Тема 17�Культура Украïни в другій половині XIX - на початку �ХХ ст.

Підготувала:

Губіна Любов Василівна,

учителька історії

загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів

Краматорської міської ради

Донецької області

�

Історичні умови розвитку освіти та науки

Звертайте увагу на знак оклику, так позначені поняття персоналії та історико-культурні пам’ятки, що обов’язкові для запам’ятовування

Загальна характеристика

Позитивні тенденції

Негативні тенденції

Буржуазні реформи створили умови для розширення культурно-просвітницької діяльності.

Завершення промислового перевороту зміцнило матеріальну базу культури, стимулювало розвиток освіти й науки.

Народницька  ідеологія  зорієнтувала увагу інтелігенції на селянство, сприяла вивченню проблем етнографії, мови, фольклору.

Значну роль відігравали меценати — цукрозаводчики Терещенки, Симиренки, які виділяли мільйонні кошти на відкриття шкіл, утримання закладів охорони здоров'я, матеріальну підтримку діячів культури, діяльність театрів тощо

Значна частина українських митців виїхала за кордон або сприяла розбудові російської культури: письменник  В. Короленко, художник І. Грабар, педагог 

К. Ушинський тощо. 

Розвиток культури відбувався за умов існування імперських режимів, денаціоналізації та асиміляції українського народу.

 Негативний вплив територіальної роз'єднаності українських земель.

Меценат- особа, яка безкорисливо матеріально підтримує розвиток культури.

Освіта

Наддніпрянська Україна

Західна Україна

Початкова освіта

1864 р. запроваджені початкові народні училища з терміном навчання 3-5 років. Вони були безстановими і навчали Закону Божого, читання, письма, арифметики, церковного співу. Існували земські, приватні, церковні школи.

Недільні, вечірні школи для дорослих, організовані громадами (1859-1862).

Шкільним навчанням охоплено лише третина українських дітей

Валуєвським циркуляром (1863) та Емським указом (1876) заборонено освіту українською мовою

1869 р. уведено формально обов'язкове навчання дітей від 6 до 14 років. Бракувало українських шкіл та кваліфікованих учителів.

Поширення українських шкіл та видання підручників відбувалося завдяки «Просвіті».

67 % українців Галичини, 75 % українців Буковини були неписьменними.

Освіта

Наддніпрянська Україна

Західна Україна

Середня освіта

Класичні 8-річні гімназії та 7-річні реальні училища - російськомовні. 1870 р. відкрито жіночі гімназії та 4-річні прогімназії.

Існувала мережа середніх закладів, де учні отримували фахову підготовку: учительські семінарії, духовні семінарії, кадетські корпуси, комерційні та сільськогосп. училища . 

 Гімназії та училища проголошено безстановими, проте обмежено вступ євреїв, а циркуляр про «кухарчиних дітей» заборонив приймати до гімназій дітей-вихідців з нижчих верств населення (1887).

Доступ до освіти обмежено високою платою за навчання.

Українські гімназії існували у Львові та Перемишлі; на Буковині у двох гімназіях українська мова викладалася як окремий предмет, на Закарпатті гімназії були винятково угорські.

Мова навчання в більшості навчальних закладів — польська, угорська, німецька.

Гімназична освіта платна. Українські учні в середніх освітніх закладах становили лише 16 %

​

Освіта

Наддніпрянська Україна

Західна Україна

Вища освіта

Крім Харківського (1805) та Київського  (1834),  відкрито Новоросійський університет в Одесі (1865). 

У 1863-1884 pp. університети користувалися широкою автономією, правом обрання на викладацькі та адміністративні посади.

На потреби промисловості працювали Харківський технологічний та Київський політехнічні інститути, Ніжинський юридичний ліцей, Вище гірниче

училище в Катеринославі тощо.

Певний час працювали вищі жіночі

курси в Києві (1878)

​

Відкрито Чернівецький університет (1875),

Львівський політехнічний інститут, Академію ветеринарної медицини у Львові. 

Засновано кафедру історії України у Львівському університеті

​

​

Протягом останньої чверті 19 ст. створено низку вищих спеціальних навчальних закладів

Вище гірниче училище в Катеринославі (1899)

Ніжинський історико-філологічний інститут (1875)

Південноросійський технологічний інститут у Харкові (1885)

Київський політехнічний інститут (1898)

Харківський ветеринарний інститут (1873)

Глухівський учительський інститут (1874)

Наука. Загальні тенденції

Відбувається організаційне оформлення науки: виникнення центрів університетської науки, наукових товариств. Ішов процес формування наукових кадрів в Україні, створення наукових шкіл, напрямів.

Наука в Україні, зокрема гуманітарна, набуває національного забарвлення.

Наукові дослідження та технічні винаходи в Україні досягають європейських та світових стандартів.

Через політичні переслідування, матеріальне становище українські вчені вимушені були емігрувати, працювати в іноземнихнаукових центрах, що мало своїм наслідком розпорошення сил, зниження наукового потенціалу нації.

У другій половині 19 - на початку 20 ст. неабияких успіхів досягли вчені-природознавці

Данило Заболотний

епідеміолог і мікробіолог

уперше у світовій практиці відкрив шляхи поширення чуми й запропонував ефективні методи боротьби з нею.

Іван Пулюй

Уродженець Тернопільщини був першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету (Німецька вища технічна школа в Празі). Відкрив рентгенівське випромінювання

Ілля Мечников

• уродженець Харківщини
• 28 років (з 1887 р.) пропрацював в Інституті Луї Пастера в Парижі
• очолював кафедру зоології та порівняльної анатомії в Новоросійському університеті
• завідував організованою ним (разом з М. Гамалією) першою в Російській імперії Одеською бактеріологічною станцією
• засновник клітинної (фагоцитарної) теорії імунітету
• 1908 р. отримав Нобелівську премію за вивчення імунної системи.

Україна була одним з центрів розвитку повітроплавання

1908 р. в Одесі виник перший у Росії аероклуб, члени якого М. Єфімов та С. Уточкін демонстрували польоти на аеропланах

Ігор Сікорський

авіаконструктор

створив у 1913 р. найбільший на той час у світі літак «Ілля Муромець

Надзвичайно плідно розвивалася історична наука.

В. Липинський

розробив концепцію провідної ролі еліти в державному будівництві та суспільному житті.

М. Грушевський

автор багатотомної фундаментальної «Історії України-Русії», обґрунтував ідею тяглості української історії від часів Русі-України до сучасності

Олександра Єфименко

Автор «Історія українського народу», яка вийшла у світ російською мовою в Петербурзі

була першою жінкою в Україні та Росії, якій Харківський університет присудив учений ступінь почесного доктора історичних наук (1910 р.).

Дмитро Багалій

вагомий внесок у дослідженні історії Слобідської України належить.

Федір Вовк

один з найавторитетніших у Європі антрополог та археолог , присвятив себе дослідженню походження українців, дійшов висновку, що українці за антропологічними ознаками близькі до південних слов’ян.

Дмитро Яворницький

автор книжки «Історія запорозьких козаків», визнаної класичною працею з історії українського козацтва

Степан Рудницький

знаний географ та історик, автор десятків наукових праць, підручників, докладних карт України засновник української наукової географії

Борис Грінченко

порядкування у 1907- 1909 рр. чотиритомного «Словника української мови»

Агатангел Кримський

сходознавець, перекладач, який знав понад 60 мов, історик, один із засновників Української академії наук у 1918 році. Автор тритомної «Української граматики»

Література

Друга половина XIX ст.

• Реалізм — літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.

• З 'явилися нові теми — майнове розшарування селянства, життя робітників, пошук інтелігенцією свого місця в суспільстві, соціальна і національна боротьба.

�

Початок XX ст.

Модернізм — явище в культурі доби індустріалізму, розрив із   попередньою традицією, насамперед традицією реалізму, пошук нових форм, прийомів, засобів художньої діяльності й урешті створення нової реальності.

​

Пантелеймон Куліш

• автор першого в новій українській літературі історичного роману «Чорна рада»
• зажив слави першого професійного українського літературного критика й творця українського правопису
• мав власну друкарню, в якій протягом трьох років випустив 40 книжечок серії «Сільська бібліотека» з найкращими творами Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, Г. Барвінок
• переклади українською мовою Біблії, творів Шекспіра, Байрона, Гете.

​

У 70-90-х роках українське письменство зосереджується на соціальних і психологічних проблемах

Іван Нечуй-Левицький

«Бурлачка», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», ін. утвердив в українській літературі жанр соціальної повісті

Панас Мирний

• автор соціально- психологічних романів і повістей
• у співавторстві з І. Біликом написав «Хіба ревуть воли, як ясла повні».

Важливою рисою літературного модерну в Україні було створення жіночої мистецької традиції.

Ольга Кобилянська

Західноукраїнськ

письменниця

Новели«Природа»

«Меланхолійний

вальс», тонко

відтворила зміни

у суспільстві.

Леся Українка

творчий псевдонім

Лариси Петрівни

Косач, драматург-

новатор.Твори

«Одержима»,

«Вавилонський

полон»,«Кассандра,

«Руфін і Прісцілла»,

«Оргія»,«Кам’яний

господар», «Лісова пісня»

Лідери українського модернізму

Михайло Коцюбинський

Імпресіоністський характер творів «Intermezzo», «Сміх», «Цвіт яблуні», «Хвала життю», «Тіні забутих предків»

Василь Стефаник

майстер соціально-психологічної новели

новели «Новина», «Виводили з села», «Синя книжечка», «У корчмі» та ін. змальовує злиденне життя простих селян та  еміграція галицьких українців до Канади і США (новела «Камінний хрест»).

Театр

Професійний театр – театр корифеїв, утворений М. Кропивницьким у Єлизаветграді 1882 р.

�

1864 р. засновано першу українську трупу при культурно-освітньому товаристві «Руська бесіда» у Львові.

Брати Тобілевичі (І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський) створили Товариство українських акторів під проводом М. Кропивницького, згодом — М. Старицького, або театр корифеїв.

Це була перша професійна   театральна  трупа.

 Тільки з 1907 р. український професійний театр дістав своє перше постійне приміщення – у Києві, у Троїцькому народному 

домі (нині Театр оперети), і тут успішно працювала трупа Миколи  Садовського.

Драматурги

М. Старицький, «За двома зайцями», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка».

• М. Кропивницький, «Дай серцю волю, заведе в неволю».

• І. Карпенко-Карий, «Мартин Боруля», «Наймичка», «Сто тисяч»

Актори

М. Садовський, М. Заньковецька (зіграла понад 30 ролей), П. Саксаганський, М. Садовська-Барілотті

Музика

Михайло Вербицький

Створення гімну. Музика М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна...» (1862) виконувалася як національний гімн, а з 2001 р. є Державним гімном України.

М. Вербицький брав участь в організації аматорських вистав, співпрацював з театром “Руська бесіда”.

Хорова музика

М. Леонтович — український композитор, громадський діяч, педагог, автор широковідомих обробок українських народних пісень для хору «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть».

К. Стеценко — композитор, хоровий диригент, священик, учень М. Лисенка; найвідоміша композиція — «Заповіт» на слова 

Т. Шевченка

Переломне значення для розвитку української національної класичної музики мала творчість її основоположника

Започаткував різні жанри української

опери: історико-героїчну, лірично –

побутову, лірично - фантастичну,

прикладами яких є опери «Утоплена»,

«Наталка Полтавка», «Енеїда»,

«Ноктюрн», оперу «Тарас Бульба»

перші дитячі опери «Коза-Дереза», «Пан

Коцький», солоспіви - романси й

ансамблі, написані на тексти давньої

української літератури.

1904 р. створює першу в Україні Музично-драматичну школу

Микола Лисенко

Вершин світового вокального мистецтва сягнула вихованка Львівської консерваторії �Соломія Крушельницька

Виступала на сценах провідних театрів світу - у Львові, Відні, Варшаві, Кракові, Петербурзі, Одесі, Парижі, Римі, Мілані, Буенос-Айресі тощо .

Виконала партії з 60 опер.

Ханенко Богдан Іванович

Колекціонер української старовини і творів мистецтва, археолог, меценат, промисловець. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Член Державної ради Російської імперії. Ханенки підтримували лікарні, притулки, училища, школи, долучилися до фінансування будівництва Політехнічного університету.

Богдан Ханенко та його дружина Варвара Терещенко

Василь Симиренко був одним з найбільших меценатів України. Впродовж 40 років регулярно передавав десяту частину своїх прибутків на українські культурні цілі: покривав дефіцити журналів «Київська старовина», «Україна», «Громадська думка» та ін. Він фінансово підтримував українських вчених і письменників, зокрема Михайла Драгоманова та Михайла Коцюбинського.

У 1912 році він пожертвував у 100 тис. руб. для Наукового товариства ім. Шевченка. Весь маєток, близько 10 млн. руб., в разі його смерті записав на фінансування української культури.

“Найвидатніший, найщиріший українець, який захоплювався українською справою не тільки до глибини своєї душі, а й до глибини своєї кишені”.

Є.Чикаленко

Архітектура другої половини XIX — початку XX ст. 

Зростає потреба в будівництві заводів, банків, бірж, готелів, театрів, музеїв.

Поширені нові матеріали — бетон, залізобетон, залізо.

Провідним  напрямом  став  історизм  –  використання  архітектурних стилів та декоративних елементів, що склалися в будівельній практиці попередніх часів. Саме цим терміном характеризують поширення неороманського,  неоготичного,  неоренесансного,  необарокового,  неокласицистичного  стилів  тощо  (нео- новий). Утілення в архітектурі рис згаданих стилів у більш чи  менш  чистому  вигляді  і  називають  історизмом,або  стилізацією.  Стиль  архітектурних  споруд,  у 

 яких змішано елементи згаданих стилів, визначають як еклектику.

�

За зразок для Володимирського собору в Києві правив візантійський стиль.Храм  було  закладено  в  1862  р.Завершував проектування син Вікентія Беретті – Олександр Беретті. 

Внутрішнім  опорядженням 

Володимирського  собору  керував 

професор  Київського університету Адріан Прахов. Він запросив найкращих живописців того часу:  Віктора  Васнєцова,  Михайла  Нестерова,  Миколу  Пимоненка,  Михайла Врубеля. Виконання настінних розписів тривало понад десять років.

Володимирський собор у Києві. 1862-1896.

Будинок резиденції митрополита   Буковини і Далмації  - проект архітектурного ансамблю розробив чеський учений, архітектор  Йозеф Главка, поєднавши елементи візантійського та романського стилів.

На початку XX ст. поширився модерн — стиль, для якого характерні декоративність  поєднання елементів різних стилів, збереження традицій народного мистецтва,  також для модерну  характерні 

примхливі,  мінливі  форми, 

асиметричність  та  вільне  плануван  застосування  символіки.  У  планах  і  фасадах  переважають криволінійні форми, об’ємні композиції часто бувають асиметричними, фасади прикрашаються  ліпленим  декором  і  скульптурою,  глазурованою  керамікою тощо.

«Ластівчине гніздо», архітектор

О. Шервудом

Яскравим  зразком  архітектурного  модерну  в  Києві  є  Будинок  з  химерами архітектора Владислава Городецького. 

Найвидатнішою  пам’яткою 

національного стилю  українського 

модерну є  Будинок  Полтавського земства, зведений за проектом Василя Кричевського в 1903–1908 рр.

У  західноукраїнських  землях поєднання  елементів  модерну  та 

народної  архітектури  втілено  в будівлі  страхового  товариства «Дністер» у Львові

Будівля оперного театру в Одесі

Найстаріший оперний театр України. Будівлю зведено 1887 року під керівництвом архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденського бароко. Архітектура глядацького залу витримана в стилі пізнього французького рококо.

Образотворче мистецтво.

Загальна характеристика

Головні центри живопису — Київ, Харків, Одеса.

Українське образотворче мистецтво багатожанрове: портрет, пейзаж, історичні картини, батальний живопис тощо.

Українські художники брали участь у діяльності Товариства пересувних виставок в Росії (1870), яке пропагувало реалістичні побутові та історичні сюжети.

В  образотворчому мистецтві 

останніх  десятиліть  19  –  початку  20  ст.  співіснували  два  провідні  стилі  епохи  –  реалізм  і модерн.

М. Пимоненко (1862-1912) одним з перших поєднав побутовий жанр і український пейзаж.

М. Пимоненко

«Святочне ворожіння»»

С.Васильківський (1854-1917) — видатний пейзажист, автор історичних полотен.

М.Пимоненко “Проводи”

«Козаки в степу». 1890.

С. Васильківський.

С.Васильківський

“Ярмарка в Полтаві”

Українські мотиви звучали у творчості І. Рєпіна (1844-1930), уродженця Чугуєва (Харківщина).

«Запорожці пишуть листа турецькому султанові». 1880-1891.

І. Рєпін.

І. Труш (1869-1941) — український імпресіоніст, автор ліричних пейзажів і портретів.

«Портрет Лесі Українки». 1900. Труш

«Дівчина в червоному капелюсі». 1902-1903. О. Мурашко. Імпресіонізм.

Імпресіонізм.

Слава засновника батального живопису в Україні належить Миколі  Самокишу.  Протягом  1901–1908 рр.  разом  із С. Васильківським писав монументальні панно для інтер’єру будинку Полтавського земства

Від другої половини 19 ст. більшого звучання,  зокрема, 

набуває монументальна 

скульптура.   У різних містах України на громадські кошти встановлюють пам’ятники Б. Хмельницькому (Київ),  І.  Котляревському 

(Полтава),  М.  Гоголю (Ніжин, Харків), А. Міцкевичу (Львів), Славнозвісний  монумент  на 

честь   гетьмана Богдана Хмельницького, що височіє на Софійському майдані в Києві і є одним із символів міста, створив Михайло Микешин.

�

Пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві. 1888. Скульптор М. Микешин