Українська література доби Ренесансу і Бароко (ХV- ХVІІІ ст.)�
План
1. Ренесанс і Бароко в українській літературі.
2. Розвиток освіти. (Братські школи, Острозька академія, Києво-Могилянська академія)
3. Розвиток книгодрукування. Перші друковані книги.
4. Іван Вишенський, Іван Величковський, Семен Климовський – видатні діячі української культури
5. Історико- мемуарна проза. Загальні відомості про козацькі літописи (Самовидця, Г. Грабʼянки, С. Величка) та «Історію русів»
РЕНЕСАНС – епоха в культурі, основна риса якої – повернення до античності, зближення з природою. Ідея – краса й гармонія, звільнення
від догми. Людина ставала об’єктом вивчення і мистецького зображення.
БАРОКО – особливий художній стиль ХVІ–ХVІІІ ст., що відзначається грандіозністю, вишуканістю й розкішною декоративністю.
Розвиток книгодрукування
Майже всі братські школи відкрили друкарні.
Найбільшими центрами стали Львівська братська школа, Острозька академія та Києво-Могилянська колегія.
При Києво-Печерській лаврі був створений великий друкарський дім.
Одним із перших українських друкарів вважають Івана Федорова.
Створив у Москві друкарню й почав видавати книжки. 1 березня 1564 року видано Апостол, 1565 року – Часословець.
Після того, як друкарня згоріла, утік до Білорусі, де заснував нову друкарню, отримавши для цього окреме село.
Федоров не тільки знайшов нові технічні засоби, щоб створити зручні для читання та красиві книжки, а й редагував тексти, замінюючи малозрозумілі старослов’янські вирази українськими.
Згодом друкар перебрався до Львова, де 1574 року видав Буквар і Апостол.
Невдовзі переїхав до Острога. Тут 1580 року надрукував Новий Заповіт і Псалтир, а 1581 року – знамениту Острозьку Біблію.
Іван Вишенський
Письменник -полеміст,
полум’яний патріот, визначний культурний і громадський діяч.
Сміливо виступав проти державної та політичної системи феодально-кріпосницької
Речі Посполитої.
Став на захист знедолених і гноблених, відтворив правдиві картини життя й побуту українського народу, закликав до гуманності, справедливості.
Автор «Послання до єпископів», яке адресоване ініціаторам Берестейської унії.
Іван Величковський
Один із найоригінальніших барокових поетів.
Його творчості властиві як релігійні, так і світські мотиви, що розкриваються через філософську й морально-повчальну тематику.
Автор широко використовував сюжети та
образи з міфології, церковних і світських
писань, фольклору.
Розробив теорію і практику курйозного віршування, яке він назвав«штуки поетичні».
Створив «раки літеральні» – вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо («Анна пита мя я мати панна…»), алфавітний вірш, слова якого починаються з літер алфавіту .
Семен Климовський
«Харківський козак-піснетворець».
«Климовський за
сім грецьких мудреців був славніший і шанованіший між побратимами- козаками, він промовляв високоштильними віршами,
давав приятелям розсудливі поради», - стверджують його сучасники
Прославився на весь світ піснею «Їхав козак за Дунай», яку сучасні дослідники вважають зразком давньої любовної лірики.
Козацькі літописи – історико-літературні твори кінця ХVІІ –ХVІІІ століття, що мають мемуарний характер, зображують історичні події в Україні.
Писалися вони освіченими людьми, вихідцями зі старшинської верхівки. Основними джерелами були спогади самих авторів, свідчення сучасників подій, давньоруські літописи та хронографи, праці чужоземних історіографів, літературні пам’ятки, народні думи, історичні пісні, перекази. Історичні відомості в козацьких літописах викладені в різних жанрових формах: публіцистичних нарисів, переказів та художніх оповідань, розміщених у хронологічному порядку без зазначених дат або стислих повідомлень за роками.
Літопис Самовидця
Манускрипт під назвою «Літопис Самовидця» знайшов Пантелеймон Куліш, він же запропонував і назву.
Помітно, що анонімний автор був учасником
і очевидцем подій, не користувався ніякими
джерелами.
Події літопису охоплюють другу половину XVII ст.
Згадується велика кількість людей: визначні козацькі ватажки від Богдана Хмельницького й до Івана Мазепи, полковники, генеральні писарі, обозні, сотники, польські шляхтичі, російські вельможі.
Літопис Самовидця
У запису під 1663 роком літописець описує Чорну раду під Ніжином.
Цей історичний запис використав П. Куліш для сюжету історичного роману «Чорна рада».
Літопис Г.Граб’янки
Описує історію козацтва з часу його виникнення до 1709 року.
Автор, гадяцький сотник Григорій Граб’янка , вибудовує оповідь у формі окремих тематичних розділів – «Сказаній».
Докладно пише про мотиви, якими керувався Хмельницький, ідучи до Переяславської ради.
Григорій Граб’янка був полковим осаулою, суддею, полковником, брав участь у багатьох битвах і походах.
Літопис С.Величка
Описує події 1648–1700 рр.
Оповідач на початку твору повідомляє, що служив у Василя Кочубея, який був у гетьмана Івана Мазепи генеральним писарем.
У канву тексту автор вплітає уривки з художніх творів українських авторів, оповідь щедро пересипана народними прислів’ями, легендами, переказами.
«Літопис Самійла Величка» – солідна хроніка тогочасних подій, налічує чотири томи, перший вийшов у світ 1848 року.
«Історія русів»
Перше видання твору побачило світ
1864 року.
Автор , лишаючись невідомим, дає відповідь польським і російським авторам, які заперечують історичну окремішність українського народу.
Твір розпочинається з найдавніших часів, докладно подано розповідь про славетну Київську Русь, найперших князів, початки козаччини на українських землях.
Автор з великим захопленням змальовує Богдана Хмельницького, його родовід.
«Історія русів»
Оповідає про смутні часи, про жорстоку розправу Петра І і Меншикова над козаками за те, що гетьман Мазепа перейшов на бік шведського короля.
«Історія русів» була настільною книгою Тараса Шевченка.
Нині видана в інтерпретації Івана Драча сучасною українською мовою.
Козацькі літописи залишили великий слід в культурній
свідомості народу
Краса козацького мистецтва породила спогади про золоте життя під булавою гетьманів, про козацьку країну, країну тихих вод та світлих зір
Козацькі літописи наближаються до історичних творів, оскільки їх автори, крім власних спостережень, використовували старі літописи, хроніки, щоденники, історичні праці сучасників, доступні офіційні документи, частина з яких не збереглася до нашого часу. Це зумовило особливу цінність козацьких літописів як історичних джерел.
Мова більшості літописів —літературна, близька до народнорозмовної.
Домашнє завдання