Формування психологічної життєстійкості (резильєнс) та перша психологічна допомога дітям під час військових дій та збройних конфліктів

Володимир Носенко,

завідувач центру практичної психології,

соціальної роботи та здорового способу життя

​

​

Комунальний вищий навчальний заклад “Харківська академія неперервної освіти”

Вітаю слухачів!

• розглянемо питання впливу на людину та дитину психотравмуючих подій, а також фактори, складові та чинники, які обумовлюють психологічну резильєнтність дитини.

Питання для розгляду

• Життєстійкість, психологічна резильєнтність.
• Перша психологічна допомога дітям.

​

​

Резильєнс

• Всесвітня організація охорони здоров'я визначає як здатність відносно добре справлятися з важкими ситуаціями, наповнення особистими ресурсами.

Модель резилієнс

На підґрунті нейробіологічної моделі учені розробили структуру резильєнтності, яка складається з шести компонентів (PR6): бачення, спокій, впертість, міркування, співпраця та здоров’я. Категорія «бачення» включає постановку цілей, усвідомлення довгострокових планів і самоефективність. Компонент «спокій» передбачає здатність розпізнавати, розуміти та діяти відповідно до ситуації та здійснювати емоційну саморегуляцію. Складник «впертість» ґрунтується на наполегливості та стійкості. Компонент «міркування» включає в себе здатність і винахідливість при розв’язанні проблем. Категорія «співпраця» характеризує психосоціальну взаємодією, взаємодопомогу та підтримку.

​

Рівні резильєнс:�

• Особистий (індивідуальний);
• Сім'ї (малої групи);
• Організації (громади).

У розгляді цієї теми нам важливо дослідити особистий (індивідуальний) резильєнс.

Життєстійкість, резильєнтність

• Життєстійкість, життєздатність, емоційна стійкість людини, стресостійкість, психологічна пружність в надзвичайних умовах мають величезне значення для відновлення людини під час впливу травмуючих умов та важких ситуацій.

Психологічна резільєнтність

• Здатність до збереження нормального функціонування людини та соціальної системи під час та після такого впливу на людину.

Індивідуальні рівні сформованості особистісної психологічної резильєнтності дитини�

• ІІІ рівень. Навчальна «resilience» – здатність до успішного навчання попри наявність стресового та травматичного досвіду.
• ІІ рівень. Емоційна «resilience» – здатність регулювати власний емоційний стан в умовах стресу.
• І рівень. Поведінкова «resilience» – здатність до гнучкої, адаптивної поведінки в несприятливих умовах.

​

Психологічне благополуччя

• Стан задоволення біологічних, соціальних, духовних, культурних, емоційних та інших важливих потреб людини.
• Важливими складовими благополуччя є безпека, розвиток та участь у соціальному житті.

Значення та складові психологічної резильєнтності

• Здатність дорослих та дітей зберігати стан благополуччя під час і після пережитих лих.
• Ресурси і здатності людини для збереження благополуччя (сильні сторони особистості, знання, вміння, досвід ).

Важливі характеристики резильєнтності

• Здатність організму зберігати рівновагу у складній ситуації, ефективно розв'язувати завдання з адаптації до умов, які змінюються та розвиватися в них.
• Здатність протистояти дії стресорів без потрапляння у стани, пов'язані з психічними розладами.
• Здатність людини активувати, розвивати та накопичувати власні ресурси і можливості для збереження психологічного благополуччя під час та після травмуючої події.

Ключові аспекти розвитку резильєнтності

Здатність справлятися зі складними емоціями, зокрема застосовуючи практики;

здатність складати плани на майбутнє (коротко та довгострокові);

Вміння спілкуватися, наявність ефективних навичок взаємодії (вирішення конфліктів, відновлення стосунків тощо);

створення добрих та змістовних відносин.

Завдання заходів з психосоціальної підтримки та збереження психічного здоров'я

• Забезпечення атмосфери безпеки, спокою, приналежності.
• Забезпечення умов для відновлення, віри в себе та впевненості у власних силах.
• Надання можливостей, надії та мотивації.

Основні ресурси розвитку психологічної резильєнтності у дітей

• Довірливі стосунки.
• Наявність турботливих дорослих.
• Забезпечення цікав ігор та приємних активностей.
• Контакт з однолітками, наявність друзів.
• Відчуття контролю над тілом та емоціями.
• Здатність вирішувати наявні проблеми.
• Позитивне мислення.

​

​

Захисні фактори, що сприяють формуванню психологічної резильєнтності дитини

• Розвиток навичок вирішення проблеми.
• Самоефективність.
• Низький рівень конфліктності між батьками.
• Позитивний зв’язок на рівні “батьки-дитина” з раннього віку.
• Турботливі стосунки між братами, сестрами, дідусями, бабусями та іншими родичами.
• Соціальна підтримка.

Фактори, що перешкоджають розвитку резильєнтності

1. Психологічні травми.
2. Досвід насильства.
3. Відсутність емоційної підтримки та захисту від негативного соціального впливу.

Сучасні дослідження серед студентів

Аліна Буровицька (2022) зазначає, що серед студентів ЧНУ ім. Петра Могили факторами, які сприяли розвитку резилієнс є: відсутність проблем у родині та фінансових проблем. Натомість головними чинниками стресу ⅔ респондентів визначили війну, ⅓ надмірне навантаження, ⅕ економічні труднощі та неможливість працевлаштуватися, 16% проблеми у родині.

Фактори та умови, що підвищують психологічну резильєнтність дитини

• Фізичне здоров'я та активність.
• Наявність почуття гумору.
• Почуття власної гідності.
• Здатність до самоаналізу та пошуку власних причин поведінки.
• Підтримка родини.
• Духовність, освіченість, культурність.
• Громадська підтримка.

Фактори та умови, що підвищують психологічну резильєнтність дитини

• Розвинений інтелект: IQ, SQ, EQ.
• Продуктивні способи подолання труднощів.
• Наявність мрії, мети, розуміння шляху та напряму розвитку.
• Адаптивне дистанціонування.
• Андрогінні гендерні ролі.
• Реалістична оцінка навколишнього середовища.

Поради щодо підвищення резилієнс у дітей і підлітків

• Американська психологічна асоціація (АPA, 2019) сформулювала наступні поради:

1. Соціальні зв’язки. Допомагайте дитині будувати соціальні зв’язки в різних за характером, віком та інтересами групах – родичі, знайомі дорослі, друзі. Необхідно, в першу чергу, навчити дитину бути хорошим другом, проявляти емпатію, співчувати, встановлювати контакти, бути гарним другом. При цьому вона не має бути ізольована, оскільки зв’язок з людьми забезпечує соціальну підтримку, зміцнює стійкість і відповідно – резилієнс.

2. Допомога «слабшому». Діти, які відчувають безпорадність, можуть стають сильнішими, впевненішими у собі, допомагаючи тим, хто цього потребує. Це може бути допомога дорослим, друзям, волонтерська робота, турбота про тварин тощо.

3. Підтримування режиму. Дотримання звичайного способу життя може заспокоювати. Вироблені звички знімають необхідність вибору, економлять ресурси й допомагають структурувати власне життя. Необхідно стимулювати дитину не тільки підтримувати запропоновані батьками звички, але й виробляти свої власні.

​

Поради щодо підвищення резилієнс у дітей і підлітків

• Американська психологічна асоціація (АPA, 2019) сформулювала наступні поради:

4. Уміння взяти паузу. Необхідно навчити дитину фокусувати увагу не на щоденних клопотах і рутинних справах, а на приємних для неї речах. Оточення сучасних дітей насичене деструктивними речами – інформаційним простором, уроками, оцінками, психоемоційними перевантаженнями, не завжди позитивним ставленням з боку дорослих – все це негативно впливає на дитячу психіку. Тому необхідно створювати умови, щоб дитина мала «власний» час, не перевантажений «корисною» діяльністю, змінювати види діяльності.

5. Турбота про себе. Вміння доглядати за собою, здорове харчування, фізична активність, адекватна реакція на погані новини, турбота про свій психоемоційний стан допоможуть краще справлятися зі стресовими ситуаціями, зберігати спокій і отримувати задоволення від життя.

6. Постановка і досягнення цілей. Необхідно навчити дітей формулювати розумні реалістичні цілі, досягати їх, структурувати великі завдання на маленькі. Для цього корисним буде фокусування на тому, що вже досягнуто, а не на труднощах, які заважають на шляху до цілей.

​

Поради щодо підвищення резилієнс у дітей і підлітків

• Американська психологічна асоціація (АPA, 2019) сформулювала наступні поради:

7. Виховання позитивного самосприйняття. Для цього потрібно навчитися довіряти собі, з гумором відноситися до проблем й отримувати задоволення від життя.

8. Позитивна життєва перспектива. Оптимістичний і позитивний світогляд дає змогу бачити хороші речі, не зважаючи на труднощі і проблеми. Дитина має розуміти, навіть якщо сьогодні обставини складаються не кращим чином, рано чи пізно будь-які «чорні» смуги закінчуються і на зміну прийде хороше, світле майбутнє.

9. Можливості для саморозвитку. Необхідно, щоб діти усвідомили, що саме важкі часи – це періоди, коли людина дізнається про себе найбільше і найважливіше. Важка ситуація спричиняє більш глибше дослідження самого себе і бажання розвиватися.

10. Зміни як невід’ємна частина буття. Важливо показати дитині, що будь-які зміни є частиною життя і що немає нічого поганого в тому, щоб змінювати свої цілі, адаптувати їх до нових обставин, приймати відповідні рішення.

​

Перша психологічна допомога

• “Низка гуманних, підтримуючих дій і заходів для підтримки іншої людини, яка страждає і яка може потребувати допомоги”.

ВООЗ, “World Vision International” (2011)

Перша психологічна допомога

• Контакт.
• Безпека і фізичний комфорт.
• Оцінка потреб.
• Практична допомога в ситуації.
• Допомогти зв'язатися з наявними соціальними ресурсами.
• При потребі – допомога у стабілізації психологічного стану.
• Інформація щодо стратегій подолання стресу.
• Інформація щодо наявних ресурсів допомоги (перенаправлення).

Коли надають першу психологічну допомогу дітям?

В умовах надзвичайних ситуацій або відразу після кризової події…

• як елемент нарощування потенціалу готовності до катастроф на територіях з високою вірогідністю виникнення надзвичайних ситуацій;
• під час чи після кризи, що вплинула на невелику групу дітей;
• у якості невідкладного втручання у ситуації дітей, які стали жертвами сексуального або фізичного насильства.

Чому перша психологічна допомога насамперед важлива для дітей?

В умовах кризи діти:

• реагують і думають не так, як дорослі;
• мають особливі потреби, зумовлені віком;
• є особливо уразливими до шкідливого впливу через свою фізичну статуру та соціально-емоційну прив'язаність до дорослих піклувальників.

Які саме діти потребують першої психологічної допомоги?

• Як і дорослі, деякі діти дуже легко переживають неприємний досвід, тому далеко не всі потребують першої психологічної допомоги.
• Розглянемо більш детально ознаки дітей, які потребують ППД на різних вікових етапах

​

Реакція дитини на травматичну подію

Діти від п'яти до одинадцяти років

• Дратівлива, плаксива, поводиться агресивно вдома або в школі, відкрито бореться з молодшими дітьми в сім'ї за увагу батьків, страждає від нічних страхів і кошмарів, боїться темряви, ухиляється від відвідування школи та спілкування з однолітками, втрачає інтерес і здатність зосередитися під час занять.

Реакція дитини на травматичну подію

Діти від 11-14 років

• Розлади сну й апетиту, бунт вдома, відмова виконувати домашні обов'язки, проблеми в школі (бійки, замикання в собі, відсутність інтересу до навчання, потреба в більшій увазі до себе).

Реакція дитини на травматичну подію

Діти від 14-18 років

• Психосоматичні симптоми (висип, розлади кишківника, головні болі, астма), розлади сну і апетиту, іпохондрія (нав'язлива заклопотаність власним здоров'ям, зазвичай зосереджена на певному симптомі), аменорея або дисменорея (порушення менструального циклу), збудження або зниження рівня енергії, апатія, втрата інтересу до протилежної статі, безвідповідальна або делінквента поведінка (правопорушення), зниження бунтарства троти батьківського контролю, зниження здатності зосередитися.

Типові реакції, характерні для всіх вікових груп

• Страх повторення кризової події чи явища;
• Переживання про те, що вони самі або їхні близькі постраждають чи зникнуть;
• Негативні реакції на образи руйнування домівки;
• Негативні реакції на розлучення з батьками, близькими людьми;
• Глибока тривога та хвилювання;
• Плач.

​

Перша психологічна допомога дітям передбачає:

• Надання ненав'язливого, делікатного догляду і підтримки;
• Проведення оцінки потреб;
• Допомога щодо задоволення базових потреб;
• Утішання та заспокоєння; надання допомоги щодо пошуку та користування інформацією, послугами та засобами підтримки;
• Забезпечення захисту від можливих подальших негараздів і шкоди.

Складові ставлення педагога до дитини, яка пережила травмуючи події

• Повага до цінностей дитини.
• Визнання “позитивної мети”, що стоїть за складною поведінкою дитини.
• Орієнтація на зону найближчого розвитку.
• Чесність і відкритість у роботі з дитиною.
• Позитивна атмосфера в роботі: ігри та приємна активність.

Завдання педагога у роботі з дитиною, яка пережила травмуючи події

• Турботливе відновлення довірливих стосунків.
• Допомога у подоланні дисфункційних установок та переконань.
• Допомога у трансформації та інтегруванні важких життєвих подій в особистий досвід.
• Допомога у знаходженні сенсу життя у реальному часі.
• Прийняття дитини.
• Адаптація до навчання в нових умовах.
• Мінімізація труднощів у навчанні дитини, яка пережила травмуючі події.

Міністерство рекомендує:

• Проводити дихальні вправи. Наприклад, для дітей старшого віку: Вправи «Вдих-видих», «Повне дихання», «Квадратне дихання»;
• Тілесні техніки боротьби зістресом. Наприклад, гра “Я малюю, а ти відгадай”, “Самообійми”, “Обійми і погойдай”, гра “Почухай спинку”, гра “Паперовий безлад”, гра “Струшуємо зайве” та інші техніки та вправи;
• Проводити вправи для зняття м'язового напруження. Наприклад, устаршому шкільному віці вправи “Гімнастика по колу”, “Маска релаксації”.

Висновок

Робота з дитиною, яка була учасницею або свідком психотравмуючих подій, спричинених військовими діями та збройними конфліктами обумовлена багатьма обставинами. Серед них тривалість та глибина впливу психотравмуючих подій, вік дитини, наявність батьків, близьких родичів та багатьох інших чинників. З одного боку, дитина легше емоційно переживає травматичні події, швидше перемикається та забуває. З іншого боку, травматичні флешбеки можуть надовго інтегруватися у підсвідоме дитини та протягом всього життя нагадувати про пережиті травматичні події дитинства у дорослому віці. Запорукою більш легкого перенесення травматичних подій є формування психологічної резильєнтності дитини значущими дорослими (батьками, педагогами).

Додаткові джерела

• ІНСТРУКТИВНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо організації освітнього процесу та викладання навчальних предметів у закладах загальної середньої освіти у 2022/2023 навчальному році Психологічні аспекти організації освітнього процесу в умовах воєнного/післявоєнного стану.
• Матеріали можна переглянути за покликанням: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/metodichni%20recomendazii/2022/08/20/01/Dodatok.1.psykholohichni.aspekty.orhanizatsiyi.osvitnoho.protsesu.v.umovakh.voyennoho-pislyavoyennoho.stanu.20.08.2022.pdf

​

​

Додаткові джерела

• У підготовці лекції викорстано матеріали вебінарів «Базові основи формування резилієнс (життєстійкості) у дітей», «Резилієнс і травма. Практика організації роботи в закладі освіти з дитиною, яка пережила травмуючу подію», психологині, арт-терапевтки, тренерки та медіаторки Національної медіаторської мережі ГО «Ла Страда-Україна» Тетяни Войцях.
• Матеріали вебінарів можна переглянути за покликаннями: https://youtu.be/Js8DXaEbNwY , https://youtu.be/wEP1j8xNFkw

​

​

Додаткові джерела

• РЕСУРСИ ДЛЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ. Розробки на сайті МОН України за посиланням:
• https://osvitanow.org/psychological-support-for-children/

Питання для самоперевірки

• Що таке психологічна резильєнтність? Як її визначає Всесвітня організація охорони здоров'я?
• Назвіть захисні фактори підвищення психологічної резильєнтності дитини.
• Назвіть фактори, що підвищують психологічну резильєнтність.

За додатковою інформацією ви можете звернутися за адресою ЦПП, СР та ЗСЖ

kharkiv20@ukr.net