БОГДАН- ІГОР АНТОНИЧ

• (1909—1937)

Народився Бог на санях,

В лемківськім містечку Дуклі.

Прийшли лемки у крисанях

І принесли місяць круглий.

• Антонич любив тишу – чи то в батьківському обійсті на Лемківщині, а згодом у Судовій Вишні, чи то в кімнаті львівського помешкання своєї тітки. “Тиша – це мова, якою до людини говорить Бог”, – написав поет. Почуте в тій тиші найчастіше ставало поезіями.

• Богдан-Ігор Антонин народився 5 жовтня 1909р. на Лемківщині в родині сільського священика Василя Кота.
• У 1914 р. родина Антоничів перебралася до Відня, де з гіркою бідою перебула чотири роки.
• У 1919р. Богдан з мамою (батька заарештувала польська влада) переїхали на Пряшівщину до материного брата.

РОКИ НАВЧАННЯ �Б.-І. АНТОНИЧА

• спершу йому найняли приватну домашню вчительку, а в 11 років віддали до Сяноцької гімназії.
• У 1928р. Б. І. Антонич закінчив гімназію і записався на гуманітарний факультет Львівського університету (спеціальність — слов'янська філологія);
• У 1933р., закінчивши студії в університеті з дипломом магістра філософії, Антонич став вільним літератором.

• Гурток студентів-україністів у Львові, червень 1931р. 2 ряд знизу, перший зліва— Б. І. Антонич

ЛІТЕРАТУРНА СПАДЩИНА� Б.-І. АНТОНИЧА

• З 1931 р. почав друкуватися в періодиці. Саме тоді в бібліотеці журналу «Дажбог» заявилася його перша збірка «Привітання життя».
• видав збірку «Три перстені», за яку отримав літературну премію
• У 193б р. виходить найбільша прижиттєва збірка Б-І. Антонича «Книга Лева».
• Збірки «Зелена євангелія» та «Ротації» вийшли у 1938р. посмертно.

​

Росте хлоп'я, мов кущ малини,

підкови на шляхах дзвенять.

Ось ластівки в книжках пташиних

записують початок дня.

​

Запрягти сонце до теліги,

назустріч виїду весні.

Окриленим, хрещатим снігом

співають в квітні юні дні.

​

Росте Антонич, і росте трава,

​

і зеленіють кучеряві вільхи.

​

Ой, нахилися, нахилися тільки,

​

почуєш найтайніші з всіх слова.

Дощем квітневим, весно, не тривож!

​

Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо,

​

хто сипле листя — кусні скла на тебе?

​

У решето ловити хочеш дощ?

З всіх найдивніша мова гайова:

​

в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі,

​

на вільхах місяць розклюють зозулі,

​

росте Антонич, і росте трава.

• 

Обплетений вітрами ранок

​

шугне, мов циганя, з води

​

і на піску кричить з нестями,

​

обсмалений і молодий.

Обплетений вітрами ранок

​

шугне, мов циганя, з води

​

і на піску кричить з нестями,

​

обсмалений і молодий.

Ріка зміяста з дном співучим,

​

хвилясто хльостають вітри,

​

і день ховає місяць вкручу,

​

мов у кишеню гріш старий.

Клюють ліщину співом коси,

​

дзвенить, мов мідь, широкий шлях.

​

Іде розсміяний і босий

​

хлопчина з сонцем на плечах.

Тешуть теслі з срібла сани,�Стелиться сніжиста путь.�На тих санях в синь незнану�Дитя Боже повезуть...�Ходить сонце у крисані,�Спить слов’янськеє Дитя.�Їдуть сани плаче пані,�Снігом стелиться життя...�Василь Терещук

• 6 липня Богдан-Ігор Антонич помер. Поховано поета на Янівському цвинтарі у Львові.

Говорити про поета – це те саме, що й переповідати пісню. Пісню треба слухати чи співати. А поета слід читати. Особливо, якщо його ім’я – Богдан-Ігор Антонич.