РЕЗИЛІЄНС
У ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ
За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), РЕЗИЛІЄНС - «це здатність відносно добре справлятися з важкими ситуаціями, особиста ресурсність».
збереження позитивної адаптації, попри значний досвід перебування у стресових ситуаціях: ефективне відновлення після травми
позитивну відповідь на негативні події життя, компетентне функціонування в умовах стресу і компетентність перед лицем негараздів
здатність до конструктивного відображення (оцінки) складних подій
здатність самостійно долати життєві труднощі і проблеми
збереження стану благополуччя, попри негаразди
RESILIENCE визначають як:
Підхід 1 | Підхід 2 |
ґрунтується на понятті травми та її патологічних наслідках для психічного здоров’я, який розробляли лікарі-психотерапевти | акцентує увагу на:
|
Вивчення резилієнс у дітей, які постраждали під час війни
Визначає різні рівні впливу соціального середовища, в якому зростає дитина, на її розвиток
СОЦІОЕКОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД
(Ю. Бронфенбреннер, 1979 р.)
1. Стресостійкість забезпечується наявними в дитини ресурсами, які виявляються і взаємодіють на різних рівнях:
2. Коли якась подія (стресор) загрожує нашому статусові, економічній стабільності, близьким людям, власності, тобто якимось ресурсам, то, як наслідок, виникає стрес.
3. Тому психосоціальна підтримка буде тільки тоді ефективна, коли вона буде багаторівнева і враховуватиме як вплив соціального оточення, так і індивідуальні чинники, що впливають на дитину з порушеннями зору.
Підвищення резильєнтності дитини з порушеннями зору (стресостійкості) можна розглядати як підвищення її індивідуального ресурсного потенціалу, так і здатності найближчого оточення захищати дитину від впливу несприятливих факторів
Чому?
Резилієнс
тут виявляється у тому, що під час і після пережитих подій
діти здатні зберігати стан благополуччя
!Заходи з психосоцальної підтримки дітей мають бути спрямовані на налагодження тих факторів їхнього благополуччя, які є найважливішими в конкретний момент.
Поняття «резилієнс»»
Поняття «благополуччя»»
Поєднання цих факторів відповідає трьом важливим
складовим благополуччя — безпеці, участі та розвитку.
Резилієнс дитини з порушеннями зору розглянемо як
здатність організму зберігати рівновагу, певну стабільність і стійкість у складній ситуації;
можливість ефективно розв’язувати не тільки завдання з адаптації до умов, що змінюються, а й завдання з розвитку;
затність протистояти дії стресорів без потрапляння у стани, пов’язані з психічними розладами.
Фактори розвитку резилієнс у дітей з порушеннями зору
СІМЕЙНІ ФАКТОРИ
СОЦІАЛЬНЕ ОТОЧЕННЯ
ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИТИНИ
Захисні фактори, що сприяють формуванню резилієнс:
Фактори та умови, що підвищують резилієнс:
1) надавати можливість дитині програвати звичні для неї ролі, підтримувати і зберігати спокій;
2) мінімізувати вплив негативних новин на дитину, стати прикладом позитивного копінгу;
3) залучати дитину до «здорових» видів діяльності (сон, харчування, різні види соціальної активності);
4) допомогати дитині використовувати ефективні копінг стратегії і відмовитись від уникання (впадати у відчай, звинувачувати інших, виявляти агресію, вживати наркотикиабо алкоголь);
5) навчати дитину підтримувати інших та допомагати їм;
6) відкрито говорити з нею, не тиснути і не схиляти до розмови силою;
сім’я повинна бути здатною допомогти дитині виробити план подолання будь-якої кризової ситуації;
7) навчати дитину розпізнавати та цінувати соціальну підтримку;
8) використовувати певні процедури, ритуали, щоб за їх допомогою горювати та надавати цьому сенс.
Як батьки можуть впливати на формування резилієнс до травмуючої події у дитини з порушеннями зору :
Екологічна резилієнс (В. Tол)
Педагог та педагогічний колектив освітнього закладу загалом здатні створити відповідні соціально-психологічні умови, які зменшуватимуть негативний вплив війнина дитину з порушеннями зору.
Освітній заклад може виступити фасилітатором продуктивної взаємодії між дитиною, її батьками та іншими соціальними інституціями (соціальними й медичними службами, творчими гуртками, спортивними секціями
тощо) і позитивно вплинути на здатність оточення дитини задовольняти її потреби та вирішувати нові проблеми, які виникли внаслідок війни.
Складники психологічної резилієнс
у дітей з порушенням зору
1. Базова позитивна життєва позиція:
√ спокійно-позитивний емоційний фон життя;
√ базове почуття безпеки та суб’єктивне благополуччя;
√ позитивне мислення.
2. Оптимістична налаштованість, життєстійкість
√ оптимізм, здатність зберігати відчуття перспективи та надію
√ використання активних і продуктивних стратегій опанування
√ участь, контроль, прийняття ризику
√ самоефективність
Цей складник резилієнс полягає у здатності сподіватися накраще, вірити, що ситуація завершиться, буде подолана;
регулює поведінку дитини у складній ситуації через установки щодо своєї сили й стійкості («я можу це витримати», «я здолаю це»).
Самоефективність базується на почутті й усвідомленні власної здатності успішно впоратися зі складною ситуацією, довірі до себе, впевненості в собі. Поняття самоефективності вказує на переконання дитини у своїй здатності організовувати та здійснювати дії, необхідні для отримання бажаних
результатів, віру у власні можливості.
3. Навички та якості, що допомагають розв’язанню проблем:
√ інтелект, конструктивне мислення, інтелектуально-особистісний потенціал подолання;
√ здатність знаходити альтернативи, різні варіанти розв’язання проблеми, гнучкість, креативність;
√ здатність формувати план дій, наполегливість і поступовість в
його реалізації.
4. Соціальні зв’язки, стосунки з оточенням, здатність надавати
та отримувати допомогу :
√ участь та почуття приналежності;
√ здатність до підтримування стосунків, дружби, кооперації, солідарність;
соціальна компетентність та просоціальна поведінка (відповідальність, емпатія і турбота, навички спілкування, почуття гумору, легкість у спілкуванні з іншими людьми);
√ здатність розуміти почуття інших людей.
Показником цього може бути наявність широкого кола спілкування та мережа значущих стосунків (близькі, рідні, друзі, знайомі), налаштованість на дружбу та допомогу іншим у складних ситуаціях, здатність просити, приймати та надавати допомогу.
5. Автономія, самостійність, самоконтроль:
√ самостійність, певна незалежність у думках та вчинках;
√ інтернальний локус контролю;
√ здатність піклуватись про себе, розвинена ідентичність, здатність діяти незалежно;
√ саморегуляція, самоактивація, самоконтроль;
√ усвідомлення здатності контролювати результати своїх рішень.
6. Наявність прагнень та орієнтація на майбутнє:
√ здорові очікування, планування, постановка завдань;
√ спрямованість на діяльність, працелюбність і працездатність;
√ успішність у навчанні та соціальній активності (корелює з низьким ризиком виникнення та розвитку поведінкових розладів);
√ спрямованість у майбутнє.
Цей складник резилієнс описує таку властивість (здатність), як спрямованість на виконання значущої діяльності, прагнення мати мету, наміри і бути налаштованим на їх досягнення. Така спрямованість зберігає продуктивність та дієву напругу, необхідну для опанування складною ситуацією.
Завдання педагога в роботі з дітьми, які пережили
травмуючу подію
Турботливе відновлення довірливих стосунків.
Діти з порушеннями зору, які пережили травму, вчаться заново довіряти, тому що травмуюча подія підриває їхню довіру до світу та людей.
Як стратегія «виживання» в них розвиваються захисні механізми, які допомагають не відчувати біль, страх та інші сильні почуття, що в будь-якому випадку прзводить до прагнення дитини «закритися» і менше спілкуватися
та підтримувати стосунки.
Відновити довірливі стосунки в таких випадках може бути непросто, але поступово, без тиску і квапливості педагог може допомогти дитині повірити, що вона може комусь довіряти.
Допомога в подоланні дисфункційних установок і переконань
Переживання дитиною важких подій і негативний емоційний досвід призводить до появи так званих «непродуктивних» (дисфункційних) думок і переконань, які можуть бути дуже стійкими і навіть нав’язливими (наприклад, «Жити дуже страшно», «Все погано», «Завжди може трапитись щось погане», «Нікому не можна довіряти», «Ніде немає захисту» тощо).
Подолання цих непродуктивних переконань можливе, якщо допомогти дитині поділитися цими дмками і допомогти повірити в інші, більш позитивні установки — про можливість захисту і підтримки, довіри і безпеки та ін.
Допомога в інтегруванні важких подій в особистий досвід
Після травмуючих подій дитина має болючі спогади, від яких намагається захиститися через уникання (не думати, не згадувати, уникати зайвих нагадувань).
Дуже часто саме це пропонують дитині й дорослі, навмисно переключаючи її на щось оптимістичне і позитивне. Такі засоби можуть допомогти лише на короткий час.
Педагог має прийняти важкий досвід дитини як такий, що є і може бути пережитий!
Якщо у відповідь дитина почує емоційний відгук на свою розповідь (слова розуміння, співпереживання, підтримки), то поступово вона відчуватиме полегшення від того, що про важкі спогади можна думати, згадувати, говорити, з ними, зрештою, можна жити, і, отже, важкі події.
Насправді дитині може допомогти прийняття дорослим її разом з
цими важкими спогадами, оскільки забути і зробити вигляд, що
«цього не було», — неможливе для дитини завдання.
Допомога у знаходженні сенсу життя в теперішній момент
Багато дітей, які зазнали впливу травмуючих подій, особливо, якщо
вони переживають втрату (близької дитини, своєї домівки, чи значущих контактів з друзями), можуть розчаруватися і розгубитися, не знаходячи сенсу і радості для себе в новій життєвій ситуації.
Цеможе виявлятися у тому, що дитина може часто порівнювати нове
місце проживання зі своїм рідним («Вдома було краще», «Тут у
мене немає таких друзів, як там», «Вдома у мене була своя кімната», «Там, у нашому дворі, ми добре гуляли разом, тут цього немає»
тощо).
У таких ситуаціях дуже важливо, не знецінюючи переживання суму або горя, допомогти дитині помітити щось цікаве і позитивне в теперішній ситуації, знайти щось у житті, заради чого варто жити далі.
Прийняття дитини
Прийняття дитини означає: готовність бути поруч з нею у процесі її переживань, не втручаючись у її внутрішній світ;
віра в її сили і здіності;
надання їй свободи вирішувати за себе, готовність поважати її рішення;
дозвіл їй бути такою, як вона є («Я не буду заперечувати тебе»);
увага до її думок та почуттів і готовність їх почути;
здатність до підтримки, залишаючись при цьому собою і розуміючи, що цінності й системи поглядів можуть не збігатися;
здатність ділитися власними цінностями та поглядами, сприяючи можливості
розуміння себе іншою людиною;
готовність до відкритості та набуття нового досвіду.
На практиці це означає, що дорослі:
√ прагнуть відновити середовище дитини, в якому «погані» речі
називаються відкрито, і є захист від насилля;
√ не підсилюють негативні установки, викликані травмою (почуття провини, сорому, відрази до себе тощо);
√ приймають дитину з її негативними проявами, даючи їй можливість зменшити почуття провини і сорому.
Полегшити процес адаптації до навчання
Діти дуже добре помічають, як їхні вчителі справляються з важким досвідом. Тому абсолютно нормально виражати свої справжні емоції, — наприклад, сум. Учням важливо розуміти, що процесу відновлення можуть потребувати як діти, так і дорослі —навіть, якщо для цього знадобиться більше часу, ніж очікувалось.
Р…