Творчість
І.Котляревського – новий етап у розвитку національного самоусвідомлення. Драматург і театральний діяч. Історія появи «Енеїди»
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати.
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий,
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас зігрівати.
І.Франко
Народився 9 вересня 1769 року в Полтаві, в родині канцеляриста магістрату Петра Котляревського та його дружини Параски Жуковської, з родини козака Решетилівської сотні
Садиба І.Котляревського в Полтаві
Здобув освіту в церковно-приходській школі. До 1789 р. вчився в Полтавській духовній семінарії, де опанував стародавні мови (старогрецьку, латину), сучасні йому німецьку й французьку, російську, польську. Читав в оригіналі твори Горація, Вергілія, Овідія, інших письменників античного світу.
Іван Котляревський був освіченим та мав гарну пам’ять. Уже в 11 років він знав російську та французьку мови й літератури, латину, поетику, риторику, філософію та богослов’я.
1789 р., не закінчивши навчання, покидає семінарію, кілька років працює в новоросійській канцелярії, а потім полишає і цю роботу, стає домашнім учителем у поміщицьких маєтках Золотоніського повіту, де познайомився з традиціями, побутом селян.
1796 р. Іван Петрович залишає вчителювання і вступає кадетом до Сіверського карабінерного полку. 12 років (1796-1808) віддав він військовій службі. Брав участь у воєнних діях (у поході проти Туреччини, в облозі Ізмаїла). За дорученням командування вів «журнал військових дій», виконував дипломатичні обов’язки. 1808 р. виходить у відставку, у пошуках роботи їде до Петербурга, згодом повертається в рідну Полтаву.
Шлях “Енеїди” до читачів
Написавши “Енеїду”, Котляревський не думав її видавати. Він тільки давав читати й переписувати “Енеїду” своїм знайомим. Твір швидко розійшовся у багатьох переписаних примірниках. Один з них потрапив до конотопського шляхтича Максима Парпури. Той почув, що автор кудись надовго виїхав, і надрукував “Енеїду” в Петербурзі у 1798 році власним коштом. Котляревський дуже образився на нього, називав “Мацапурою”. А той у 1808 році без дозволу автора знову видав “Енеїду”. Тоді вже й Котляревський випустив у 1809 році нове, виправлене видання.
Отже, Парпура зробив велику справу — познайомив громадськість з видатним твором, уславив ім'я Котляревського, нарешті, змусив його видати поему в авторському оригіналі.
Згодом, у 1808 році, книговидавець І.Глазунов повторив це видання. Ці публікації робилися без відома і згоди автора, тому вийшли зі значними огріхами, які не могли задовольнити автора.
У 1809 році з’являється друком його знаменита поема уже в чотирьох частинах «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским». На титулі містилося авторське зауваження: «Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий».
З 1810 року і до кінця свого життя Іван Петрович Котляревський живе в Полтаві, працюючи наглядачем Будинку для виховання дітей бідних.
У 1812 р. Котляревському знову довелося повернутися до військової служби: за дорученням генерал-
губернатора він виїхав у с. Горошине формувати 5-ий козацький полк для війни з Наполеоном. За 17 днів полк був сформований, а Котляревський за успішне виконання завдання нагороджений медаллю на честь переможного завершення війни.
З 1827 року
— попечитель «богоугодних
закладів» Полтави.
Увесь цей час письменник не пориває з творчою діяльністю, захоплюється театральною справою.
У 1818 році його призначають директором Полтавського театру. З метою збагачення репертуару він створює драму «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які з успіхом було поставлено у 1819 році.
У 1821 році поет закінчує писати поему, останню частину «Енеїди», але побачити повне видання йому не судилося.
Повне видання “Енеїди” з’явилося на світ у 1842 році, уже після смерті автора.
Худорлявий, підтягнутий, у свята носив драгунський мундир і мав успіх у панянок. Не одна дівчина задивлялася на ставного та високого Котляревського як завидного жениха. Приємне, енергійне обличчя, чорне, як воронове крило, волосся, римський ніс, білозуба сяюча й зваблива усмішка. У побуті Котляревський був скромним, невибагливим, жив просто. Його часто відвідували друзі, приймав він їх завжди гостинно. І його запрошували охоче, бо мав хист незрівнянного оповідача. Де Іван Петрович, там влучний анекдот, веселощі, жарти, прислів`я – одне слово, він був душею товариства.
Яким був Іван Петрович у житті?
Котляревський був матеріально забезпечений. Перед смертю він відпустив 6 кріпаків на волю. Його дім в Полтаві, письменник заповідав своїй економці, Мотрі Векливечивій, унтер-офіцерській вдові. Деякі дослідники вважають, що у них були близькі стосунки.
1835 р письменник за станом здоров’я залишає службу, а 10 листопада 1838 року тихо згасає, залишивши рідній Україні найкоштовніший спадок – твори народною мовою.
На пам’ятник Котляревському в Полтаві, що був відкритий 1903 р., кошти збирала вся Україна.
Творчість Івана Котляревського належить до класицизму та сентименталізму.
Класицизм - художній стиль і напрям у літературі ХVІІ- ХVІІІ ст., для якого характерна увага до класики (наслідування зразків античного мистецтва); суворе дотримання "трьох єдностей"(дії, часу, місця); змалювання героїв під час виконання державного обов'язку; чіткий поділ персонажів на позитивних та негативних тощо.
Складімо сенкан про письменника
Композиція твору. Якщо в «Енеїді» Вергілія — 12 частин, то в переробці І. Котляревського — 6. Основу сюжету становлять мандри Енея — сина богині Венери й земного царя Анхіза. Після зруйнування Трої він шукає за настановою Зевса землю, щоб збудувати нову державу.
«Енеїда» багата й на позасюжетні елементи: портрети героїв, пейзажі, описи приміщень, авторські відступи — усі вони подані автором із використанням найрізноманітніших засобів гумору й сатири, передусім бурлеску.
Травестія (з фр. переодягання) — різновид жартівливої бурлескної поезії з використанням панібратських і жаргонних зворотів.
Бурлеск (з італ. burla — жарт) — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що про буденне говориться «високим штилем», а героїчний зміст викладається зумисне вульгарно.
У поемі використано алюзії на українську історію.
Алюзія (з латин. allusio — жарт, натяк) — художній прийом, натяк, що відсилає читача до певного літературного твору або історичної події з розрахунку на знання й проникливість читача, який має цей натяк витлумачити.
Домашнє завдання: