ТЕМА:
«Урок позакласного читання.
Григорій Квітка – Основ’яненко
«Сватання на Гончарівці»
Показ життя та побуту простого українського народу ХІХ століття».
Сватання на Гончарівці» — соціально-побутова комедія Григорія Квітки-Основ'яненка. Перша редакція видана у 1836 році у Харкові — тоді п'єса була зовсім коротесенькою (всього 16 сторінок). Згодом Квітка-Основ'яненко значно переробив й доповнив п'єсу й вже, наприклад, коли п'єса «Сватання на Гончарівці» увійшла у посмертне зібрання його драматичних творів, що вийшло у Москві у 1862 році у Видавництві Панька Куліша, там п'єса вже була значно розширеною й мала 96 сторінок.
Історія постановок�
Вперше вистава за п'єсою поставлена у Харкові влітку 1836 року трупою Людвіга Млотковського, де роль Стецька дісталася Карпу Соленику. Опісля вистава вона посіла постійне місце в репертуарі багатьох труп.
Екранізація
«Сватання на Гончарівці» (1958) — український радянський чорно-білий телевізійний фільм-спектакль режисера Ігоря Земгало за мотивами п'єси.
Жанр – Соціально-побутова комедія�Тема: Показ життя та побуту простого українського народу�Ідея: засудження соціальної нерівності та уславлення палкого почуття кохання.�Проблематика:
– батьки і діти;�– людина і суспільство;�– кохання та сімейне щастя;�– соціальна нерівність;�– проблема пияцтва.��
Образ Прокопа
Образ Одарки
«Коли б не своїми бубликами торгувала, то досi усi б з голоду попухли! Який мене гаспид понiс за сього п'яницю? — Була козир-дiвка: чи на вулицi, чи у танцях, чи в дружках, чи у колядцi, — усiм була голова; на жарти, на скоки, — усiм була приводниця! А й казала покiйнiй матерi: "Не вiддавай мене, мамо, за мужика, за хлiбороба, я собi дiвка не проста: мiй дiдусь та був на Iванiвцi попом; та його мати — що вона протiв мене? Вона сластьоним торгувала, а я собi бублейниця, та ще й перва по базарю. Старша сестра за школяром, може, й за мене лучиться панич з правленiя". Так-таки iди та iди! От же i пiшла; от i живу! Люди у щасті та у багацтвi i не чують, як живуть; а я занапастила себе. Де мої молодiї лiта? Де моя дiвичая краса?»
Образ Кандзюби
«Є воликiв пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сiллю i за рибою на Дiн, i усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи ув Одесу. Є й коров'ят з п'ятнадцятеро, та овечат там чи двi сотнi, чи й бiльш; батракiв дома з десяток, та при скотинi на бразi скiльки є. Буде чим орудувати; перепадатиме копiйка. А мiй же Стецько та не зовсiм i дурний: вiн, собi на лихо, трошки непам'ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налiчить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсiм парень друзяка. Та й яка нужда, що нiчого не зна; жiнка навчить i усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коцарювати, чи по-вашому бублейничати...»
Образ Уляни
«Ходила, мамо, на базар, поки до ранньої, та купила дещо. Ось скиндячки у коси, а оце шпалерiв купила на голуби та на квiтки. А оце, бач, так обiщалась: на тi грошi, що по п'ятинкам заробляла, так вiдкладала, та, зiбравши, от i купила, платок. Бач, який? (Разворачивает платок). I не гарний, скажеш? Великий та модний, з квiтками; тепер усюди такi на мiщанках».
«Лiтом на мойцi — слава тобi, господи, — скiльки заробляю? А зимою пряду; та й зiбрала чимало: повнiсiнька скриня на колесах. Коли ж я стiльки у дiвоцтвi зiбрала, то можу себе i содержувати, i зодягати i без мужика-дурня.»
Образ Стецька
У л я н а. За того божевiльного? Се ще краще! Та вiн, мамо, зовсiм дурний!
О д а р к а. Дурний! — Так багатий.
У л я н а. Цур йому з його багатством, коли в нього глузду нема.
О д а р к а. Глузду нема, так багатий.
У л я н а. Як i по нашiй вулицi йде, то малi дiти з нього смiються.
О д а р к а. Нехай смiються, а вiн собi багатий.
У л я н а. А як прийшов раз до нас на Оснiв'янську мойку, так там такий з нього регiт був, що вже хазяїн насилу прогнав, щоб ми через нього не гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого iти; неначе усi люди повимирали.
О д а р к а. Так кажу тобi, що багатий! Скiльки пар волiв чи усякої худоби! У нього будеш у золотi ходити; а помре старий, так усьому добру будеш господиня.
С т е ц ь к о. Ей!.. чи Прiсько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай, та iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобi пику побив, як менi батько часом б'є; а то ще тепер не можна. Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер, не можна. Дарма! я i пiдожду. А поки ще ласкою просю: пiди за мене!
Образ Олексія
О д а р к а: «Олексiєчку, мiй голубчику! Послухай же й мене, що й я тобi скажу. Я й сама тебе люблю, мов рiднесенького сина. Парень ти протiв мене звичайний, слухняний; що озьму у руки ту чаплiю, що ти менi сковав, то зараз тебе i згадаю. Та як же за тебе вiддати? Ти собi на лихо кріпак!»
Асоціативний ланцюжок
Турбота
Сміх
ніжність
красень
дурість
краса
повага
кохання
наївність
відданість
Уляна
Стецько
Олексій
Обряд сватання
Обговорення
- Що ви можете сказати про відставного солдата Скорика? Який відбиток наклала на цю людину довговічна солдатська муштра?
- Чи на вашу думку, почуття Олексія та Уляни дійсно варті такої жертви, на яку йде дівчина?
- Як ви вважаєте, цей твір закінчується щасливо чи нещасливо?