Книга пам’яті
«Ця Книга пам’яті створена як знак поваги та безмежної вдячності нашим випускникам , які загинули на російсько-українській війні , захищаючи рідну землю від рашистської навали.
В ім’я всіх, хто віддав своє життя маємо перемогти!�Висловлюємо щирі співчуття родинам загиблих бійців.�Схиляємо голови перед подвигом героїчних захисників України!�Герої не вмирають – допоки їх пам’ятають!»
Загиблі захисники України випускники
Ізюмського ліцею №6, №2 Ізюмської міської ради
Жолудєв Костянтин Іванович
14.10.1989 - 01.02.2023
Жолудєв Костянтин Іванович
1 лютого 2023 року в бою з окупантами біля міста Бахмут загинув солдат Костянтин Жолудєв, позивний Зохан. Захисник отримав смертельні осколкові поранення внаслідок ворожого обстрілу. 14 жовтня йому виповнилося б 34 роки. Костянтин народився у місті Макіївка. В дитинстві з батьками переїхав на Харківщину. З 12 років жив у місті Ізюм. Там закінчив Ізюмський ліцей №6.
У 2009 році здобув фах муляра-штукатура в Ізюмському професійному ліцеї. Згодом оселився у Харкові. У 2009-2021 роках працював на фірмі «Геркулес» експедитором молочної продукції, з 2021-го був комплектувальником у ТОВ «Д.АСТОР». З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік став до лав ЗСУ. Воював проти окупантів у складі 93-ої окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Був стрільцем-санітаром. Посмертно боєць нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали воїна на Алеї Слави кладовища №18 у Харкові. У Костянтина залишилися батьки, сестра, дружина і донька.
Пам’ятаймо!
Сторінка спогадів
«Костя був дуже порядною людиною, добрим, турботливим, миролюбним, чудовим батьком, люблячим чоловіком, завжди йшов всім на допомогу, спокійний, розсудливий, працьовитий, справжній чоловік, сміливий воїн.
Дегтярьов Юрій Анатолійович
05.12.1971 - 17.09.2023
Дегтярьов Юрій Анатолійович
Дегтярьов Юрій Анатолійович народився 05.12.1971року в м. Ізюм, закінчив Ізюмський ліцей №6, навчався на токаря в ПТУ №24.
Був батьком 6 дітей, до повномасштабного вторгнення офіційно ніде не працював, займався вихованням дітей. 3 травня 2023 року пішов захищати країну. Служив в
93-й бригаді Дніпропетровської області, звання мав - солдат.
Обставини загибелі невідомі. Загинув 17.09.2023 року у бою за нашу Батьківщину, захищаючи її свободу і незалежність. Похований 27.09.2023 року, на кладовищі по вул. Василя Стуса, м. Ізюм.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас.
Іванісов Олександр Андрійович
22.07.1987 - 23.05.2022
Іванісов Олександр Андрійович�
Народився 22.07.1987 року в м. Ізюм, навчався в Ізюмському ліцеї №6, закінчив Горлівський медичний коледж на зубного техніка. Працював в Ізюмській стоматологічній поліклініці.
Служив з лютого 2022 року по травень 2022 року. Загинув в Донецькій області біля села Піски 23.05.2022 року від осколково-вибухової травми. Був солдатом захищаючим свою землю. Похований в м. Дніпро 01.06.2022 року.
Пам'ятаймо наших героїв!
Маляров Костянтин Олексійович
21.03.1983 – 17.05.2022
Маляров Костянтин Олексійович�
Народився 21 березня 1983 року в місті Ізюм, в 2000 році закінчив ІЗОШ №2 і вступив до ПТУ №24 на зварювальника, в 2001 році закінчив і був призваний в ряди Збройних Сил України, служив в м. Золочів Львівської обл. 6 місяців в школі сержантів, склав іспити, отримав звання сержанта і був направлений для проходження подальшої служби в м. Маріуполь, де був призначений заступником командира взводу.
З січня 2010 року працював водієм в ДСНС, до цього працював водієм у відділі освіти. Як настала війна, він та його колеги доставляли в місто воду, молоко, хліб з с. Бугаївки під обстрілами для жителів нашого міста. 17 травня о 6.15 ранку виїхав для гасіння пожежі, а коли повертався о 6.40 попав під обстріл, пошкоджено було автомобіль, а він отримав поранення не сумісне з життям. Сім'я залишилась без батька, дружина з дітьми виїхала до Латвії, де проживає і зараз.
В ДСНС нагороджений медаллю "10 років бездоганної служби"
та нагрудним знаком «За безпеку народу" посмертно. Його іменем
названа вулиця Костянтина Малярова на Гончарівці. Похований на вул. Шекспіра.
Сторінка спогадів
За бездоганну службу мер м. Маріуполь нагородив Костянтина Малярова грамотою та цінним подарунком на День міста.
Тато Костянтина, працюючи далекобійником, багато разів брав з собою у відрядження сина і так привив любов до техніки, син став водієм, як і тато. В 2007 році одружився, в 2008 році народився син, а в 2013 - донька..
Він був чуйним та уважним, доброзичливим сином, хорошим татом, відкликався на всі прохання, намагався всім допомогти.
Пам’ятаймо!
Алексєєнко Максим В'ячеславович
09.09.1990 – 12.02.2023
Алексєєнко Максим В'ячеславович�
Максим народився 9 вересня 1990 року в м. Ізюм Харківської області. В 2008 році закінчив Ізюмський ліцей №2, після пішов служити до м. Балаклія в військову частину за контрактом. А 2016 році навчався в Одеській академії на військового, а вже 2020 році закінчив навчання в військовій частині м. Кропивницький. У 2018 році брав участь у Параді Збройних Сил України на Хрещатику у Києві.
Прослужив 14 років і мав звання - старший лейтенант. Максим був добрим, веселим, відданий своїй справі хлопцем. Мав багато друзів. Залишились мати, дружина та донька. З початку повномасштабного вторгнення перебував на найскладніших ділянках фронту. Під час виконання бойового завдання 12 лютого 2023 року неподалік с. Масютівка Куп’янського району Харківської області отримав уламкове поранення несумісне з життям. Загинув через поранення, виконуючи бойове завдання. Нагороджений відзнакою Богдана Хмельницького III ступеня. Похований в м. Кропивницький.
Герої не вмирають!
Вічна пам'ять героям, які захищали рідну Україну!
Найденко Олексій Павлович
18.11.1984 – 03.08.2023
Найденко Олексій Павлович�
Олексій народився і все життя прожив у місті Ізюм, Харківської області. Навчався у ІЗОШ №2, а після 9 класу вступив до ПТУ №24, де здобув фах електрогазозварника. Працював за спеціальністю, останнє місце роботи — ТОВ «Тайм».
У 2006 році Олексій одружився. У 2014 народився довгоочікуваний син, а в 2017 — донечка, яка обожнювала тата і досі чекає на його повернення...
Олексій був людиною з великим серцем. Активний, життєрадісний, він любив рибалку, подорожі, байдарки, лижі. Але понад усе цінував свою сім’ю — і ми безмежно цінували його.
З початком повномасштабної війни евакуював родину до Івано-Франківської області, де й був призваний до лав ЗСУ. Служив кулеметником у 214-му штурмовому батальйоні OPFOR (в/ч А 4574). Пройшов пекло Бахмута, не раз виходив з боїв ледь живим…
3 серпня 2023 року під час бойового завдання Олексій загинув.
Посмертно нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест».
Ми пам’ятаємо. Ми вічно вдячні.
Клименко Сергій Михайлович
17.08.1975 – 20.02.2024
Клименко Сергій Михайлович�
Сергій народився в м. Ізюм Харківської області 17 серпня 1975 року. Закінчив Ізюмський ліцей №6 і після закінчення школи навчався в СПТУ №61 на тракториста-машиніста, потім навчався в Ізюмській автошколі на водія. Працював на КПЗ "Дзержинський приладобудівний завод". Був доброзичливою людиною, дуже любив життя. Пішов служити добровольцем в 80-ту штурмово-десантну бригаду. Загинув від вибухової травми 20 лютого 2024 року біля с. Кліщіївка Бахмутського району. Похований герой 28 лютого 2024 року на Алеї слави по вулиці Василя Стуса м. Ізюм.
Пам’ятаймо!
Безкровний Данило Андрійович
18.04.1997 - 07.03.2022
Безкровний Данило Андрійович�
24-річний доброволець ТРО Данило Безкровний загинув 7 березня 2022 року під час оборони від російських окупантів міста Ізюм на Харківщині. Танковий снаряд влучив в автомобіль із захисниками. Данило народився у місті Павлоград Дніпропетровської області. Родиною переїхали в м. Ізюм, закінчив Ізюмський ліцей №6. Після школи здобув фах ветеринара в училищі. У 2017 році приєднався до 92-ї окремої механізованої бригади та поїхав воювати на Донбас. Згодом повернувся до Харкова, де вступив до місцевого Військового інституту танкових військ, проте у 2019-му його списали за станом здоров’я через виявлену онкологію. Після тривалого лікування хлопець одужав. На початку повномасштабного російського вторгнення Данило мешкав у місті Ізюм на Харківщини. З перших днів він приєднався до місцевої територіальної оборони та став на захист міста. Українські захисники планували підірвати міст через річку Сіверський Донець, щоб зупинити ворожу колону. Данило з побратимами мав тримати оборону міста. Однак ворожі сили значно переважали, через це захисники не помітили, як російський танк з’явився на вулиці міста, поки вони прийняли бій з першою колоною ворога. У тому автомобілі Данило загинув разом із своїм другом. Їх поховали місцеві мешканці на тому ж місці коло дороги. Коли рідні шукали своїх загиблих, то натрапили на місце їх загибелі. Мама Данила впізнала залишки автомобіля та знайшла його кросівки. Після звільнення міста Ізюм українськими силами оборони рідні змогли знайти і перепоховати свого захисника на місцевому кладовищі лише 18 грудня 2022 року. У Данила залишилися батьки, дві сестри, дружина та донька.
Курбатов Станіслав Вікторович
30.06.1980 - 02.11.2017
Курбатов Станіслав Вікторович
Курбатов Станіслав Вікторович народився 30.06.1980 року у м. Ізюм Харківської області. Навчався у Ізюмській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2. Закінчив Харківський Національний університет внутрішніх справ. Отримав спеціальність за фахом “Цивільне право”.
Працював дільничним інспектором органів внутрішніх справ у с. Хроли Харківського району Харківської області, займався адвокатською діяльністю. Після закінчення школи проходив строкову службу у лавах Збройних Сил України.
У 2017 році підписав контракт із ЗСУ та був зарахований до 2-го батальйону спеціального призначення Національної Гвардії України “Донбас” у званні старшого солдата батальйону спеціального призначення 15-го окремого полку Східного оперативно-територіального об'єднання НГУ.
Служив водієм-санітаром, неодноразово діяв на лінії зіткнення, ніс службу на блокпостах, перевозив поранених.1 листопада 2017 року, виконуючи бойове завдання неподалік м. Мар'янка, під час подолання мінно-вибухових загороджень отримав важкі осколкові поранення. Пораненого евакуювали спочатку до м. Покровськ, а потім до м. Маріуполь. 2 листопада 2017 року помер у госпіталі під час реанімаційних заходів.
Сторінка спогадів
Боєць Курбатов Станіслав посмертно нагороджений Орденом «За мужність»
3-го ступеня.
Похований Герой Курбатов Станіслав на кладовищі по вул. Шекспіра в Ізюмі.
На будівлі Ізюмської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 у лютому 2019 року було встановлено меморіальну табличку на честь загиблого. Під час окупації міста Ізюм табличку було знищено окупантами.
Ясенок Сергій Олексійович
11.08.1992 – 21.04.2022
Ясенок Сергій Олексійович
Сергій народився 11 серпня 1992 року в м. Ізюм Харківської області. Закінчив ІЗОШ №6 і після закінчення школи навчався в Харківській академії Національної гвардії України, служив в місті Харкові. В 2016 році брав участь в АТО. Проходив службу в військовій частині 3017 Національної гвардії України, помічником Начальника служби Ракетно - артилерійського озброєння, мав звання - капітан. З початком повномасштабного вторгнення брав безпосередню участь у заходах для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України перебуваючи в Харківській області.
Був позитивним, веселим, товариським хлопцем, завжди йшов на допомогу, дуже любив життя. Займався спортом, здобувши не одну нагороду. Любив музику і мав багато друзів.
Загинув боєць 21 квітня 2022 року отримавши вибухові поранення не сумісні з життям. Похований герой на Алеї слави в м. Харків. Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).
Пам’ятаймо наших героїв!
Запорожченко Андрій Русланович
18.05.1999 - 17.03.2022
Тиква Андрій Федорович
02.07.1996 - вересень 2023
Війна, з якою прийшла загарбницька росія на територію України, забирає життя найкращих синів та доньок нашої країни.� Педагогічний та учнівський колективи Ізюмського ліцею №6 висловлюють щирі співчуття родині з приводу героїчної загибелі сина Тикви Андрія Федоровича, який віддав своє життя за свободу та незалежність України.� Андрій загинув на героїчному Запорізькому напрямку, намагаючись врятувати життя пораненого бійця, до кінця виконуючи свій професійний та моральний обов’язок.� Ми пишаємося, що він навчався саме в нашому ліцеї.
�Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях.�Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!
Тиква Андрій Федорович
Сотник Артем Миколайович
31.12.1982 - 18.04.2022
Сотник Артем Миколайович
Сотник Артем Миколайович народився 31 грудня 1982 року у місті Ізюм, Харківської області. Все своє життя він прожив у рідному місті. Закінчив ІЗОШ №6, працював слюсарем на Ізюмському приладобудівному заводі.
У серпні 2009 року одружився Юлії. У вересні 2010 року народився син Костянтин. Заради сім’ї Артем вирішив займатися улюбленою справою - влаштувався пічником в ІЖЄК. З дитинства захоплювався цією роботою, яку йому прищепив дідусь. Пройшов навчання, отримав відповідні документи і став справжнім майстром своєї справи.
У 2015–2016 роках Артем проходив службу в зоні проведення АТО на Донеччині. За свою службу був нагороджений: медаллю «За участь в АТО», медаллю «Захисник рідної землі», нагрудним хрестом «Служба відчинені», нагрудним хрестом АТО.
Після повернення працював у деревообробному цеху Ізюмського лісгоспу. З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Артем добровільно пішов на фронт, щоб захищати свою землю. 18 квітня 2022 року загинув у бою від вибухової травми. Похований у місті Лозова. Посмертно нагороджений орденом «За мужність і відвагу» та орденом «За мужність».
Трагічно загинула і його мати, Сотник Ольга Іванівна, яка під час окупації Ізюма потрапила під обстріл - ворожа касета влучила у двір їхнього будинку. Жінка так і не дізналась про смерть сина. Згодом від серцевих проблем помер і його батько, Сотнік Микола Миколайович. Із родини залишилися тільки брат, дружина та син.
Артем був доброю, щирою, порядною людиною, яка безмежно любила свою родину, поважала батьків і жила для своїх близьких. Його відвага, працьовитість і любов до України назавжди залишаться у наших серцях.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Сотник Артем Миколайович назавжди в строю.