Автори підручника:
І. Д. Васильків, І. Л. Паршин, М. Д. Вітенко, І. С. Димій.
Модельна навчальна програма: «Історія: Україна і світ. 7–9 класи (інтегрований курс)» (варіант 2) для закладів загальної середньої освіти (автори: Власова Н.С., Желіба О.В., Кронгауз В.О., Секиринський Д.О., Щупак І. Я.).
Автор презентації: Христина Жолобович
8 КЛАС
ІСТОРІЯ: УКРАЇНА І СВІТ
§40–42. Доба Руїни �в українських землях
(рекомендовано цю тему вивчати упродовж трьох уроків)
Сьогодні на уроці:
40-42.1 Гетьманщина за Івана Виговського. Гадяцька угода.
40-42.2 Гетьманування Юрія Хмельницького. Поділ Гетьманщини.
40-42.3 Гетьманщина за П. Дорошенка. Османська протекція.
40-42.4 Правобережжя Гетьманщини в останній чверті XVII ст.: Чигиринські війни і рукотворна пустеля.
40-42.5 Лівобережна Гетьманщина в останній чверті XVII ст.: шлях до мирної автономії.
40-42.6. Слобожанщина, Запорожжя, Ханська Україна: проєкти сховків.
Для початку
40-42.1. Гетьманщина за Івана Виговського. Гадяцька угода
Основні дати та події:
вересень 1657 р. – Івана Виговського обрали «тимчасовим» гетьманом (до повноліття Юрія Хмельницького);
жовтень 1657 р. - у Корсуні козацька рада обрала І. Виговського «повним» гетьманом;
1657-1658 рр. - антигетьманське повстання на чолі із кошовим отаманом запорожців Яковом Барабашем і полтавським полковником Мартином Пушкарем;
літо 1658 р. – І. Виговський відтіснив опонентів до Полтави.
Ці події розпочали період внутрішніх козацьких війн, який історики назвали Руїною.
16 вересня 1658 р. - біля міста Гадяч ухвалено нову українсько-польську угоду.
Умови Гадяцької угоди:
Утім, польський сейм став торгуватися і, зрештою, затвердив Гадяцьку угоду в урізаному варіанті.
Сам Виговський був розчарований, а його опоненти скористалися шансом і перейшли в наступ.
Іван Виговський (1608—1664)
40-42.1. Гетьманщина за Івана Виговського. Гадяцька угода
На початку квітня 1659 р. князь О. Трубецький вивів 100-тисячну московську армію під Конотоп. Місто обороняло 4 тис. козаків на чолі з Г. Гуляницьким. І. Виговський зібрав вірні козацькі сили, трохи поляків та чимало кримських татар.
Вирішальна битва відбулася 8-9 липня 1659 р. Козакам вдалося розділити сили московитів й частину їх оточити: у великій битві загинуло щонайменше 30 тис. кращих московських кіннотників. Немало також полягло під стінами Конотопа. Московський цар навіть покинув Москву, боячись, що козаки знову опиняться під стінами міста.
Однак І. Виговський, вигравши битву, не зміг виграти війну. Гетьмана покинули ханські війська, оскільки в той самий час вінницький полковник Іван Сірко разом із запорожцями вдерся до Криму.
Невдоволена козацька старшина згуртувалася довкола Ю. Хмельницького. 21 вересня 1659 р. його обрали гетьманом.
І. Виговський утік на підконтрольні Польщі терени, але взаємини з поляками в нього були складні, усі знали, що йому не надали обіцяної допомоги.
Після підписання Гадяцької угоди проти законного гетьмана одразу ж вирушило московське військо, його підтримала частина лівобережних полковників.
40-42.1. Гетьманщина за Івана Виговського. Гадяцька угода
40-42.2 Гетьманування Юрія Хмельницького. Поділ Гетьманщини
Юрій Хмельницький
Гетьман Ю. Хмельницький вирішив відновити союз із Московським царством. Але на нових доопрацьованих умовах, які б унеможливили звертання до Москви через його голову (як робили Барабаш і Пушкар за Виговського).
Однак царські дипломати скористалися тим, що оригінал Переяславської угоди 1654 р. залишився у вигнаного Виговського, і змусили українську сторону прийняти жорсткіші умови, показавши Ю. Хмельницькому підробку договору з його батьком.
Відповідно до (других) Переяславських статтей 1659 р.:
Невдоволення цими умовами призвело до того, що в новій військовій кампанії проти поляків Ю. Хмельницький діяв неохоче. І коли московити з лівобережцями Т. Цицюри потрапили в оточення польсько-татарських сил у битві 1660 р. біля Чуднова, козацький гетьман не став їх рятувати, а спробував домовитися із стороною, що перемагає. Ю. Хмельницький уклав із поляками новий договір (Слободищенський) на основі Гадяцького трактату. Але далі треба було очистити козацьку Україну від московських гарнізонів та доморослих прихильників царя на Лівобережжі (які розуміли, що конфронтація з Москвою перетворює їх на вічну фронтову зону). Серед останніх опинився і родич гетьмана Яким Сомко з Переяслава, який виявився досить талановитим полководцем. Ю. Хмельницький залучив тепер союзних кримців і спробував повернути собі владу на Лівобережжі. Однак, попри часткові успіхи, його сил виявилося недостатньо (татари-кіннотники – слабка поміч при штурмах фортець, а польська армія була зайнята на інших фронтах). Утім, спробу московитів перенести бойові дії на Правобережжя чигиринський гетьман з кримською допомогою відбив. Але, зневірившись у можливості об’єднати під своєю булавою всі українські землі, він зрікся гетьманства в 1662 р. й постригся у ченці.
Поштова Марка «Гетьман Юрій Хмельницький»
40-42.2 Гетьманування Юрія Хмельницького. Поділ Гетьманщини
1663 р. | |
Правобережжя | Лівобережжя |
на козацькій раді в Чигирині обрали гетьманом Павла Тетерю (1663—1665) | на Чорній раді в Ніжині обрали гетьманом Івана Брюховецького (1663—1668) |
1663 р. - І. Брюховецький підписав із представниками царського уряду Батуринські статті, у яких була прописана умова про безоплатне забезпечення продовольством розташованих в українських землях московських гарнізонів, вимога про перепис населення (для організації збору податків) та певні торгові обмеження. А в 1665 р. ухвалено Московські статті. За ними, українські землі й міста оголошувалися володіннями московського царя. Усе інше українське населення, окрім козаків, мало платити податки до царської скарбниці (за це відповідали московські воєводи, які отримували й інші права). Вибори гетьмана відбувалися у присутності московських посланців, а клейноди гетьману мав вручити цар. Скасовувалося церковне самоуправління, Київська митрополія мала перейти у підпорядкування Московського патріархату (це сталося згодом, у 1687 році).
40-42.2 Гетьманування Юрія Хмельницького. Поділ Гетьманщини
Уривок з літопису Самійла Величка про підписання Андрусівського перемир’я (1667 р.)
Року від створення Адама 7175, а від пришестя в світ творцевого божого слова 1667. При такому становищі, яке було описане вище, минув тоді перший рік Дорошенкового гетьманства. А на другий рік була великодня літера П, яка теж не принесла цілій Малій Росії спокою й тиші. Бо польський король Ян Казимир, бачачи, що Дорошенко лишається в неодмінному нейтральстві і не схиляється до нього, уважаючи також і на винищення та знесилення військ Корони Польської від минулих численних війн із Хмельницьким, зі шведами, венграми, росіянами і під Глуховом із Брюховецьким, зажив інакшого способу на свою користь. Тобто він урадив і постановив замиритися на певний строк і на корисних собі умовах з Російською державою. За цією радою він вибрав у себе повноважних послів і виправив їх на литовський кордон для трактування з росіянами тимчасового миру. Ті посли з’їхалися, за згодою з російськими повноважними послами, поміж Смоленськом і Мстиславлем, близько річки Городні в селі Андрусові. Вони промешкали там немалий час і приговорили та постановили мир на тринадцять років під корисними умовами для обох монархій; покривджено тільки козаків, оскільки постановлено в тих пактах, щоб низові запорозькі козаки лишались у послушенстві обох монархій – російської і польської; городові козаки, що від Чигрина, аби лишалися під поляками, а що від Переяславля, аби заховувалися під росіянами; Київ було вимовлено відступити в Польську державу. Довершивши цей трактат в Андрусовіі закріпивши його 30 січня того ж 1667 року підписами рук та печатками, обидва повноважні посли роз’їхалися додому.
Величко С. В. Літопис. – Т. 2 / Пер. з книжної української мови, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич. – К.: Дніпро, 1991. – С. 53.
40-42.3 Гетьманщина за П. Дорошенка. Османська протекція
1665 р. - новим гетьманом на Правобережжі став Петро Дорошенко (1665–1676).
1667 р. – Підгаєцький договір, укладений між представником Речі Посполитої Яном Собеським і гетьманом Правобережної України Петром Дорошенком (повертав Гетьманщину до складу Речі Посполитої). Гетьман звернувся до Московського царства по допомогу, але цар не бажав порушувати перемир’я.
Лютий 1668 р. - І. Брюховецький, розчарований московською політикою, почав повстання проти Московського царства, у червні 1668 р. перейшов Дніпро. Лівобережні козаки убили І. Брюховецького та приєдналися до П. Дорошенка. У 1668 р. він став гетьманом усього Війська Запорозького. Залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом Дем’яна Ігнатовича (Ігнатенка), більше відомого під прізвиськом Многогрішний, П. Дорошенко повернувся на Правобережну Україну, щоби відбити польський наступ. Утім, виявилося, що більшою проблемою є січовики, колишні прихильники Брюховецького. Вони оголосили гетьманом свого писаря Петра Суховія (1668–1669), який визнав зверхність Кримського ханства. Тимчасом наступ московських військ призвів до втрати Чигирином контролю над Лівобережжям. Утім, там був не розгром, а компроміс.
На загальній козацькій раді в Глухові в 1669 р. дорошенківця Д. Многогрішного обрали вірним царю лівобережним гетьманом. За Глухівськими статтями, його столицю перенесено майже на кордон з Московщиною – до Батурина (за Брюховецького гетьманська резиденція була в Гадячі), а в охороні гетьмана тепер перебувала тисяча московських стрільців. Все це мало унеможливити повстання, як це було за Брюховецького. Гетьман П. Дорошенко, намагаючись уникнути війни з Кримським ханством, запропонував турецькому султану надати протекторат Гетьманщині зі збереженням внутрішньої автономії та церковного життя. Султан Мехмед IV погодився на цю пропозицію. У березні 1669 р. в Корсуні на розширеній Старшинській раді ухвалили перейти під протекторат Османської імперії, затвердити П. Дорошенка гетьманом по обидва боки Дніпра.
Петро Дорошенко
40-42.3 Гетьманщина за П. Дорошенка. Османська протекція
Запорожці і частина козаків вороже сприйняли цю ініціативу. У серпні 1669 р. частина козаків визнала гетьманську владу уманського полковника Михайла Ханенка (1669–1670), якого підтримала Річ Посполита. М. Ханенко ухвалив Острозькі статті, які оголошували про повернення під владу польського короля, збереження козацьких прав та вольностей, безпеку православного духовенства. Натомість Д. Многогрішний відновив зв’язки з П. Дорошенком і почав надавати йому військову допомогу, позбавивши посад багатьох промосковських старшин. На Дем’яна Ігнатовича (Ігнатенка) написали донос у Москву. В 1672 р. його заарештували четверо представників козацької старшини за підтримки начальника московської залоги в Батурині. У Москві Д. Ігнатовича звинуватили в зраді та засудили до страти, яку замінили засланням у Сибір (Бурятію). Новим володарем лівобережної булави став Іван Самойлович (1672–1687), політик пов’язаний із Слобожанщиною. Цей гетьман підписав Конотопські статті 1672 р., які повторювали угоду у Глухові, але мали й нові обмеження. Наприклад, окрім традиційної заборони вести переговори з іноземними державами, не можна було контактувати й із гетьманом у Чигирині. Конкурував із Самойловичем популярний в народі запорізький кошовий І. Сірко (за що його заслали до Сибіру, але він і звідти зміг втекти). П. Дорошенко ж дочекався на турецьку допомогу: разом з османами він розбив польське військо під Бучачем у 1672 р. Тоді ж турки захопили Кам’янець-Подільський, який став базою їх влади на Поділлі. За мирним договором, держава козаків під турецьким протекторатом утверджувалася в межах Брацлавщини та Південної Київщини. Однак польський сейм не визнав цієї угоди. Поляки покликали на допомогу росіян. У березні 1674 р. лівобережні козаки і московське військо захопили майже все Правобережжя. У Переяславі 17 березня 1674 р. І. Самойловича оголосили новим гетьманом обох берегів Дніпра. Хоча цей успіх був тимчасовим, П. Дорошенко також почав шукати контакти із московською стороною. У 1676 р. він склав гетьманську булаву. Проте єдність Гетьманщини не була утверджена. У жовтні 1676 р. король Ян ІІІ Собеський уклав із турецьким султаном Журавненський мирний договір, за яким Польща визнавала за Османською імперією Поділля, а за васальною туркам Гетьманщиною – більшу частину Правобережжя.
40-42.4 Правобережжя Гетьманщини в останній чверті XVII ст.: Чигиринські війни і рукотворна пустеля
40-42.4 Правобережжя Гетьманщини в останній чверті XVII ст.: Чигиринські війни і рукотворна пустеля
40-42.5 Лівобережна Гетьманщина в останній чверті XVII ст.: шлях до мирної автономії
40-42.5 Лівобережна Гетьманщина в останній чверті XVII ст.: шлях до мирної автономії
Іван Мазепа, робота Наталії Павлусенко
40-42.6. Слобожанщина, Запорожжя, Ханська Україна: проєкти сховків
Слобідська Україна знаходилася на схід від Гетьманщини і до її складу входили сучасна Харківщина, схід Сумщини, північна частина нинішніх Луганської та Донецької областей, південна — Бєлгородської, Курської, Воронезької.
Ця територія була знелюднена після монголо-татарської навали і саме через неї проходили головні шляхи, через які татари йшли на Московщину: Муравський та Ізюмський.
З XIV ст. цей регіон називався «Дике поле». До складу Слобожанщини входило п’ять територіальних полків: Сумський, Харківський, Охтирський, Острогозький (Рибинський) і Ізюмський (останній утворений пізно – лише 1685 р.).
Мала значення Слобожанщина і в контексті комунікації двох козацьких військ – Запорозького і Донського (власне історичний дебют слобідського козацтва припав на славну акцію української і російської козаччин – Азовське сидіння 1637—1642 рр.).
Слобожанщина в межах сучасних України та Росії
40-42.6. Слобожанщина, Запорожжя, Ханська Україна: проєкти сховків
Запорожжя в межах сучасної України
Запорожжя — історичний український регіон. Первісно назва стосувалась придніпровських земель у Дикому Полі нижче Дніпрових порогів - тобто нижче о.Хортиця, які стали центром формування українського козацтва.
Надалі назва поширилася на землі, підконтрольні запорозьким козакам - на територію сучасних Дніпропетровської, Донецької, Кіровоградської, а також частково Запорізької, Луганської, Миколаївської та Херсонської областей України.
Сторожа запорозьких вольностей,
С.Васильківський
40-42.6. Слобожанщина, Запорожжя, Ханська Україна: проєкти сховків
Ханська Україна. Карта з «Енциклопедії історії України»,
Автор Д. Вортман.
Підсумуємо:
Домашнє завдання: