����«Формування громадянських, соціальних та культурної компетентностей на уроках історії у 6-му класі»�

Питання для самоконтролю�

• Які історичні факти доводять, що культура є споконвічним проявом людського буття?
• Доведіть, що соціальність людини є запорукою її виживання як біологічного виду, виникнення таких організаційних форм суспільного життя як родина. родова громада, плем’я.
• Які факти свідчать, що індоєвропейська родина народів розпочала свій шлях у степах та лісостепах Лівобережної України?
• Обгрунтуйте думку, що природноісторичний розвиток веде людство шляхом майнової, соціальної диференціації, утвердження автоитаризму й деспотизму. Лише духовний та інтелектуальний чинники вивели людство на шлях утвердження демократії.

​

Усвідомлення, що людина соціальна істота

• Прямоходіння людини – перший чинник, що зумовив соціальність гомо сапієнса
• Прямоходіння звузило шляхи дітонародження
• Народження дитини стало можливим лише з недосформованого плоду, який тривалий час залишається абсолютно беззахисним порівняно з дитинчатами звірів
• Матір з дитинчам могла вижити лише завдяки турботі родової ромади
• Соціальність слабкої людини – шлях до виживання нашого біологічного виду

​

​

​

​

Формування ставлення до культури як споконвічного прояву людського життя

• Людина від природи наділена різними мистецькими талантами. І вони виявилися ще у сиву давнину. Так, багато творів мистецтва знайдено й на теренах України. Так на Мізинській стоянці знайдено 20 схематизованих фігурок жінок, тварин, птахів, 2 браслети, вкриті зафарбованим червоною вохрою орнаментом. На одному з них орнамент ялинкою, а на іншому – меандр (грецький орнамент). Це найстаріше у світі зображення меандру.
• На стоянці знайдені й перші відомі у світі музичні інструменти, виготовлені з кісток мамонта. З кісток була вилучена губчата речовина. Тому від ударів молотком з рогу оленя кістяні музичні інструменти – калатала з лопаток, щелеп та трубчастих кісток мамонта– починали звучати. До музичних інструментів відносять також набірний браслет-тріскачку, із п’яти окремих незамкнених кілець. Такі браслети постукували у ритм танцю. Це перші у світі докази, що люди палеоліту виконували ритуальні танці. На стоянці Молодове V на Буковині знайдено сопілку, виготовлену з рогу оленя, якій щонайменше 17 тис. років.

​

​

Формування ставлення до культури як споконвічного прояву людського життя

• Досі наших сучасників вражають наскельні малюнки, здійснені нашими пращурами. Так, у степу поблизу м. Мелітополь знаходиться національний історико-археологічний заповідник «Кам’яна Могила». У гротах, печерах і лабіринтах пам’ятки упродовж багатьох тисячоліть починаючи з 22 тис. до н.е. свої зображення на піщанику вирізьблювали художники різних племен і народів. Тут можна знайти, зображення мамонтів, бізонів, коней, людей, людини-риби, зображення Дерева життя та багато інших. Тут виявлено барельєфи і кам’яні скульптури: дракона, риби, лева, голови людини та ін.

​

Формування ставлення до культури як споконвічного прояву людського життя

У Франції у печері Ле-Комбатель виявлено майже 300 зображень тварин і людей.

У Іспанії у печері Альтаміра зображення тягнуться із зали в залу на 280 м.

​

Приклади тотемізму

• Наприклад, австралієць з тотема кенгуру усіх кенгуру називав «це – мій брат» або «моя плоть». Вбиваючи тотемну тварину, мисливці просили у неї прощення, або намагалися зняти з себе вину.
• Історичний факт. Коли у ХІХ ст. евенки Сибіру убивали ведмедя – свого тотема – вони казали йому: «Не гнівайся на нас, це вбили тебе не ми, а росіяни».

​

Духовна культура нандертальців

• У неандертальців сформували зачатки духовної культури. Полювання на великих звірів призводило до багатьох ран і важких травм. Через холодний клімат старші страждали на хвороби кісток, часом у тяжких формах. Виживання таких людей – фактично інвалідів – є доказом взаємодопомоги, піклування родичів про постраждалих.
• Печера Драхенлох у Швейцарії з черепами ведмедів

​

Перші історичні прояви соціальності, які забезпечили людині виживання

• Родина З появою гомо сапієнса розпочалося становлення людського суспільства. Жити поодинці в умовах прильодовикової Європи було неможливо. Тому люди об’єднувалися у родини. Жінка повністю залежала від чоловіка, який добував їжу (полював, рибалив), виготовляв знаряддя праці.
• Чоловік не менше залежав від жінки, яка слідкувала за житлом, наглядала за дітьми, підтримувала вогонь, шила одяг і взуття, збирала рослинну їжу.
• Через низький рівень санітарії, відсутність медичної допомоги, великі фізичні навантаження середня тривалість життя жінки складала не довше 35 років. За цей час вона народжувала не більше 7 дітей – 1 раз на три роки. Тож родини налічували в середньому 5-7 осіб. Вони складалися з батька, матері, кількох дітей, 1-2 представників старшого покоління.

​

​

​

Перші історичні прояви соціальності, які забезпечили людському роду виживання

• Родова громада – головна ланка первісного суспільства, яка складалася з кількох споріднених родин і господарювала на окремій мисливській території.
• Окрема родина певний час могла жити і господарювати окремо. Однак смерть батька чи матері загрожувала загибеллю усієї сім’ї. Потреби виживання змушували споріднені родини об’єднуватися у рід (родову громаду). Тоді родичі могли у разі нещастя потурбуватися про дітей. Триматися разом спонукали і потреби самозахисту.
• Не менш вагомою причиною для об’єднання була господарська. Родини, що входили до родової громади існували насамперед за рахунок колективного полювання. Так, мисливці на північного оленя ніколи б не змогли створити необхідних запасів на зиму чи літо, якби кожна родина полювала окремо. Лише об’єднавшись, мисливці могли вполювати достатню для всіх кількість тварин.

​

​

Перші історичні прояви соціальності, які забезпечили людському роду виживання

• Родова громада. Тому 5 – 7 родин об’єднувалися у рід, який нараховував 25 – 30 осіб. Серед них було приблизно 12 дорослих чоловіків і жінок, необхідних для самозахисту і забезпечення себе їжею. Серед них було і щонайменше 4 дорослих чоловіки, необхідні для успішного колективного полювання.
• Створивши гарні запаси м’яса на зиму, сім’ї мисливців утворювали єдину родову стоянку і жили там, поки не вичерпувалися запаси м’яса. Тоді, сім’ї розходилися на свої мисливські території, аж поки знову не збиралися разом для нового сезонного колективного полювання.
• Цікаво зазначити, що родини мисливців на мігруючих тварин мали дві домівки. Перша – зимове житло, збудоване на родовій стоянці поблизу постійного місця колективного полювання. Друга – легке літнє помешкання, яке переносили на місця літнього полювання.

​

​

Перші історичні прояви соціальності, які забезпечили людському роду виживання

• Плем’я
• У суспільстві, створеному людиною розумною, шлюби між родичами суворо заборонялися. Антропологи вважають, що це навіть не звичай, традиція, набута людьми а видова ознака гомо сапієнса.
• Одружувалися лише з особами з сусідніх родових громад. Заради продовження роду один рід мусив встановлювати контакти з іншим. Це давало і нові переваги, і нові обов’язки. Так, мисливець міг скористатися правом полювання на землях роду, якщо з нього походила його мати чи дружина. Водночас він був зобов’язаний допомагати родичам із сусідньої громади. Сусідні дружні роди влаштовували спільні полювання та свята, обмінювалися подарунками. Спільні родини та регулярні зустрічі родів вели до формування спільних діалектів, ознак матеріальної і духовної культури.
• Як наслідок близько 20-25 дружніх родових громад об’єднувалися у племена, які в середньому складалися з 500 осіб.
• Племенем керувала рада старійшин. Кожен старійшина представляв свій рід.

​

​

Тема нашої ідентичності у 6-му класі

• Стародавні індоєвропейці на теренах України
• що у лісах Ютландії, Північнонімецької, Польської, Поліської, Наддніпрянської низовин, аж до басейну Дінця мешкали мезолітичні мисливці. Вони навчилися у землеробів виготовляти глиняний посуд інші речі, проте не полишали мисливського рухливого способу життя.
• Південна частина цієї величезної європейської мисливської людності на теренах сучасної Лівобережної України, через зростання посушливості клімату і зростання зони степів, опинилися у зоні лісостепу й степу. Під впливом більш продуктивного господарювання трипільців місцеві мисливці й рибалки стали змінювати своє життя.
• З середини V тис. до н. е. на лівобережжі Дніпра, у північній смузі Степу та південній смузі Лісостепу сформувалася Середньостогівська археологічна культура. Господарство середньостогівців поєднувало землеробство і скотарство. Про землеробство свідчать сільськогосподарські знаряддя праці, схематизовані статуетки жінок і тварин. Однак землеробство відігравало значно меншу роль, ніж у сусідніх трипільців.

​

​

Тема нашої ідентичності

• Середньостогівська людність одна з перших освоїла відгінне скотарство. Кожного літа вони гнали худобу вздовж Дніпра і південні степи. Адже там були не лише багаті пасовиська, а й багаті природні угіддя. У порожистій частині Дніпра і південніше можна було рибалити, полювати, збирати яйця птахів, черепах. Тут же можна було заготовляти їжу на зиму – сушити, солити, в’ялити рибу, дичину.
• Тому з худобою сюди йшла і якась частина родових громад – дужі дорослі пастухи та молодь. Більша ж частина громади проживала осіло на основних поселеннях, займаючись хліборобством, ремеслами, заготівлею фуражу для зимівлі худоби.
• Наприкінці V тис. до н. е. у придніпровських степах сформувалася ще одна подібна спільнота – Нижньомихайлівська археологічна культура. Це населення мало менше можливостей для розвитку землеробства і більше уваги звертало на скотарство. Це визначило і їхній більш рухливий спосіб життя.
• Навесні, засіявши невеликі ділянки землі, переважна частина громади, залишивши в селищі літніх людей, жінок та дітей, вирушала з худобою у дорогу. Якісь скромні пожитки відгінні скотарі несли на собі. Однак багато з собою не брали. У мандрах вони збирали коріння, молоді пагони, ловили рибу, стріляли птаха або звіра, збирали на гніздах яйця.

​

​

Тема нашої ідентичності

• Своїх померлих нижньомихайлівці ховали у курганах. Відтоді курган став поширеною спорудою степового населення. Кургани були не просто насипами над могилами. Здіймаючись над рівним степом, вони позначали території окремих груп скотарів, фіксували напрями випасання худоби, які були зовсім не випадковими. Кургани символізували зв’язок з пращурами, а через них – і зв’язок з певною територією. Тому біля курганів час від часу громади збиралися, щоб вшанувати пращурів, принести жертви богам, справити свята, а потім обговорити події та вирішити справи.
• Поступово Нижньомихайлівська культура переросла в Азово-Дніпровську. За облаштуванням могил та речами у них видно, що перші мешканці степу мали скромний добробут. Водночас окремі кургани оточені масивними кам’яними плитами чи дерев’яними колодами. Разом з насипом вони складали монументальну споруду, зведення якої вимагало значних затрат часу і зусиль. У такий спосіб віддавали шану вождям, жерцям, старійшинам.
• Найвідомішим з них є Маріупольський курган, який накриває122 могили. У похованнях знайдено 2 кістяні фігурки биків-фетишів, намистинки з перламутру, пластинки-нашивки на одяг з ікол кабана, кам’яні шліфовані сокири та 2 булави, мідні браслети, прясельце – знаряддя ткацтва, крем’яні ножі, скребки, керамічні вироби та ін.

​

​

Тема нашої ідентичності

• З часом на курганах стали встановлювати менгіри – видовжені і встановлені вертикально камені, що здалеку нагадували людську постать. Їм на зміну прийшли кам’яні стели – вертикальні кам’яні плити чи стовпи із написами чи рельєфними зображеннями. Зазвичай вони виглядають примітивно. Ледь намічені голова, плечі. Однак деякі з них вкрито викарбуваними знаками, сценами, орнаментом.
• Таким чином, поряд із трипільською культурою у степах українського Лівобережжя розгорталася друга складова неолітичної революції – скотарство. Воно й визначило рухливо-осілий спосіб життя людності, що ним займалася.
• Більшість сучасних вчених погоджується з думкою, що на теренах України від річки Інгул до Дніпра, Дінця Дону та Кубані, що уже знаходиться на північному Кавказі, сформувалися перші індоєвропейці.

​

​

Життя наших індоєвропейських предків

• Це були люди високі на зріст, з масивним скелетом, світлим волоссям та очима. Їхнє господарство мало змішаний скотарсько-землеробський характер. Землеробство досягнуло високого рівня. Вони перейшли від мотичного до орного землеробства. Давнє рало тягнула пара волів. Вирощували ячмінь, пшеницю, льон. Урожай збирали серпами, молотили. Зерно мололи зернотерками та жорнами. Пекли хліб. Знали садівництво, вирощуючи яблука, вишні, виноград. Займалися бджільництвом.
• При цьому землеробство відігравало допоміжну роль. Переважало відгінне скотарство м’ясо-молочного напрямку. Індоєвропейці одомашнили коня, бика, корову, вівцю, козу, свиню, собаку.
• Індоєвропейці виготовляли різноманітний глиняний посуд. Були знайомі з примітивною металургією. Плавили мідь, срібло, золото. Особливу роль відігравав колісний транспорт. У вози запрягали коней та биків. Індоєвропейці були гарними вершниками.
• Суспільний устрій
• Індоєвропейці утворили суспільство воєнної демократії. Основною ланкою суспільства була патріархальна родина у якій домінував чоловік: скотар, землероб і воїн. Суспільство ділилося на три суспільні верстви: жерців, військову аристократію та рядових членів громади (пастухів, землеробів, воїнів).
• Суспільство індоєвропейців відзначалося войовничістю. Вони почали зводити перші укріплені поселення – фортеці. Верховним божеством вважався бог-воїн і водночас бог-пастух. Поклонялися зброї, коню, бойовій колісниці, вогню, сонцю-колесу, символом якого була свастика. Важливою складовою індоєвропейських вірувань було світове дерево.

​

​

Розселення первісних індоєвропейців з українських сучасних теренів�

• Скотарсько-землеробське господарство перших індоєвропейців дало достаток їжі і таким чином зумовило швидке зростання кількості населення. Це спричинило розселення «надлишків» скотарської людності протягом ІV – ІІ тис. до н. е. у зручні для тваринництва лісостепові та степові обшири Євразії.
• Розселення відбувалося степами як на схід у глибини Азії, так і на захід у степи Нижнього Подунав’я. Східний потік первісних індоєвропейців трансформувався у арійців – індо-іранську гілку народів. Західний потік у Нижньому Подунав’ї розділився на три напрямки: на південний схід в Малу Азію (Анатолійське нагір’я); на південь на Балкани в Грецію; на захід у Центральну Європу.
• На думку вченого. Знаний український археолог Л.Залізняк стверджує, що рухаючись на захід найдавніші дебелі індоєвропейські скотарі протягом тривалого часу змішувалися з тендітними трипільцями. Внаслідок цього змішання у ІV – ІІІ тис. до н. е. і сформувалася українська антропологічна тілобудова, яку мали і мають 70 % сільського населення України ХХ – ХХІ ст.
• Однак тілобудова – це ще не сформований народ. Таку ж саму тілобудову мають словаки, серби, хорвати, словени, чорногорці. Щоб перетворитися в український народ нашим предкам потрібно було пройти ще довгий історичний шлях.

​

​

Цивілізація цивілізованість

• Цивілізація (від латин. «civilis» – громадянський) – етап розвитку людського суспільства, якому властиві держава, міста, писемність і об’єднаність певною культурою.

​

1. у найширшому розумінні – специфічний спосіб життєдіяльності розумних істот, складова планетарної біосфери; 2) історичний щабель суспільного розвитку людства, наступний за епохами дикості й варварства; 3) сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства; 4) матеріально-інструментальний, техніко-виробничий базис суспільства (у О. Шпенглера, М. Бердяєва – стадія деградації й занепаду розвинутих локальних культур); 5) географічно локалізоване, відносно автономне, стійке, цілісне, історично унікальне соціокультурне утворення (система) метаетнічного типу; 6) сучасна глобальна культура, система цінностей, символів, практик, способу життя
2. Моє: Спільність споріднених народів сформована на грунті спільних, близьких природно-біологічних, соціально-історичних умов становлення, що характеризується певним типом суб’єктності людини (партисипітарним, підданським чи патріархальним), ставленням до собі подібних в особі інших людей, народів, цивілізацій (як співроб, конкурентів, ворогів) та природи (як джерела ресурсів, як рідний дім тощо).

Цивілізація Єгипту з’явилася лише внаслідок соціальної взаємодії перших поселенців з Передньої Азії

• Хамсин заносив канали піском, повінь розмивала греблі, проте люди наполегливо їх відновлювали. Грандіозні роботи потребували об’єднаних зусиль. Адже одна родина не мала сил, щоб прокопати канал чи спорудити греблю. Заради цього мусили об’єднатися уся родини громади і навіть кілька громад. Кожна родина за свою працю отримувала ділянку зрошуваної землі. Так спільними зусиллями давні єгиптяни організували іригаційне землеробство.

​

​

Захопливі прояви матеріальної культури Єгипту

• Єпетські майстри освоїли виробництво посуду з розплавленої скляної пасти. Налагодили масове виробництво посуду з каменю, стінки якого не товстіші аркуша паперу. Досі залишається таємницею як обробляли з середини тонкостінні кам’яні глеки з вузькою шийкою. Успішно розвивалося ткацтво.
• Історичний факт. З волокон льону єгипетські ткачі виготовляли напівпрозору тканину, значно тоншу за сучасний шовк чи капрон. Крізь таку тканину, покладену на книжкову сторінку, можна легко читати текст.
• Вони так ретельно шліфували й припасовували одна до одної багатотонні кам’яні брили, що між ними й нині не просунеш кінчик паперового аркуша. Поховальна камера у найбільшій піраміді фараона Хеопса не має жодної тріщинки, хоча над нею уже кілька тисяч років тяжіє кам’яне громаддя у кілька мільйонів тонн.

​

​

Цікаве

• Єгиптяни завжди вважали дощі стихійним лихом, а в давнину називали їх «непорядком у небі».

​

• Історичний факт. Чоловіки були смаглявішими за жінок, оскільки смажилися під пекучим сонцем на польових і будівельних роботах. Жінки ж поралися дома і більше користувалися захисною косметикою.
• Напоєм бідноти було пиво. Верхи вживали вино, медові напої.
• Сімейне майно належало жінці і переходило у спадок по жіночій лінії від матері до дочки.

​

​

​

• Історичний факт. Саме єгиптяни поділили добу на 24 години, рік – на 12 місяців, по 30 днів, а місяці – на три декади (по10 діб). Усі начальники наприкінці декади мали вихідний. Трудовий люд працював без вихідних, проте відпочивав під час свят, а їх протягом року набиралося близько 150 діб.
• Особливо сильним був тотемізм. Кожне поселення, ном мали свого тотема – першопредка-покровителя – священну тварину, птаха, рибу, комаху. Їх іменем нерідко називали й номи: Зайцевий, Антилоповий, Бджолиний тощо. Священних тварин тримали при храмах, по-царськи вшановуючи. Коли священна тварина помирала, у номі оголошували траур. Тіло тварини бальзамували і ховали на спеціальному цвинтарі: мавп у Фівах, крокодилів і биків у Мемфісі, кішок у Бубастисі, ібісів у Гермополі.
• Історики нарахували понад 2 тис. староєгипетських богів.

Вавілон – суцільна глина

• Глиняні навіть серпи та зернотерки.
• Історичний факт. З глини робили відра, ящики, труби, конверти і навіть труни. Повсюдне її використання утвердило мешканців Дворіччя у вірі, що боги зліпили людину саме з глини.
• У школах (їх називали «будинки табличок») учні завжди мали матеріал для письма. Вони брали шматочок глини, скачували у руках кульку і притискали її до рівної поверхні. Виходила напівкулька. На її плоскій стороні виконували вправу. Після перевірки учителем її зминали знову і з того ж матеріалу робили нову напівкульку.

​

​

​

​

Системне мислення, детермінації�На прикладі вивникнення писемності у Месопотамії

• Писемність і мистецтва
• Одним з головних надбань культури Стародавньої Месопотамії було створення писемності, яку європейці називають клинописом, а народи сходу – цвяховим письмом. Сьогодні вчені вважають, що писемність у Дворіччі виникла таким чином. Чиновники вели облік майна за допомогою невеличких фішок з випаленої глини – конусів, кульок, дисків циліндриків, пірамідок тощо, які означали якийсь вид худоби чи домашнього майна. Найдавніші фішки (15 типів) датуються VІІІ тис. до н.е. Фішки зберігали у пустотілих глиняних подушечках-«конвертах», що їх запечатували при свідках. Щоб знати, які саме фішки зберігаються у конверті, на ньому відповідним типом фішки робився характерний відбиток – скільки фішок, стільки й відбитків. Відбитки виходили не завжди чіткими. Тому їх підправляли загостреною паличкою. З часом фішки перестали ховати у конверти, почали обходитися самими відбитками фішок на глиняній подушечці. Так близько 3100 р. до н. е. з’явилися глиняні таблички з надряпаними на них клиноподібними знаками.

​

Формування соціальної і громадянської компетентності.�Негативне ставлення до воєн. Виявляється в історії була цивілізація, що не знала воєн

Нам розповідали про Генріха Шлімана, який 1871 р. відкрив Трою повіривши легендарному Гомеру.

• Історія відкриття Мінойської цивілізації почалася з міфа про юного героя Тесея – сина володаря Аттики Егея. Кожні дев’ять років афіняни змушені були посилати на о. Крит сімох дівчат і сімох юнаків на пожирання жахливому Мінотавру – потворі з тулубом людини і головою бика, що жила у глибині величезного й заплутаного палацу Лабіринт. Тесей визвався убити потвору. Молоді афіняни прибули на Крит. Їх відвели до могутнього царя Міноса. Там вродливого і шляхетного Тесея помітила дочка царя Аріадна. Покровителька Тесея богиня Афродіта закохала Аріадну в афінянина. Щоб врятувати свого обранця Аріадна дала йому гострий меч та клубок ниток. Коли усіх приречених відвели до Лабіринту, Тесей прив’язав нитку біля входу і йдучи заплутаними коридорами поволі розмотував її. У смертельному герці він здолав Мінотавра, а нитка Аріадни вивела Тесея і афінян з Лабіринту.
• Міф надихнув англійського археолога Артура Еванса розпочати у 1900 р. на Криті дослідження. Біля поселення Кносс, розкопавши пагорб, вчений знайшов давню споруду. Розкопки тривали майже 40 років. Кноський палац, який греки називали Лабіринтом, мав понад 300 приміщень.
• Так завдяки міфу вчений виявив найдавнішу у Європі Мінойську (або Критську) цивілізацію, що існувала між 3500 – 1100 рр. до н.е.

Немілітарна Кріто-мінойська цивілізація

• Помешкання басилея (володаря) розписані різноманітними фресками. На них зображені рослини, птахи, морські мешканці. Збереглося і багато зображень людей: одні поважно крокують в урочистій процесії, інші у витягнутих перед собою руках несуть священні посудини для богів, треті плавно кружляють у танці навколо священного дерева, четверті уважно спостерігають за обрядами. Є тут фрески «Ігри з биком», «Дика кішка на полюванні», «Акробати», «Парижанка», «Жінки, які дивляться виставу», «Збір шафрану», який, поряд з чоловіком, збирає і мавпа та ін. Мистецькі твори дихають життям. Тут відсутні сцени війни та полювань так поширені у материковій Греції та на Близькому Сході.
• У мінойській цивілізації жінки користувалися особливою повагою і свободою. Вони займалися різними ремеслами, мали право вибирати собі чоловіків, носили одяг, що підкреслював особливості жіночої фігури.

​

​

Соціально-економічна стихія веде до рабства�До свободи й демократії веде знання, інтелект, дух, ідеал

• Панування аристократії призвело до погіршення становища демосу. Все більше число землеробів брали борги під відсоток і потрапляли у боргову кабалу. Все частіше вільні громадяни потрапляли у боргове рабство, а земля переходила у власність позичальника. Надзвичайно важкими були й умови оренди землі. Орендар за свою працю собі міг залишити лише шосту частину урожаю. Від панування аристократії страждали й ремісники, багаті, але не родовиті купці, корабельники.
• І так було скрізь: в Єгипті, Месопотамії, Але не в Елладі
• Напруга в Афінах наростала, аж поки першим архонтом став мудрець і поет Солон. Насамперед він скасував усі боргові зобов’язання і заборонив боргове рабство. Усі боржники Афін та Аттики знову стали вільними. З боргового рабства Афіни викупили навіть тих, хто був проданий за борги за межі полісу. Ці зміни не лише зміцнили сільське господарство міста-держави, але й підняли дух афінян. Навіть найбідніші тепер знали, що їх ніхто не перетворить у рабів.

​

​

Лікург. Ще один приклад впливу особистості на суспільний устрій

• Отже, Спарту очолювала рада старійшин (герусія), що складалася з 28 виборних родовитих спартанців, які досягнули 60-ти років, та двох виборних басилеїв, яким виповнювалося 30 років. Басилеї за жеребом командували армією під час воєн. У Спарті залишилися й обмежені у своїх правах народні збори (апелла). До неї входили воїни-спартанці, що досягнули повноліття, тобто 30-ти років. Однак апелла не могла обговорювати питання підготовлені герусією, а лише голосувати «за» чи «проти». Герусія повністю панувала над народними зборами, оскільки завжди могла розпустити їх, оголосивши голосування зборів неправильним. Така форма влади отримала назву «олігархія» – влада небагатьох.
• Отже олігархія виникла у суспільстві, що завжди очікували повстання пригноблених.

​

​

Чи гра ідентичність якусь? Заклики до бою

• Вранці 28 вересня 375 грецьких кораблів вишикувалися до бою з 750-ма кораблями персів. На березі Саламіну за боєм спостерігали афіняни. Фемістокл щосили вигукнув: «Уперед, нащадки еллінів, рятуйте вітчизну!». Затягнувши військову пісню греки повеслували до ворога.

Скільки років демократії. Засади демократії

• Щоб зміцнити демократію у 462 р. народні збори позбавили ареопаг права заслуховувати звіти урядовців та затверджувати закони. З того часу всі питання життя Афін вирішував народ. Найвищим органом влади вважалися народні збори (еклесія).
• Це фіксувалося в ухвалах народних зборів, які розпочиналися традиційними словами: «Рада та народ постановили…»
• Порядок денний визначався заздалегідь. Право законодавства. Кожен громадянин мав право запропонувати зборам обговорити питання, яке він вважав вагомим для внутрішньої чи зовнішньої політики. Діяла свобода слова. Кожен член еклесії міг виступити з критикою посадових осіб, критикувати будь-які дії у внутрішній чи зовнішній політиці. Діяла і свобода особи. Ніхто не смів кинути афінського громадянина до в’язниці без рішення суду.

​

Суд як регулятор суспільних відносин

• суд присяжних (геліея). Лише за рішенням суду афінянина можна було оштрафувати, примусити відшкодувати збитки, ув’язнити чи скарати на смерть.
• Ніхто з суддів заздалегідь не знав, яку справу він розглядатиме. Це виключало можливість підкупу і зловживань. Кожний хто звертався до суду мусив звинувачувати чи захищатися сам. Час виступу на суді жорстко обмежувався у часі за допомогою водяного годинника – клепсидри. Суд слухав аргументи обох сторін і шляхом таємного голосування простою більшістю голосів приймав рішення у справі.
• За дотриманням законів та громадського порядку, виконанням судових рішень у полісі слідкувала особлива колегія з 11 осіб. Оскільки ніхто з вільних греків не бажав виконувати обов’язки в’язничних наглядачів та катів, їх виконували спеціальні державні раби.

​

Чи треба політикам виплачувати платню за політичну роботу?

• Незважаючи на демократичний лад, взаємини у грецьких містах-полісах були досить напруженими. Закон визнавав усіх громадян Афін рівними і дозволяв кожному посідати будь-яку державну посаду. Проте їх займали насамперед представники заможних майнових груп. Вільні але бідні громадяни на посади не потрапляли. Ба, більше, вони самі від посад відмовлялися. Адже їм потрібно було щодня шукати заробітку, щоб прогодувати себе, свою сім’ю. А зайняття політикою, тобто справами полісу, тоді не оплачувалися. Тому заради невеликого щоденного заробітку бідні селяни та міські фети самі уникали участі у політичному житті. Таким чином бідніші групи полісу самі віддавали політику до рук заможних верств, які здійснювали управління собі на користь. Це ж вело до все більшого загострення взаємин.

​

​

Реформа Перікла

• У 444 р. до н.е. першим стратегом було обрано Перікла – одного з найвидатніших діячів давньої Греції.
• Першою вагомою справою, яку зробив Перикл, було запровадження платні (дієти) громадянам за несення державної служби. Спочатку стали платити суддям, потім членам Ради п’ятисот. Запровадили платню і за службу на кораблях. Платня була невисокою – 2 оболи на день за та участь у раді та суддівство, 4 оболи на день і харчування для військових, які несли службу в ополченні, гарнізонах і на флоті, 5-6 оболів за участь у роботі буле.
• Саме 2 оболи становив середній заробіток бідного афінянина. Однак ця скромна платня докорінно змінила політичне життя Афін. Тепер бідні селяни та міські фети могли не турбуватися щоденним заробітком, а сміливо іти на державну службу.

​

​

Реформа Перікла

Вагомим перетворенням стала зміна порядку обрання на вищі посади. Замість відкритого голосування було запроваджене жеребкування за допомогою білих і чорних бобів. Лише на посади, які вимагали спеціальних знань – на посади стратегів, інших військових, державних скарбників продовжували обирати відкритим голосуванням.

Услід за цим зі скарбниці для бідних громадян було запроваджено виплату зі скарбниці невеликих сум на купівлю театральних квитків. Таким чином найбідніші громадяни теж відчували себе причетними до загальнодержавних свят. Переглядаючи виставу, вони мали змогу перейнятися тими духовними та політичними ідеями, якими жив поліс.

Зловживання за дмократії. Фідій.

Слов’янська міфологія

• Боги і божества давніх слов’ян. У давній міфології виділяється два покоління богів. Перші створили світ і стали його мудрими керманичами. Другі за їхньою настановою ведуть щоденні справи світу.
• Отже, на початку був Морок – густий холодний вічний і безмежний. Його пронизувало Око. Де воно взялося? Наймудріші волхви казали, що «Око було завжди, воно було вічно. І з Вічності летіло у Вічність. Летіло з далеких Старих Світів, щоб утворити Новий Світ». Одного разу не знайшовши краю Мороку Око спинилося. І пустило Сльозу. З неї вродився Першобог – Сокіл-Род. Він створив священний острів – Вирій-Рай. Потім зніс жолудя і з нього виросло могутнє Світове Дерево. Сокіл-Род піднявся на його вершину, набув людської подоби з чотирма обличчями, щоб дивитися в усі сторони світу, аби всюди був лад. Тому його ще називали Світовид. З тих сивих літ великий Род став, головою роду богів та роду людського і всього, що є у світі.
• Світове дерево породило Божественну Матір – Ладу-Рожаницю, яка народила Сонце, Місяць та Зорю вранішню й вечірню та всіх богів. Рожаниця була богинею родючості та сімейного вогнища.

​

​

• Походження неба і землі пояснювалося так. На Світовому Дереві високо над ясноокою Ладою зацвіла дивна троянда. З неї вилетів білосніжний лебідь і поринув у водяну безодню. У глибокому проваллі він зніс Золоте Яйце. Через рік Яйце розлупилося. З однієї половини шкаралупи сталася Земля, а з другої – Небо.
• Світ уявлявся як Світове Дерево поділене на три частини. Крона – Прав – верхня частина світу, заселена богами. Стовбур світового дерева –Яв – уявлявся помешканням людей. Коріння підземне – Нав – уособлювало потойбічний світ.
• Друга когорта богів приводить світ у рух і тим допомагає (або шкодить) землеробу-орію. Боги мешкали у Вирії – небесній райській місцині. Навесні вони могли переселятися поближче до людей – у крони квітучих плодових дерев.
• На першому плані ведуть одвічну боротьбу Білобог – бог добра і Чорнобог – носій зла, лиха.

​

​

• Надзвичайно вагому роль відіграє Сварог – бог неба і вогню, ковальської справи та всіх інших ремесел. Він викував і подарував людям першого плуга, показав, як орати ним землю. Навчив молоти зерно на борошно і пекти з нього хліб. Він же викував першу шлюбну обручку. Тому Сварог вважався богом шлюбу, ковальства і хліборобства. Він наділяв людину мудрістю, спокоєм, рівновагою, допомагав оволодіти будь-яким ремеслом.
• Його син Дажбог (Даждьбог) керував Сонцем. Взимку він ховав живильні сонячні промені, а навесні знову посилав їх на землю. Дажбог наглядав також за справедливим судом між людьми. Він стежив, щоб на землі виконувався порядок, встановлений його батьком. Хорс був богом нічного світила. Випускаючи на нічне небо Місяць бог приводив до людей Сон. Коли ж Місяць йшов на спочинок, срібноликий Хорс починав запрягати золотогривих коней свого золотоликого батька Дажбога.
• Українці вірили, що богом може стати і людина, яка вчиняє подвиг заради інших людей, громади. Саме так одна з легенд пояснює походження Сварога і Дажбога.

​

Демократизм вірувань

• Історичне джерело. «Дажбог народився у багатодітній родині київського коваля Сварога. Коли в Києві почався голод, хлопчик проніс із гори зернятко, посадив його, і з нього виріс чудовий кущ розкішної пшениці, якою люди й нагодувалися. Так Дажбог привчив людей сіяти пшеницю, вирощувати хліб, а батько його Сварог викував першого плуга. Коли Дажбог і Сварог почули про голод країні росів, то повезли хліб голодним. Але по дорозі Чорнобогове військо знищило валку з хлібом, а Дажбога і Сварога посікло. Боги Вирію оживили обох, взяли до себе, зробили богами».
• Стрибог володарював над усіма вітрами – його синами та онуками. Найвідоміші з них: Вітрило, Буревій, Смерч, Вихор, Грозовий, Посвистач, Ласкавець, Перелесник та ін. Дана панувала над водами: джерелами, струмками, річками й водоймами. Перун був помічником-богатирем Білобога і своїми громом та блискавками наводив жах на темні сили Мороку. Водночас він був богом війни, опікуном князя й дружини.

​

​

​

• Мокоша – добра «матір урожаю». Її зображали з піднесеними вгору руками. Вона просила у неба дощу. Її помічники Лада й Ладо були божествами вірного подружжя, любові й веселощів, щастя і весни.
• Велес (або Волос) захищав худобу, заступався за скотарів і купців. Поважали давні українці й трипільського крилатого пса – Симаргла (Переплута) – охоронця посівів та урожаю.
• Водночас поважали добрих і злих духів, які оточували людей у домашньому побуті та природі. Вірили у захист і допомогу засновника роду – Пращура (щура, чура), рештки якого ховали під порогом дому. Своєю працею поважали різноманітних домовиків, польовиків, лісовиків, водяників, русалок, мавок та ін.

​

• Домовик (похатник) – божество кожного помешкання. Ним ставав шанований член родини після смерті. Поселявся під піччю чи в запічку, полюбляв сидіти на горищі. Він був духом домашнього вогнища, вартовим і покровителем дому, домашніх пожитків і родини. Коли господарство розросталося, домовик закликав помічників: хлівника, дворовика, комірника, банника і шишимору-кикимору.
• Першим його помічником і навіть суперником був Хлівник. Тому інколи з ним доводилося вовтузитися у підпіллі чи на горищі. Хлівник старшував над домашніми тваринами. Якщо господар не догоджав хлівнику – не порався як слід коло худоби, то той вибирав якусь тварину і мучив її. Скотина не їла, втрачала вагу. До речі, це саме хлівник посмикує півня за хвіст, щоб він будив господаря до праці.

​

​

• Якщо господарі не шанували домовика і погано доглядали за своїм помешканням, він гнівався і йшов геть, на його місце приходили злидні – маленькі зморщені істоти, які приносили нестатки та біду. Якщо злидні поселялися надовго, вони приводили у дім і свою господиню – страшну баберу на ймення Лихо-однооке.

​

​

Храми слов’ян

• Святилища. Своїм богам наші пращури споруджували святилища, ставили фігури. До них приходили молитися і приносили жертви.
• Історичне джерело. Саксон Граматик у «Історії данів» (1168 р.) описав святилище венедів, збудоване на о.Ругії: «Він був збудований як фортеця, захищена зі сходу, півночі й півдня природними стрімкими кручами, вимитими морем, а із заходу – оборонним валом. Біля храму з-під землі било священне джерело. Сам храм, збудований з дерева, стояв посередині міста, мав чотирикутну форму під одним куполом, пофарбованим у яскравий малиновий колір. Стіни храму були прикрашені надзвичайно майстерною різьбою, що передавала образи богів, символічні знаки, обереги, орнаменти. Статуя Світовида (Рода), що стояла всередині святині, була обгороджена чотирма стовпами з поперечними жердинами вгорі, з яких звисали чудові килими, утворюючи завісу. Статую відкривали під час богослужіння. Сам кумир мав чотири голови, звернені в чотири сторони світу… У правій руці Світовид тримав великий ріг, вирізьблений з коштовного металу, для щорічних ворожінь про врожай. Поруч зі статуєю зберігалися символи божества – меч, кінська упряж і сідло. При святині утримувався білий священний кінь, який належав Світовидові. На ньому ніхто не смів їздити – кінь використовувався для священнодійств-ворожінь… Храм також мав своїх охоронців – триста хоробрих лицарів з кіньми та зі зброєю»
• Опис схожого храму залишив хроніст Титмар (975 – 1018 рр.), який брав участь у руйнуванні храму лютичів. На думку багатьох дослідників, храм з о.Ругії був типовим для всіх слов’ян.

​

​

Рекомендована література

• Крижанівський О.П. Історія стародавнього сходу: навч. посібн. – Київ: Либідь, 2002. – 590 с.
• Луговий О. М. Історія Стародавнього Сходу : навч.-метод. посіб. – Одеса : Одес. нац. ун-т імені І. І. Мечникова, 2021. – 214 с.
• Шама О. І. Історія Стародавньої Греції. Хрестоматія : посібник для студ. іст. факультету. Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2015. 256 с.
• Ювал Ной Харарі Людина розумна, Харків, 2020. – 544 с.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​