��«Сучасні аспекти впровадження педагогічної спадщини Г.Сковороди в практику роботи закладу освіти»�
Підготувала:
вчитель початкових класів Шеремета Н.А.
Любов�виникає�з любові;�коли хочу,�щоб мене�любили,�я сам перший�люблю.�Г. Сковорода �
Г. Сковорода – видатний український філософ, письменник і просвітитель-гуманіст
Григорій Савович Сковорода�– новатор в освіті, тому що�мав невідповідне для свого�часу уявлення про методи�навчання та виховання дітей�і молоді. Своїми ідеями�і працею він випереджав�життя і став пророком�у педагогіці �
Діяльність видатного українського філософа, педагога, поета і просвітителя-гуманіста - Григорія Савовича Сковороди припадає на період занепаду школи на Україні. Проте вона була тим джерелом, що живило українську педагогічну думку протягом багатьох століть.
Зрозумівши, що ні в яких школах і колегіумах він не зможе проповідувати своє вчення, Сковорода стає мандрівним філософом і учителем. У чоботах, з палицею в руках, з рукописами і флейтою за плечима він переходив із села в село, зупиняючись то на пасіці, то на хуторі, і своїми бесідами просвіщав народ, підносив його національну самосвідомість. Г. Сковорода любив рідну природу, українську музику, пісні, свій народ. Вмираючи, він заповів написати на його надмогильному пам'ятнику: «Світ ловив мене, але не спіймав».
Творча спадщина народного філософа і вчителя Г. Сковороди перегукується з поглядом ще одного видатного вчителя ХХ ст. – В.Сухомлинського, а педагогічні ідеї ХVІІІ століття є актуальними і сьогодні, і які також можна прослідкувати в Концепції НУШ.
У педагогічних поглядах Г. С. Сковороди віддзеркалилися головні напрями прогресивної педагогіки: � ϖ гуманізм,
ϖ народність,
ϖ природовідповідність,
ϖ висока моральність
ϖ патріотизм.
“Найдорогоцінніший мій друже”,
“Дорогий мій друже”, “Найулюбленіший друже”. Такі звернення - це, передусім, висока духовна і моральна культура педагога, який прагне, щоб і його вихованці були людьми вільними, високодуховними, щасливими.
Принцип гуманізму у педагогічних поглядах
Г.С. Сковороди розкривається як розуміння вихователем думок, переживань і прагнень дитини,
віру в благородне особистісне начало
та в силу виховання.
Праця - основа суспільного життя. У ній людина найповніше само-реалізується, морально самовдосконалюється. Молодь у навчальному закладі не лише навчається, а й осмислює мету власного життя, зокрема — застосовувати свої знання у «спорідненій» праці. На думку Г.С.Сковороди, вчитель має виявляти нахили та можливості кожного учня та розвивати їх. Вчити людину треба того, до чого у неї природний нахил, що для неї передбачила «блаженная натура»: «Сокола досить швидко навчиш літати, але не черепаху».
Сковорода був неординарною особистістю, як майстра слова його знали і учні Харківського колегіуму, де він викладав. Одним цікавим фактом є те, що вже у ХVІІІ столітті у Григорія Савича була власна 12-ти ступенева система оцінювання. Замість балів він писав справжні вироки : «туповат» , «туп», «весьма туп», «сущая бестолковщина». Або: «понят», «весьма понят», «наверное понят», «возможно не понят». Розумників оцінював званнями: «остр», «весьма остр», «зверок вострой», тобто той, що знання хапає на льоту. Попри це, він все одно був легендарним учителем, якого любили усі, бо педагог має здатність розкрити духовну природу учня — його здатність до певної діяльності, щоб сприяти самопізнанню, моральному вдосконаленню.
Джерелом усіх знань він вважав досвід, практику, життя. Сковорода відстоював принцип свідомого засвоєння знань.
Він вважав, що знання потрібно здобувати не лише з книжок і пояснень учителя,
а й з навколишньої дійсності,
в спілкуванні з природою та в процесі практичної діяльності. Тільки тоді знання стають міцними й цінними, коли знаходять своє практичне застосування.
Подив має бути супутником учня в навчанні, без нього нема творчості. Тільки емоційно підтримані знання формують цілісну особистість. Це дуже важливий момент у особистісно- зорієнтованому навчанні.
Виховний ідеал Г. Сковороди - це людина, наділена такими рисами, як скромність, вдячність, справедливість, щирість, працьовитість, життєрадісність, сердечність, великодушність.
Запорукою успішного виховання дітей, за Г. С. Сковородою, мають бути добрі настанови, викорінення поганих звичок. бесіда, роз’яснення, приклад, поради та ін. . Визначальним у моральному вихованні, на переконання Сковороди,
є формування звичок високоморальної поведінки молоді, оскільки “звичка
не у знанні живе, а в дії”.
У своїх наукових працях та художніх творах Г.С.Сковорода підніс роль батьківського виховання (педагогіка співробітництва). Якщо батьки не виконують своїх обов’язків перед дітьми, то стають винуватцями всіх їхніх бід. Якщо молода людина наділена схильністю до хліборобської праці, то не слід намагатися зробити з неї вчителя або священика.
Навчання і виховання має бути ненав’язливим, тактовним, але послідовним і системним.
Важливе значення у вихованні підростаючої людини має також принцип народності, який може обмежуватися навчанням дітей рідною мовою, оскільки народність зумовлена історичними особливостями життя, його укладом, культурою, ментальністю. Зважаючи на це, кожен «повинен узнати свій народ і у народі себе».
Отже, підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок: педагогічні ідеї Г.Сковороди знаходять своє віддзеркалення і в контексті Нової української школи . Сковорода першим в історії української педагогічної думки висунув ідею природного виховання. Він був прихильником гуманістичного підходу у вихованні, прагнув до формування мислячої, чуйної, освіченої людини зі світлим розумом і гарячими почуттями, яка б жила на благо народу. Виховання людини, вважав він, повинно бути в родинних стосунках з її природою. Він першим у вітчизняній педагогіці поставив у центр уваги почуття дитини, її стосунки зі світом, її справи.
Педагогічні погляди Григорія Сковороди органічно втілені в літературній творчості, вони спираються на його філософію і пов’язані зі славетними сократівськими діалогами та етичними проблемами в Європі XVIII століття.
У педагогічних поглядах Г. С. Сковороди віддзеркалилися головні напрями прогресивної педагогіки:
збірниках творів:
Педагогічні погляди мислителя
в різній мірі розкриваються у
Г. С. Сковорода висміював дворянсько-аристократичне виховання і протиставляв йому позитивний ідеал виховання, мета якого - створення гармонійно розвиненої людини.
У притчі “Вдячний Єродій” він глузує з українських дворян, які механічно копіюють французів і німців, розповідає про мавпу, що дає своїм дітям особливе, не таке, як у простого народу, - “благородне” виховання.
“Найдорогоцінніший мій друже”, “Дорогий мій друже”, “Найулюбленіший друже”. Такі звернення - це, передусім, висока духовна і моральна культура педагога, який прагне, щоб і його вихованці були людьми вільними, високодуховними, щасливими.
Принцип гуманізму у педагогічних поглядах Г.С. Сковороди розкривається як розуміння вихователем думок, переживань і прагнень дитини, віру в благородне особистісне начало та в силу виховання.
Молодь у навчальному закладі не лише навчається, а й осмислює благородну мету власного життя, зокрема — застосовувати свої знання у «спорідненій» праці.
На його думку, вчитель має виявляти нахили та можливості кожного учня та розвивати їх.
Вчити людину треба того, до чого у неї природний нахил, що для неї передбачила «блаженная натура»: «Сокола досить швидко навчиш літати, але не черепаху».
Педагог має розкрити духовну природу учня — його здатність до певної діяльності, щоб сприяти самопізнанню, моральному вдосконаленню.
Головна педагогічна ідея Сковороди —
трудове виховання за принципом «спорідненості».
Джерелом усіх знань він вважав досвід, практику, життя.
Сковорода відстоював принцип свідомого засвоєння знань. Він вважав, що знання потрібно здобувати не лише з книжок і пояснень учителя, а й з навколишньої дійсності, в спілкуванні з природою та в процесі практичної діяльності.
Тільки тоді знання стають міцними й цінними, коли знаходять своє практичне застосування; як дидакт, він активно виступав проти схоластичного навчання, рішуче засуджуючи «зубрячку».
Поєднуючи ідею народності і розумового виховання, мислитель наполягав на необхідності навчання всіх дітей, незалежно від їхнього соціального стану. Школа має бути доступною кожному, вона повинна враховувати інтереси кожної особистості.
Розумовий розвиток людини, на думку Г. С. Сковороди, необхідний для пізнання навколишнього світу і самої себе - щоб наблизитись до істини
Виховний ідеал Г. Сковороди - це людина, наділена такими рисами, як скромність, вдячність, справедливість, щирість, працьовитість, життєрадісність, сердечність, великодушність.
На його думку, це природні риси, притаманні дітям від народження, але не всі пізнають їх у собі й дотримуються “блаженної натури”.
У байках “Орел і черепаха”, “Бджоли і шершень” Г. С. Сковорода засуджує неробство, пихатість, самодурство, егоїзм, кар’єризм, марнославство, плазування перед модою, що є протиприродними, набутими внаслідок неправильного виховання та оточення.
Г. С. Сковорода вважав, що правильним шляхом до морального виховання є праця.
Неробство - це найбільше зло. Тому у байці “Змія і Буфон” підсумовує:
“Хто труда не докладе, той до добра не прийде”.
Іншим джерелом морального виховання особистості є вдячність. «У вдячності заховалося всяке благо, як вогонь і світло втаїлось в кремінці».
Працьовитість, як прикметна риса характеру самого Сковороди, стала й важливою засадою педагогічної системи.
Запорукою успішного виховання дітей, за Г. С. Сковородою, мають бути добрі настанови, викорінення поганих звичок.
Він рекомендував такі методи виховання, як бесіда, роз’яснення, приклад, поради та ін.
Виховуючи особистість, наголошував мислитель, слід більше вдаватися до переконань, привчати учнів аналізувати свої вчинки.
Визначальним у моральному вихованні, на переконання Сковороди, є формування звичок високоморальної поведінки молоді, оскільки “звичка не у знанні живе, а в дії”.
Результатом морального виховання є особистість, яка постійно прагне самоудосконалення.
У своїх наукових працях та художніх творах він підніс роль батьківського виховання. Якщо батьки не виконують своїх обов’язків перед дітьми, то стають винуватцями всіх їхніх бід.
Якщо молода людина наділена схильністю до хліборобської праці, то не слід намагатися зробити з неї вчителя або священика.
Навчання і виховання має бути ненав’язливим, тактовним, але послідовним і системним. Сковорода вважав недопустимим прагнення деяких батьків виховувати дитину за довільно вигаданою «моделлю».
«Чим повільніше будеш вивчати, тим плодотворніше навчання. Повільна постійність нагромаджує кількість, більшу від сподіваної». -
Принцип міцності засвоєння ЗУН
Вся спадщина письменника-філософа пронизана педагогічними настановами, що не втрачають своєї актуальності й до сьогодні.
Поміркуймо хоча б над такими:
«Хто помірно, але постійно вивчає предмети (...), тому навчання — не труд, а втіха.
Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись, хоча б зовні він і здавався бездіяльним».
Якому принципу навчання відповідає ця теза?
«Правильно використав час той, хто пізнав, чого треба уникати і чого домагатися».
«...Найкраща помилка та, яку допускають при навчанні».
Чому?
Педагогічні пріоритети Г.С. Сковороди, а отже і педагогічна мета - навчити людину самопізнанню, рефлексії, адекватному сприйняттю світу і себе в ньому, а також постійному набуттю нових знань і самовдосконаленню, тобто саморозвитку.
На думку Г.С. Сковороди, людина народжується для щастя і основне завдання педагога - не зашкодить вільному її розвиткові відповідно до нахилів і здібностей, даних природою. (Основа розвивального навчання сучасності).
Дякую за увагу