Із літератури реалізму.�Творчість Стендаля.�“Червоне і чорне”.

​

​

З літератури Реалізму

Реалізм - літературно-художній напрям, який остаточно сформувався приблизно в середині ХIХ ст. і розробив принципи аналітичного осмислення дійсності і життєво достовірного її зображення в художньому творі. Реалізм розкривав суть життєвих явищ через зображення героїв, ситуацій і обставин, «узятих з самої дійсності». Письменники цього напряму досліджували зовнішні і внутрішні чинники описуваних ними подій, утілювали в персонажах індивідуальні людські характери.

Загальні ознаки реалізму:

• раціоналізм, раціоцентричний психологізм
• правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у обставинах при правдивості деталей;
• принцип точної відповідності реальній дійсності;
• характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
• конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
• вільна побудова творів;
• розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

​

​

Походження реалізму:

• Початок реалізму як формі художньої свідомості було покладено, на думку різних дослідників, або в епоху Відродження («ренесансний реалізм»), або в епоху Просвітництва («просвітницький реалізм»), або в 30-х рр.. XIX століття («власне реалізм»). �Першими видатними зразками російської літератури цього напрямку стали роботи пізнього А.С. Пушкіна (по праву вважається родоначальником реалізму в російській літературі): історична драма «Борис Годунов», повісті «Капітанська дочка», «Дубровський», «Повісті Бєлкіна», роман «Євгеній Онєгін»; а також М.Ю. Лермонтова (роман «Герой нашого часу») і Н.В. Гоголя (роман «Мертві душі»).

Представники стилю

• В 1830—1850-х роках реалізм як новий літературний напрям затверджується в європейських літературах, зокре­ма українській. XIX століття дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак, Г. Флобер у Франції; Ч. Діккенс, Т. Гарді, Ш. Бронте в Англії; О. Пушкін, М. Гоголь, М. Некрасов, І. Гончаров,Φ. Достоєвський, 0.  Островський, Л. Толстой, А. Чехов у Росії; Г. Гайне, в Німеччині; 

СТЕНДАЛЬ� (1783—1842)

• Один із�видатних французьких письменників XIX століття Анрі Бейль творив під псевдонімом Фредеріка Стендаля (Штендаль — назва німецького міста)

.

«Шляхетна душа діє заради щастя, але її найбільше щастя полягає в тому, щоб приносити щастя іншим…»

— Стендаль

Світогляд письменника

• В літературу XIX століття Стендаль вносить бойовий дух століття і революції, віру в розум, у гармонійну особистість, культ сильних пристрастей. У розумінні мистецтва Стендаль йде далі від просвітителів і стверджує, що мистецтво є соціальним, воно служить суспільним цілям. Це положення Стендаль перетворює на бойову зброю проти мистецтва свого часу, насамперед проти класицизму. Його мистецтвознавчі роботи були гостро публіцистичні

Твори Стендаля�

Романи:

• Арманс (фр. Armance, 1827)
• Червоне та чорне
• Пармська обитель
• Люсьєн Левен
• Ламіель (фр. Lamiel, писаний протягом 1839-42, незакінчений, виданий 1889)
• Життя Наполеона (1817-1818), виданий у 1929

• Червоне і чорне

“Хроніка XIX ст.”

• Червоне та чорне (фр. Le Rouge et le Noir, 1830) — роман, написаний Стендалем у 1830 р. Іноді його ще називають хронікою XIX ст. У романі розкривається трагічна історія Жульєна Сореля, «в душі котрого йде боротьба між природною шляхетністю й небезпечними примарами честолюбства». Показуючи життя героя, автор одночасно змальовує три соціальні шари французького суспільства після революції 1793 року: буржуазію, духовенство, �дворянство. Роман складається з двох частин. Умовно їх можна поділити на чотири періоди, чи дії.

Історія написання роману

•  У романі  "Червоне і чорне” Стендаль використав кримінальну справу, про яку  прочитав у газеті. Поштовхом до роботи над твором стала історія Антуана Берте, сина сільського коваля. Його вихователем і вчителем був місцевий священник. Коли юнакові виповнилось 19 років, він почав працювати гувернером у родині багатого промисловця пана Мішу. Можливо, між дружиною Мішу й Антуаном виник роман. Священник, зумів влаштувати Берте в семінарію, з якої юнак переходить вихователем до аристократичного будинку Кордонів. Мадемуазель де Кордон, дочка хазяїна, закохується в молодого плебея. Її батько пише листа до пані Мішу і просить схарактеризувати поведінку Антуана, на що отримує негативний відгук. Це означає кінець карєри для Берте, і той з відчаю стріляє в пані Мішу з пістолета, а потім намагається накласти на себе руки. Пані Мішу не помирає, й Берте. У 1827 р. в Греноблі відбувся судовий процес, на якому його було засуджено на смерть

“Я засуджений справедливо”

• Тема: Показ в образі Жульена Сореля трагічної внутрішньої боротьби сильних і щирих пристрастей та егоїстичного розрахунку.

​

Характеристика головного героя

• Доля головного героя — Жульєна Сореля — значною мірою визначена конфліктом між “природною людиною” і “цивілізацією”.
• Ж,Сорель є також втіленням авторського культу свободи та енергії. Герой прагне щастя, зневажає сучасність й обожнює минуле.

“ Жульєн зовсім не такий лукавець, яким він вам здається, — писав Стендаль в одному з листів. — Дехто припиняє зі мною знайомство на підставі ,що Жульєн — негідник і що він — мій портрет. У часи імператора (Наполеона) Жульєн був би цілком порядною людиною.

​

Жульєн змушений пристосовуватися і лицемірити: це зумовлено життєвою необхідністю, існуючим режимом. Тому він обожнює Наполеона і відчуває, що запізнився з народженням і потрапив в чужу й ворожу йому епоху.�

ЖУЛЬЄН СОРЕЛЬ -«ПРИРОДНА ЛЮДИНА»�

• Мрія: “ Непохитна рішучість витерпіти які завгодно муки, аби лише пробити собі дорогу. Пробити дорогу для Жульєна насамперед означало вирватись із Вер*єра; він ненавидів свій край. Від усього, що він тут бачив, холонуло серце». “Жульєн марив військовою службою” (ч. 1. р. V)

​

• Улюблені твори: збірка реляцій великої армії та "Меморіал святої Єлени» Наполеона; «Сповідь” Руссо.

​

• Ідеал: Наполеон. «Протягом багатьох років у житті Жульєна не було, здається, жодної хвилини, коли б він не повторював собі, що Бонапарт нікому не відомий бідний лейтенант, зробився володарем світу з допомогою тільки своєї шпаги.
• Ця думка втішала його у нещастях, які здавалися
• йому жахливими, і подвоювала його радощі,
• коли було чому радіти» (ч. І, р. V).

​

• Спілкування з дійсністю змінює мрію.

ЖУЛЬЄН СОРЕЛЬ -�ЛЮДИНА «ШТУЧНА», ВИГАДАНА НИМ САМИМ

• Жульєн розпочинає боротьбу за місце під сонцем.
• Що ж відбувається в душі героя? Теж боротьба —

між сильними та щирими пристрастями, закладеними природою,

та егоїстичним розрахунком

«Дуже потайний», «усе обмірковує і кожний вчинок зважує заздалегідь» (пані де Реналь)

“Те, що робило Жульєна вищою істотою, заважало йому втішатись щастям, яке саме йшло йому до рук” (ч. І, р.15)

• “ Їхнє щастя відверто стало піднесеним, а полум'я, що сушило їх, запалало ще сильніше. Збоку могло здатися, що їхнє щастя повне. Але вони вже втратили ту чудесну ясність, те безхмарне раювання й легку радість перших днів любові, коли пані де Реналь боялася тільки одного — що Жульєн її не досить сильно кохає. Тепер їхнє щастя іноді нагадувало злочин»�— Чи отримує герой перемогу?

У боротьбі за кар'єру герой програє зовні — це поразка.

Але у внутрішній душевній боротьбі «природного і штучного», вигаданого Жульєном , перемогу отримує справжнє “Я” героя.

​

• «Він мріяв про славу для себе і свободу для всіх».

Пані де Реналь та Матильда

Матильда

• Матильда — «паризька лялька» -- такою її сприймав Жульєн: «Яким смішним я, мабуть, здаюся цій паризькій ляльці. Яке божевілля — щиро вислювати перед нею свої думки. Навіщо їй треба знати мої найпотаємніші думки? Вона безцеремонна. Так робити непристойно». Жульєн вирішив використати закоханість Матильди заради власної кар'єри:

​

​

Пані де Реналь

«Яка чарівна природність! Яка щирість! Я знав усі її думки, перш ніж вона їх висловлювана». Я бачив їх зародження; в серці я мав тільки одного супротивника — її страх за життя дітей, але це почуття розумне й природне, воно було мені навіть приємне, хоч я від цього страждав. Ото дурний був! Мрії про Париж, якими я тоді тільки й жив, заважали мені оцінити по-справжньому цю божественну жінку»

�Найскладніший бій — це бій із самим собою.�

• «Честолюбство померло в його серці» — це сталося у в'язниці в самотні години. Душевна внутрішня боротьба закінчилася перемогою справжніх, щирих почуттів, сердця й розуму. Разом з цим повернулася любов, справжнє кохання до пані де Реналь. Він відмовляється від порятунку і погоджується на апеляцію тільки після того, як його про це попросила пані де Реналь, щоб щекілька тижнів бути поряд з нею.

​