Посилення імперського тиску з боку російської влади. �Діяльність чорносотенців. �Антиєврейські погроми. «Справа Бейліса». �Посилення соціальної і політичної напруженості.
.
9 клас
Історія України
План
3 червня 1907 року
Розпуск ІІ Державної Думи
Завершення революції
“Третьо-червневий переворот”
Столипінська реакція
Пригадаємо хронологію подій
Політика російського самодержавства
щодо України в пореволюційні роки.
Після поразки революції 1905-1907 рр. у Російській імперії запанувала реакція.
Царський уряд проводив відверту антиукраїнську політику:
- Через утиски й переслідування одна за одною в містах припиняли діяльність культурно-освітні організації.
- Закривалися українські періодичні видання.
- Заборонили викладати українською мовою в навчальних закладах.
- Цензура забороняла вживання у будь-яких публікаціях назви «Україна».
- Обмежели ввезення і поширення книжок українською мовою..
- У містах і селах лютували каральні військові, козачі і чорносотенні загони.
Політична реакція - репресивна політика державної влади
під керівництвом П. Столипіна,щодо учасників революції
спрямована на силове зміцнення пануючого режиму.
«Столипінщина» 1907-1909
Столипін і національне питання
«Народи іноді забувають про свої національні коріння, але такі народи гинуть, вони перетворюються в багно, на якому проростають та міцніють інші, більш сильні народи»
П.Столипін
Українофобія
Мета:боротьба з «ідеєю відродження старої України і устрою на національно-територіальних засадах».
Пам’ятник Столипіну в Києві. Зруйнований в 1917 р.
Київський цензор Сергій Щоголєв
Чіткі рекомендації для проведення русифікації:
Якщо спроби Столипіна здійснити аграрну реформу, за всієї суперечливості й неоднозначності їх оцінки, усе ж ішли на користь економіці України, то в питаннях громадсько-політичного життя його діяльність мала відверто антиукраїнське спрямування.
Однією з визначальних рис доби Столипіна стало наростання хвилі агресивного
російського шовінізму— шляхом масованої русифікації ліквідувати всі національні відмінності, перетворити багатонаціональну Російську імперію на централізовану російську національну державу.
Шовінізм - агресивна форма націоналізму, проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої, що супроводжується розпалюванням міжнаціональної ворожнечі й ненависті.
Боротьба царизму з українським визвольним рухом
20 січня 1910 р циркуляр Столипіна від із забороною реєструвати будь-які інородницькі товариства. Циркуляр також дозволяв губернаторам на їхній розсуд закривати вже зареєстровані товариства. В окремій інструкції міністр пояснював губернаторам, що заборона поширювалася на українські та єврейські організації. Унаслідок згаданого циркуляра український рух знов опинився в підпіллі.
По суті, зарахування українців до «інородців» означало визнання владою їх окремішності. Тому М. Грушевський пропонував записати цей факт «золотими літерами».
У 1908 р. у Києві було створено
«Клуб російських націоналістів»,
який завдяки державній підтримці й особистому покровительству Столипіна став однією з найвпливовіших політичних груп у Російській імперії. Клуб уважав своїм завданням «вести суспільну і культурну війну проти українського руху на захист основ Російської держави на Україні».
Мета:
Суспільна і культурна війна проти українського руху.
Заборона преси
Не залишила влада поза своєю «увагою» українську пресу. У 1907 р. з 18 періодичних українських видань лишилося тільки 9. Протягом наступних років їх кількість ще зменшилася. Пресу, що продовжувала видаватися українською мовою, не дозволялося передплачувати. Чорносотенці виявляли неслухняних передплатників, доповідали про них адміністрації, яка звільняла їх з роботи, а іноді й кидала до в’язниці.
Заборона театрального мистецтва
Царизм усіма засобами боровся також проти розвитку українського театрального мистецтва. Цензура застосовувала майже до всіх українських п’єс одну стереотипну резолюцію:
«До вистави не дозволено!». Влада забороняла навіть друкувати театральні афіші українською мовою.
- Закрито «Просвіти» та інші українські громадські установи
- Збирати кошти на спорудження пам’ятника на могилі Т. Шевченка у Києві.
20 січня 1910 року
Столипінський циркуляр
Жандарми на могилі Тараса Шевченка
Як змінився український рух за часів реакції?
У ІІІ Думі група українських депутатів внесла законопроект про дозвіл викладання «в початкових школах місцевостей з малоросійським населенням» рідною українською мовою. Але законопроект було відхилено.
У IV Думі, де українські губернії представляли 96 депутатів, «українське питання» поставало двічі. У червні 1913 р. розглядався запит про переслідування українських громадських організацій, у 1914 р. — про урядову заборону відзначення 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
Група виборників у IV Державну думу (Катеринослав, фото 1912 р.)
Політика Російській імперії
- переслідування спроб народів, що населяли її, зберегти свою самобутність, захистити себе від асиміляції.
- Це повного мірою стосується становища в Російській імперії українців.
- Великодержавно-шовіністична антиукраїнська істерія піднялася на ще вищий рівень, коли стало зрозуміло, що довготривала політика русифікації не дала очікуваних владою результатів.
- Усупереч усьому, прагнення українців залишатися самими собою не зникало.
- Від культурно-освітньої діяльності вони перейшли до політичної боротьби і ставили питання про політичну автономію. Це те, чого найбільше боялася Російська імперія.
- Тому, тільки-но з’явилася можливість, в українців почали забирати все, чого вони домоглися під час революції 1905-1907 рр.
Як ставилися до українства різні політичні сили Російської імперії?
Зі спогадів одного з провідників українського національного руху Євгена Чикаленка про ставлення російських політичних партій до українства:
Вся московська людність ворожо ставилася до відродження української нації, і кожна течія чи партія коментувала це по-своєму... Крайні праві, «чорносотенці», боролися з українством, виходячи з того, що в Росії повинен бути «один царь, одна вєра і один народ»; ліберали протидіяли делікатніше, стояли за «єдиную неділимую Росію» і боялися всього, що загрожує цілости її; крайні ліві виступали проти національних рухів «во імя єдинства пролєтаріята».
Як змінився український рух за часів реакції?
У ІІІ Думі група українських депутатів внесла законопроект про дозвіл викладання «в початкових школах місцевостей з малоросійським населенням» рідною українською мовою. Але законопроект було відхилено.
У IV Думі, де українські губернії представляли 96 депутатів, «українське питання» поставало двічі. У червні 1913 р. розглядався запит про переслідування українських громадських організацій, у 1914 р. — про урядову заборону відзначення 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
«Союз російського народу» -
Реакційна, чорносотенна організація,
була найвпливовішою серед реакційних партій,
- виступала з шовіністичних позицій, за єдину і неподільну Росію, проти революційного і національного рухів.
- Її члени брали активну участь у єврейських погромах і вбивствах революціонерів та ліберальних діячів.
- На початку XX ст. чорносотенці видавали в Україні 26 тис. газет, один журнал, користувалися урядовою підтримкою та субсидіями.
Царський уряд намагався розпалити міжнаціональну ворожнечу й антисемітські настрої в Україні, адже в середовищі російських націоналістів вважалося, що державний лад підривають «інородці» та євреї. Навесні 1911 р. у Києві, в одній із печер на околиці Лук’янівки, було знайдене тіло 13-річного Андрія Ющинського. І хоч поліція дуже швидко виявила вбивць (кримінальних злочинців), члени російських чорносотенних організацій поширювали чутки, ніби це зробили євреї з метою одержання християнської крові для святкування єврейської Пасхи. За підозрою в скоєному злочині був заарештований Менахем Бейліс. Слідство тривало два роки, бо влада через газети й безпосередній вплив спрямувала слідчих у потрібному їй напрямі.
.
Судовий процес у «справі Бейліса».
1911 рік Справа Бейліса
Суть: звинувачення єврея Менделя Бейліса у ритуальному вбивстві російського хлопчика; провокування антиєврейських виступів.
Наслідок:- судове виправдання Бейліса.
Бейліс з сім’єю після звільнення
.
Чорносотенна преса розгорнула антисемітську агітацію, підбурюючи українців до єврейських погромів. Слідство тривало понад два роки й викликало протести передових діячів культури всієї імперії. На захист Бейліса виступила демократична російська та українська інтелігенція. Під тиском незаперечних доказів, протестів громадськості колегія присяжних засідателів виправдала Бейліса.
Наслідок
Українські партії
Особливості:
Основне досягнення:
- збереження партії.
Лідери партії:
Українська соціал-демократична
робітнича партія УСДРП
Володимир Винниченко у 10-ті рр. ХХ ст.
Симон Петлюра
- Газета «Слово»
- Журнали: «Украинская жизнь» у Москві і «Дзвін» у Києві.
1914 р. вийшла книга
«Українське питання», де було викладено і систематизовано всі аспекти вимог українства.
Брошура «Шляхта в Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії»
(Краків, 1909)
Суть: - повернення до українства полонізованої шляхти;
- думка про те, що українська шляхта повинна очолити боротьбу за державну незалежність.
Український рух в 1907-1914 рр.
В'ячеслав Липинський
Мета діяльності:
УДРП
Відмова від партійної діяльності
Робота у формі безпартійної організації
Український рух в 1907-1914 рр.
Товариство українських поступовців (ТУП) 1908 р
Друкований орган – журнал “Украинская жизнь”
Лідери ТУП
Керівні принципи
Автономія
Конституціоналізм
Парламентаризм
Товариство українських поступовців (ТУП)
Михайло Грушевський
Сергій Єфремов
Володимир Винниченко
“Українська платформа”
Вимоги:
Затвердження на з'їзді ТУП 1912 р
Євген Чикаленко – ініціатор заснування Товариства українських поступовців
.
Проте
День святкування перетворився на акцію протесту проти заборони вшанування 100-річчя Шевченка.
.
.
Київська та російська антиукраїнська преса підняла страшенний ґвалт. Чого тільки вони не наговорили! Шевченко - безбожник, богохульник, сепаратист, ворог російської державності. І от мазепинці хотять такому злочинцеві ставити пам'ятник у "святом Кієвє" та святкувати його 100-літній ювілей... Від націоналістичних та чорносотенних клубів посипалися телеграми всім міністрам, щоб не дозволяли цих свят, щоб звернули пильну увагу на "мазепинський" рух, бо він найнебезпечніший за всі політичні рухи, бо посягає на цілість держави, намагається роз'єднати "дві ветві єдінаго русскаго народа".
Куратор Київської округи Деревицький циркуляром заборонив учителям і учням брати яку-небудь участь у святах. Потім пішла чутка, що міністр внутрішніх справ "посоветовал" губернаторам не дозволять ювілейних свят. Нарешті й Синод заборонив служити "торжественныя" панахиди по Шевченкові...»
У 1913 р. у Львові відбувся всеукраїнський студентський з’їзд. Особливу увагу на ньому привернув виступ Дмитра Донцова, родом з Мелітополыщини (Катеринославської губернії), який проголосив реферат «Сучасне політичне положення нації і наші завдання».
«Тепер, коли українці починають голосно говорити, як це робить Донцов і товариші, що всяка надія на Росію є утопія та що лишається шукати рятунку тільки в сепаратизмі, я кажу вам: бійтеся його! ...Донцови будуть числитися не одиницями і не десятками, а сотнями, тисячами, мільйонами!..» (З промови лідера російської партії кадетів Павла Мілюкова
.
.
Є. Чикаленко у «Щоденнику» зазначав: «Готувалась Україна по всіх великих і малих городах, містечках та селах відсвяткувати 100-літній ювілей Тараса Григоровича так гучно, як дозволять місцеві сили. В Києві, Харкові, Чернігові..городські думи взялися організувати свята: повибирали для того комісії, асигнували гроші. Київська дума, наприклад, визначила на це свято майже одноголосно 5 тисяч рублів. Маленькі міста, певне, обмежилися б якимись концертами, виставами, а села - здебільшого самими панахидами. Але не так склалось, як гадалось.
Дмитро Донцов
Правий ідеологічний фланг самостійництва займали також групи, що орієнтувалися на ідеї В’ячеслава Липинського.
- Липинський заперечував будь-яку орієнтацію на сторонні сили. Між тим як серед його прибічників були австрофіли, які проголосили себе молодукраїнцями і прихильниками перемоги Австро-Угорщини у майбутній війні. У війні, що вже стояла на порозі українці мали на землях, що не підпадуть під окупацію, творити перші паростки української держави та шукати союзників ідеї незалежності назовні.
Але серед українських діячів мала місце і інша позиція: у майбутній війні підтримати Росію, яка після розгрому Австрії та її союзників просто змушена буде задовольнити національні вимоги українців, бо без їхньої допомоги перемога буде неможлива.
Спалах національних почуттів українців відбувся в умовах, коли в Європі відчувалося наближення широкомасштабного воєнного конфлікту між великими військовими блоками:
Антантою (Великою Британією, Францією, Росією) і
Троїстим союзом (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Італією).
Українським політикам було очевидно, що їхній народ у цьому конфлікті змушений буде воювати у складі обох блоків. Виникало питання: яку позицію слід зайняти в цій війні, до чого закликати наддніпрянців і західних українців, щоб їх черговий раз не ошукали могутні сусіди?
Домашнє завдання
1. Визначте здобутки і недоліки Столипінської аграрної реформи. Як ви вважаєте, чому реформа мала високі результати саме в українських губерніях імперії?
2. Які права людини були порушені під час ведення «Справи Бейліса»?
3. Охарактеризуйте діяльність українських політичних партій протягом 1907-1914 рр.