Зображення трагедії

Другої світової війни

Альфред Маргул – Шпербер

«Про назву концтабору Бухенвальд»

​

Ліси на Буковині

Місто Веймар

Бухенвальд

В‘язні

Бухенвальда

Крематорій – місце спалення людей

Печі для спалювання

Як близько звідси Веймар гомонів!

А тут — навіки мовкли голоси…

Мене проймає невимовний гнів,

Бо й край мій зветься: Букові ліси.

Давно було це: килим з ніжних трав,

Ліс буковий, так пам’ятний мені…

Хлопчиськом на поляні я лежав,

Пливли біляві хмари в вишині.

О лютий час, що сон дитячий стер

І кожен спомин взяв у колію!..

Коли я чую слово це тепер —

Не можу юність згадувать свою.

Бо в спомини мої вповза кошмар,

Який виймає серце із грудей:

А чи оте біляве пасмо хмар

Було не димом спалених людей?

(Переклад Петра Рихла)

ІММАНУЕЛЬ ВАЙСГЛАС

Нема надії вже позбутись муки.�Та хоч би впевнитись в останню мить,�Що то не небо шле нам чорних круків,�Як тільки знову густо засніжить.��О, скільки круків в’ється понад нами!�Як моторошно, коли чорний птах�Кружляє над душею, над думками,�Вселяючи якийсь незнаний жах.��А хто із нас відстане по дорозі, —�Того уже вважають неживим,�Він тихо ляже, щоб спочити в Бозі,�Вдивляючись у зграї чорний дим.��І креслячи, немовби у тумані,�Холодний простір змахом кволих рук.�Ще трохи, і ми будем бездиханні,�І смерть прокряче нам, як чорний крук.�(Переклад Петра Рихла)

Майбутнім не живем, його немає

Та, може, наостанок осягнем,

За що нас небо гнівно поливає

Цим градом чорних круків, мов вогнем.

А круків тих без ліку і без міри,

Летять зі свистом, моторош пройма.

Нема прихистку і немає сили,

Свист в голові триває, не вгава.

На цих шляхах зостанемось навіки,

Де мертві не довіряться живим,

Поляжем всі, розімкнуться повіки,

І зграї круків, і клубами дим.

Руками захиститися несила.

Нехай у нас була б і сотня рук.

Туман спадає, ось — наступна хвиля,

І скоро смерть ухопить нас, мов крук.

�Переклад Ігоря Папуші.