Тема: Водні властивості і водний режим грунту.
Текст слайда
ПЛАН:
1. Джерела і категорії води в грунті, доступність її для рослин
Рідка фаза ґрунту є найбільш рухомою, динамічною і водночас активною його частиною. В ґрунтовому розчині мінеральні й органічні речовини знаходяться в молекулярному, колоїдному та іонному станах.
Вода в природі виконує такі функції: забезпечує фізичні і хімічні процеси; є потужною транспортною геохімічною системою, яка сприяє переміщенню речовин у просторі. У житті ґрунту вода виконує 6 функцій:
– є одним із факторів ґрунтоутворення й процесів вивітрювання мінералів;
– під впливом води проходить формування ґрунтового профілю;
– гумусоутворення;
– хімічні реакції відбуваються тільки у водному середовищі;
– регулювання температури ґрунту відбувається за допомогою води;
– вона є одним із факторів життя рослин та організмів
Згідно класифікації А.А. Роде (1965) у ґрунтах розрізняють п’ять категорій (форм) ґрунтової води: тверду, хімічно зв’язану, пароподібну, сорбовану (фізично зв’язану) та вільну. Виділяють хімічно зв'язану, фізично зв'язану та вільну форми рідкої ґрунтової води залежно від характеру її зв'язку з твердою фазою ґрунту. І.
Хімічно зв'язана. Входить до складу твердої фази ґрунту, не пересувається, не бере участі у фізичних процесах, не випаровується при температурі 100°С, в формуванні водного режиму участі не бере. Ділиться на: конституційну – група ОН у хімічних сполуках типу Fe(OH)3, кристалізаційну – молекули води в речовинах типу CaSO4-2H2O. ІІ.
Фізично зв'язана (сорбована). Це вода, сорбована поверхнею ґрунтових часток у вигляді плівки, вона може сорбуватись як із пароподібного, так і рідкого стану.
Максимальна кількість води, яку може поглинути ґрунт з пароподібного стану при відносній вологості повітря приблизно 95-100%, називається максимальною гігроскопічністю (МГ)
Максимальна кількість плівкової води в ґрунті називається максимальною молекулярною вологоємністю (ММВ).
ІІІ. Вільна вода міститься в ґрунті зверх ММВ, знаходиться поза дією сорбційних сил.
Водними (водно-фізичними, гідрофізичними) властивостями називається сукупність властивостей ґрунтів, що визначають поведінку ґрунтової вологи в її товщі. Найбільш важливі з них: водоутримуюча здатність ґрунту, вологоємність, водопідйомна здатність, потенціал ґрунтової води, водопроникність. Водоутримуюча здатність – здатність ґрунту утримувати воду, яка міститься в ньому, від стікання під дією сили тяжіння; кількісною характеристикою водоутримуючої здатності с вологоємність.
Вологоємність ґрунту – здатність поглинати й утримувати певну кількість води. Залежно від сил, що утримують воду в ґрунті, виділяють наступні види вологоємності: максимальну адсорбційну (МАВ), максимальну молекулярну (ММВ), капілярну (KB), найменшу (НВ), повну (ПВ).
Водопідіймальна здатність ґрунту – це його властивість викликати висхідне пересування в ньому води за рахунок капілярних сил. Висота і швидкість капілярного підняття води в основному визначаються гранулометричним і структурним станом ґрунту, його пористістю. Чим важчі ґрунти і менш структурні, тим більша потенційна висота підняття води по капілярах, а швидкість підйому – менша. Капілярні сили починають проявлятись в порах діаметром 8 мм, але особливо яскраво – у порах діаметром 0,1-0,003 мм
3. Водний режим фунту, його типи.
Водний режим ґрунту - це сукупність явищ надходження води в ґрунт, її переміщення, змін фізичного стану, втрати з ґрунту.
До елементів водного режиму (балансу) належать: поглинання, фільтрація, капілярне підняття, поверхневий стік, низхідний та боковий стоки, фізичне випаровування, десукція, замерзання, розмерзання, конденсація води.
Залежно від співвідношень цих явищ у ґрунтах складається тип водного режиму (ТВР). Згідно з О. А. Роде (1956), можна виділити шість типів водного режиму ґрунтів:
Створення сприятливого водного режиму здійснюється різними агротехнічними заходами з урахуванням конкретних грунтово-кліматичних умов. Надлишкову вологу виділяють осушенням. Наприклад: Болотні ґрунти вимагають осушення шляхом створення відкритого або закритого дренажу. Водний режим ґрунтів з тимчасовим надлишковим зволоженням регулюють бороздуванням, вирівнюванням і невілюванням поверхні ґрунту. У посушливих районах накопичення води достягають снігозатриманням, створенням лісосмуг, водойм, зрошенням. За умов недостатнього вологозабезпечення застосовують різні заходи спрямовані на накопичення, зберігання і раціональне використання вологи в ґрунті (лісополоси, куліси, стерня, снігозатримання. Оранка упоперек схилів, лункування, обвалування, переривчасте бо роздування та інші прийоми, які протидіють поверхневому стоку).
ПИТАННЯ САМОКОНТРОЛЮ: