Вплив батьківських установок на формування самосвідомості дитини

Вагоме значення у формуванні самосвідомості дитини відіграє узгодженість батьківських вимог, оскільки їх неоднозначність або суперечність стосовно дитини можуть спричинити внутрішні конфлікти в особистості дитини та складнощі у формуванні її гармонійної Я-концепції.

Порівняно з іншими соціальними інститутами сім’я має певні особливості, які істотно впливають на становлення особистості дитини. У дошкільному віці, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи, саме сім’я стає першою об’єднуючою ланкою між дитиною і суспільством, саме вона формує власний спосіб життя, мікро-культуру, основою якої є цінності й елементи культури суспільства.

Емоційний потенціал сім’ї має великі можливості виховного впливу на дитину. На основі позитивного оціночного ставлення батьків формується емоційно-ціннісне ставлення дитини до себе – ставлення до свого "Я", потреба у повазі оточуючих.

Знання батьками вікових особливостей розвитку дитини, основних чинників, які зумовлюють її оптимальний розвиток, – усе це забезпечує гарні результати виховних впливів, а саме: у дітей формується позитивне емоційне ставлення до дорослого, прагнення відповідати його моральним вимогам. Не тільки під впливом дорослих, а й у їх відсутність діти, в яких сформована потреба у повазі (особистісному ставленні до себе), прагнуть виправдати моральні очікування старших. Тому прагнення "бути хорошим" закладається в сім’ї.

Психологічний клімат сім’ї – це один із могутніх факторів емоційного впливу на дитину. Від атмосфери в сім’ї залежать позитивне або негативне самопочуття дитини, характер особистісних очікувань щодо оточуючих людей.

Діти, які виховуються в сім’ях із доброзичливим ставленням один до одного добре контактують з однолітками, виявляють позитивне ставлення до них, правильно реагують на вимоги вихователів у дитячому садку. І навпаки, у поведінці дітей, які виховуються в так званих "неблагополучних" сім’ях, переважають негативні емоції, упереджене, здебільшого недоброзичливе ставлення до оточуючих. Такі діти схильні до афектів, що нерідко призводить до конфліктів з оточуючими.

Авторитет батьків залежить від частоти і якості контактів із дітьми, інформованості про справи дитини, ступеня розуміння й рівня вирішення питань, що турбують дитину.

Іноді поведінка батьків призводить до формування помилкового авторитету. Можна виділити основні його види:

авторитет пригноблення, при якому діти виростають або затурканими, безпорадними, або самодурами, відплачуючи за пригноблене дитинство;

авторитет чванства, коли батьки постійно вихваляються своїми заслугами, є зарозумілими у ставленні до інших людей. При цьому діти часто виростають хвальками, не вміють критично ставитись до власної поведінки;

авторитет підкупу, коли слухняність дитини "купується" подарунками, обіцянками. При цьому може виростати людина, привчена викручуватися, пристосовуватись, яка прагне одержати якнайбільше вигод тощо.

Справжній авторитет повинен ґрунтуватись на любові, повазі до особистості дитини в поєднанні з високою вимогливістю до неї.

Також важливу роль відіграє модель поведінки батьків по відношенню до дитини.

Авторитарна. Діти в таких сім’ях недостатньо впевнені в собі, замкнуті й недовірливі.

Поблажлива. Діти не впевнені в собі, не виявляють допитливості і не вміють стримуватись.

Авторитетна. У сім’ях з таким типом поведінки батьків діти мають високий рівень незалежності, зрілості, впевненості в собі; активні, стримані, допитливі, доброзичливі, вміють орієнтуватись в оточенні.

Безумовно, оптимальним для практики сімейного виховання вважається авторитетна форма стосунків батьків з дитиною, яка характеризується високим рівнем вербального спілкування, залученням дітей до обговорення сімейних проблем, урахуванням їхньої думки, готовністю батьків у разі потреби прийти на допомогу дітям, одночасно з вірою в їх успішну самостійну діяльність, адекватним батьківським контролем.

Але, на жаль, як показують дослідження, більшість батьків, особливо на ранніх вікових етапах розвитку дитини, реалізують до неї суб’єкт-об’єктне ставлення, яке виявляється в авторитарній формі спілкування. Відхилення від авторитетного стилю в бік авторитаризму, лібералізму чи надмірної центрації на дитині спричинює відповідні деформації її особистості, утруднює можливості її самореалізації, актуалізуючи тим самим необхідність надання сім’ї психологічної допомоги.

Сукупність установок батьків, їх емоційне ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками й відповідних способів поводження з нею утворюють стилі сімейного виховання.

Для прикладу нижче наведені стилі негармонійного сімейного впливу:

гіпопротекція, домінуюча гіперпротекція, гіперпротекція, що спотворює емоційне нехтування, жорсткі взаємини, підвищена моральна відповідальність.

​

Авторитет близької дорослої людини ґрунтується на вірі в безсумнівне достоїнство і перевагу в усьому над нею самою старшого, наділеного силою, мудрістю, знанням. Проте не всі дорослі мають у дитини (навіть у дошкільників) справжній авторитет.

Основою цієї віри є тісний емоційний контакт дитини з дорослим, завдяки якому вона відчуває себе предметом любові, опіки, турботи, вболівань близької і дорогої її серцю людини. Такі емоційні контакти виникають не за "помахом чарівної палички", не зненацька, коли, наприклад, батьки, що віддали виховувати дитину бабусі, надумали її протягом місяця попестити. Необхідно зазначити, що діти по-своєму не прощають батькам авторитарного стилю (як у варіанті гіперопіки, так і у варіанті гіпоопіки): вони просто не вірять їм.

Якщо навіть розум і підказує дитині, що в певному випадку дорослі праві, – але в разі відсутності особистісного авторитету батьків, який виникає тільки на основі комунікативної взаємності, немає того захоплено-беззастережного ставлення до всього, що говорять і роблять батьки, воно не сприймається дітьми як мудре, істинне. Якщо відсутні тісні емоційні контакти з батьками, у дитини не виникає також прагнення заслужити їхнього схвалення, тобто бути такою, якою вони хотіли б її бачити.