КОВАЛЕНКО МАЙЯ ЛЕОНІДІВНА, � КЕРІВНИК НАРОДОЗНАВЧИХ ГУРТКІВ �КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ “ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА СТАНЦІЯ ЮНИХ ТУРИСТІВ” ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ� 

Ознайомлення з українськими народними ремеслами.

Приклади народних ремесел Слобожанщини

ГОНЧАРСТВО

• Гончарство — обробка глини та виготовлення різноманітного кухонного посуду, а також цегли, кахлів та іншої кераміки. Гончарні вироби на території України, що належали до трипільської культури, вже визначалися вишуканістю форм, цікавою оздобленістю. На ручному гончарному крузі, що з'явився тут у II ст. н.е., з використанням спеціальної обпалювальної печі — горна — виготовлялася основна маса керамічного посуду в Київській Русі, де гончарне ремесло досягло високого рівня. У XIV—XV ст.в Україні почали застосовувати досконаліший та продуктивніший ножний круг.
• Кераміка (гр. керамос – глина) за часів середньовіччя зазнала технологічних нововведень: застосування гончарного круга, підполивних розписів, виробництво кахлів та ін. У ХVIII ст. в Україні поширився один з різновидів кераміки – майоліка. Майоліка набула широкого застосування в багатьох містах України, хоча осередки її виготовлення були лише в Києві, Ніжині, Ічні, Опішні, Косові та ін. Майолікові вироби з кольорової глини, вкриті поливою й розписані в народному стилі, й нині прикрашають житла сучасних українців. Популярна й нині керамічна пластика: іграшка та скульптура.

КЕРАМІКА, КОСІВСЬКА ТАРЕЛЬ

С.ПЕТРИКІВКА. РОЗПИС ПІД ЛАК

МАЙСТЕР-КЛАС З ТЕХНІКИ ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ. �КЗ «ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА СТАНЦІЯ ЮНИХ ТУРИСТІВ»

ГОНЧАРСТВО НА ХАРКІВЩИНІ

• Одним з перших в налагодженні широкого виготовлення виробів, покритих непрозорою глазур’ю та візерунками, стали, завдяки сприянню графині В. В. Капніст, селянські майстри з сл. Нова Водолага Валківського повіту. Тут, а пізніше і в інших регіонах Слобожанщини, глиняну заготовку після першого, утильного, випалу розписували покривали глазур’ю («поливою») і знову поміщали в горно для випалу. Таким способом народні керамісти створювали досить естетичні та міцні вироби, вартість яких на ярмарках і базарах була в 4-5 разів вища від звичайних неглазурованих.Традиції гончарства на Валківщині підтримуються і зараз. Яскравими представниками сучасного гончарства Валківщини є: Федір Гнідий, Борис Цибульник, Дмитро Наріжний, Олександр Ковальов, Ольга Тимошенко та ін. Федір Гнідий здебільшого спеціалізувався на виготовленні глечиків, дзбанів, вареничниць, куманців, свистунців. Борис Цибульник виробляв посуд, іграшки, які мають досить витончену форму і гравіювання. Дмитро Наріжний відомий оздобленням своєї садиби, яка має безліч керамічних елементів: полив’яні водостоки, оригінальні композиції на ганку, на веранді, на даху, на паркані. Не останню роль в розвитку гончарства відіграє Валківська школа мистецтв. Завдяки Борису Цибульнику, Олександру Ковальову ще у 1993 році було створено гурток кераміки, де розповідали дітям про гончарство. В цій школі діти аж до тепер можуть вивчати гончарні традиції краю та випробовувати свої сили.

ВАЛКІВСЬКИЙ СВИЩИК

• Гончарі у Валках жили здавна – у XVIII–XIX столітті це місто славилось своїми гончарними виробами, адже тут було головне – глина, яка дозволяла виробляти якісний посуд. І досі валківчани на своїх городах знаходять залишки гончарних печей старих часів або шматочки старовинного посуду місцевого виробництва. Гончарна артіль існувала у Валках до 1991 року минулого століття. Окрім посуду, тут виготовляли і традиційну дитячу іграшку-свищик.
• Мистецтво виготовлення старовинної забавки збереглося дивом. У 2015 році помер останній валківський гончар, який працював на гончарному крузі, – Борис Миколайович Цибульник. Саме він володів секретом виготовлення свищика: навіть коли вже перестав робити посуд, продовжував виготовляти свищики.
• Ця традиція могла б зникнути безслідно, якби у 90-ті роки у Бориса Цибульника не з’явилася послідовниця – випускниця художньо-графічного факультету Харківського педагогічного інституту валківчанка Ольга Тимошенко. Ще одним прихильником і послідовником був тогочасний директор Валківської школи мистецтв Олександр Ковальов.
• Секрет валківського свищика – в його простоті і мінімалізмі. Це не авторський виріб, який майстер може прикрасити, як подобається. Тут головне – зберегти традиційність, адже і форма, і технологія, і прикрашення прийшли до нас у такому вигляді з давніх-давен. Як будь-яка іграшка, свищик спочатку, в прадавні часи, мав культове значення і використовувався в язичницьких обряда. Наші пращури вважали, що він має властивість гармонізувати простір та відганяти злі сили.

ВАЛКІВСЬКИЙ СВИЩИК

ВАЛКІВСЬКИЙ СВИЩИК

КИЛИМАРСТВО

• Килимарство – така давня галузь ручного ткацтва, що археологи знаходять рештки килимових виробів та ткацьких знарядь і в античних містах та скіфських оселях. Відомі центри українського килимарства: Поділля, Волинь, Полтавщина, Київщина, Чернігівщина. Обробка вовни, як і обробка льону та конопель, відома була українцям з часів трипільської культури, про що свідчать археологічні знахідки глиняних пряслиць.Техніка килимарства збереглась до наших днів так само, як і підготовка вони до цього процесу.

ХАРКІВСЬКИЙ КОЦ

• Виготовленням цього виду килимів займались коцарки, які самі робили шерстяну пряжу, фарбували її у різні кольори саморобними фарбами з мінералів та рослин
• Харківські коци мали своєрідний геометричний малюнок, який обрамляла одноколірна кайма. Композиція малюнку складалася із ромбів у вигляді діагональної сітки. Коци були яскравими, переважно використовувались сині, червоні, білі і зелені кольори.
• Коцарство на Харківщині процвітало з кінця 18 до середини 19 століття, що було наслідком поширення вівчарства в краї. Так 1814 році у Харкові було вироблено до 26000 коців і в 50-х роках вироблялося ще до 25000 коців щороку, що становило 3 % від усієї харківської промисловості того часу
• У другій половині 19 сторіччя коцарство почало занепадати. Розвиток промисловості знищив степ, де паслись вівці, та замінив саморобні тканини фабричними.

ХАРКІВСЬКИЙ КОЦ

У Харкові є вулиця Коцарська. Небагато навіть корінних жителів міста знають, чому вона має таку назву. Виявляється, два століття тому тут були розташовані мануфактури, які виготовляли колоритні довговорсові килими з овечої вовни і навіть шовку — коци.

Технологія виготовлення коца була втрачена десь у 70-х роках ХІХ століття. На початок ХХ століття, коли готувався XII археологічний з’їзд, у Харкові уже не було майстринь-коцарок. 1814 року, як стверджує у своїх працях Микола Сумцов, у Харкові було виготовлено 26 тисяч коців.

Коц - довговорсовий килим, який не стелили на землю через його особливості: виготовляли коц із непряденої вовняної нитки, довжина ворсу становила від 2,5 до 10 сантиметрів. Над створенням коців працювали цілі двори, в одному домі могло бути по кілька верстатів»

​

.

Нині в Харківському історичному музеї зберігаються та експонуються два коци.

​

ХАРКІВСЬКИЙ КОЦ

ВІДРОДЖЕННЯ ТРАДИЦІЙ ХАРКІВСЬКОГО КОЦАРСТВА

ПИСАНКАРСТВО

ПИСАНКАРСТВО

• За технікою виконання писанки поділяються на :
• «крапанки» -- тобто яйця, вкриті кольоровими плямами на тлі іншого кольору; власне писанки -- розписані за допомогою воску різними декоративними орнаментами;
• «мальованки» -- розмальовані пензлем, і нарешті «скробанки», або «дряпанки».
• Найбільшого розповсюдження набрав «восковий» метод. Він зводиться до майстерного нанесення розтопленого воску на яйце за допомогою спеціального писанка -- металевої конусоподібної трубочки, причепленої до дерев'яного держачка, або різних патичків, цвяшків, шпильок. Спочатку наносяться деталі орнаменту, що мають лишитися білими. Після цього яйце забарвлюють, приміром, жовтою фарбою. Далі по жовтому тлі пишуть воском певні елементи задуманого розпису, які мають бути жовтого кольору, і опускають яйце до розчину якоїсь наступної -- темнішої, припустімо, червоної, фарби. Потім на червоному тлі записують відповідні деталі орнаменту, що мають бути червоними, і т. д. Нарешті тло забарвлюють якоюсь найінтенсивніїиою -- темною фарбою, частіше чорною, вишневою або коричневою.

​

ПИСАНКИ СЛОБОЖАНЩИНИ

ПИСАНКИ СЛОБОЖАНЩИНИ

•  Вже в 1891 році Микола Сумцов видав свою працю "Писанки". Для написання цієї роботи він дослідив і зібрав залишки тих писанок, що ще не зникли, або замовив майстриням, які тоді іще були живі. Сумцовська колекція є зараз скарбом Харківського історичного музею. Згодом декілька писанок Сумцов надіслав для музею Є.М. Скаржинської, де її описав і видав в альбомі С.К. Кульжинський.

ПИСАНКИ СЛОБОЖАНЩИНИ

• Аналіз відомих орнаментів з альбома Кульжинського показує, що найулюбленішими елементами писанкарів Слобожанщини були солярні знаки ("звізди", "рожі"), рослинні орнаменти (переважно квіткові, та "листки" різної конфігурації), геометричні (використовувалися для різноманітних "поясків" для поділу площини яйця). Є навіть орнамент "метелик«
• Серед солярних знаків домінує "рожа", або "мальва" з 8 та 12 раменами. Привертає увагу відсутність інших солярних знаків - свастик, ламаних хрестів, геометричних узорів. Слобожанські писанкарки вживали мотив безконечника, який мався як оберіг від нечистої сили. "Доріжка" вживалася лише тільки в якості розподілу площини яйця, в основному з крапками, які символізували зорі на небі, та сосонками з рослинного орнаменту, трикутники (символ триєдності буття, спочатку Землі, неба і Вогню, а потім - Трійцю). Характерно й те, що хрест як мотив, на Слобожанських писанках майже не зустрічається, що є свідоцтвом її прадавнього походження й недоторканості

ПИСАНКИ СЛОБОЖАНЩИНИ

• Найулюбленіший з слобожанських орнаментів - рослинний. Тут саме можна побачити розмаїття людської фантазії - відбиток хліборобського і садівничого буття народу, який населяв цей куточок України. Всі рослинні орнаменти без визначених ботанічних ознак, крім мотивів "дубове листя" і "сосна". Мотив рослинного орнаменту "трилист" зустрічається в досить різних стилізованих формах.
• Інші мотиви тільки назвою вказують на прагнення осмислити "абстрактну геометричну форму як реальний предмет" (Народна творчість та етнографія.- 1990.-№2.-С.70).
• Квітковий мотив найбільше використовується в слобожанській писанці. Квітки теж не мають явних ботанічних ознак і складаються з трикутників, ромбів, сердечок, крючечків. Найчастіше квітки 7 або 8-пелюсткові.
• Характерним є і використання кольорів: використовувалися чорний, жовтий, оливковий, коричневий, зелений - себто кольори землеробства. Лише 3 писанки з села Островерхівки мають червоний, жовтий і зелений кольори.Характерною ознакою слобожанських писанок є розподіл площини яйця на три частини - або паралельними лініями вздовж окружжя, або розподіл прямими лініями, які утворюють "кошик". Майже завжди розподілом є "поясок" з маленьким орнаментом - крапочками, зірками, сосонкою.

​

ПИСАНКИ СЛОБОЖАНЩИНИ

МАЙСТЕР-КЛАС З ПИСАНКАРСТВА . �КЗ «ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА СТАНЦІЯ ЮНИХ ТУРИСТІВ»

МАЙСТЕР-КЛАС З ПИСАНКАРСТВА . �КЗ «ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА СТАНЦІЯ ЮНИХ ТУРИСТІВ»

НАРОДНА ІГРАШКА. ЛЯЛЬКА-МОТАНКА

ЛЯЛЬКА-МОТАНКА

• Мо́танка (ля́лька-мо́танка, ку́кла) — зроблена з тканини вузликова лялька. Назва походить від укр. мотати. Вважається, що у давнину мотанки виконували функцію сакральних оберегів.

ЛЯЛЬКА-МОТАНКА

• Мотанки або «кукли» — вузлові ляльки. Процес виготовлення називався «крутити куклу». Ляльки майстрували з домотканого полотна, пофарбованого соком буряка, бузини, пасльону тощо. Хустку, яку наповнювали ганчір'ям, мотком ниток, крупою, травою, зав'язували так, щоб виходила кругла або циліндрична голова. У вигляді мотанки робилась також кукла, загорнутий у тонке полотно розжований хліб, яку давали замість соски немовлятам.
• Мотанки не мають рук, ніг і тулуба. Виразною є лише голова. Обличчя «пусте» або з хрестом, вишитим різнокольоровими нитками так, що утворювався посередині квадрат.
• Такий тип ляльок найбільше поширений у Наддніпрянщині. Етнографи зафіксували їх на початку XX ст. у с. Липове Кременчуцького повіту Полтавської губернії, згодом на Київщині, Полтавщині, Черкащині уздовж обох берегів Дніпра, на річках Тясмин, Рось, Золотоношка, Сула, Супій.

ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ СЛОБОЖАНЩИНИ. �НАРОДНИЙ МАЙСТЕР ПАВЛОВА ЛЮДМИЛА З ВЛАСНИМИ ВИРОБАМИ

ЛЯЛЬКИ В НАРОДНОМУ СТРОЇ

МАЙСТЕР-КЛАС З ВИГОТОВЛЕННЯ ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ. �КЗ «ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА СТАНЦІЯ ЮНИХ ТУРИСТІВ»

​

​

Дякуємо за увагу!