КНЗ «ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ �ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЧОР» БІБЛІОТЕКА�Віртуальна виставка: «Письменник - колекціонер людських доль» �До 100 річчя від дня народження Анатолія Дімарова
��"Тільки рвучи серце і стікаючи кров'ю, можна написати геніальні речі"�А. Дімаров�
Анатолій Андрійович Дімаров
(при народженні Анатолій Андроникович Гарасюта)
Народився
на хуторі Гараськи
біля Миргорода
в сім'ї хлібороба
Андроника
Федоровича
Гарасюти
У дитинстві пережив Голодомор, усе життя згадував, як мама пекла млинці з цвіту акації. Після закінчення середньої школи 1940 року, юнаком був мобілізований до армії. Воював на Південно-Західному фронті, побував в окупації. Був командиром партизанського загону, мав кілька поранень і контузій. Учасник війни, нагороджений орденами і медалями.
У 1944 році він приїхав до Луцька, де прожив шість років. І саме там, як зізнався письменник, у ньому пробудилася національна свідомість. «У мене до того ніколи не сиділо в душі, що я – українець!»
У 1950—1951 pоках А. Дімаров навчався в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві, потім у 1951—1953 pоках — у Львівському педагогічному інституті.
Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах.
Перші романи Дімарова з'явилися наприкінці 1950-их років, і в наступні роки він видав цілу плеяду успішних творів, зокрема «Його сім'я» (1956), «Ідол» (1961), «І будуть люди» (трьома книгами, 1964, 1966, 1968) та «Біль і гнів» (двома книгами, 1974, 1980) тощо.
За другий том
роману «Біль і гнів»
Дімаров був
нагороджений
Шевченківською
премією.
У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932—1933, масові репресії — відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й цензура працювали вправно: викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. Насамперед ідеться про його романи «І будуть люди» (1964—1968) та «Біль і гнів» (1974—1980 роки) — історичну епопею про український народ, його долю у XX столітті. Як результат — з обох творів було вилучено приблизно третину.
�� �
Хобі Анатолія Дімарова — колекціонування каміння. У творах письменник не раз звертається до теми каміння (зокрема, в повісті «Вершини», «Поемі про камінь»). Це захоплення мінералами почалося ще в 1955 році на кримському Карадазі. Пізніше були Ала-Тау, Алтай, Забайкалля, Кавказ, Памір, Тянь-Шань, Урал. За словами письменника, його охопила «кам'яна лихоманка». І він вважав цю «хворобу» невиліковною. Робочий кабінет Дімарова був схожий на геологічний музей. Тут багато зразків агатів, сердоліків і сардоніксів. На стінах — картини в камені, які Дімаров творив власноруч. Письменник мав велику колекцію прикрас із камінням, зібрану ним у горах.
�� �
Книжки прозаїка перекладалися російською, англійською, французькою та багатьма іншими іноземними мовами.
Упродовж 65 років Анатолій Дімаров був членом спілки письменників України, обирався членом Ради і членом Президії Національної спілки письменників України. Його творчість була поцінована високими літературними преміями та урядовими нагородами.
Лауреат Державної премії України імені
Т. Г. Шевченка (1981), за останню частину роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968) — «Біль і гнів» (1974, 1980). Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (17 травня 2012), V ст. (13 жовтня 2006). Премія ім. Михайла Коцюбинського в номінації «проза» (2008)�
�� �
Весною 2012 року разом з журналістами і репортерами радіо-телестудії «Лтава», своєю дружиною Євдокією Несторівною, друзями Анатолій Андрійович Дімаров побував на місці батьківського хутора, відвідав шишацький рід Гарасют.
Помер Анатолій Андрійович Дімаров 29 червня 2014 року на 93-му році життя. Похований у м. Києві на Байковому кладовищі.
Доторкнутися душею і серцем до постаті видатної особистості, побачити фото з сімейного архіву, особисті речі та багато іншого маєте можливість у Шишацькому краєзнавчому музеї (Шишаки, Полтавська область, вул. Корніліча, 22).
�� �
Віхи творчості видатного письменника сучасності
�� �
Дімаров є автором збірок оповідань та новел «На волинській землі», «Волинські легенди», «Через місточок» (1957), «Жінка з дитиною», «Зінське щеня» (1969) тощо. Перші романи та повісті Дімарова з'явилися наприкінці 1950-их років, зокрема він видав такі романи та повісті як «Дві Марії» (1951), «Його сім'я» (1956), «Син капітана» (1958), «Ідол» (1961), «І будуть люди» (1964, 1966, 1968), «Біль і гнів» (1974, 1980), «Постріли Уляни Кашук» (1978), «Сільські історії» (1987), «Містечкові історії» (1987), «Боги на продаж», «Міські історії» (1988) тощо. Окрім дорослої прози, Дімаров також написав кілька книжок для дітей: «Блакитна дитина», «На коні і під конем», «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Друга планета», «Тирлик», тощо.
Загалом творчий доробок письменника становить кілька десятків томів.
����
Дімаров, А.А. І будуть люди /Анатолій Дімаров. – Київ: Фоліо, 2021. – 976 с.
����
����
Дімаров, А.А. Біль і гнів. У двох книгах. Книга 1 / Анатолій Дімаров.�– Київ: Фоліо, 2021. – 800 с. – Серія книг: «Великий роман».�
Роман «Біль і гнів»
У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі
почату в «І будуть люди» розповідь-епопею про щоденні
клопоти жителів полтавського села Тарасівки. Їм здавалося,
що минулося найстрашніше – примусова колективізація, Голодомор, масові репресії. Та невдовзі наспіла чорна година – воєнне лихоліття, а на зміну одним нелюдським порядкам прийшли не менш жорстокі. Як вестиметься тарасівцям, на
чий бік стануть? Автор, як і зазвичай, не береться виписувати якусь громадянську позицію, свідомо уникає прямих характеристик героїв. За них говорять їхні вчинки, думки, прагнення. «Я писав про життя. І все», наголошував
Анатолій Дімаров. А висновки має робити сам читач. «Біль і гнів» не уникнув цензорської руки, безжальних скорочень. Та навіть в урізаному варіанті був відзначений Шевченківською премією у
1981 році.
Видавництво «Фоліо» перевидало роман повністю відновлений автором.
�Дімаров, А.А. Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана / Анатолій Дімаров. – Київ: Фоліо,2021.- 669 с. �
Дімаров, А.А. Чорний ворон: роман / Анатолій Дімаров // В тіні �Сталіна. - Київ: Дніпро, 1990. – 174 с.
Коли Дімаров закінчив написання роману «Чорний ворон» у 1960-их, він був переконаний, що роман, у який він в образі молодшого лейтенанта Калинки ввів мужнього Григорія Нудьгу, обов'язково надрукують. Друк роману «Чорний ворон» вже було схвалено й набрано для друку в журналі «Вітчизна», автор навіть вичитав гранки, а позитивні відгуки на рукопис роману написали М. Ігнатенко та П. Загребельний. Однак через цензуру роман так і не надрукували в «Вітчизні», все що вдалося надрукувати — це невеличкий уривок у 1962 році у «Літературній Україні», який було надруковано завдяки лобіюванню Павла Загребельного.
Більше двадцяти років цей роман пролежав в «у шухляді», і лише у 1989 року в Мельбурні роман «Неопалима купина», вже під назвою «Чорний ворон», було надруковано англійською мовою у перекладі Юрія Ткача у збірці «In Stalin's Shadow» (Melbourne, 1989). Й лише через рік після видання англійською, роман з'явилася й українською у (1990) і, коли варіант австралійської збірки надрукувало київське видавництво «Дніпро» у «В тіні Сталіна» виданій в серії «Романи і повісті».
Дімаров, А.А. Містечкові історії: роман / Анатолій� Дімаров. - Київ: Фоліо, 2022. – 624 с.
Містечкові історії
Містечкові історії» — це серія невеличких повістей, у яких автор висуває низку морально-етичних проблем життя українців за радянських часів. Жива мова, цікаві герої та сюжет занурюють у світ українського села, починаєш розуміти людей довкола. Автор не робить своїх героїв ідеальними — вони такі, якими є звичайні люди зі своїми вподобаннями й недоліками. Героям повістей притаманні висока громадська активність, готовність прийти на допомогу, вміння обстоювати свої життєві переконання. Такі герої, як Панас Юхимович, Загурко, Кобзик — люди безпринципні й нестійкі. Пішовши на компроміс із власною совістю, вони самоізолювалися, збайдужіли до до всього, крім свого добробуту.�
Дімаров, А.А. Міські історії: роман / Анатолій Дімаров. – Харків: Фоліо, 2022. – 588 с. – Серія «Великий роман»
Міські історії
Анатолій Дімаров написав «Міські історії» у роки своєї творчої зрілості. Проте не тільки досвідченість автора сприяла тому, що вони посіли незаперечне місце серед знакових творів його чималенького доробку й набули популярності в читачів. У часи несвободи й «грому перемог» соцреалізму ці оповіді привертали увагу насамперед незвичною тематикою – родинні стосунки, страждання й радощі героїв. Не надумані, не штучні.�Адже, за словами письменника, він в архіви не ходив, очевидців не шукав. Те, що зворушувало в житті, те й описував. І робив це завжди з неабиякою майстерністю, бо володів особливим даром бачити душу людини, розуміти тих, хто жив непомітно для інших, наче скрадаючись і водночас переживаючи значні потрясіння, потерпаючи від несправедливості, щиро радіючи несподіваним подарункам долі. Ці непрості історії спонукають до роздумів
Дімаров, А.А. Душа жіноча / Анатолій Дімаров. – �Київ: Український пріорітет, 2013. – 360 с.
Пропонована вам книга висвітлює одну з граней таланту
Анатолія Дімарова - адже жодний із українських письменників
не написав так багато про жінку - в горі і радості, про душу берегині роду людського... Його героїні різні - юні й літні,
списані з натури, яку щедро надавало геніальному митцеві одне з найкривавіших в історії минуле сторіччя. Усі твори цього письменника про любов, з якої, як відомо, все починається у цьому світі, на якій все тримається, та чари якої ніколи не закінчуються – ані в справжній літературі, ані в житті.�
Дімаров, А.А. Божа кара / Анатолій Дімаров. – Київ: Український письменник, 2009. - 427 с
Божа кара
До книги класика української літератури ввійшли твори, у яких А. Дімаров підтверджує свою репутацію неперевершеного оповідача, що віртуозно поєднує трагічне й комічне, оркеструє повіствування лірикою й сатирою.
До вашої уваги кілька цитат з твору:
«Ти знаєш, про що я часто думав, на тебе дивлячись? Що Бог сотворив отаких, як ти, псин спеціально для того, щоб продемонстрували людям, як треба любить своїх ближніх. Всіх без винятку».
�«Іще я думав, що комуністична зараза випадково не появляється. Вона, як пліснява, з'являється там, де в
житті народів постають негаразди, паразитуючи на
бідності. Досить народові зажити нормальним життям, і комуністи зникають безслідно».�
Дімаров, А.А. Прожити та розповісти: повість / Анатолій Дімаров. – Київ: Український пріорітет, 2017. - 672 с.
Прожити та розповісти
Книга мемуарів одного з найвидатніших українських письменників останнього півстоліття Анатолія Дімарова " Прожити й розповісти" - це сповідь талановитої, щирої й сміливої людини, яка прожила довге й насичене подіями та зустрічами життя. Це правда, якою вона є, без прикрас�без самовозвеличення. Автор пережив і Голодомор і Велику світову війну, працював журналістом на Волині, де ще продовжувала свою жертовну боротьбу героїчна УПА �працював по інший бік барикад… Відредагував книжку репресованого Антоненка-Давидовича, за що і отримав «подяку» від влади. Читач побачить багатьох великих тогочасних діячів без «облудного гриму». Мемуари – найвідвертіший жанр літератури, але він вимагає від автора відвертості, мужності, чесності і таланту оповідача. Це все мав у повному обсязі А. Дімаров «збирач людських доль», як він сам говорив про себе.
Твори для дітей
Анатолій Дімаров написав кілька захопливих книжок для дітей: «Блакитна дитина», «На коні і під конем», «Про хлопчика, який
не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Друга планета», «Тирлик» та інші.
Блакитна дитина
��Дімаров, А.А. Блакитна дитина /Анатолій Дімаров. – Київ: Мультимедійне видавництво Стрельбицького, 2020. �
«Блакитна дитина» Анатолія Дімарова —
сповнена яскравого гумору повість про різноманітні пригоди хлопчика-школяра.
На сторінках цієї книги читачу відкривається неповторний світ дитинства, коли довкілля здається фантастичним, а кожний день несе нову радість. Твір є обов’язковою частиною шкільної програми.
«На коні і під конем»
�
Дімаров, А.А. На коні й під конем: повість / Анатолій Дімаров. — Харків: Фоліо, 2009. — 319 с.
З теплим і яскравим гумором письменник зображує головного героя повісті - пустуна і вигадника Толика. Чималого клопоту завдають його витівки матері. Хто знає, що б вийшло з цього розбишаки, якби любов до книжки не заполонила хлопчика й не скерувала його бурхливу уяву в певне русло. За допомогою фантазії він мандрує далекими країнами, бореться з розбійниками, захищає добро й перемагає зло. Книжка стане незамінним
товаришем і в суворих армійських буднях.
Дімаров, А.А. Друга планета: повість / Анатолій Дімаров. — Харків: Фоліо, 2009. — 319 с.
Друга планета
Фантастична книга відомого українського письменника про дітей двадцять п’ятого століття. Прагнучи пригод, школярі потрапляють у безмежжя минулого і майбутнього, на них чекають неймовірні випробування й несподівані небезпеки. Уже кілька поколінь юних читачів захоплюються пригодницькими подіями, змальованими в повістях «Друга планета» і
«Три грані часу».�Для молодшого і середнього і шкільного віку
Дімаров, А.А. Для чого людині серце /Анатолій �Дімаров. – Київ: Український пріорітет, 2012.- 16 с.
�Для чого людині серце
В оповіданні з казковою формою «Для чого людині серце» йдеться про плем'я дерев'яних чоловічків, які
«не мали сердець, тому не могли ні любити, ані ненавидіти,
не знали, що таке радість і гнів, злість або співчуття». Але доля звела одного з чоловічків із лікарем, який збирав
серця померлих людей. Він і подарував дерев'яному
чоловічку серце доброї людини. Отримавши це серце,
колись байдужий до всього чоловічок навіть жертвує своїм життям заради того, щоб врятувати хлопчика, який
замерзає у лісі. Цим оповіданням письменник підкреслює,
що тільки серце відрізняє справжню Людину від
дерев'яного чоловічка, дає можливість насолоджуватись життям, навіть жертвувати ним заради іншої людини, що
саме серце є справжнім багатством людської душі.
�Творче кредо письменника, �за його словами :
«Я б ніколи, мабуть, не став би педагогом, бо не люблю повчати людей. Я писав твори не
для того, щоб вони втовкмачували вічні цінності, як люблять про це говорити деякі поважні метри, а щоб людина взяла мою книжку, забула про негаразди і їй трошки полегшало на душі від того, що вона прочитала. Оце моє основне завдання»
Цитати з творів письменника :
святих. Вони такі самі, як решта. Може, й гірші. Особливо, як воно бездарне. У таких завжди залізні лікті. Кожен письменник, окрім справжніх, вважає себе генієм. Я завідував відділом
культури в газеті, вдачу їхню добре вивчив”.
речень залежатиме доля книжки. Такий заповіт мені дала
на все життя”.
те жіночий рух не обійшов і письменниць, які сьогодні вириваються на передній план. Чоловік ніколи б не зумів так спалахнути, горіти від зради, від горя, як жінка. Тільки рвучи серце і стікаючи кров’ю, можна написати геніальні речі”.
�Цитати з творів письменника:�
“Мені ніколи не доводилося ритися у словниках, бо в мені це відчуття мови жило з народження. Слова,
які я мав би забути, зринали самі. От хоча б слово
«бендявся» — яке ж соковите”.
“Творчість — це як хвилі на морі. Щось тобі вдалося,
а щось — дарма старався. Так завжди буде в житті письменника, який напружено і боляче працює”.
“Я весь час прагнув зробити з читача співавтора,
щоб він теж увійшов у мою шкіру і в деяких місцях навіть додумав сюжет. Тому іноді я навмисно обривав оповідь. Щоб зрозуміти мене як прозаїка, читачеві можна прочитати «Біль і гнів», «І будуть люди», сільські, міські і містечкові історії”.
�Список джерел:
11. https://www.yakaboo.ua/prozhiti-j-rozpovisti.html
�