Тарас Шевченко
«Катерина»
Досліджуючи творчість Тараса Шевченка, можна виокремити чотири періоди, а саме:
Пригадайте
1837 – 1843 – ранній період
1843 – 1847 – �період «трьох літ»
1847 – 1857 – «невольнича муза»
1857 – 1861 – �пізній період
Перший період творчості Тараса Шевченка - це час перебування митця за межами Батьківщини, час, на який припадає звільнення з кріпацтва до першої подорожі на Україну. Саме на цей період припадає вихід славнозвісного «Кобзаря» - першої збірки творів митця, що була видрукувана в приватній друкарні в Санкт-Петербурзі 1840 року тиражем всього 1000 примірників. До неї увійшло вісім ранніх творів Шевченка:
«Катерина» Історія написання
Безумовно, ранній період творчості Тараса Шевченка пов’язаний з викупом митця з кріпацтва 22 квітня 1838 року. І ця дата фігурує на присвяті до поеми Тараса Шевченка «Катерина». Твір присвячений Василю Андрійовичу Жуковському – відомого російському поетові та перекладачу, який допоміг викупити Шевченка з кріпацтва.
Якщо ж говорити про історію написання твору, то не можна сказати, що дата присвяти стала початком написання твору, адже за спогадами Івана Сошенка, Шевченко працював над поемою під час їхнього спільного проживання з 24 листопада 1838 р. до 18 лютого 1839 року на Васильєвському острові у Петербурзі: «Шевченко то співає, то пише собі щось та все до мене пристає: «А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?» Та й почне читать свою «Катерину» (він у той час писав її)…»
Непрямим підтвердженням правильності датування поеми кінцем 1838 — початком 1839 року є висловлена в літературознавчих працях гіпотеза про можливість зв’язку між «Сердешною Оксаною» Григорія Квітки-Основ’яненка та «Катериною» Шевченка. За цією гіпотезою «Сердешна Оксана» мала певний вплив на факт створення і сюжет «Катерини», враження від читання і могло стати творчим імпульсом до написання «Катерини» (збіг окремих деталей і ситуацій в творах підтверджує це припущення), проте обидва твори показували реалії тогочасної дійсності, у якій становище жінки було нестерпним, про що свідчить хоч би той факт, що в Київській губернії, наприклад, за один тільки 1837 рік, покінчило самогубством 37 дівчат-покриток.
Працюємо з частиною 1
Композиційно поема Тараса Шевченка «Катерина» поділяється на 5 розділів, кожен із яких розкриває нам сюжет та історію долі головної героїні.
У часи Шевченка москалями називали солдат Російської царської армії, зазвичай рекрутів. В Україні рекрутська повинність була поширена після ліквідації залишків державності у 1780 роках, полягала у зобов’язанні населення поставляти в армію новобранців-рекрутів. У рекрути брали чоловіків віком від 15 до 35 років. З 1793 рекрути служили 25 років, з 1834 — 20 років. Тобто, фактично, життя рекрутів – це постійні війни, походи, це неможливість бути гарним сім’янином. Пригадайте повість Григорія Квітки-Основ’яненка «Маруся», саме через те, що Петра могли віддати у рекрути, Наум Дрот не хотів віддавати за нього свого єдину доньку – Марусю, бо прекрасно розумів, що будувати повноцінну сім’ю із солдатом – неможливо. Від цього застерігає на початку поеми й Шевченко, розповідаючи, що може трапитись, якщо проігнорувати таке застереження.
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине —
Якби сама, ще б нічого,
А то й стара мати,
Що привела на світ божий,
Мусить погибати.
Працюємо з текстом твору
Давайте пригадаємо першу зустріч Катерини та москаля:
Незчулася, та й байдуже,
Що коса покрита:
За милого, як співати,
Любо й потужити.
Обіцявся чорнобривий,
Коли не загине,
Обіцявся вернутися.
Тойді Катерина
Буде собі московкою,
Забудеться горе;
А поки що, нехай люде,
Що хотять, говорять.
Не дві ночі карі очі
Любо цілувала,
Поки слава на все село
Недобрая стала.
Нехай собі тії люде,
Що хотять, говорять:
Вона любить, то й не чує,
Що вкралося горе.
Прийшли вісти недобрії —
В поход затрубили.
Пішов москаль в Туреччину;
Катрусю накрили.
У традиційному українському суспільстві існував сценарій, прописаний для кожного – народився, одружився, лишив дітей після себе і помер. Якщо хтось вибивався із цієї програми - ставлення до нього було відповідним. Особливо жорстокими були громадські санкції проти «покриток», про що існує велика кількість свідчень. Фактів же покарання спокусників набагато менше, народна приказка з цього приводу каже: «На козаку нема знаку». Сучасні культурологи й соціологи вбачають у цьому дискримінацію жінок у традиційному суспільстві.
«Покритка» («скритка», «накритка», «стрига») – так у народі називали жінку, яка втратила дівочість поза шлюбом і якій, за давнім українським звичаєм, обрізали коси і покривали голову хусткою. Обряд «покривання» мав на меті виховний й застережливий ефект, спрямований на молодь, на саму покритку, оскільки осуд громади випереджав можливе народження дитини. Покритка перебувала під пильною увагою своїх односельців, а це унеможливлювало здійснення більшого злочину (приховування факту народження дитини, або навіть її вбивства). Подальше життя такої дівчини було сповнене принижень та затавроване людським осудом. Батьків дівчини висміювали, що часом змушувало їх відмовлятися від власної дочки. Цей сценарій ми бачимо й у поемі Шевченка.
Працюємо над змістом твору
Виглядає Катерина...
Минуло півроку;
Занудило коло серця,
Закололо в боку.
Нездужає Катерина,
Ледве-ледве дише...
Вичуняла та в запічку
Дитину колише.
Працюємо з частиною 2
Сидить батько кінець стола,
На руки схилився,
Не дивиться на світ Божий:
Тяжко зажурився.
Коло його стара мати
Сидить на ослоні,
За сльозами ледве-ледве
Вимовляє доні:
«Що весілля, доню моя?
А де ж твоя пара?
Де світилки з друженьками,
Старости, бояре?
В Московщині, доню моя!
Іди ж їх шукати,
Та не кажи добрим людям,
Що є в тебе мати.
... Доню моя,
Що ти наробила?..
Оддячила!.. Іди ж, шукай
У Москві свекрухи.
Не слухала моїх річей,
То її послухай.
Іди доню, найди її,
Найди, привітайся,
Будь щаслива в чужих людях,
До нас не вертайся!
Не вертайся, дитя моє,
З далекого краю...
Доню моя, доню моя,
Дитя моє любе! Іди од нас...»
Ледве-ледве поблагословила:
«Бог з тобою!» — та, як мертва,
На діл повалилась...
Обізвався старий батько:
«Чого ждеш, небого?»
Заридала Катерина,
Та бух йому в ноги:
«Прости мені, мій батечку,
Що я наробила!
Прости мені, мій голубе,
Мій соколе милий!»
«Нехай тебе Бог прощає
Та добрії люде;
Молись Богу та йди собі —
Мені легше буде».
Працюємо над змістом твору
Тарас Шевченко порушує у поемі не лише проблему переступу закону роду, а й проблему батьків і дітей, яку подає багатогранно. Автор вказував на те, що звичай не дозволяв Катерині залишитися у селі, у своїй родині, а для самих самотніх та осоромлених батьків це було рівнозначно смерті. Драматизм ситуації поглиблюють згадки про те, що нікому буде батьків поховати та пом’янути, а також про грудочку рідної землі, з вишневого саду, яку почепила Катерина собі на груди, щоб потім вона полегшила тягар, коли «в чужу землю, чужі люди заховають», а також сцена каяття покритки. Все це робить акцент на трагіко-драматичній ситуації, у якій опинилась Катерина.
Працюємо з частиною 3
Катерина вже й сама є матір’ю, і проблема батьків-дітей показана й у її ставленні до власного сина Івана.
Любить, піклується про нього
Заради сина йде на приниження, бо змушена жебракувати, щоб годувати дитину
Боїться за його майбутнє
…пригортає, цілує та плаче...
Бере шага, аж труситься:
Тяжко його брати!..
Та й навіщо?.. А дитина?
Вона ж його мати!
Сину мій Іване!
Де ж ти будеш ночувати,
Як мене не стане?
З собаками, мій синочку,
Кохайся надворі!
Працюємо з текстом твору
Сирота-собака має свою долю,
Має добре слово в світі сирота;
Його б’ють і лають, закують в неволю,
Та ніхто про матір на сміх не спита;
А Йвася спитають, зараннє спитають,
Не дадуть до мови дитині дожить.
На кого собаки на улиці лають?
Хто голий, голодний під тином сидить?
Хто лобуря водить? Чорняві байстрята...
Одна його доля — чорні бровенята.
Та й тих люде заздрі не дають носить.
Працюємо з частиною 4
«Любий мій Іване!
Серце моє коханеє!
Де ти так барився?»
Та до його... За стремена...
А він подивився,
Та шпорами коня в боки.
«Чого ж утікаєш?
Хіба забув Катерину?
Хіба не пізнаєш?
Подивися, мій голубе,
Подивись на мене —
Я Катруся твоя люба.
Нащо рвеш стремена?»
А він коня поганяє,
Нібито й не бачить.
«Постривай же, мій голубе!
Дивись — я не плачу.
Ти не пізнав мене, Йване?
Серце, подивися,
Їй же богу, я Катруся!»
«Дура, отвяжися!
Возьмите прочь безумную!»
«Боже мій! Іване!
І ти мене покидаєш?
А ти ж присягався!»
«Возьмите прочь! Что ж вы стали?»
«Кого? Мене взяти?
За що ж, скажи, мій голубе?
Кому хоч оддати
Свою Катрю, що до тебе
В садочок ходила,
Свою Катрю, що для тебе
Сина породила?
Мій батечку, мій братику!
Хоч ти не цурайся!
Наймичкою тобі стану...
З другою кохайся...
З цілим світом... Я забуду,
Що колись кохалась,
Що од тебе сина мала,
Покриткою стала...
Покриткою... Який сором!
І за що я гину!
Покинь мене, забудь мене,
Та не кидай сина.
Не покинеш?.. Серце моє,
Не втікай од мене...
Я винесу тобі сина».
Кинула стремена
Та в хатину. Вертається,
Несе йому сина.
Несповита, заплакана
Сердешна дитина.
«Осьде воно, подивися!
Де ж ти? Заховався?
Утік!.. нема!.. Сина, сина
Батько одцурався!
Що усвідомила Катерина? Чи є батько у її сина?
Працюємо над змістом твору
Біга Катря боса лісом,
Біга та голосить;
То проклина свого Йвана,
То плаче, то просить.
Вибігає на возлісся;
Кругом подивилась,
Та в яр... біжить... Серед ставу
Мовчки опинилась.
«Прийми, Боже, мою душу,
А ти — моє тіло!»
Шубовсть в воду!.. Попід льодом
Геть загуркотіло.
Чорнобрива Катерина
Найшла, що шукала.
Дунув вітер понад ставом —
І сліду не стало.
Працюємо з частиною 5
А тому, тому на світі,
Що йому зосталось,
Кого батько і не бачив,
Мати одцуралась?
Що зосталось байстрюкові?
Хто з ним заговорить?
Ні родини, ні хатини;
Шляхи, піски, горе...
Панське личко, чорні брови...
Нащо? Щоб пізнали!
Змальовала, не сховала...
Бодай полиняли!
Задивляться чорноброві —
І босе, і голе.
"Дала, — кажуть, — бровенята,
Та не дала долі!"
Іде шляхом до Києва
Берлин шестернею,
А в берлині господиня
З паном і сем'єю.
А пан глянув... одвернувся..
Пізнав, препоганий,
Пізнав тії карі очі,
Чорні бровенята...
Пізнав батько свого сина,
Та не хоче взяти.
Пита пані, як зоветься?
"Івась", — "Какой милый!"
Берлин рушив, а Івася
Курява покрила...
Пролог
Зав’язка
Застереження щодо кохання з москалями-рекрутами
Зародження стосунків між Катериною та москалем
Композиція поеми «Катерина»
Розвиток дії
Кульмінація
Зустріч з Іваном, втрата останньої надії (москаль відштовхнув Катерину та зрікся сина)
Розв’язка
Самогубство Катерини
Епілог
Дитинство сина Катерини, поводиря кобзаря
Образ Катерини
Попри те, що доля Катерини склалась трагічно, ми не можемо назвати його негативним, якими рисами характеру наділив Шевченко свою героїню? Як вони змінюються протягом твору?
Щира
Довірлива
Відверта
Рішуча
Здатна на страждання
Любить сина, заради нього готова на приниження
Вірить до останнього
Розчарована
Доведена до відчаю
Проблематика поеми
Перегляньте кроссенс. Визначіть проблеми поеми, які на ньому зобрежено.
Аргументуйте свої думки прикладами з твору
Кохання, знеславлення
Осуд суспільства
Батьків та дітей
вигнання
жебрацтво
зневіра
самогубство
сирітство
Страждання матері-покритки
Поміркуйте
МИНУЛЕ
СУЧАСНІСТЬ
Тема: зображення трагедії дівчини-покритки, зумовлену таким суспільним ладом, при якому пани могли безкарно знущатися з трудящих.
Ідея: висловлення глибокого співчуття до жінки-покритки і водночас, засудження жорстокості, підступності, бездушності панів, які глумилися над ними.
Рід: ліро-епос
Жанр: реалістична соціально-побутова поема
Літературний аналіз твору