ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ �В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ (воєнна доба)

упорядник Струкевич

Олексій Карпович д.і.н., професор

​

Комунальний заклад вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти»

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Поясніть, чому в основі патріотизму лежить саме ідентичність.

Вкажіть на різницю між етнічною та національною ідентичністю.

Чим, на вашу думку, зумовлене циркулювання стереотипів про український егоїзм та жадібність?

Що лежить в основі цивілізаційної відмінності між українцями і московитами.

Визначте місце і роль учителя у сучасній українській школі у контексті спростування українофобських стереотипів.

Які яспекти ідентичності стають актуальними в умовах війни Московії проти України?

Доведіть, що тему братства московити віками використовували таким чином, що дану тему можна витлумачити за кримінальним кодексом як різновид шахрайства: видання себе за родича з метою заволодіння чужим майном.

​

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ПОНЯТТЯ «ІДЕНТИЧНІСТЬ»

• Нова українська школа буде плекати українську ідентичність.
• У концепції НУШ ми натрапляємо на цю тезу несподівано. Перше враження – втрачено логіку викладу. Адже перед тим йшлося про виховання на цінностях.
• Визначення людиною власної сутності, власного «Я» через ідентифікацію cебе з певною групою людей (суспільним об’єднанням, асоціацією), яка сприймається своєю, рідною на основі таких критеріїв як добро, істина, краса, гуманізм, свобода, рівність… називається ідентифікацією (коли наголошується на свідомісному процесі поєднання особистості з певним соціумом) та ідентичністю (коли йдеться про результат процесу).
• Як соціальна істота людина усвідомлює сенс свого існування, свою самобутність лише серед подібних собі.
• Критеріями визначення людиною власної сутності, власного «Я» виступають національні та загальнолюдські цінності.
• Українською ідентичністю є усвідомлення людиною своєї сутності шляхом ідентифікації себе з українськими етносом/народом та нацією.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

НАЙПОШИРЕНІШІ �КОЛЕКТИВНІ ІДЕНТИЧНОСТІ

Родова (статтева) ідентичність (я хлопчик, я дівчинка).

Територіальна (просторова) ідентичність (я мешканець села, міста, я киянин, я поліщук…)

Низка соціальних ідентичностей. Першим в цьому ряду є усвідомлення родинної ідентичності (я дочка, я син, я дитина таких-то батьків, член такої-то родини…)

Етнічна ідентичність (я українець, француз, турок…)

Релігійна ідентичність (я християнин, буддист, мусульманин…)

Соціально-професійна ідентичність (я учитель, лікар, юрист, шофер…)

Класова/стратифікаційна ідентичність. (У індустріальному суспільсті – класова, у інформаційному - стратифікаційна).

На основі поступового розвитку етнічної ідентичності та включення людини у державне життя тобто включення у політичні й правові відносини з державними установами, закладами, посадовими і службовими особами, правоохоронними органами, судами й суддями формується національна ідентичність (я українець, дойч (німець), саам (фінн)…)

Тому німці (Юрій Клен), австрійці (Василь Вишиваний), росіяни (Д. Донцов, М.Куліш, поляки (Т.Рильський), чехи (П.Орлик), молдовани (П.Могила) є представниками української нації.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ІДЕНТИЧНІСТЬ І ПАТРІОТИЗМ

Концепція НУШ передбачає формування

випускників як патріотів.

Тема патріотизму теж безпосередньо по-

в’язана з українською ідентичністю.

Ідентичність є основою для формування

патріотизму – любові до Батьківщини. Якщо

людина не усвідомлює себе українцем, то для

чого їй любити Україну, захищати її, віддавати

свої піт і кров для її процвітання?

Ідентичність – екзистенційна річ, основа

буття Людини (гомо сапієнса)

Право на ідентичність – це складова

Природного права Людини на життя.

Природне право для тварин реалізується у праві на тілесне відтворення

Для – людини у праві на тілесне та ментальне, свідомісне відтворення.

Інакше – синдром Тараса Бульби.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Ідентитети працюють і на виявлення відмінності

Ідентичність включає в себе як ідентитети, які вказують на риси що вказують на єднання зі своїм народом, так і характеристики, що дозволяють усвідомити свою відмінність від інших народів.

В основі цієї функції ідентичності – з’ясування, усвідомлення своєї відмінності від інших лежить такий древній архетип свідомості як «ми – (не) вони».

За імперських часів цю функцію ідентичності всіляко ігнорували. За зосередження уваги на ній всіляко переслідували, цькували. Офіційно це переслідування розпочалося з 1847 р. після розгрому Кирило-Мефодіївського братства.

Використовуючи об’єктивні прояви загальнолюдської близькості, солідарності а ще більше використовуючи різноманітні вигадки про «братства васточнаславянскіх народаф» московські імперські фальсифікатори і тримали нашу свідомість у полоні якоїсь «братської підпорядкованості».

Але 24 лютого вся машкара з московської імперської харі спала. Наше суспільство вжахнулося, побачивши з ким має справу.

Взагалі то дивно. Нібито в молодості не читали А.Блока: «Ми абєрньомся к вам сваєй азіатскай рожей… Міліони нас; нас тьми, і тьми, і тьми. Папробуйтє сразицца з намі! Да, скіфи, да, азіати – ми с раскосимі і жаднимі глазамі»; І.Аксакова: «Сплашнова зла стаіт твєрдиня. Царіт бєссмислєнная лож»; А.Гєрцен «Москвіни - полуварвари, полудєгенєрати»; П.Чаадаєва «Вся жизнь Масковії вращаєцца вакруг ранга і плєти»; В.Салавьйоф «Нацианалниє прізнакі масквіна – ета праізвол і раболєпіє».

Історія карає за невивчені уроки

​

І.Бунін: «Блажен, кто раздрабіт а камєнь тваіх, блудніца, нових чад…Блажен тєбя разящій лук гасподнєва святова мщенья».

Чому фетівське «Умом Рассію нє панять. Аршінам общім нє ізмєріть. У нєй асобенная стать. В Рассію можна толька вєріть» - чому з приводу цих слів ми не глузували на зразок: якщо стать асобєнная, то це потворний гармафродит. А чим люди взагалі «панімают»тобто розуміють: якщо не розумом то задницею.

Маючи сьогодні перед очима руїни українських міст, як не згадати слів Ф.Дастаєвскава «Багато європейців мають нас, москвинів, за варварів, які блукають по Європі і шукають щось, що можуть зруйнувати; зруйнувати заради самого руйнування, для розваги».

Чому, маючи на слуху всі ці оцінки, пам’ятаючи їх навіть напам’ять, ми не пов’язували їх з образом русскава? Думаю, причина в масованому ще радянському пропагандистському гіпнозі, що мовляв все це правда, але після революції, після Другої світової «Рассія і русскіє» обновилися, до них теперішніх ці жорсткі оцінки не стосуються. От і помилилися.

А правими виявилися ті, хто казав, що історія – це не вчителька, а жорстока наглядачка, яка нещадно карає тих, хто не вивчив її уроків. А ці уроки ростово-суздальські князі нам почали давати з 1149 р. Сьогодні, кажуть історики, це уже ювілейний 25 урок.

Не вивчимо його – значить буде і 26-й. Хоча, дай боже нам пережити 25-й. Ця ж потвора у безсилій люті може застосувати проти нас тактичну ядерну зброю.

​

якби ми вчились так як треба, то й мудрість би була своя.�

Хто нашій владі заважав хоча б останні 30 років поширювати правду про московитів? Якби наш народ знав правду, то може не дозволив би у лютому-березні 2008 р. партії регіонів блокувати трибуну ВР, надувати кульки, виступаючи проти прохання Ющенка, Тимошенко, Яценюка приєднати Україну до «Плану дій щодо членства в НАТО». Саботаж проросійської партії паралізував тоды роботу українського парламенту на 2 місяці. Обіцяли, що і презервативи надуватимуть, а ми народ лише спостерігали.

8 вересня 2021 р. У ВР голосувався законопроєкт прохання до Конгресу США щодо надання Україні статусу основного союзника США поза блоком НАТО. Проголосувало за аж 24 депутати, а ми народ навіть не помітили.

На мою думку наші проблеми – наслідок нашого невігластва щодо свого насамперед північно-східного сусіда. Якби ми вчились так як треба, то мусили б прочитати і запам’ятати хоча б такі факти:

Батько історії Геродот з Галікарнасу (484-425 р. До н. е.) стверджував, що на північ від скіфів-орачів та скіфів-хліборобів живуть андрофаги тобто людожери. Він пише, що той нарід є якийсь особливий, цілком відмінний від скитів: говорить не скитською мовою, не знає ніяких законів, має найдикіші звичаї, вони є мисливці-кочовики і людожери.

Факт людожерства прамосквинів підтверджує і нинішня археологія. Біля кожної зі стоянок цих мисливців розкопано «сміттєві ями». У них, поряд з кістками звірів обов’язково знаходять кістки людські, ще й ротрощені, щоб добути з них кістковий мозок. Найдавніші знахідки датуються 2000 р. до н.е.

Отже виходить, що прамосковити були людожерами щонайменше за 1,5 тисячі років до Геродота.

Московський фольклор про андрофагію

Московити очевидно залишалися людожерами і за християнської доби. На це натякав римський історик Тацит, що жив у І ст. н.е. Це засвідчує московський фольклор. Так, відомий московський антрополог і мовознавець В.Даль зафіксував у першій половині ХІХ ст. поширену у Московії народну пісню. У ній жінка обіцяє забити свого чоловіка, з його кісток зварити холодець, з його печінки спекти пиріг, з його мозку зварити юшку. Отакі то пісні співав «народ-баганосец» аж у ХХ ст., а фольклор – це не вигадка, а відображення народного життя.

Крім того, археологи не знайшли жодного поховання біля московських поселень від початку Неоліту до прийняття християнства. Це говорить про те, що прамосковити своїх мерців не ховали, а з’їдали як людожери або викидали звірям і птахам на жир, що було варварською традицією поховання мисливців і збирачів Азії. Факти такого «поховання» у Московії влада фіксувала ще у ХІХ ст. Зауважимо, що праукраїнці своїх мерців ховали ще за 4 тис. років до н.е.

До речі, нам, вихователям варто знати, яких колискових співали московські матері над колисками своїх дітей: «Баю-бай, баю-бай, паскарєє памірай…»

Як їх називати?

Сьогодні і в приватних розмовах і в офіційних СМІ їх називають «свино-собаки», «варвари», «погань», «падлюки» тощо.

Вибух зневаги до сьогоднішніх московитів як до варварів опирається на давню історичну традицію. Наприклад, наш славнозвісний Нестор Літописець, порівнюючи життя наших предків – уличів, тиверців, полян, древлян, сіверян, дулібів, хорватів із життям північних племен: радимичів, кривичів, в’ятичів, а також чуді, воді, вепсі, корсі, ерзі, ямі, ємі та всілякої іншої мокші, писав, що вони «у лісах живяху, яко же всілякий звір». Ось так, відверто і жорстко – звір!!!

Наш Боян, у «Слові про полк Ігорів» всі ті понад 50 чисто угро-фінських чи змішаних з тюрками племен називає збірною назвою «хінове». Це дослідив ще на початку ХХ ст. історик В. Міллер, звичайно, не популяризований у царській чи радянській московії.

Це так наших варварських сусідів називали наші пращури «русь» - перше джерело сучасної державності. А як їх називали, за визначенням Т.Шевченка, «прадіди великі» – козаки – друге джерело нашої державності? Та не інакше як «дурна москва». Під словом «москва» вони тоді розуміли і їхню державу, і їхню владу, і їхніх мешкаців як окремих, так і разом узятих.

Як називали московитів за козацької доби?

Лише один документ про погляди українських старшин і зокрема гетьмана Івана Самойловича на політику москви другої половини ХVІІ ст., дає нам такі формулювання: «нерозсудлива війна московська», «чорти москалі», «дурна москва», «бісівську, дурну і бридку війну москва взяла на себе», «бояри непоштивої матері діти» (так тоді українською мовою звучало московське «виблядки»).

Постає природне питання: чому слова гетьмана і старшин, сказані у 1670 – першій половині 1680-х рр. звучать так, ніби стосуються сучасної війни. Це означає, що незважаючи на прожиті століття, москва не змінилася і, очевидно, що у найближчі століття не зміниться.

Показовою і досі актуальною є й реакція І.Самойловича на повідомлення про скарги «москви» у Переяславі з приводу великої кількості хворих і померлих серед них: «Хоча б і всі пропали, то я б тим не печалився».

Маючи високий культурний і освітній рівень українські старшини дивилися на неосвічених московитів відверто зневажливо. Яскравим доказом цьому є документ, який опублікував Д.Бантиш-Каменський ще в середині ХІХ ст. Це скарга відомого зрадника В.Кочубея. Не знаходячи порозуміння з генеральним писарем В.Кочубеєм (за сучасними мірками канцлером України-Гетьманщини міністром закордонних та внутрішніх справ) гетьман Іван Мазепа, опираючись на Раду генеральної старшини, усунув того із займаної посади на посаду генерального судді.

​

Красномовна обмовка В.Кочубея

Новим генеральним писарем був обраний молодий Пилип Орлик. А молодість є молодість. Під час бенкету, молодий Орлик, дещо підпивши, не стримався і в колі своїх друзів неголосно, але й так, щоб усім було чутно, сказав, що взагалі-то В.Кочубей був недолугим писарем, мовляв, юриспрунденції не знав, діловодства не знав, добре написати текст державної угоди не вмів, «та що казати, у дурних москалів розуму питався»! Звичайно, це глибоко вразило гідність В.Кочубея, який 12 років добре справлявся зі своїми обов’язками і ніколи не вдавався до послуг московитів. Старий генеральний писар вирішив написати московському цареві скаргу. Зазначимо, що це не було якимось підлабузництвом з боку В.Кочубея. За тодішніми уявленнями справи про втрату честі й гідності шляхетних осіб міг розсудити лише законний монарх. Як відомо, тоді Гетьманщина визнавала своїм законним монархом саме московського царя.

Отже, у скарзі В.Кочубей спочатку виклав зміст образи, переказавши слова П.Орлика, що нібито він, як генеральний писар, звертався до «дурних москалів» як консультантів. А далі ображений від свого імені заявив: «…У чому помиляється Пан Орлик, бо я Суддя, на писарстві перебуваючи, ніколи до дурних москалів нічого не писав, а писав до пресвітлого престолу монаршого і до синкліту». Як бачимо, формулювання «дурна москва» настільки вкоренилося у свідомості тодішніх старшин, що скаржник і сам не помітив, як уже від свого імені назвав московитів саме так, зневажливо.

​

Що означає татарське «кассап»?

Мусимо згадати і сучасні народні, сповнені справедливої ненависті до московських загарбників, назви: «варвари», «свино-пси», «козли» тощо. Будь ласка, не ображаймо братів наших менших, прив’язаних і відданих нам. Для московитів дуже підходить слово «кацап». За поширеними народними уявленнями це поняття витлумачується «як цап (рос. «козьол»)». Проте це лише наївне народне витлумачення. Справжній зміст цього слова дослідив відомий український мовознавець, політичний і громадський діяч Сергій Єфремов. Виявляється, це слово з’явилося в українській мові у другій половині ХVІІ ст., коли українці безпосередньо познайомилися з цими людиноподібними звірами, які тоді, загарбуючи Лівобережну Україну, не лише над людьми нещадно знущалися, а й у церквах «образам очі виколювали». Шукаючи місткого і відповідного слова для позначення їхньої звіриної сутності, українці і натрапили на татарське «кассап». (Татари тоді часто виступали нашими, на жаль, не завжди твердими, союзниками.) Так от, кримські татари своїх московських васалів (ті платили данину Бахчисараю аж до 1700 р.) називали «різниками». Погодьтеся, татари на той час добре зналися на природі москалів. Так що ще раз прошу не ображати наших свійських тварин, а московитів називати, за їх кривавими справами, «різниками» тобто «кацапами».

Як каже наш народ «у злості немає милóсті». Але рано чи пізно війна закінчиться. Як тоді називати московитів? Невже знову «русскімі». Але ж наші діди і прадіди їх так не називали. Лише після того як московсько-більшовицькі загарбники у 1921 р. зуміли завоювати Україну з третього разу, нагнавши сюди 1млн. 200 тис. «красної», такої ж загарбницької армії, окупанти примусили наших батьків називати їх «старшимі братьямі», «русскімі», «нєвєроятна культурнимі і ґуманнимі».

​

Чи гідно нам називати московитів у нас же вкраденою назвою

Нарешті, а чи мають московити хоча б якесь історичне право називатися гідним іменем «росіяни»? Вважаю, що не мають ні в якому разі. Сьогодні це давно уже не секрет, що московський цар Пьотр І у 1721 р. переіменував свою масковію на «рассійскую імперію». Він просто викрав нашу назву «Русь», яка по-грецьки звучить як «Росія». І якщо ми погоджуємося їх називати «русскімі» чи «рассіянамі», то це означає, що ми чинимо негідно, що нас зламали. Адже ми визнаємо за злодіями право користуватися тим, що вони викрали у нас, нахабно, привсесвітньо. До речі, збереглися документи, які засвідчують як московські посли підкуповували за гроші європейські видання, щоб вони замість «московія» писали «рассія», а нашу землю замість «Русь» називали «малоросія».

Московити ламали наш народ сотні років, тепер ми випросталися. Сподіваюся, ми повернемося до нашої давньої і гідної історичної традиції у називанні північно-східного сусіда.

​

РОБОТА НАД УСВІДОМЛЕННЯМ ЕТНІЧНОЇ САМОНАЗВИ

Формування ідентичності відбувається у ході виховання дітей за допомогою цілого ряду ідентитетів (окремих конкретних проявів ідентичності).

На думку Е.Гідденса, Е.Сміта, для етносу і нації першочергову роль відіграє самоназва.

В українців їх було кілька: Русь і русини, Гетьманщина і козаки, Україна і українці.

Наші «вороженьки»-шовіністи поширюють думку, що назва «Україна» походить від «окраїна».

Наші вороги-колонізатори працюють на позбавлення українців гідності.

Таке слово в українській мові взагалі-то відсутнє. Є «околиця». Вперше назва «Україна» зафіксована у 1187 р. А у ХІІ ст. не існувало жодної держави, яка могла б назвати Русь своєю окраїною.

Назву «Україна» утворено від слів «у» (тобто «в», «всередині») та «країна», що походить від «край».

Потреба у слові «Україна» виникла у часи, коли розміри імперії змінювалися через посилення феодальної роздробленості. У русинів – господарів імперії Русь – з’явилася потреба у слові для називання власне руських етнічних територій – метрополії, а не колоній, які то втрачалися, то здобувалися.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ЧИ ГІДНО НАМ ВИКОРИСТОВУВАТИ ЛОГІКУ ЧУЖОЇ МОВИ?

Отже, У-країна – це «метрополія», «внутрішні землі», «серединні землі», власне етнічні землі русинів – господарів Русі (імперії).

У вихованні принципово, що означає наша самоназва: чиясь «акраіна» (база для реваншистських інсинуацій) чи самодостатня «серединна земля», а її мешканці – господарі власної долі.

Нарешті, чому для витлумачення своєї назви «Україна» ми некритично використовували логіку мови московитів. У них слово (прийменник) «у» означає «возлє», «около». Але, коли у 1187 р. звучало слово «Україна», мови московитів (росіян) ще не існувало.

И.С.Улуханов «Разговорная речь Древней Руси» // Русская речь. – 1972. - № 5.

Доречно акцентувати увагу й на сьогоднішніх побутових самоназвах, наприклад, «мужик».

Неодмінною складовою ідентичності кожної сучасної нації є національні прапор, гімн, герб як символи державності, цінностей та норм, що регулюють життя українців.

Тризуб - символ ще праіндоєвропейців і походить від ваджри – зброї бога-громовержця, який перемагає дракона, змія.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Стереотип про якийсь особливий неймовірний індивідуалізм українців

Віктор Єрофєєв відомий російський авторитет. Інтерв’ю на «Эха Маскви». Укра-їнці і росіяни – різні народи. У екзистенційних глибинах московит – це хам, а ук-раїнець – жлоб. Член Пен-клубу при цьому розтлумачує «жлоб – тобто собственник».

Насамперед зазначимо, що усім живим істотам природа заклала не те що індивідуалістичну, а егоїстичну програму виживання. І українці не виняток.

Стереотипи про особливий індивідуалізм виникли і поширювалися лише у Російській імперії. Адже українці, як насильницьки приєднаний до Московії європейський народ, з тисячолітнім землеробським досвідом характеризувався вищим ступенем індивідуалізму порівняно з московитами, що до ХІХ ст. включно активно займалися лісовими промислами, які потребують вищого ступеня колективних зусиль.

Водночас, на тлі європейських народів наш індивідуалізм є нормою, адже всі європейські народи є такими ж землеробами як і українці. А всі землероби насамперед живуть з власного індивідуального, родинного господарства. Оскільки характер діяльності землеробів є індивідуальним, то, природно, що у індивідуальній діяльності формується людський характер індивідуалістичного спрямування.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Індивідуалізм – це добре чи погано? �Залежить від типу індивідуалізму

Проте ті, які набиваються нам у брати, наш індивідуалізм характеризують виключно як негативний.

Це є нашою особливістю. А до особливостей того чи іншого народу не можна підходити оціночно, тобто з позиції: добре/погано.

Усі ті риси, які допомагають народу успішно пристосовуватися до умов життя є функціональними, нормальними, звичайно, за умови узгодженості із загальнолюдськими нормами. Вульгарний, тваринний індивідуалізм звичайно працює на знищення народу. Адже негативні типи відштовхуються один від одного, і народ розчиняється серед сусідніх народів

На щастя, серед українців домінує освічений егоїзм. Він грунтується на усвідомленні життєвої потреби об’єднувати індивідуальні зусилля заради задоволення тих же індивідуальних інтересів.

Найбільш яскравим доказом цьому є наше тривале бездержавне існування. Відомо, що держава завжди забезпечує цілісність суспільства і може утримувати силою єдність негативних типів.

Тривалий час український народ був позбавлений держави і тримався лише на внутрішніх чинниках. Оскільки ми не зникли, то лише тому, що серед нас завжди переважали позитивні соціальні типи.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Наш індивідуалізм освічений

Що тримало нас у єдності? Насамперед усвідомлення потреби єднання, гуртування як запоруки виживання кожного зокрема.

Пригадаймо хоча б приказку «гуртом і батька легше бити».

А наші міські братства, які віками підтримували українство у містах; а наші сільські толоки: «Без толоки, як без руки, і сіна не викосиш, і хати не зведеш».

При всьому нашому індивідуалізмі мандрівники ХУІІ ст. зазначали, що у нас сироти обов’язково навчаються.

В Україні було відсутнє явище безпритульності. Дітей забирали родичі, сусіди, церква, кобзарі.

Коли приходив час одруження, село збиралося на толоку, щоб приготувати посаг для нареченої, побудувати чи відремонтувати батьківську хату нареченому.

А традиція побратимства/посестринства, кумівства, яка зобов’язувала виручати побратима чи кума з біди. Не плутати з сучасним кумівством корупційного характеру.

Усе це докази нашого освіченого індивідуалізму.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Стереотип про жадібність �тобто жлобство

А скільки розмов про нашу жадібність.

Тут особливо відзначаються московити.

Розглянемо конкретну ситуацію. Після поразки під Полтавою в Україну вводять 6 драгунських полків з польовою аптекою та генералітетом.

З того часу кожному московському солдатові українським коштом потрібно було на місяць видавати 2 гарнці (1 гарнець. Міра об’єму від 2,8 – 3,3 л) борошна, 2 гарнці круп, солі 2 фунти, сала 15 фунтів + 2 гроші в окремі дні.

Водночас, як розповідає Чернігівський літопис, під час походу 1721 р. на будівництво Ладозького каналу козаки змушені були купувати продовольство і фураж для коней «дорогою ціною». З 10 тис. під час походу померло 3 тис. козаків.

У 1765 р. малоросійськй генерал-губернатор П.Румянцов нібито для полегшення становища українців запровадив т. зв. «рубльовий оклад» З того часу селяни мусили сплачувати 1 рбл. 2 коп. на утримання російських полків в Україні. Водночас, солдати цих полків знаходялися не в казармах, а на квартирах у тих же селян і містян. Офіцери привласнювали гроші на утримання особового

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Стереотип про якусь �«сокровенную ненависть малоросов к великоросам» (цитата з «Таємної інструкції Катерини ІІ П.Румянцову)

складу. Тому солдати тільки й дивилися, як би скрутити голову гусці, курці. Щось поцупити з льоху, комори. Підловити в полі барана чи вівцю і десь в долинці оббілувати й засмажити.

Чи є народи, які з радістю віддають результати своєї праці завойовникам, чужинцям. Немає таких і українці – не виняток.

Особисто ви, чи проявляли б щирість до москалів, які розміщені на постій у вашому селі і поводяться як злодії.

А чи мирилися б ви зі згвалтуванням вашої жінки, дочки? І наші селяни не мирилися. А в історичних документах розповідається як ватаги москалів штурмом, під барабанний дріб брали селянські хати, щоб дорватися до жіночої плоті. Це описав український історик В.Барвінський у праці «Хозяєва і постояльци». (Харків, 1913).

У відповідь московити отримували те, що заслужили. Лише загавляться якісь москалик-два і зайдуть у глухий куток, як ніби з-під землі з’являються дядьки й парубки, виривають коли з плотів і «єднаються у віковічній дружбі».

Незважаючи на всю цензуру, збереглося кілька документів серед. ХУІІІ ст., де сотники наказують козацьк. патрулям «бити москалів як собак», у разі, якщо вони ображають господарів на базарах чи вдома.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

УКРАЇНА – ЄВРОПЕЙСЬКА СТОРОНА

• Життя в сучасному глобалізованому світі, у якому, на думку С.Гантінгтона, ведеться змагання цивілізацій, спонукає народи до актуалізації цивілізаційної ідентифікації.
• Для українців ця тема є особливо актуальною ще й з огляду на близькість московської (євразійської) агресивної цивілізації.
• Для доведення нашої споконвічної належності до європейської цивілізації можна навести погляди козацьких літописців (Самовидця, Г.Граб’янки, С.Величка), які всі наголошували, що Україна є «європейською стороною», тоді як Московія – «азійською».
• Яскравим доказом нашої давньої європейськості (цивілізованості) є наше ставлення до подружнього життя: «Чоловік і жінка, що одружені, повинні між собою утримувати любов і згоду, бо вони Богу всемогутньому найбільш приємні… Подружнє життя без згоди — це з’єднання лише тілесне… З’єднання людей тілесне, а не духовне, з’єднання хребтів, а не голів, воно робить тільки шкоду. Та й взагалі об’єднання чоловіка й жінки без кохання створює в домі прикрості й розпалює пожежу неспокою, а втіхи не дає». Уривок з “Требника” П. Могили. 1646 р.
• Студент колегіуму Вікторин Євфанасіїв переклав у 1648 р. з англійської мови книжку Генрі Монтегю, графа Манчестера, «Роздуми про смерть і безсмертя».

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ГЛИБИННІ КОРЕНІ НАШОЇ ІНШОСТІ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОСТІ

У ході історичного розвитку народи проходять ряд етапів

Українці - європейці, тому що хлібороби, а усі вони:

• вольові, працьовиті, цілеспрямовані;
• войовничі (функціонально), жертовні (героїчні);
• з повністю сформованим уявленням про власність, законослухняні, дисципліновані, схильні до порядку;
• мають гідність, тому поважають сусіда, готові з ним вирішувати усі питання співжиття через з’ясування позицій сторін, обговорення, публічну раду.
• Українські містяни з поширенням Магдебурзького права, запровадили його у 400 містах.
• Українські ремісники, як і європейські, організовувалися у цехи-корпорації.
• Українські книжники і соціальні верхи одразу ж перейняли європейську книжну культуру.
• Ми європейці у ставленні до жінки, у одязі, у традиції голитися. Тому до початку 18 ст. європейців і українців московити вважали чортами.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Використання свідчень �авторитетних митців, філософів

С.Руданський 1851 «Пиріг».

Степан Руданський через співомовку показує нашу цивілізаційну відмінність.

Можуть прислужитися і щоденники та листи А.Чехова. Літо 1888 р. про подорож в Україну: «Народ все сытый, веселый, разговорчивый, остроумный. А какие разговоры! Их передать нельзя, надо послушать». «Какие свадьбы попадались нам на пути, какая чудная музыка…»

Весна 1892 р. про куплений маєток в Мєліхово (40 верст на південь від Москви): «Мужики забиты, запуганы, раздражены». У 1852 р. за даними «Указателя селений… Московской губернии» відомо, що Мєліхово мало 41 двір і 1 церкву. У 1892 р. «ізби опалювалися по-чорному, «то есть без трубы», «бедность и некультурность были ужасающие». Школи не було, зате в центрі – 3 трактіра.

Навіть дім Чехова «преизбыточествует клопами и тараканами, которых можно вывести только одним способом – пожаром».

В умовах ведення гібридної війни доречна думка російського філософа. У 1851 р. російський філософ О. Герцен писав: «Якщо Росія може миритися з існуючим порядком речей (деспотичним правлінням Миколи І), то вона не буде мати майбутнього, на яке ми сподіваємося. Якщо вона далі крокуватиме петербурзьким шляхом або поверне до московських традицій, то вона не матиме іншого призначення, ніж накидатися на Європу як напівварварська, напівдегенеративна орда, руйнувати цивілізовані країни й, нарешті, згинути серед загального спустошення».

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ТЕМА

Біосфера влаштована таким чином, що ні один живий вид не живе в умовах повного забезпечення життєвими ресурсами. За життєві ресурси конкурують усі біологічні види, включаючи й гомо сапієнса.

Гомо сапієнс – істота суспільна. Йому зручніше конкурувати не самотужки, а в соціумі.

Підсумовуючи, пошлемося на думку Ентоні Д. Сміта: «Люди повинні ідентифікувати себе з нацією, якщо прагнуть свободи й самореалізації».

Починаючи з 17 ст. головною формою організації людських соціумів є національні держави.

З того часу історія неодноразово довела, що найбільших успіхів досягають народи об’єднані національною ідеєю, а не утопічними інтернаціональними ідеями на зразок «пралєтарії…»

Нарешті, наші власні історичні та сьогоденні невдачі з усією очевидністю показують, що вихід треба шукати у формуванні, плеканні (формулювання з концепції НУШ) української ідентичності, а не якоїсь загальнолюдської, інтернаціональної, космополітичної тощо.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Перед нами стоїть завдання звільнити наш народ від багатьох інших стереотипів.

Про братство,

Про «старшого брата»

Про «вассаєдінєніє» 1654.

«А благатворнам культурнам вліянії».

Про нікчемність козаків.

Про «суперечливість» постаті Мазепи в історії України.

Аб українскам буржуазнам нацианалізмє Пєтлюри, Грушевскава…

А гражданскай вайнє і бандітізмє українских крєстьян

Аб індустріалізации СРСР силами Рассії.

Про зрадництво українців.

А пабєдє ва втарой міравой і бєз України.

Про роль комуністів і українських націоналістів у боротьбі з нацистськими окупантами.

Про мізерну роль США, Канади й Англії в перемозі над нацизмом.

Про асвабаждєніє…

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ТЕСТОВЕ ЗАВДАННЯ 1

Що означає слово «кассап», яким казанські татари назвали московитів після знищення Казані?

А) лісовий мисливець;

Б) різник;

В) варвар;

Г) захисник.

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ТЕСТОВЕ ЗАВДАННЯ 2

Як Нестор-літописець у «Повісті минулих літ» оцінює життя північних племен, що входили до складу Русі.

А) життя цивілізованих людей;

Б) життя, подібне кочовим племенам;

В) життя, прирічкових риболовів;

Г) життя, подібне звіриному.

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Знайдіть у тексті презентації чи свої власні пояснення жорстких оцінок Московії та московитів самими ж їхніми видатними діячами.

​

​

​

Відповіді надсилайте на адресу: strukevychok@gmail.com

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку