Політична географія та геополітика

• На межі географії та політології сформувалася наука політична географія.
•    Політична географія  – суспільно-географічна наука про просторову організацію держав і міждержавних об’єднань, розміщення та стосунки між політичними силами, територіальні форми політичних процесів і явищ.

​

• Політична географія проводить дослідження за такими трьома територіальними рівнями:

​

макрорівень – географічний простір: дослідження світу в цілому та великих регіонів

мезорівень – території: окремих країн;

мікрорівень – географічних місць: окремих міст, районів 

• Географічний простір - це складний земний планетний простір, розташований на конкретній території, який розвивається в часі й охоплює усі сфери географічної оболонки (літосферу, гідросферу, атмосферу, біосферу та соціосферу).

• Географічне місце – будь-який географічний об’єкт із офіційно визначеними межами (зокрема країна, її частина, населений пункт, місцевість тощо), що характеризується певним місцем розташування на поверхні Землі.

​

Територія  – частина поверхні суходолу на Землі з природними й створеними внаслідок людської діяльності ресурсами, що має певні просторові межі та географічне положення.

• Політична географія має багато напрямів дослідження. Основний з них  – політична карта світу, етапи її формування та сучасний стан.

• Політична географія вивчає також становлення кордонів держав, можливості транскордонних зв’язків, територіальні претензії.

Політичні складники: політичні інституції, політичні відносини�

•        До складу політичної системи суспільства входять політичні інституції та політичні відносини.
•       Політичні інститути - це певні політичні установи (політичні партії, органи суспільного громадського самоуправління та ін.), що виконують спеціальні функції в політичному житті суспільства або певну діяльність. 

• До політичних інститутів належать державні органи влади (парламент, уряд, суд), різноманітні структури, що здійснюють представництво інтересів (політичні партії, групи інтересів, лобізм), способи обрання посадових осіб (виборчі системи) тощо. 

​

Існує ряд основних політичних інституцій:

• інституція держави
• інституція парламентаризму (виконують регулювання відносин щодо створення основних правових норм, законів і представництва інтересів різних соціальних груп)
• інституція виконавчої влади (регулюють систему взаємодій, що складаються між органами, посадовими особами в управлінні)
• інституція державної служби (регулює професійну діяльність людей)
• інституція глави держави (дає змогу лідеру держави виступати від імені всього народу, бути вищим арбітром у суперечках, гарантувати цілісність країни)
• інституція судової влади (регламентує відносини з приводу суперечок і конфліктів, робить взаємодії людей чітко визначеними)
• інституція політичних партій (представляє інтереси громадян і ставить за мету їхню реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні 

• Між політичними інститутами здійснюються певні взаємодії - політичні відносини.
• Політичні відносини виникають унаслідок взаємодії суб’єктів і учасників політичного процесу з приводу завоювання, установлення і застосування політичної влади. Характер цих відносин переважно залежить від політичного режиму влади. 

​

Територіально-політичні системи (ТПС) національного та наддержавного рівнів�

• Основним об’єктом дослідження політичної географії є територіально-політичні системи (ТПС). Це взаємозалежні сполучення елементів політичної сфери (політичних й адміністративних кордонів, центрів управління, органів влади, партій, суспільних рухів тощо), що функціонують на певній території. За масштабами вирізняють кілька рівнів ТПС: наддержавний, або глобальний (світ, великі регіони), національний (країни) та місцевий (частина країни, населений пункт, місцевість тощо).

​

Геополітика, її складові

• Важливим напрямом політико-географічних знань є геополітика. Вона аналізує вплив різноманітних географічних чинників на стратегічні позиції держав у світовому географічному просторі.

​

Геополітика – це наука, що вивчає в єдності географічні, історичні, політичні та інші взаємопов’язані чинники, що справляють вплив на стратегічний потенціал держави. 

• Геополітика вбачає, що кожна держава проводить свою політику залежно від географічних чинників: просторового розташування країни, клімату, кількості�населення, наявності природних ресурсів тощо.
• У XXI ст. геополітика набуває нового значення й змісту. Вона досліджує передусім державну приналежність тієї чи іншої території, роль країн і народів у світовому співтоваристві, їхній вплив на світовий розвиток і світову політику.

​

�Зовнішня геополітика. �

• Ядром геополітики є зовнішня геополітика держав і міждержавних об’єднань, які, спираючись на ефективне використання елементів геопростору, прагнуть зміцнити свої позиції на міжнародній арені, забезпечити економічні, культурні, інформаційні та інші інтереси.
• Геополітичні амбіції найбільше властиві великим державам.
• Найбільшою мірою на формування сучасної геополітики впливають США. Їхнє основне геополітичне завдання – підтримання глобального верховенства, всесвітнє поширення ліберальної демократії.
• Зусилля країни спрямовано на забезпечення контролю над ситуацією в інших державах Америки, ЄС, Східній Європі, Західній Азії (насамперед на Близькому Сході) та Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
• У європейських справах геополітика США здійснювалася в напрямі розширення та зміцнення НАТО, збереження союзницьких взаємин з європейськими лідерами.

​

Упродовж усього періоду незалежного розвитку України США були гарантом її державного суверенітету та цілісності.

• Росія виявляє прагнення знову стати полюсом сили глобального значення. Так, з 2000 р. вона взяла твердий імперський курс на «збирання земель» колишнього СРСР у різних формах (створення союзних держав, інтеграційних економічних проектів, військових блоків, прямої військової агресії).
• Метою Росії стало посилення впливу на держави-лідери ЄС. Росія прагне підтягувати взаємини з США до рівня паритетних, домогтися вигідних економічних відносин з Китаєм.

​

Мал. 1. Зони впливу двох супердержав (СРСР і США) протягом 1946-1991 рр.

• Геополітики вважають, що нині настає ера багатополярного світу, хоча нещодавно в ньому панувала біполярність (двополюсність). Біполярність передбачає розподіл світу на сфери впливу між двома полюсами сили, створення військово-політичних блоків. Найвідомішим прикладом біполярного світового устрою була «холодна війна» між СРСР та США.
• Поступово на зміну біполярному устрою приходить багатополярний. Стали формуватися геополітичні центри сили, які на базі військових, географічних та інших переваг тяжіють до захоплення ринків та інших форм експансії. 

​

• У сучасних умовах можна виділити сім основних геополітичних центрів сили: США, Росія, Євросоюз, Китай, ісламський світ, Японія, Індія. Це зазвичай глобальні й трансрегіональні геополітичні гравці, вплив яких у сучасному світі є найпомітнішим.

• Франція, маючи значний військовий потенціал, у т. ч. й ядерний, зберігає міцні геополітичні позиції насамперед в Африці, менше – у басейні Карибського моря та Океанії, впливаючи певною мірою на внутрішню та зовнішню політику в Канаді через франкомовне населення.
• Велика Британія намагається реалізувати спільні геополітичні інтереси в Європі та в державах Співдружності.
• Німеччина активно впливає на геополітично значущі загальноєвропейські справи: щодо розширення НАТО, ЄС, взаємин з Росією та ін. Її позиція суттєво позначається на виробленні загальної геополітичної лінії ЄС.
• Добре продуманий системний характер має зовнішня геополітика Китаю, яка своєрідно поєднує наступальність і твердість з певною обережністю й гнучкістю. В її основі – усебічний захист своїх економічних інтересів. �

• Одночасно зростає роль великої групи країн, які входять до G-20, зокрема Бразилії, Аргентини, Туреччини, Австралії, ПАР, Південної Кореї, Канади . 

Таблиця. Світові центри сили (на 2017 р.)

�Внутрішня геополітика. �

• Основним осередком внутрішньої геополітики є офіційна державна діяльність.
• Важливим завданням внутрішньої геополітики держави є усунення загроз політичній стабільності, профілактика і розв’язування територіальних конфліктів.
• Внутрішня геополітика розв’язує стратегічні питання державної безпеки, утвердження загальнодержавної ідеї, формування та відтворення партійно-політичних еліт тощо
• Основними загрозами територіально-політичній цілісності держав стабільності їхнього суспільного розвитку є поява політичних рухів за незалежність окремих регіонів на основі етнонаціональних, релігійних або економічних мотивів, а також вимоги приєднання окремих культурно споріднених територій до сусідніх держав.
• �

�Взаємозв’язок між національними� та геополітичними інтересами держави. �

• На міжнародній арені зіткнення реальних інтересів породжує реальні конфлікти, однак причинами війн часто виявляються помилково зрозумілі й хибно сформульовані національні інтереси або міркування щодо національної безпеки.
• Так було під час розв’язування США війни в Іраку (2003) або прийняття керівництвом СРСР рішення про введення радянських військ до Афганістану (1979).

Зовнішня політика більшості держав у різні епохи визначалася національним інтересом.

Національний інтерес визначається картою світу та ціннісною системою, що є панівною в даному суспільстві та державі.

Іракська війна

• Головна складова національного інтересу – це самозбереження держави. Визначаючи національні інтереси і приймаючи на їх основі певні зовнішньополітичні рішення, керівники держав�зважають на об’єктивні економічні, політичні, географічні та інші чинники, внутрішньополітичні інтереси.
• Враховуються також і можливі реакції на ці рішення на міжнародній арені з боку тих держав, яких вони так чи інакше стосуються.

​

• У сучасному світі визначення національних інтересів будь-якої держави передбачає обов’язкове врахування інтересів інших держав, а в чомусь і інтересів усього світового співтовариства.
• Найчастіше основоположні національні інтереси, пов’язані з безпекою самозбереженням держави, неможливо реалізувати поодинці, без союзів і коаліцій з іншими державами. Через те країни вступають у військово-політичні блоки, наприклад НАТО.
• Джерелами реальної загрози для безпеки більшості краї є: тероризм, поширення зброї масового ураження, міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, деградація навколишнього середовища, уповільнення економічного зростання, контрабанда, незаконна міграція, забруднення навколишнього середовища, енергоресурси (володіючи ними, держава може впливати на політичний процес в окремих країнах і регіонах).��

​