукання обдарованим хлопцем свого життєвого шляху, свого вчителя. Доля просить його старанно вчитися, обіцяючи за це гідне майбутнє. «А я й послухав, і учивсь, і вивчився». У наступних рядках гіркий сарказм, що виявляється навдивовижу коротким і лаконічним:
«А ти збрехала. Які з нас люде?».�
Коментар до поезії «Доля»
Третій, кульмінаційний, сегмент починається переконано-рвучкими словами: «Та дарма! Ми не лукавили з тобою». Ліричний герой просто й несхитно йде шляхом правди, і в цьому – той вищий дар його Долі, тяжкої, але почесної.
Останній сегмент – це заключне речення, у якому йдеться про славу: «Ходімо дальше, дальше слава, А слава – заповідь моя». Тарас Шевченко – людина мистецтва, і слава – як моральна винагорода за подвижницькі муки творчості та як свідчення живого відгуку його поезії в душах людей. Особливе значення це має в тій духовній ситуації, у якій створювався триптих: каторга заслання, особиста самотність й болісне відчуття глухоти й німоти збоку тих, кому адресована його поезія і хто, можливо, почав забувати про неї. Саме в цьому психологічному контексті зізнання поета про славу як свою заповідь стає і зрозумілим, і цілком виправданим.
Тема: осмислення пройденого шляху, свого призначення як митця, мети життя, самоусвідомлення поетом своєї творчості.
Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала ліричного героя впродовж всього його життя.
Рід: лірика
Жанр: філософська лірика, медитація
Художні особливості твору:
Повтори: «дальше, дальше», «слава …слава».
Звертання: «учися, серденько…», «ходімо ж, доленько моя», «мій друже вбогий, нелукавий!»
Риторичне запитання: «Які з нас люде?»
Риторичні оклики: «Та дарма!», «Ходімо ж, доленько моя!», «Мій друже вбогий, нелукавий!»
Літературний аналіз поезії «Доля»
Медитація — форма філософської лірики; вірш, у якому поет висловлює свої роздуми над проблемами життя і смерті, над баченим і пережитим.
Коментар до поезії «Муза»
Другою частиною триптиха є «Муза», у якій поет розкриває, чим була і є в його житті поезія, які творчі радості вона йому дарувала. Перші два рядки: � А ти пречистая, святая,
Ти, сестро Феба, молодая…
своїм змістом, стилем і ліричним тоном визначають характер вступної частини
вірша, тема якої – глибока, уклінна вдячність музі. Образ музи даний тут згідно з класичною традицією: муза – сестра Мусагета (проводиря муз) – Феба. Цей класичний образ сестри Феба перетворюється в живий, конкретний образ матері. Тема вірша розвивається як ряд особистих переживань поета, спрямованих до його музи-матері:
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла.
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповивала
І колихала, і співала,
І чари діяла…
Для своєї музи ліричний герой знаходить найщиріші слова. Називає її зіронькою, пташечкою, порадницею, чарівниченькою. Вона дає поетові силу не загинути в розпачі, а піднестися над тугою неволі. Поет жадає та сподівається й далі, до самого кінця, до скону, творити ту високу та чисту поезію правди, яку надихатиме йому муза.
Коментар до поезії «Слава»
«Слава» – це своєрідний підсумок, критичний погляд на сказане в двох попередніх частинах триптиха. Тут ідеться про істинність слави. З іронією автор застерігає себе від самозвеличування, наголошуючи на тому, що треба розрізняти славу справжню й славу фальшиву.
Цей вірш складається із трьох частин. Початок –пристрасне признання поета в жагучому прагненні слави, яку любить.
Центральна частина – філософська медитація, яка протистоїть цьому жагучому прагненню й спрямована на те, щоб його розвіяти викриттям лихої суті слави, негативного змісту. З одного боку, засуджується слава царів, яка «у Версалі над злодієм набор розпустила». Це натяк на Наполеона ІІІ. Не краща й слава Миколи І, яка по шинках хилялася в Севастополі. У цій частині вірша Шевченко використовує бурлеск, поєднуючи його із сатирою.
У третій частині поет дає зовсім інше трактування слави, по-новому ставиться до неї. Він знав іншу славу, славу народну. Звертанням до неї і закінчується весь триптих:
Дай на себе подивитись,
Дай і пригорнутись,
Під крилом твоїм любенько
В холодку заснути.
«Росли у купочці, зросли…»
Росли укупочці, зросли;�Сміятись, гратись перестали.�Неначе й справді розійшлись!..�Зійшлись незабаром. Побрались;�І тихо, весело прийшли,�Душею-серцем неповинні,�Аж до самої домовини.�А меж людьми ж вони жили!�Подай же й нам, всещедрий боже!�Отак цвісти, отак рости,�Так одружитися і йти,�Не сварячись в тяжкій дорозі,�На той світ тихий перейти.�Не плач, не вопль, не скрежет зуба�Любов безвічную, сугубу�На той світ тихий принести.
1860
Глибокий психологізм у вірші сприяє тонкому передаванню душевних переживань ліричного героя, його думок, які відтворюють мрію поета про одруження, ідеал родинного щастя.
Аналіз поезії
Тема: звернення поета до Бога, щоб Всевишній сприяв щасливому подружньому життю кожному, хто прагне одружитися.
Ідея: возвеличення гармонії, взаєморозуміння, дружньої підтримки, що є обов’язковою передумовою для подальшого подолання труднощів тим, хто побрався.
Художні засоби:
епітети: «в тяжкій дорозі», «світ тихий», «любов безвічна»
звертання: « Подай же й нам, всещедрий боже!»
повтори: «росли-зросли», «розійшлись..зійшлись»
риторичні оклики: «Неначе й справді розійшлись!», « Подай же й нам, всещедрий боже!»
Психологізм у літературі — глибоке, детальне відтворення подій у художньому творі, зокрема світу його персонажа (почуття, думки, переживання, спонукання).
Домашнє завдання: вивчити вірш “Доля” напам’ять
Самоперевірка
https://wordwall.net/play/70493/805/813